Український футбол вбиває ідентичність футболістів

На пресконференцію в.о. головного тренера Національної збірної України Петраков взяв з собою лідера команди Андрія Ярмоленка. Андрій відповідав українською, кажучи що "Трохи соромився розмовляти українською, з батьками розмовляю, але у нас не чиста українська мова. Думав, якщо вживати якісь слова-паразити, то люди будуть сміятися наді мною. Але недавно дав інтерв'ю українською, люди сказали, що все добре. Якщо всім подобається, то буду спілкуватися українською." На ці слова зреагувув Петраков, згадавши, що він теж знає українську і продовжив відповідати на запитання українською.

Мені одразу згадались футболісти з українськомовних сімей, які потрапляючи у футбольні академії "забували" власну мову і переходили на "усталений" в академіях язик. Згадаємо нещодавне інтерв'ю Дениса Гармаша, в якому він відповідаючи на питання про своє прізвисько сказав: "Приїхав в Луганськ з села, трохи розмовляв українською. Можливо щось і бовкнув". Тобто, в рідному селі, в сім'ї Гармаша говорять українською. Але щоб легше адаптуватися і не терпіти насмішок, футболіст не став виділятися і освоїв таки "язик". І таких історій - купа. Згадаємо, як прес-серктар збірної Ігор Мірошнічнко розмовляючи в літаку українською отримав кпини та підколи від Андрія Вороніна, мовляв - говори нормально. На захист Ігора став Тимощук.

Дуже часто футболісти виправдовуються тим, що їх рідна мова "не чиста", що це якийсь "суржик", і їм соромно говорити такою мовою. Тобто, футболісти називають діалекти української суржиком. Що знецінює мову. Цим навпаки треба пишатися, адже кожен діалект, кожен говір несе в собі індентичність регіону, з якого походить людина. Мені тут згадалась історія з Мілана. Каха Каладзе думав, що вивчив італійську і добре її знає. Але коли Дженнаро Гаттузо балакав по телефону з мамою, Каха витріщівши очі (або як у нас кажуть баньки), не розумів ані слова. Дженнаро його заспокоїв, сказавши, що це калабрійський діалект італійської - так говорять у нього вдома. Ще раз - діалекти - це поширене явище, ледь не в кожній мові. І це нормально . Я не засуджую всіх цих Буяльських, Гармашів, Ярмоленків. Адже я розумію, що футболісти не досить розумні, не сформовані у юному віці. Тому я знаю, як їм сладно витримати гніт одного агресивного мовного середовща. І в такому середовищі легко зламатися. І футболісти ламаються. Адже - "Фу, селюк. Говори нормально!". І вони говорять. І ти вже не Андрій, а Андрєй. І тобі вже "какая разніца". І мені до болю смішно, коли під час матчу Остап Маркевич кричить судді "Тьі что травишь? Саша суди нормально". Український футбол - повністю російськомовний. І це середовище поглинає та пережовую будь-які ідентичности.

До чого я все це? Шановні українські футболісти! Не бійтися говорити так, як вас вчила мати. Ті, хто каже вам "гаварі нармальна", найімовірніше заздрять, бо ви виділяєтесь, адже ви - ідентичний та автеничний. А таким заздрять. Ми вже давно не в Російські імперії та не в Союзі. Щоб нам вказували, як говорити. Бережіть себе та свою мову.