Був супербомбардиром, пропустив фінал та потрапив у дурдом. Найнещасніший чемпіон світу-1966, чий рекорд побив Кейн

Гаррі Кейн став найкращим бомбардиром в історії «Тоттенгема», забивши гол у матчі АПЛ проти «Ман Сіті». Капітан «шпор» тепер має на рахунку 267 м'ячів за лондонський клуб. За цим показником він обійшов легендарного Джиммі Грівза.

У зв'язку з цим ми згадуємо цікавий матеріал нашого блогера про Грівза. Він був написаний ще у 2020 році, але авторові буде приємно побачити ще більше плюсів та коментарів під цим текстом.

***

Погляньте на цю фотографію. Це фото-передчуття.

Тут все у невеликому розфокусі, тому легендарним стане інший знімок, зроблений за дві з половиною секунди.

Нестримна радість рветься назовні. Що бачать перед собою всі ці люди? Приблизно ось це.

30 липня, 1966 року. 120-та хвилина фінального матчу чемпіонату світу. Доданий час до доданого часу все ніяк не закінчиться. Арбітр втретє бере свисток до рота, але все не свистить. Англія веде 3:2.

Осоловілі від безплідних спроб німці знову вантажать у штрафний майданчик. Здається, від утоми на льоту крехтить навіть м'яч. Політавши з-поміж білобрисих німецьких голів, він падає в ногу Боббі Муру. Але капітан збірної Англії не прихильник простих рішень. Коротко пасує найближчому партнеру.

Боббі Чарльтон кричить: «Та винеси вже цей х**в м'яч в аут!»

Арбітр бере свисток до рота ще раз, але знову не свистить, лише жестом показує – грайте!

Тож доводиться грати. Йде винесення абияк – і тут виявляється, що на половині поля німців, на всю цю розорану цілину, всього чотири гравці. Два у білому, два у червоному. М'яч потрапляє до червоного – легенди «Вест Гема» Джеффрі Херста. Той біжить приблизно століття, нескінченно довго, тягнучи за собою неслухняні органи, а коли заносить ногу для удару, здається, вона відірветься від втоми і полетить за ворота.

На поле «Уемблі» тим часом вибігають якісь шалені нетерплячі люди.

«Вони думають, що це кінець», – кричить коментатор Кеннет Вольштенгольм свою легендарну фразу. «І схоже…» Тут Херст перериває його на півслові, б'є на розмах, вклавши в удар все своє життя. М'яч влітає до ближньої «дев'ятки».

«...і схоже, так воно і є!» – встигає додати Вольштенгольм і падає в щасливу непритомність.

Арбітр нарешті дає фінальний свисток. Англія вперше і востаннє стає чемпіоном світу. І тут настає друга фотографія.

Біле відро на передньому плані. Це і стенд пожежної безпеки, і джерело цілющої вологи, і пункт надання першої медичної допомоги. Тиждень тому аргентинці у чвертьфіналі випадково вибили пару зубів делегату матчу. Тоді вода у відрі вся була густою та червоною.

Помічник Альфа Рамсі (тренера збірної Англії) Ліс Кокер несе пакунок, який потім перекладе в ліву руку – щоб обійняти тренера. Гарольд Шеппердсон, ще один помічник, тягнеться до лівої пахви, щоб витягнути звідти рушник і почати розмахувати. Рушник за кадром у витягнутій руці.

Сам тренер сидить, поклавши долоні навколішки. Обличчя Альфа Рамсі – весь біль англійського народу, який ось-ось схлине. «Невже?» – ніби втомлено запитує це обличчя, а потім, лукаво посміхаючись, ховається у вітальній тіні Іана Каллагана, рекордсмена за кількістю матчів за «Ліверпуль» (857), одягненого у червоний светр.

Все змінюється на цих двох фото – від передчуття тріумфу до його нестримного вжитку. Одне незмінне.

Обличчя Джиммі Грівза, легенди «Тоттенхема». Він ніби побачив клоуна Пеннівайза у футболці лондонського «Арсеналу». Наче це не його збірна щойно досягла історичного тріумфу.

Камери фіксують лише одну напівусмішку Грівза – коли він обіймає легенду «Юнайтед» Ноббі Стайлза, у роті якого не вистачає приблизно всіх зубів (пруф для любителів стоматологічних деталей – на 7:25). На більшості фото Джиммі – на дальній орбіті всіх урочистостей.

Коло пошани не робить. На офіційні заходи не лишається. Раніше за всіх повертається до готелю – і залишає його раніше за всіх. Із сумкою, яку зібрав ще вранці.

«А потім вона на мене помочилася». Ким був Грівз до того, як «побачив Пеннівайза»

Відмотаємо на чотири роки назад. 10 червня 62-го. Ось вам ще один легендарний знімок. Це стоп-кадр трансляції чвертьфінального матчу чемпіонату світу у Чилі. Бразилія проти Англії.

Чоловік у білому на колінах перед собакою в чорному. Собаку в чорному через тиждень назвуть BiCampeon – її забере із собою на батьківщину вже дворазовий чемпіон світу, легендарний Гаррінча.

Чоловіка в білому вже 22 роки як звати Джиммі Грівз.

Пес з'явився на полі в середині першого тайму і грати, схоже, збирався за бразильців – на позиції правого вінгера. Він підключився в атаку по флангу, англійці абияк відбилися, спробували почати атаку довгим пасом, але Боббі Чарльтон дуже вчасно «виніс цей х**в м'яч в аут».

Поки бразильці шукають м'яч, щоб ввести його у гру, сама гра раптом зупиняється. Арбітр сигналізує гравцям Бразилії, мовляв, у вас чисельна перевага. І зі смішком киває на пса. Той окопується біля англійського штрафного майданчика і ретельно винюхує траву в очікуванні передачі. До нього підбігає легенда «Шефілд Венздей» Рон Спригетт. Пес пожвавлюється, підстрибуючи, прямує до центру поля.

Зі свого флангу в центр зміщується Гаррінча, але його спроба схопити пса відверто сміховинна – той легко ловить бразильця на фінт і продовжує свій блискучий сольний прохід. За центральною лінією пес пригальмовує – на нього раптом виповзає гравець, що встав на карачки. Він розгублено принюхується – і дивний великий пес у білому користується ситуацією, хапає його за загривок і вручає лисіючому чилійському джентльмену.

«А потім вона на мене помочилася», – зізнається Джиммі Грівз.

Епізод із собакою тільки додає йому популярності. Найпопулярніша собача кличка в Англії 62-го – «Грівзі». До 22 років Джиммі – жива легенда «Челсі» з перспективою зробити те саме і у складі «Тоттенгема». Він забивав у всіх перших матчах за всі свої команди. А у першому матчі на професійному рівні обвів шістьох суперників і посадив на п'яту точку воротаря.

13 хет-триків за 4 сезони. Тричі хлопець забивав по п'ять м'ячів. Ще тричі – по чотири. Також встановив вічне досягнення, непобите досі – 43 голи за сезон.

Його вже виносили після матчу на руках, проводжаючи з «Челсі» до Італії (у Мілані не прижився, конфліктував із Нерео Рокко, але продовжував забивати).

Грівза виносять на руках зі «Стемфорд Брідж». У своєму останньому матчі за «Челсі» він забив чотири «Ноттінгему»

Ветеран англійської футбольної журналістики та великий друг Грівза Норман Гіллер: «Спостерігати сьогодні за Ліонелем Мессі – все одно, що переглядати записи матчів за участю Грівза на піку його форми. Те, як Мессі йде на захисника, як він різко змінює швидкість і напрямок і, найважливіше, як він завершує атаку – це справжній Грівзі».

У збірній Джиммі – найкращий форвард із запасом. У Чилі він забиває лише одного разу, але там уся збірна виглядала не найкращим чином – так і вилетіла від Бразилії 1:3.

У сезоні, що передував домашньому ЧС, Грівз раптом серйозно захворів. Три місяці лікується. Потім довго відновлюється, форму набирає повільно, але встигає повернутись до зборів. У товарняку навіть забиває – щоб двічі не повторюватись, одразу тричі.

Англія зітхає із полегшенням. Чемпіонат збірна починає не дуже добре – нульова нічия з Уругваєм. Але війна війною, а обід за розкладом. Вже наступного дня, 12 липня, англійці у повному складі і всі як один у костюмах вирушають до павільйону Pinewood Studio за лаштунки зйомок п'ятого фільму Бондіани «Живеш лише двічі», де добряче напилися в компанії з Шоном Коннері.

А Грівз також навчив своєму фірмовому удару головою легендарного містера Піткіна (Нормана Віздома). Вийшло дуже схоже.

Якісь вкрай самовпевнені німці викотили до кіностудії розписне авто з добрим прокляттям – «Будь ви хоч сім бондів у лобі, вам ніколи не переїхати німецьку машину».

Благоденства це не порушило, нехай Грівз і не забив у перших двох матчах. Все пішло навперекій в останньому матчі групи проти збірної Франції. Півзахисник французів Жозеф Боннель завдав Джиммі рвану рану гомілки – але той навіть не пікнув. Дограв до кінця матчу.

«Ми грали під зливою. Я подумав, що моя бутса схудла – там весь час щось хлюпало. Нахилився і побачив, що гетр рожевий, а в черевику повно крові».

Грівзу наклали 14 швів. Розмір опухлої гомілки та похмурі обличчя лікарів збірної не обіцяли нічого гарного.

«У темряві свого готельного номера я раптом зрозумів з усією виразністю. Якщо Англія і дістанеться фіналу, мені в ньому не зіграти. Чемпіонат світу для мене закінчився».

22 липня. Боббі Мур сумує разом із Джиммі через два дні після розсіченої гомілки

Сумна ономастична іронія. Greaves англійською – наголенники. Ножні лати. Частина лицарських обладунків. Greaves – те, чого не вистачило Джиммі Грівзу, коли на нього з ногою летів Жозеф Боннель.

Яке ж було здивування Грівза, коли через два дні він опустив ногу на підлогу і зрозумів, що може не тільки шкутильгати, а й ходити. Заблищала надія. Джиммі вчепився в неї мертвою хваткою.

До фінального матчу травма практично перестала його непокоїти. Джиммі тренувався і успішно здав фітнес-тест. На цьому фото Грівз тільки-но присів після біганини «п'ять на п'ять» за два дні до фіналу.

ЗМІ тиснули на Рамсі. «Ну й що, що Грівз не забивав у трьох матчах групи. Для нього це типова історія – тим більша ймовірність, що він заб'є переможний м'яч у фіналі», – міркували журналісти The Times. А в Daily Mirror навіть намалювали революційну схему, де знайшлося місце трьом форвардам.

У той же час переважна більшість англійських гравців не бачила сенсу змінювати або розбивати пару Херст-Хант.

Джеффрі Херст, вимушено замінивши Грівза, чудово впорався із завданням. Забив аргентинцям єдиний м'яч у чвертьфіналі. Про легенду «Ліверпуля» Роджера Ханта і говорити нічого – три голи на груповому етапі.

Фактично єдиним, хто беззавітно підтримував Джиммі, був його сусід по кімнаті, капітан збірної Боббі Мур.

Альф Рамсі тим часом активно недолюблював їх обох – за снобізм і зарозумілість. Ходила навіть байка, що Грівз і Мур регулярно і злісно жартували з нього, обзиваючи циганом (за непідтвердженими даними, прабабка сера Альфа загуляла з циганським бароном). Якось, побачивши у вікно автобуса арбу, ті завели знайому шарманку: «Дивись, тренере, чи не твої це друзі?». Рамсі не витримав і в серцях випалив: «Я виграю цей кубок і без вас».

Біограф Рамсі Лео МакКінстрі заперечує циганський слід. А логіку рішення тренера пояснює тактичними міркуваннями: «Проблема Грівза була у тому, що Англія краще грала без нього. Вона виглядала більш збалансованою, згуртованою та більш небезпечною. Грати за схемою 4-1-3-2 з дисциплінованими гвинтиками Хантом і Херстом виходило ефективніше, ніж з непередбачуваним Грівзом на вістрі».

Увечері за добу до фіналу футболісти йшли розслабитись у кіно. Рамсі не витримав і шепнув на вушко Ханту – ти у старті. Потім не витримав ще раз – і шепнув те саме Херсту.

Грівз залишився у запасі. На той час це був вирок.

Джиммі недаремно зібрав речі і одягнувся у парадно-вихідний мундир. Шансів вийти на поле з лави у нього не було – як і у решти одинадцяти запасних. Заміни на ЧС все ще були поза законом. Йожеф Сабо на тому ж чемпіонаті дві третини матчу простояв біля кутового прапора із закритим переломом гомілкостопа. З тим самим успіхом він міг би почати забивати у свої ворота – тренер не міг його замінити. Тактичні заміни на ЧС дозволять лише через чотири роки – першопрохідником стане наш Анатолій Пузач (поміняє Віктора Серебряникова в матчі з Мексикою).

Ще одна обставина, яка морально знищила Грівза, він знав, що золоті медалі чемпіона отримають лише одинадцять гравців стартового складу. Решта – у прольоті.

В інтерв'ю The Telegraph Джиммі не приховував образи. І це майже через сорок років після фіналу: «Якби це сталося зараз (у 2003-му – прим. автора) я цілком точно вийшов би хоч на заміну і відчув себе причетним до події. А тоді все це було жахливо несправедливо – ми жили в готелі, тренувалися всі разом, але могли хіба що посидіти на лавці. Наразі медаль отримує навіть головний водовоз команди, а тоді без почестей залишився навіть сер Альф Рамсі».

Тодішній президент ФІФА Зепп Блаттер не зізнається, чи вплинуло на його рішення інтерв'ю скривдженого Грівза. Але через чотири роки, у 2007-му, ФІФА раптом вирішила винагородити всіх забутих чемпіонів – тих, хто просиджував штани на лаві запасних із 30-го до 74-го року.

Свою медаль Грівз отримав 2009-го. Продав – у 2014-му, за 44 тисячі фунтів. Сер Альф Рамсі не дожив до медалі 10 років.

«Я ганявся з битою вдома за дружиною, потім – за якимсь амбалом. А потім мене відвезли до дурдому». Ким став Грівз після того, як «побачив Пеннівайза»

Звичайно, Джиммі неодноразово коментував своє обличчя на тому легендарному фото. І свій стан. Ось мій улюблений (і найчесніший) коментар:

«Після матчу я танцював на полі разом з усіма, але навіть у цю мить тріумфу і великого щастя глибоко всередині я був нещасний».

Без медалей, без почестей, без місця у старті. Образа на тренера, того хамовитого француза, на долю. Та ще цей ниючий біль у гомілці. Тут усе зрозуміло. Але одна з причин його нещастя мала цілком конкретне ім'я та прізвище. І ім'я це було Джеффрі Херст.

Уявіть Мессі на лаві запасних Аргентини з м'язовою травмою. І якогось Родріго Паласіо, який виходить, і власноруч затягує збірну до фіналу. І ось головний матч, Мессі готовий грати, але якийсь талановитий самодур на кшталт Марсело Б'єлси, залишає його в запасі. І Паласіо робить хет-трик.

На фініші своєї кар'єри Грівз ще й вляпався – за власною, щоправда, волею – у «стокгольмський синдром». Перейшов у «Вест Гем». «Молотбійці» стали першим клубом у його кар'єрі, де він більше пиячив, ніж грав. Одним із товаришів по чарці Джиммі став легенда «Вест Гема» Джеффрі Херст.

Ще один одноклубник Грівза у «Вест Гемі» і майбутній тренер «шпор» Гаррі Реднапп згадує: «У його перший день у команді ми, звичайно, пішли в паб, щоб цю справу добре обмити. Але «добре» виявилося різним. О сьомій вечора мені вже було достатньо. А Джіммі сидів там до другої ночі і вимагав ще».

Сам Грівз заперечує те, що почав спиватися після фіналу чемпіонату світу. Так, кілька пінт – не більше. То з Муром, то з Шоном Коннері. Іронічна фраза Бонда про «живемо двічі» йому не пасувала. Грівз жив один раз, і це життя закінчилося разом із футболом – у 31 рік.

Якось Джиммі сказав: «Моє уявлення раю таке: я забиваю голи весь вечір, перед тим весь день забиваючи голи». Після того, як Грівз повісив бутси на цвях шию, він потрапив у пекло.

Після фіналу у 66-му Джиммі виглядає як побитий собака Грівзі. Але при цьому все одно лондонський денді, приклад для інших. А на цьому фото через п'ять років – вже інша людина. Постарілий.

У «Вест Гемі» його алкоголізм уперше вийшов на проектну потужність: 12 пінт на день. Але то були ще квіточки – «білочки» розпочалися у 76-му.

«Я взагалі не пам'ятаю, що відбувалося у 70-ті. Якось я прокинувся вранці і усвідомив, що взагалі не впізнаю світ навколо себе».

Джиммі збільшив пивну дозу до 20 пінт – вживав їх протягом дня, а на вечір, коли паби закривалися, брав у ліжко пляшку горілки. Прокидаючись, насамперед тягнувся до неї.

«Коли я робив вранці ковток, руки переставали тремтіти – і я знову був готовий напиватися».

Дружина Ірен, з якою Джиммі розписався ще у 18, спочатку переїхала в іншу кімнату, а потім наполягла, щоб його забрали до витверезника. Там легенда намагалася перерізати собі вени. Повернувшись, кидався стільцями вікнами, ганявся з битою за дружиною – навіть тоді, коли вже жив у батьків. Постукали санітари.

«Якийсь амбал постійно грюкає дверима у моїй квартирі, – скаржився він наркологу, – Я кидаюся, щоб його схопити, а він уже вистрибнув у вікно. Розумієте?»

Нарколог усе розумів. Джиммі повезли до психіатричної лікарні Уорлі на п'ять місяців. Звідти він уже переїхав на одну північ на околиці Лондона. Ірен з ним розлучилася. Сам він ледве зводив кінці з кінцями, торгуючи жіночими светрами. Ну а далі настав момент істини.

«Варіантів я мав два. Повернутися до Уорлі, а звідти – на цвинтар. Або спробувати все повернути назад».

Джиммі припинив пити у лютому 78-го. І з того часу не брав у рота ні краплі.

***

Погляньте на цю фотографію ще раз. Це фото-передчуття. Передчуття написане і на обличчі Джиммі Грівза.

Поки коментатор волав: «Це кінець!», чи відчував Джіммі Грівз те саме, але в інших фарбах та інтонаціях? Чи став той невихід у фіналі переломним у його блискучій кар'єрі супербомбардира?

І так, і ні.

Він ніколи не вийде на свій колишній абсолютно космічний рівень – коли забивав по 30 голів в одному тільки чемпіонаті. Він більше ніколи не заб'є за збірну, зігравши за неї після цього лише двічі – попроситься у відставку сам. Він закінчить кар'єру в 31, зіп'ється до біса і ледь не помре в дурці.

Але його шість хет-триків за Англію недосяжні досі. За п'ять сезонів після того пам'ятного фіналу він заб'є ще 120 голів у 218 матчах. Стане найкращим бомбардиром у сезоні 68/69. Візьме кубок Англії. Стане легендою «Тоттенгема». Не так вже й мало.

Кейн побив його досягнення по голам за «шпор», але 357 м'ячів Грівза у найвищому англійському дивізіоні – усе ще непобитий рекорд.

Але ось у чому питання. Чи віддав би він їх усі за один хет-трик 30 липня 1966 року? Щоб бути на місці Херста?

Сам Грівз у пізніх інтерв'ю намагається знизити градус. Мовляв, не так і круто на той час було називатися чемпіоном світу. Не те що зараз.

«Виграй ми чемпіонство прямо тут і зараз, вся країна зупинилася б на тиждень, а кожен гравець автоматично став суперзіркою. А тоді все було дуже стримано. Так, пара тисяч зібралися, сказали нам: «Ну що ж, молодці! Well done!», а за тиждень усі розійшлися у своїх справах, а ми продовжили грати у футбол як ні в чому не бувало. Це зараз ми захоплюємося тією магічною аурою 66-го, але насправді все й близько не було так, як ми собі уявляємо».

Але ми подивимося на це фото. Так зустрічали чемпіонів, братів Чарльтонів, у їхньому рідному селі на пару тисяч жителів.

А потім ще раз у ці очі.

І зрозуміємо – лукавить.

Единственный тренер, который смог сделать Англию чемпионом мира

В 1953-м Венгрия выиграла матч столетия: англичане шутили над ростом и весом Пушкаша, а потом пропустили 6 голов (2 – от него)

Photo credit: Getty Images, Garry Cranham/Offside, EMPICS, Daily Mail