«Особливість» як шлях до від'єднання та розколу

Рінат Леонідович Ахметов –  український підприємець татарського походження, меценат, благодійник, та найголовніше - найбагатша людина України, яка є «батьком» найсильнішого та найуспішнішого клубу Східної Європи за останні 10 років, клубу, який за його «правління» здобув 10 національних чемпіонств, 11 Кубків України, 8 Суперкубків України та найголовніше – останній в історії Кубок УЄФА.

Перечисливши лише частину послужного списку пана Ахметова, яку злегкістю можна розтягнути на півсторінки друкованого тексту, просто диву даєшся із якою людиною в одну історичну епоху ти удостоєний честі жити, да ще і в одній країні (хоча мабуть географію його переміщень знає тільки Даріо).

Більше того, передивившись справжню перлину документального кіно виробництва телеканалів «Футбол» «Президент: від мрії до звершення», будь-який сторонній глядач, якого вперше так близько познайомили із персоною пана Ахметова, може не втриматися та заплакати від широти душі та безмежної людяності «президента», а деякі особливо набожні «православные»на ранок побіжать ставити свічку «за здравие» цієї людини з великої літери.

Благо, що вищезазначений шедевр документальної кінематографії є не єдиним джерелом інформаціної пропаганди, із якого можна підчерпнути чергову порцію хвалебних од на честь «президента».

Так, на телеканалі «Україна», який входить до медіагрупи пана Ахметова, ледь не щодня із новинних випусків ллється відбірна комплементарна лексика, спрямована на прославлення благих поступків Гуманітарного штабу Ріната Ахметова, і зокрема його засновника.

Все б нічого, адже здавалося б, у країні йде війна, гинуть люди, соціальне забезпечення людей на Донбасі близьке до нульового, а пан Ахметов по доброті душевній як може допомагає жителям Донбасу у такій скрутній ситуації, в якій вони опинилися.

Проте, знаючи background цього з Вашого дозволу «великого благодійника», м'яко кажучи не дуже віриться у щирість його дій.

Найбільш влучно з цього приводу висловився у своїй авторській програмі на телеканалі «UA:ПЕРШИЙ» один із кращих на мою думку молодих українських журналістів, який працює у жанрі політичного стьобу, або як він сам його називає «дурналістика», Майкл Щур (так, не дивуйтеся, що мені відоме наповнення ефіру телеканалу «UA: ПЕРШИЙ», адже я там працюю).

Дивитись повністю (не пожалкуєте).

https://www.youtube.com/watch?v=LDfV6uHoPkk

Для тих, хто неосилив увесь хронометраж цього відео, доношу до Вас головний лейтмотив сказанного: «Пане Ахметов, благодійність – це прекрасно. Але ситуація з Донбасом виглядає так, ніби Ви зламали людині обидві ноги, потім пропонуєте: «Давай я тобі за хлібом збігаю», а потім знімаєте про це блокбастер».

Відходячи від жартівливої оцінки ситуації на Донбасі, зокрема ролі в ній пана Ахметова, варто зазначити, що саме «великий благодійник та меценат» у ситуації із захопленням частини українського Донбасу є тою людиною, яка як зазначалося вище спочатку своїми діями або бездіяльністю сприяла виникненню такої ситуації на його малій батьківщині, а потім пропонує усім постраждалим смішну компенсацію у вигляді солодкої смоктушки.

Не знаю як хтось, але я би на місті цих людей дуже б образився на такого «благодійника», да так образився, що і ноги його не хотів би бачити на своїй землі.

Адже мабуть усі адекватні та хоча б трохи обізнані на ієрархії так званих «покровителів Донбасу» люди розуміють, що без мовчазної згоди «благодійника» на окупацію частини Донбасу групкою тупої наволочі, очолюваної кадровими російськими військовими та спецпризначенцями, така окупація була б просто неможлива.

Для тих, хто не бачить логіки в моїх словах або сумнівається в обгрунтованості сказанного вище, хочу зазначити, що на час початку захоплення «сепарами», підтримуваними східним сусідом із-за поребрика, частини українського Донбасу на цих територіях правив балом ніхто інший, як пан Ахметов, адже саме за його «рекомендаціями» Києвом призначалися для Донбасу регіональні керівники МВС, Міноборони, СБУ та інших структур, які так чи інакше повинні були працювати на упередження та на крайній випадок стримання ситуації.

Проте, із того, що нам на сьогодні відомо, так званим «губернатором Донбасу» не було дано кличу «фас» для підконтрольних йому силовиків, і ті по-тихому злити нашу територію прихвостням сучасного Мордору.

Що ж, пана Ахметова ніколи не можна було назвати патріотом України, громадянином якої він є, і у разі будь яких рухів зі сторонни сходу у напрямку нашої держави прогиб «благодійника» під найвпливовіших представників донедавна братнього народу очевидно читався, але щоб так цинічно поступити зі своїми людьми, яких він ще декількома місяцями перед окупацією називав ледь не власними братами і сестрами, котрим здатен останню майку віддати,- це вже щось за межами загальнолюдської моралі та навіть пресловутих «донецких воровских понятий».

І будьте певні, що якби під час перших спроб розхитування ситуації на Донбасі пан Ахметов публічно підтримав цілісність України та подав людям на Донбасі, які його майже боготворили, потрібні сигнали, Україна зберегла би цілісність своїх східних кордонів.

Проте, загравшись у політичні та бізнесові дороворняки, пан Ахметов забув, що навіть такому «королю ситуації», яким він був протягом останніх 10 років на Донбасі та й вцілому в Україні, в ситуації із можливим захопленням його малої батьківщини варто було діяти миттєво та не пускати усе на самотік.

Своєю чергою «майбутній благодійник» зайняв вичікувальну позицію і прогадав, в результаті чого втратив значну частину активів та, як на мене, найголовніше – підтримку більшості жителів Донбасу, які ще здавалося б вчора були його вірними рабами.

Спитаєте мене, а яким боком це все до футболу? Погоджуюсь, усе вищезгадане на перший погляд не має ніякого відношення до футболу. Але це лише на перший погляд.

Пан Ахметов, як і більшість мегауспішних бізнесменів із пострадянського простору, має одну одежимість – необхідність відчувати свою абсолютну перевагу над конкурентами у всьому чим він займається, що у наших широтах можуть собі дозволити лише олігархи.

Із курсу загальної економіки, яку мені викладали в університеті, мені добре запам'яталися основні характеристики, якими повинен володіти олігарх: велика власність в країні, вагомий вплив на державні органи влади, наявність власної монополії, наявність підконтрольних ЗМІ та інших засобів впливу на маси.

Відтак, значно втративши у своєму впливі на політико-економічні процеси в країні та кількості власного електорату, який той мав на Донбасі, пан Ахметов як справжнісінький олігарх на повну запустив (та власне він ніколи її і не спиняв) пропагандистську машину по відбілюванню свого іміджу, вимальовування над головою «благодійника» німба та примноження кількості своїх прихильників, шляхом «правильного» піару,  в тому числі й через футбол, за допомогою якого у наші країні, як відомо, можна знатно піднятися.

Сколотивши за рахунок надприбутків свого «кристально чистого» бізнесу цілу медіа-імперію, до якої зокрема входять телеканали «Футбол 1/2», пан Ахметов руками своїх відданих шавок організовує масштабну піар-кампанію по восхвалянню імені великого клубу «Шахтар» (Донецьк) (вболівальників "Шахтаря" прошу не ображатися, адже "Футболи" дійсно перетворюються на клубні телеканали) та, що наголовніше, неоціненного вкладу пана Ахметова у розвиток донецького клубу та всього українського футболу.

Здавалося би, що тут особливого, у людини власний телеканал, кого хоче, того й вихваляє.  

Проте, наш герой був би не схожий сам на себе, якби на шляху до привселюдної «канонізації» Шахтаря та себе як президента клубу, устами деяких вірних слуг «благодійника» (до честі окремих співробітників «Футболів», вони залишаються людьми та не вдаються до публічного відстоювання так званих «ідеалів Донбасу» та паплюження усього, що іде в розріз із генеральною лінією партії) телеглядачам в примусовому порядку систематично не нав’язуалася б ідея неповноцінності та низькосортності певних суб’єктів української футбольної спільноти та знецінення їх спортивних досягнень.

На жаль, новітня історія України вже має трагічні приклади виокремлення з поміж інших певних регіонів держави та присвоєння таким регіонам якогось "особливого" зрозумілого тільки таким "благодійникам" стутусу, що в подальшому призвело до втрати цілісності України.

На мою думку, сценаристам цього спектаклю під назвою «Один Шахтар у нас благословенний» слід задуматися над серйозністю можливих наслідків, до яких може призвести сумлінне виконання ними (сценаристами) своїх зобов’язань перед замовником, за яким тягнеться стійкий душок лицемірства та нездорового егоїзму, що наглядно підтверджується його поступками.

А головне пам’ятайте: країна у нас одна і просирати її як Донбас ой як не хочеться, Бог з ним з футболом.

Бонус для тих, кому цікаві витоки «благодійника» (відео бородате, але раптом хтось не бачив): https://www.youtube.com/watch?v=dzKmAxUDggM