Петраков і Збірна. Емоції, нестандартність, результат

Олександр Васильович за 2.5 місяці заслуговує на статус "найнепередбачуванішого тренера" в історії Національної команди.

Багато хто розумів, під яким тиском буде Петраков з перших днів свого призначення, самі подумайте:

1. Змінює тренера-ленегду, з яким пов'язують один з найкращих(якщо не найкращий) відрізок в історії збірної

2. Стає тренером команди, яка увійшла до 8-ки найкращих на континенті

3. Потрібно досягнути результату при тому, що одні з найважливіших очок були вже втрачені ще при Шевченко (вдома проти Казахстану та Фінляндії)

4. І найголовніше - потрібно було змусити гравців поважати тебе як тренера, аби команда готова була битися за результат саме під твоїм керівництвом.

І ось що з усього цього вийшло.

Емоції

37. Це не про кількість ударів збірної у матчі проти Болгарії, а це та кількість слів, які промовив Петраков на одній з своїх прес- конференцій.

Не виклик Малиновського. Це не тому що він був травмований чи дискваліфікований, а, можливо, через це Олександр Петраков хотів показати що "для нього головне - самовіддача та результат, усі ті, хто не погоджується - out". Чи правильно він це зробив(провів таку собі "виховну роботу") і чи був там конфлікт саме через неготовність Руслана підлаштовуватися під вимоги тренера - ми, скоріш за все, вже не дізнаємось.

90+5, 90+3 - це, на превеликий жаль, хвилини, на яких наші суперники(Казахстан, Чехія) нам забивали, у самих кінцівках матчів. Це, 100%, дуже сильно било по психології усієї команди.

І окремо хотілося б відзначити емоції тренера.

Після забитих м'ячів, вони були настількі прості але в той же час, класні, бо були неймовірно щирі.

Нестандартність

"У вас нулевое знание футбола. С 5-3-2 можно хорошо атаковать" - пряма мова Луї ван Гала щодо тієї тактики, яку намагався втілити Петраков у гру збірної.

І якраз саме цю схему він намагався реалізувати у збірній, за якої гра команди була дуже таки цікава(з результатом було проблемно, і частіше, саме через індивідуальні помилки), адже посудіть самі: за усі 6 матчів, в яких Олександр Васильович застосовував 5-2-3, гра була непоганою, але з результатом були проблеми, у матчі проти Казахстану повинні були набирати 3 очки, проти Франції!, з якою грали у першому турі за принципом "бей-беги, комбинация прийди" грали на рівних, і після матчу можна було почути неймовірні "а могли ж навіть і перемогти", з фінами зіграли на максимумі "своє забили, чуже не пропустили", показали характер(а з такими командами тільки так і треба, матч з "хокеїстами" у Києві це яскраво нам проілюстрував)

А у матчі з Болгарією, взагалі, статистичні рекорди ставили

Петраков не боявся сказати про те, що «реалізація моментів - це рівень футболістів" чи те, що "футболіст навіть не знає, як правильно захищатися"(критика Караваєва). Не кожен тренер може так правду-матку рубанути після матчу. Правильно це чи ні, на розсуд експертів(справжніх, а не тих, які себе такими "охрестили"). Але це навіть до звичайних післяматчевих флеш-інтерв'ю прикутує неабияку увагу.

Міг іноді ризикувати і випускати Сікана, який без ігрової практики. Він в нього вірив і потрім футболіст віддячував тренера(проти Казахстану), іноді - ні, і через це потрапляв під заслужений шквал критики.

І ,щонайголовніше, я не думав, що Петраков стане одразу наступним тренером після Шевченка, чиє прізвище будуть скандувати львівські фани. Погодьтеся, це важливіше - отримати любов від фанів, аніж схвальні відгуки від Циганика, Вацка чи того ж самого Сажко(при всій повазі до усіх трьох)

Результат

Ще на самому початку Олександр Васильович говорив лише про одне: головне зараз - досягти результату. Не видовищна гра, володіння м'ячем, а саме та кількість залікових балів, яка зможе гарантувати фінішувати не нижче 2-го місця. І він це зміг. Ніхто не згадає зараз повністю провальний другий тайм у Львові з «боснійцями» чи втрачену у самомі кінці матчу з Казахстаном перемогу. Бо переможців не судять. А кажуть їм - "Дякую", "Молодці".

-------

Я у своїх попередніх публікаціях з приводу персони Олександра Васильовича не приховував, що він мені імпонує. Чим? Тим, яким він є. Ось і все. Може і 37 слів сказати, якщо він вважає, що це йому допоможе. Може і когось невикликати, якщо розуміє, що в тій ситуації потрібно було зробити саме так. Може ризикнути і поставити молодого і він заб'є гол, а може поставити його у наступному матчі і визнати свою провину, що так «я - винен, що випустив його, а не Довбика, чи випустив Сидорчука замість Шапаренка і потенціал команди в атаці став менший»(коли потрібно було забивати).

Ось такий, який він є. Можливо, не всім він подобається і не кожному до вподоби його манера спілкування/поведінка, але зараз факт - він посів зі збірною 2-гу сходинку, за дуже складних обставин, які були як до його приходу, так і вже по ходу його каденції головного тренера збірної

А про плей-офф - вже навесні.