Кричав. Сміявся. Плакав. Швеція-Україна

Матч, що увійде в історію не лише українського футболу, але й європейського

Багато хто критикував збірну не за матчі проти Нідерландів чи Північної Македонії, а саме за ту гру проти Австрії де не було емоцій, бажання, не "горіли очі" у футболістів, нічого не виходило, і як результат - програш, який не викликав жодних сумнівів щодо того, чи заслуженою була перемога австрійців.

Багато хто вже зневірився, що нам зможе так підфартити(так, я і сам не дуже в це вірив), аби ми з 3-го місця вийшли в плей-офф. Я бачив багато матчів, де нам не щастило: матч з Англіею и незарахованний чистий м’яч, матч проти Іспанії у Києві у 2015 році, коли Де Хеа божив і витягував усе можливе і неможливе, матчі навіть проти тих самих казахів на відборі до ЧС-2022, стільки нереалізованих моментів(особливо Зубкова), і це тільки ті матчі, які мені одразу пригадалися.

Але доля нам дала другий шанс. Ні, не нам, футболістам нашим. Бо та атмосфера, яку створювали наші вболівальники в останніх двох матчах групи - це просто неперевершено. Відчуття було таке, що ми граємо на 40%-вій заповненій Арені Львів. У футболістів був останній шанс довести те, що вони можуть грати, що вони хочуть перемагати, що вони знають, що таке прагнення до нових досягнень.

І так, це було учора. Емоції, коли наші забили перший м’яч після чудової передачі Ярмоленка, емоції, коли перед перервою пропустили(ще й з рикошетом від футболіста м’яч влетів). Дві штанги, що нас врятували від пропущеного голу, штанга біля воріт шведів, ефектні сейви Бущана, швидка гра обох команд "атака на атаку", червона картка Даніельсону, яку заробив Беседін ціною травми(здоров’я, Артеме), емоційний спіч Шевченка перед другим екстра-таймом про те, "що нам потрібно забивати, я не хочу серії пенальті", ну і кульмінацією цього матчу став гол Довбика на 121 хвилині.

Ми дивилися з батьком по телевізору цей матч, і після цього забитого м’яча я кричав, бо не міг повірити в те, що я бачу, сміявся, бо це була хвилька істерики, згадуючи усе те, що ми зі збірною пережили за це ЄВРО, ну і плакав, від щастя, що все-таки футболісти можуть, якщо хочуть.

Вся країна вболівала за них, 37 мільйонів сердець билося в унісон, і після фінального свистка, впевнений, ще 2-3 години ніхто не міг заснути. І тут можно сказати цілком заслужене: "Молодці"!

______

Саме після таких матчів народжується історія і нові перемоги, після такого спектру емоцій, співпадіння/фарту, та бажання грати "через не можу". Що ж, попереду Англія, і нам також є що пригадати їм, за ними маленький борг у вигляді матчу на ЄВРО-2012.

Ну що, чекаємо на реванш 3 липня?)