Оцінюємо сезон головних українських легіонерів: у Миколенка найкращий, у Ярмоленка – найгірший
Рейтинг Романа Темного.
Рейтинг Романа Темного.
Сезон 2021/22 виявився неоднозначним для українців у топ-чемпіонатах. З позитивних моментів: сам факт досить широкого представництва наших гравців у провідних першостях, найбільші досягнення – чемпіонство Андрія Луніна з «Реалом», можлива чергова перемога Олександра Зінченка в АПЛ з «Ман Сіті». Але є багато моментів, які роблять картину менш райдужною: ігровий час та роль українців у своїх клубах, регрес за ігровими показниками тощо.
Зараз перейдемо до кожного детальніше, але спочатку декілька загальних моментів. Наші представники у топ-лігах виступають на різних позиціях, у різній кількості турнірів, за різних умов (хтось прийшов по ходу сезону, хтось вже проводив у команді 4-й рік), рівень очікування від них був зовсім інший. Все це призводить до того, що єдиних спільних критеріїв для оцінки вивести практично неможливо. Тому єдиною шкалою буде суб’єктивна оцінка автора, яка включатиме ряд параметрів: роль в команді, вплив на результати, виправдання сподівань перед початком сезону (у кожного вони можуть бути різні, відштовхуюсь від власних), враження від динаміки розвитку гравця та інші. Звісно, з оцінкою можна не погоджуватися, тому запрошую викладати власні роздуми та аргументи в коментарях.
За цією шкалою 10 балів буде максимумом, де гравець провів яскравий сезон, був одним із лідерів команди, що виконала завдання на своєму рівні і навіть стрибнула вище голови. 1 бал – повний провал гравця у провальній команді, регрес та невиправдання передсезонних сподівань.
Ще треба обмовитися щодо Луніна – його оцінити не вдалося. Позиція воротаря надто специфічна в плані отримання ігрової практики, тому в нього фактично не було шансів себе показати. По ньому просто немає чого аналізувати.
Отже, з цим визначилися, а тепер поїхали.
Віталій Миколенко («Евертон», АПЛ) – 7 балів
Статус в команді: став стабільним гравцем стартового складу
Очікування: виправдав
Найкращий момент: гол «Лестеру»
З одного боку, Миколенко опинився у складній ситуації, адже перебрався до «Евертона» по ходу сезону та мав швидко адаптуватися до вимог найсильнішої ліги світу. І це в кризовій команді, яке летіла вниз і після приходу Віталія швидко змінила тренера. З іншого боку, у нього були відкриті всі можливості, щоб заграти одразу, оскільки профільного конкурента у складі не було. Перші місяці в новому клубі навряд чи можна занести в актив – свої корективи внесло пошкодження і невизначений результат тесту на коронавірус. Однак з початку квітня справи налагодилися, українець став безальтернативно основним гравцем «Евертона» на найважливішому відтинку сезону і врятувався з командою від вильоту з АПЛ. І Віталій був важливою складовою цього успіху.
З мінусів – є помилки при стандартах у верховій боротьбі, є проблеми з втратою концентрації (яскравий приклад – помилка у грі проти «Ліверпуля», коли українець не вслідкував за Салахом). Звісно, на такому рівні більше дається взнаки досить кострубата техніка захисника, не надто якісне виконання флангових подач. Втім, Миколенко дає й багато користі. Його енергійні підключення до атаки дозволяють загострювати гру, а сам Віталій ледь не щоматчу отримує напівмомент, щоб забити. Поки вдалося лише один раз, але це був важливий гол, який допоміг перемогти в боротьбі за виживання. Яскравих позиційних помилок немає, тобто Миколенку вдалося досить швидко пристосуватися до захисних налаштувань, а здоров’я з головою вистачає, щоб грати без замін по 90 хвилин від прапорця до прапорця.
Миколенку вдаються якісні матчі, приклад – протистояння з «МЮ», в якому «Евертон» здобув важливу перемогу, а сам українець отримав схвальну оцінку від Лемпарда: «Не повинні забувати, що Миколенко прийшов у січні з іншої ліги в клуб, який перебуває під тиском. А потім ще додалося те, що відбувається в Україні. І я був у захваті від його гри проти «МЮ». Це саме той рівень, якого я від нього вимагаю, і навіть вищий». Тренер відзначає швидку адаптацію гравця, бачить потенціал для подальшого розвитку і можливості стати важливим гравцем для команди.
Тож своє основне завдання на ці півроку у «Евертоні» Миколенко виконав – він не загубився у нових умовах, став стабільним гравцем основного складу, якщо ще й «Евертон» збереже місце в еліті, то оцінку можна буде сміливо підвищувати до 8. Але прогресувати, звісно, є куди. Базові показники, в порівнянні з «Динамо», у нього впали. Це було очевидно, через неспівставність рівня чемпіонатів і різний статус команд у своїх першостях. Тим не менше, Миколенко віддає в два рази менше передач, а відсоток точності впав з 86 до 75,5. Єдиноборств стало більше (17 проти 12 в середньому за матч, а от відсоток виграних зменшився з 65 до 56), аналогічна ситуація з верховими єдиноборствами, де відсоток виграних став ще набагато меншим (63 в «Динамо», 35 – в «Евертоні»).
Англійська мова – ще один аспект, де треба прогресувати. Поки Віталій не вражає її знанням, але варто похвалити за спроби комунікації з вболівальниками. Тому чекаємо порятунку «Евертона» і ще сильнішого і впевненішого Миколенка в старті команди, що боротиметься вже за більш високі місця.
Олександр Зінченко («Манчестер Сіті», АПЛ) – 6
Статус в команді: гравець ротації
Очікування: виправдав
Найкращий момент: зіграв в обох півфінальних матчах ЛЧ
Олександр провів черговий стабільний сезон за «Ман Сіті», де він поступово став важливим гравцем ротації, але не більше. Від сезону до сезону в «Сіті» він додавав з кількістю матчів, цього разу в АПЛ вдалося зіграти менше, але при цьому він виходив в обидвох півфіналах Ліги чемпіонів. Це показник того, що Гвардіола продовжує довіряти українцю навіть у найважливіших зустрічах, сам же Зінченко попри вік вже став одним зі старожилів команди. Ба більше, він навіть отримав трохи часу на позиції центрального півзахисника, але то був одиничний випадок, а не тенденція.
Прогрес стався у результативних діях – три асисти в АПЛ, в той час, як минулого року у внутрішній першості не було жодного. Стабільно втримав планку за ігровими хвилинами у ЛЧ – більше 500. Кубкові турніри «Сіті» не вдалися, втім, Зінченко може стати 4-разовим чемпіоном Англії, для цього треба перемагати в останньому турі.
За цифрами – плюс-мінус такий самий сезон для Олександра, як і попередній, коли він зручний гравець на підхопленні. Може вийти і без проблем відіграти на будь-якому рівні, на якого може покластися тренер. При цьому без надмірних амбіцій і запитів по зарплатні – ідеальний варіант.
Відверто кажучи, ще минулого року стало зрозуміло, що у «Сіті» Зінченко досяг своєї стелі, якої вистачає для якісного виконання цієї ролі, але на більше він навряд чи зможе зазіхнути. Тому й сподівання були досить приземленими, ніякого надзвичайного прориву, чи переведення його на позицію атакувального півзахисника, чи вибуху результативності. Свій рівень Зінченко не втратив, тому сподівання й виправдав. А от команда трохи недопрацювала – крок назад у ЛЧ та навіть жодного кубкового фіналу.
Тепер постає важливе питання – що далі? Контракт з «Сіті» ще на два роки. Зінченко грає в одному з найкращих клубів світу, у найсильнішій лізі світу, стабільно виступає в ЛЧ. Чого ще можна бажати. Але завжди є варіант виявити власні амбіції, а це означає піти з «Сіті» і спробувати власні сили в іншій команді, можливо, іншому чемпіонаті. Протягом останніх років не один раз з’являлася інформація про зацікавленість з боку «Наполі». Ось клуб на кшталт цього виглядає оптимальним варіантом для Зінченка, який залишиться грати на найвищому рівні, але струсоне свою кар’єру, отримає новий виклик і, можливо, нарешті зможе зіграти на позиції в півзахисті. Комфорт чи новий виклик – вирішувати лише йому.
Руслан Маліновський («Аталанта», Серія А) – 6
Статус в команді: переважно гравець стартового складу
Очікування: не виправдав
Найкращий момент: 1+2 в ЛЄ проти «Баєра»
Якщо шістка Зінченка – це був показник стабільності, то у Маліновського гірше – це результат регресу в порівняні з минулим сезоном за всіма статтями. Мова йде і про статистику, і про індивідуальний перфоманс, і про командні результати. Сезон «Аталанті» відверто не вдався, команда Гасперіні швидко привчила вболівальників до участі в ЛЧ, цього ж разу може залишитися взагалі поза зоною єврокубків. У головному євротурнірі не вдалося вийти з групи (лише одна перемога), у ЛЄ бергамаски також швидко вилетіли з плей-оф. Механізми, що працювали раніше, в цьому сезоні дали збій.
Сам Руслан також втратив і в плані суто формальному – менше голів, менше асистів, і в плані важливості для команди – і в Серії А, і в ЛЧ (загалом трохи більше хвилин по сезону внаслідок додаткових матчів в ЛЄ). Це був третій сезон Руслана – перший пішов на адаптацію до нового чемпіонату, специфічних вимог тренера. У другому він вийшов вже на проектну потужність – 36 матчів в чемпіонаті, 8 голів, 12 асистів (найкращий гравець чемпіонату за результативними передачами). Цього року очікувалося, що Маліновський здатен вийти на рівень топових зірок чемпіонату Італії за своїм потенціалом. Тим більше, що було вирішене питання з операцією з грижею. Він відкладав її до Євро, ця проблема заважала йому протягом другої половини сезону і на самій континентальній першості. В липні операцію таки зробили, до нового сезону Руслан підходив вже у всеозброєнні. Але сталося не так, як гадалося – 30 матчів у Серії А, 6 голів, 5 асистів.
В плані результативності Маліновський поступився не лише профільним форвардам Мурелю та Сапаті, а й своєму колезі-конкуренту Пашалічу. Ще один мінус – 10 жовтих карток проти трьох минулого сезону чемпіонату Італії. І це при зменшенні кількості ігрових хвилин. Загалом в українських вболівальників цілком можуть бути питання до Гасперіні – Маліновський отримав лише один повний матч в ЛЧ і три в – чемпіонаті Італії. Знизилися і середні ігрові показники – кількість передач (44 проти 41), точність (81% проти 77%), обіграші (6 проти 7 за матч), зросла кількість втрат (14 проти 13). Не додала натхнення Маліновському і ситуація на старті сезону, коли після приходу до керма національної збірної Олександра Петракова він деякий час не отримував виклик. Це не дуже важливий штрих у цій історії, але згадати його було потрібно.
Підбиваючи підсумки, Маліновський зробив крок назад у порівнянні з минулим сезоном, при цьому команда зробила чи не два кроки назад. За умов, що «Аталанта» все ж не зможе пробитися у єврокубки наступного сезону, українцеві, можливо, варто було би замислитися над зміною клубу. Загалом, це літо буде якраз часом для прийняття рішення, адже по контракту залишається лише рік, тому пролонгацію угоди йому наймовірніше запропонують, а у випадку відмови спробують продати. Попит на Маліновського з урахуванням його якостей і знання італійської мови точно має бути.
Віктор Коваленко («Спеція», Серія А) – 5
Статус в команді: гравець ротації
Очікування: не виправдав
Найкращий момент: вирішальний асист у переможному матчі з «Міланом»
Коваленко фактично не грав за «Аталанту» після свого переходу минулого сезону, але влітку говорив, що прагне залишитися в команді і доводити тренеру, що має отримувати хвилини. В клубі розцінили ситуацію інакше, відправивши українця в «Спецію», на яку чекала боротьба за виживання. Було сподівання, що на такому рівні Коваленко зможе отримати достатню ігрову практику і показати всі свої найкращі якості. Все ж не слід забувати, що він гравець із досвідом виступів на найвищому рівні – грав у єврокубках, провів немало матчів за збірну, виступав на чемпіонаті Європи (2016 року). Але повною мірою сподівань хавбек не виправдав – основним гравцем команди так і не став, статистикою теж не вражає, хоча чотири асисти – непоганий доробок.
Найкращий відрізок Коваленка – жовтень-грудень 2021 року, коли він стабільно виходив у стартовому складі і, здавалося, зможе записати сезон собі в актив. Після нового року ситуація змінилася – звичним явищем стали виходи з лави запасних. Хоч якийсь плюс – Коваленко виходив регулярно, але зі старту – мінімальну кількість матчів. До того ж, він далеко не в перших рядах за середньою оцінкою серед гравців команди. Попри нереалізовані можливості, є й позитив – Коваленко став частиною командного успіху. «Спеція» ще за декілька турів до фінішу першості змогла забезпечити собі прописку в Серії А на наступний сезон.
Чи переконав Коваленко «Аталанту», що його варто повертати – ні. Чи переконав він «Спецію», що вона має витрачатися на його придбання – теж ні. Він не переконав і Олександра Петракова, який не викликав півзахисника на червневі матчі національної команди. Влітку Коваленко має повернутися до «Аталанти», але, схоже, його чекає наступна оренда. Провальним нинішній сезон назвати точно не можна, але й похвалитися особливо нічим.
Роман Яремчук («Бенфіка», Португалія) – 5
Статус в команді: гравець ротації
Очікування: не виправдав
Найкращий момент: голи «Аяксу» і «Ліверпулю» в плей-оф ЛЧ
Те, що основний нападаник збірної України після вдалого чергового сезону у «Генті» та якісного виступу на Євро має піти на підвищення, не викликало сумнівів. Яремчук обрав не найочевидніший вариант, але «Бенфіка» все одно була кроком вперед. Жалітися на відсутність довіри з боку тренера у форварда підстав немає. Він одразу став основним гравцем, виходив з перших хвилин і в чемпіонаті, і в кваліфікації, а потім на груповому етапі Ліги чемпіонів, при цьому кількість голів точно залишала бажати кращього.
Після зміни головного тренера наприкінці грудня ситуація лише погіршилася – Яремчук з основного перетворився на гравця ротації. 6 голів у чемпіонаті Португалії, 9 загалом – відносно непоганий доробок для першого сезону на більш високому рівні, але зовсім не те, що очікувалося від Романа. Особливо якщо порівняти із гольовим доробком іншого форварда – уругвайця Дарвіна Нун’єса, який забив 34 в усіх турнірах.
Щодо командних здобутків – цього сезону «Бенфіка» залишилася без трофеїв. Нав’язати боротьбу за чемпіонство «Порту» не вдалося (3-е місце і велике відставання), в кубкових змаганнях також без успіхів. Найкращі результати – в ЛЧ, де команда змогла дістатися чвертьфіналу і навіть трохи попсувала нерви «Ліверпулю». Якраз в плей-оф Яремчуку вдалося запам’ятатися – він забив важливий гол «Аяксу» і відсвяткував футболкою із тризубом в останній день перед війною, а потім ще й відзначився у божевільному матчі на «Енфілді».
Що ж до його статистичних показників, то перехід на більш високий рівень дався форварду непросто. Як ми вже говорили, він впав за кількістю голів (9 проти 23 в «Генті» минулого сезону), за ударами в середньому за матч (2,05 – 2,79), xG (0,35 – 0,54), кількістю і точністю пасів (16 та 78% проти 25 і 82%), обіграшами (1,89 проти 3 та 50% проти 53% вдалих). Із позитиву відзначимо прогрес у верховій боротьбі – більше і спроб, коли Яремчук вступає у повітряні єдиноборства, і відсоток виграних.
У Яремчука довготривалий контракт із «Бенфікою», сам гравець, за інформацією A Bola, не збираєтсья нікуди йти, а продовжить битися за місце в основному складі вже під орудою нового тренера Рогера Шмідта. Можливо, не надто переконливий перший сезон все ж можна часткого списати на складнощі адаптації. Але наступного року чекаємо більш яскравого виступу від українця, інакше у «Бенфіки» будуть всі підстави розглядати його продаж, а сам Яремчук в такому випадку може не дорости до топових клубів, чого хотілося б.
Андрій Ярмоленко («Вест Гем», АПЛ) – 3
Статус в команді: резервіст
Очікування: їх не було
Найкращий момент: переможний гол в 1/8-й ЛЄ проти «Севільї»
Чотири сезони Ярмоленка в «Вест Гемі» – це історія травм, невиправданих сподівань, приреченості і красивих моментів. Андрій сам відверто казав, що ще минулого сезону було зрозуміло – продовжувати контракт клуб з ним не буде попри наявність в угоді такої опції. Та й сама історія Ярмоленка з «Вест Гемом» завершилася давно, так по суті і не отримавши значного розвитку. Євро-2020 показало, що бажання і здоров’я в нього ще залишаються, майстерність нікуди не поділася, але Мойесу він був зовсім не потрібний.
Це розумів тренер, це розумів гравець, але кудись смикатися, маючи ймовірність, що це може бути останній великий контракт у кар’єрі, особливого сенсу не було. То ж цей сезон Ярмоленко так і догравав, майже не з’являючись на полі. 6-е місце минулого сезону, боротьба за єврокубки цього – це все історія, яка проходила повз Андрія. І якщо минулого року можна було посилатися на травми, то цього – уже тільки тренерське рішення. А воно зазвичай виглядало знущально – одна хвилина, три, знову одна. І так від матчу до матчу. Навіть прощальна зустріч на домашньому стадіоні – Ярмоленко вийшов на останній хвилині, пішла подача зі штрафного і свисток. Не дивували навіть виступи гравця такого рівня і досвіду за команду U-23. Проте Андрій ставився до цієї ситуації з розумінням і професійно, ніколи публічно не обурюючись через таке ставлення.
Для глибини всієї прірви наведемо показники ігрового часу в АПЛ за два минулі сезони. 2020/21 – в чемпіонаті Англії Ярмоленко зіграв 362 хвилини в 15 матчах (24 хвилини в середньому), відзначився одним асистом. Нинішній сезон – ще гірше. 290 хвилин у 18 матчах АПЛ (16 хвилин в середньому!), але є один гол.
Оце усвідомлення, що всі все розуміють і треба просто перечекати, не давало підстав для жодних очікувань від сезону Ярмоленка. Якби перевершив – чудово, та цього не сталося, провалитися ж він вже не міг. Новий імпульс стосункам Ярмоленка та «Вест Гема» дала війна. Хавбек зізнавався, що відчував і розумів причини невдоволення фанів – гравець на величезній зарплаті не відпрацьовує її жодним чином. Проте після початку війни все змінилося – клуб та вболівальники висловили українцю підтримку, а він віддячив важливим голом в Лізі Європи проти «Севільї», що дозволило накинити йому кілька балів. Тому й прощання відбулося, швидше, на позитивній ноті.
Ще одна красива історія сталася позаминулого сезону, голи Ярмоленко забив важливий гол «Челсі», який, на думку Мойеса, багато в чому дозволив тоді «молотобійцям» врятуватися. Таких гарних моментів за 4 сезони у «Вест Гемі» в хавбека можна перерахувати на пальцях.
Нарешті ми дочекалися моменту, коли є шанс знову побачити Ярмоленка у справі не лише в матчах за збірну Україну. Тішить те, що сам гравець висловлює бажання повернути стабільну ігрову практику, не хоче поки догравати, готовий до нового виклику. Щодо варіанту з «Динамо» – на заваді стала війна, Ярмоленко відкритий до пропозицій. А ми з нетерпінням чекаємо його в новому клубі, бажано, в межах топ-5, де він ще покаже себе і зможе своїми виступами стерти згадки про цю бліду тінь себе, яка просто існувала у «Вест Гемі» в останні роки.
