Повість легіонера. Владімір Дішлєнковіч

Владімір Дішлєнковіч / Vladimir Dišljenković (Сербія)

Вітаємо, товариство! Сьогодні ми презентуємо вам четверту главу нашої захопливої подорожі теренами України. Герой цієї повісті є цілком непересічним персонажем для українського футболу. До нашої країни він приїхав у статусі чемпіона своєї країни, був важливим елементом славної команди з Харкова, та навіть згодом став нашим співвітчизником. Це лише невеличкий анонс тієї історії, яку ви сьогодні зможете прочитати. Тож вмощуйтесь зручніше, беріть щось смачненьке та гайда до читання!

Частина I: «Друга» команда Донецька

Перша половина сезону 2004/2005 для донецького «Металурга» вийшла дещо неоднозначною. Команда впевнено почала сезон та наочно продемонструвала обґрунтованість своїх «бронзових» амбіцій. Взагалі, «другий» донецький клуб досить часто тішив своїх вболівальників на внутрішній арені. Починаючи з 2001 року колектив під керівництвом Семена Альтмана двічі взяв «бронзу» та постійно тримався в першій п’ятірці. В той же час, чергова єврокубкова кампанія закінчилась тільки-но розпочавшись. Ніяк «металургам» не вдавалось пройти кваліфікацію до Кубку УЄФА, хоч спроб було вдосталь. Ось і цього разу вони «ковтнули» від «Лаціо» 6 м’ячів в двох матчах.

Наближалась зима. З того моменту, як Дмитро Селюк став віце-президентом «Металурга», жодне трансферне вікно не проходило спокійно. Звичайно ж у великій кількості в команду завозились легіонери. Навіть головний тренер, Славолюб Муслін, був іноземцем. Тоді Донецьк приймав найрізноманітніших «клієнтів» з усього світу. Якщо Селюк бачив хоч крихітну можливість прилаштувати свого гравця – він нею користався. Навіть тоді, коли позиція, з першого погляду, не вимагала підсилення.

Головний трансферний успіх підприємливого функціонера

У той час «пост №1» в команді займав Юрій Вірт. Уродженець Львова вже колись грав за «Металург» в 90-ті. Грав досить добре, тому й заслужив на підвищення до «Шахтаря». В складі «гірників» він виступав протягом трьох років, аж поки в 2002 році не повернувся назад. Також в розпорядженні Мусліна були Дмитро Воробьов та Сергій Долганський, непогані за своєю суттю голкіпери. І ось в січні 2005 року до цієї «веселої компанії» раптово долучився ще один воротар. Цей трансфер насправді був інтригуючим. По-перше, новачок був легіонером. По-друге, прибув він з розташування тієї самої «Црвєни Звєзди».

Частина II: Молодий, а вже чемпіон

Владімір Дішлєнковіч народився 2 липня 1981 року в Бєлграді, столиці Сербії. Батько нашого героя захоплювався футболом та був палким вболівальником «Црвєни Звєзди». Син в повній мірі успадкував батьківську любов до гри №1 і вже у 8 років потрапив до системи столичного гранду. Майже 10 років юний Дішлєнковіч сумлінно опановував воротарське ремесло. Важка працю дала свої плоди та у 17 років він дебютував за рідний клуб. Звичайно, в такому молодому віці важко було сподіватись на бодай якусь ігрову практику. Це чудово розуміли в оточенні Владіміра, тож він поїхав у оренду до клубу «Хайдук», який виступав у Першій Лізі Сербії. Як покажуть подальші роки кар’єри, це рішення було абсолютно вірним. Молодий талант взяв від тієї оренди найважливіше – ігрову практику, адже провів за сезон 2000/2001 близько 30 поєдинків.

Перші вдалі матчі

Певно, в «Црвєні Звєзді» пильно слідкували за прогресом свого вихованця. Славолюб Муслін, який на той час очолював «червоно-білих», вирішив зробити ставку саме на Дішлєнковіча. За підсумками сезону 2001/2002 той зможе похвалитись 21 матчем в чемпіонаті. Окрім того клуб з Бєлграда був постійним учасником єврокубків. В тому сезоні вийти у ЛЧ не вдалось, тож першим суперником сербів у Кубку УЄФА став ЦСКА (Київ). 27 вересня 2001 року нашому герою довелось стримувати натиск таких хлопців як Закарлюка, Костишин, Аннєнков. Поєдинок завершився нульовою нічиєю.

Наступні декілька років Дішлєнковіч з перемінним успіхом буде виступати за «Црвєну Звєзду». Мабуть, найкращим періодом для голкіпера був розіграш сезону 2003/2004. Команда завоює «золотий дубль», а Владімір буде незмінним у 24 матчам. Погодьтесь, вклад доволі суттєвий. Відповідно, у розташуванні збірної Сербії та Чорногорії одразу звернули увагу на такий прогрес та запросили на товариську зустріч з Норвегією. Щоправда, дебют вийшов невдалим (поразка 0:1). Згодом Дішлєнковіч відправився на молодіжне Євро-2004 в якості основного кіпера. З невідомих причин він втратив місце в основі по ходу турніру і додивлявся футбол з лави запасних. Серби та чорногорці дійдуть до фіналу, де без шансів поступляться Італії.

З кожним роком талановитий воротар демонстрував все більшу впевненість у своїх силах

Якщо в молодому віці мати чітке розуміння ситуації та своїх перспектив, невигідну для себе ситуацію можна змінити. Саме таким розумінням та амбіціями володів наш герой. Позиції Владіміра в клубі послаблювались і в одному зі своїх інтерв’ю він зазначав, що «конвеєрна» політика клубу йому не подобається. Тому голкіпер і відмовився продовжувати контракт та готувався до відходу. «Звєздарі», на диво, не дуже вже й переймались щодо втрати свого вихованця. Відповідно, бажаючих безкоштовно підписати молодого голкіпера вже з чималим досвідом виявилось вдосталь. Найбільшу зацікавленість проявляли французькі «Метц» та «Ренн». Та у підсумку Дішлєнковіч обрав «тарутівців» і переїхав у Донецьк взимку 2005 року.

Частина III: За спиною у Вірта

Як ви вже могли здогадатись, «Металург» мав певні проблеми з лімітом на легіонерів. Дішлєнковічу в таких умовах було важко очікувати на регулярну ігрову практику. До кінця чемпіонату серб візьме участь у трьох поєдинках в яких пропустить п’ять разів. Особливо болючою була поразка 3:0 від тоді ще «Іллічівця». Попри подібні невдачі клуб завершить сезон на «бронзовій» позиції. Таким чином, наш герой розпочне новий етап в своїй кар’єрі одразу з медалей.

В «тарутівських» кабінетах в цей час приймали дуже суперечливі рішення. Там вирішили повірити в Олександра Севідова, якому на той час було 35 років. І треба визнати, розпочав молодий коуч бадьоро. В перші половині сезону 2005/2006 команда якщо й програвала, то значно сильнішим суперникам. На зимову перерву «Металург» пішов четвертим в турнірній таблиці. Але терпінням в тій частині Донецька не відрізнялись, тож після двох поразок у березні Севідова відправили у відставку. Клуб провалив кінцівку сезону та відкотився на сьому позицію. Оскільки тренерський штаб не цурався ротації навіть у воротарьскій лінії, то Дішлєнковіч отримав в своє розпорядження 12 матчів у Вищій Лізі. Там він пропустив 13 м’ячів та чотири рази зберіг ворота «сухими».

"Донецького Нагельсманна" з пана Севідова не вийшло

Нажаль, провальний експеримент нічому не навчив «металургійних менеджерів», які влаштували кругообіг коучів з Бенілюксу. За підсумками сезону 2006/2007 «Металург» опустився на дев’яту позицію в чемпіонаті. Не оминуло погіршення ситуації і нашого героя. За першу половину року серб не зіграв жодного матчу. Взимку він навіть відправився на збори з «Вітессом», але українці з голландцями спільної мови не знайшли. На українське поле Дішлєнковіч вийшов лише у кінці чемпіонату. Статистика воістину «чудова» – три поєдинки і один пропущений м’яч. Ось таким видався цей рік.

Частина IV: Час прийшов

Зовсім скоро цирк із тренерськими призначеннями дістався свого апогею. У сезоні 2007/2008 «Металургом» керуватимуть три різних коучі: Йос Дарден, Сергій Ященко та Ніколай Костов. Стратегія клубу змінювалась ледь не щоденно. Чого тільки вартує стрімкий перехід з «легіонерщини» на українізацію. Як наслідок, команда «скотиться» на 11 підсумкову позицію. А ось для Дішлєнковіча все склалось досить оптимістично. Вірт вирішив перед пенсією непогано підзаробити, тож свідомо відправився в глибокий резерв «Шахтаря». Можна сказати, що шлях у основу для серба був всипаний трояндами. Статистика сезону: 31 матч, 38 пропущених та 9 «сухарів». Такі впевнені виступи дозволили навіть повернутись у збірну Сербії (вже без Чорногорії), першою була товариська зустріч із Росією.

Наступний розіграш 2008/2009 видався успішнішим для всіх. Тарута і Ко нарешті спинили своє «колесо сюрпризів» та намацали постійного головного тренера в особі Ніколая Костова. На диво, болгарину вирішили не заважали будувати свою команду. Нарешті трансферна кампанія «металургів» була виваженою та розумною. До команди приєднались Макрідіс, Дімітров, Сержіо та інші. «Першим номером» звичайно ж залишився Дішлєнковіч.

Костов став першим з часів Альтмана, хто приніс "Металургу" стабільність

Такий підхід до справи швидко дав свої плоди. За перші 10 турів чемпіонату команда програла лише один раз, та й то мінімально «Динамо». Якщо б не безглузді втрати очок (як то поразка від ФК Харків), «Металург» міг би скласти куди більшу конкуренцію «Металісту» в боротьбі за медалі. А так, лише четверта позиція. Дішлєнковіч взяв участь у 26 поєдинках, де пропустив 27 голів. Окрім того, він почав на регулярній основі з’являтись в стартовому складі збірної. Що цікаво, в лютневому «товарняку» Сербія зустрінеться з Україною. Мінімальну перемогу тоді святкували наші козаки.

Частина V: З Україною в паспорті

Сезон 2009/2010 «Металург» розпочинав з великими сподіваннями та неабиякими амбіціями. Але стартовий склад «донців» залишався вкрай нестабільним через ліміт. Ситуація з «паспортистами» була настільки критичною, що довелось перевчати на «опорника» молодесенького Прийму. Одним з шляхів подолання таких складнощів міг стати український голкіпер. Тож тренерський штаб почав активно залучати до тренувань з основою Дмитра Нєпогодова. На додачу з «Шахтаря» орендували Богдана Шуста, який ніяк не міг знайти собі постійного колективу. От і Дішлєнковіч з появою конкурентів став помітно нервувати та припускатись дурних помилок.

Певно, розуміючи хиткість свого положення в команді, серб при першій нагоді розпочав процедуру отримання українського громадянства. Приблизно в лютому 2010 року ще на одного українця у світі стало більше. Екс-легіонер без прикрас та сентиментів згодом пояснив своє рішення. Він хотів грати за клуб з амбіціями та не хотів їхати з України, чи сидіти на лаві запасних. На відміну від Девіча, який хотів грати за збірну, Дішлєнковіч мав куди більш приземленні цілі.

Український паспорт - це круто!

До речі, про збірну. Позаяк новоявлений українець був заграний в офіційних матчах за Сербію, то за Україну грати можливості не мав. За його ж словами, Владімір не хотів більше приїздити в розташування національної команди через таємничий конфлікт з головним тренером. Не дивлячись на те, що «білі орли» були учасниками ЧС-2010 і наш герой мав великі шанси поїхати в ПАР, клубна кар’єра була в пріоритеті.

Частина VI: Донецька стеля

В першій половині чемпіонату справи йшли досить непогано, але навесні все пішло шкереберть. Починаючи з березня команда здобула лише дві звитяги. Причиною таких катастрофічних результатів, як не парадоксально, був Кубок України-2010. В півфіналі «Металургу» знадобилось близько десяти хвилин, щоб вже на початку зустрічі відправити в нокдаун сусідів по місту, а саме «Шахтар», забивши два голи. Єдиний шанс відігратись «гірники» отримали на 90+2 хвилині, коли їм дали пробити пенальті. Та Дішлєнковіч потягнув удар Фернандіньо, але бразилець встиг на добиванні.

Одразу після перемоги що керівництво організувало грандіозні гуляння на честь виходу у фінал. Це була велика помилка, адже гравці занадто розслабились та просто увірували в один-єдиний матч, який повинен виправити сезон. Врешті-решт Костов не стримався та почав відкрито жалітися на зловживання алкоголем та цигарками. Імена звичайно ж не називались, але ЗМІ відправляли в цей клуб «анонімних алкоголіків» усіх. Починаючи від Дішлєнковіча, закінчуючи Мхітаряном. В результаті, «Металург» займе лише восьму позицію в чемпіонаті, що аж ніяк не відповідало початковим планам. Вся надія була на Кубок…

У фіналі чекав не найскладніший суперник – «Таврія». Основний час розподілився на два абсолютно різні тайми. Команда з Сімферополя краще розпочала матч, забивши двічі по ходу першого тайму. А от друга половина зустрічі була вже за «Металургом», який продемонстрував неабиякий характер та все ж зрівняв рахунок. Ба більше, хлопці з Донецька мали б добивати приголомшених «грифонів», але чомусь зупинились. Підопічні Пучкова дотерпіли до перерви, зібрались та все ж затовкли переможний м’яч в овертаймі, зусиллями Ідахора.

В той день нігерієць забив найважливіший гол в своїй кар'єрі

Після такої прикрої поразки всім стало зрозуміло, що цей донецький клуб досяг своєї «стелі». Далі можливий тільки застій, а то й регрес. Хоча особисто Дішлєнковіч «набив» собі цілком пристойну статистику – 28 матчів, 33 пропущених та 10 «сухарів». Можна тільки уявити його здивування, коли перед початком сезону 2010/2011 він раптово опинився у трансферному списку, адже попри невдалі командні виступи, голкіпер не збирався нікуди їхати. Та й момент для продажу відверто був не найкращим, так як за безцінь такого гравця віддавати не хотілося. Солідний капітал був лише у клубів «великої четвірки», які на той момент не потребували голкіперів, але це лише з першого погляду.

Максим Старцев, донедавна основний голкіпер «Таврії», пішов на підвищення та перебрався до «Металіста». Там він майже одразу отримав чудовий шанс, адже Горяїнов у третьому турі УПЛ порвав «ахілл». Суперник для демонстрації свого класу був підходящий - кіпрська «Омонія». На диво, такого легкого опонента «Металіст» пройшов з великими складнощами. Старцев зіграв м’яко кажучи посередньо, а відверто кажучи – паршивезно. Настільки невдало, що після його «божественних» виходів з воріт пан Красніков терміново почав шукати альтернативу. Легко здогадатись, на кого одразу «поклали око» в Харкові. Мабуть, український паспорт Дішлєнковіча був справжньою неоновою вивіскою. Досі невідомо, скільки грошей довелось «відшпилити» на цей перехід Ярославському. Як казав Маркевич, вони «заплатили певну суму».

Частина VII: Новачкам щастить

«Металіст» в сезоні 2010/2011 підійшов до переломного моменту в своїй історії. Після приходу Ярославського клуб поступово розвивався, піднімався все вище та вище, пробував свої сили в єврокубках. Але згодом всім, від керівництва до вболівальників стало зрозуміло, що колектив дещо «забуксував». Потрібен був якісний «стрибок» вперед, адже вічно «бронзовіти» точно не було в планах. Саме з такою ціллю була втілена в життя масштабна трансферна кампанія. Гравцями «Металіста» згодом стали Віл’ягра, Шав’єр, Тайсон, Бланко та Крістальдо.

Дебют Дішлєнковіча за новий клуб відбувся у домашньому матчі з «Зорею». І варто відзначити, вийшов він чудовим. Харків’яни перемогли з рахунком 3:0, а новачок парирував пенальті. Вже через декілька днів Владімір після багаторічної перерви повернеться у єврокубки. В матчі проти угорського «Дебрецена» була зафіксована впевнена перемога з рахунком 5:0. Загалом, той сезон для нашого героя виявився дуже якісним. З ним у воротах «Металіст» програвав в чемпіонаті хіба що «Шахтарю». Загалом на рахунку Дішлєнковіча 24 матчі у всіх турнірах, 22 пропущених та 10 «сухарів».

Завдяки Харкову голкіпер знову відчув "смак" єврокубків

По завершенню сезону колектив «Металісту» дружно одягне на шию «бронзові» медалі, адже наскоком вибороти хоча б «срібло» не вдалося. Головною причино, мабуть, була відсутність стабільності. Дивні поразки від «Кривбасу» або «Ворскли» відбирали дорогоцінні бали в боротьбі за медалі вищого ґатунку. В Лізі Європи вдалось виступити пристойно, адже груповий етап був пройдений досить легко – 3 перемоги, 2 нічиї і лише одна поразка від ПСВ. Щоправда, у плей-офф «Байер» не залишив харків’янам жодного шансу. Воно і не дивно, адже «неверкузенці» мали тоді якісно укомплектований склад. Що цікаво, в обох матчах цього протистояння взяв участь молодий, тоді ще правий захисник, Домагой Віда.

Частина VIII: Горяїнов рветься на Євро

Наступний сезон 2011/2012 Дішлєнковіч розпочав звичайно ж у стартовому складі. «Металіст» продовжив поповнюватись легіонерами: Марлос, Торрес, Соса, Торсіл’єрі. В таких умовах український паспорт був великою перевагою, але в повній мірі скористатися цим Владімір не зміг. Наприкінці липня він отримав травму та вилетів на два місяці. Горяїнов таку можливість втратити не міг, адже у нього ще був шанс поїхати на домашнє Євро.

Здорова конкуренція корисна для всіх

Після відновлення Дішлєнковіча Маркевич розподілив ігровий час між голкіперами за відомою схемою «чемпіонат-єврокубок». Легенда Харкова як правило проводив матчі у Лізі Європи, а ось нашому герою віддали чемпіонат. Хоча, саме «сербо-українець» взяв участь у тому самому поєдинку проти «Олімпіакоса» в Греції. «Металіст» продемонстрував феноменальний характер та силу волі, забивши два гостьових голи під завершення. Щоправда, сам Дішлєнковіч тоді добряче «начудив». Особисто йому дуже пощастило, що греки не використали свої шанси. У підсумку: 17 матчів та 22 пропущених м’яча. Показник кліншитів був зовсім скромний – лише три.

«Металіст» в свою чергу встановив рекорд - шостий раз підряд взяв «бронзу». Хоча, шанси нарешті змінити медалі були непогані. За 20 матчів в першій половині сезону команда програла лише один (!) раз. А ось навесні справи пішли куди гірше. Якщо нічию з «Металургом» ще можна було пережити, то поразка від «Арсеналу» 2:4 остаточно ставила хрест на «срібно-золотих» амбіціях Ярославського і Ко. В квітні харків’яни суттєво здали позиції в чемпіонаті, позаяк в шести фінальних турах – жодної перемоги! Причиною такого спаду була, як не парадоксально, Ліга Європи. Після невдач в чемпіонаті керівництво вирішило кинути всі сили саме на Лігу Європи.

Легендарний склад, який назавжди закарбувався в нашій пам'яті

Груповий етап знову був пройдений блискуче - чотири перемоги та дві нічиї. Нажаль, в тому сезоні «Металіст» був єдиним українським клубом, який пробився у плей-офф. Відповідно, до нього була прикута увага усіх українських вболівальників. Спершу був розгромлений «Зальцбург» з феєричним рахунком 8:1. Хоча, той же «Олімпіакос» вдалось пройти лише завдяки фактору гостьового голу. А от далі на українців чекав «Спортинг», суперник куди серйозніший. У Лісабоні «леви» забили двічі та впевнено вели поєдинок до перемоги, аж поки на 90+1 хвилині Шав’єр не забив з пенальті. Гол на виїзді дозволяв дивитись на матч у Харкові з оптимізмом, але й там португальці першими відкрили рахунок. Щоправда, дует Девіч-Крістальдо організував якісну відповідь. Згодом доля подарувала шанс, як мінімум, перевести матч в овертайми, можливо навіть «добити» суперника. Нажаль, на цей раз Клейтон не реалізував пенальті і «Металіст» зупинився за крок від півфіналу.

Частина IX: Травми, скандали, розслідування

Перед тим як приступити до заключних частин нашої розповіді, ми спіймали себе на думці, яка давно «стукає» нам (мабуть, і вам) в голову. Кожна глава нашої подорожі - не просто біографія однієї людини. Весь цей час ми занурювались в контекст подій тієї епохи, в перебіг різних змагань та історію цілих колективів. Все це - невід'ємні частини життєпису наших героїв, без яких уявити повноцінну картину просто неможливо. І якщо до цього моменту контекст навколо Дішлєнковіча був досить "лагідним", то наразі цій «рожевій історії» прийшов кінець. Вас чекають сумні абзаци та багато "бруду", яким був і є наповнений український футбол.

Отже, панове, ми зупинились на кампанії 2012/2013 років, яка з самого початку склалась для Дішлєнковіча невдало. Ще влітку сербо-українець вщент програв конкуренцію Горяїнову, який демонстрував впевнену гру. Перша поява в стартовому складі відбулась 15 вересня у переможному розгромі "Ворскли". Наступного шансу змінити ситуацію довелось чекати аж до листопада. У себе вдома харків'яни впевнено переграли "Русенборг" з рахунком 3:1, але для Дішлєнковіча все завершилось сумно, оскільки по перерві голкіпера довелось міняти. Згодом виявилось, що причиною стала важка травма, отримана прямо по ходу матчу. Більш ніж на 5 місяців Владімір відправився у лазарет, а "Металіст" в свою чергу добряче так "запарився" над воротарьскою позицією. Шуст, якого орендували взимку, майже одразу зламав руку, тож довелось вмовляти 42-річного Шуховцева, який тренував у Казахстані, відновлювати кар'єру. В стрій Дішлєнковіч повернувся в квітні, але не надовго. Через місяць в переможному матчі з "Динамо" у нього відбудеться рецидив, тож завершення чемпіонату голкіпер додивлявся в якості глядача. Загалом, на рахунку нашого героя всього лише 7 матчів та 5 пропущених.

Попри великі проблеми у воротах та зміну власника прямо посеред сезону «Металіст» таки здобув історичний результат. Вперше в незалежній історії харків’янам підкорилось «срібло». На ранній виліт з Кубку України вже на стадії 1/8 мало хто звертав увагу. За увесь рік колектив Маркевича програв лише чотири рази на внутрішній арені. Груповий етап Ліги Європи в чергове був пройдений дуже легко та невимушено, навіть «Байер» на цього разу не став проблемою. В плей-офф доля подарувала «Металісту» англійський «Ньюкасл». Напружене протистояння двох рівних за класом суперників завершилось тріумфом «сорок». Щоправда, єдиний гол у двох матчах був забитий з пенальті, дуже дурного пенальті.

У наступному сезоні 2013/2014 проблеми з голкіперами продовжили переслідувати харківський клуб. Дішлєнковіч повернувся у стартовий склад команди, в певній мірі завдяки проблемам зі здоров’ям у Горяїнова. На біду для нього, «Дніпро» вирішив зруйнувати цю ідилію, подавши протест з вимогою зарахувати «Металісту» технічні поразки. Аргументація була дуже проста – у складі харків’ян у матчах УПЛ перебував зайвий легіонер. Згідно «нового» регламенту УПЛ, іноземець для отримання статусу «нелегіонера» повинен був мати право виступати за збірну України. За результатами засідання Виконкому ФФУ голкіпера, який вже більше 3 років був громадянином України та вважався «своїм», визнали легіонером. Це був доволі неприємний момент для Дішлєнковіча, оскільки проти своєї волі він опинився в центрі чергових олігархічних розбірок. Окрім вищезгаданого, його проблеми не закінчились, так як перед зимовою перервою він отримав чергову травму, через яку повністю пропустить другу половину сезону. У підсумку: 17 поєдинків, 14 пропущених та 7 кліншитів.

Попри зміну "статусу", Маркевич продовжував довіряти голкіперу

Окрім вищезгаданого скандалу, «Металіст» втрапить ще не в одну халепу в ході тієї кампанії. Після розслідування обставин договірного матчу з «Карпатами» харків’ян виключили з єврокубків на сезон. Це був великий удар по клубу, адже там готувались до дебюту у Лізі Чемпіонів. Тим паче, в першому раунді кваліфікації досить легко був пройдений грецький ПАОК. Згодом виявилось, що у пана Курченка не все так добре, як він розповідав. Той, чиє ім’я в Харкові не можна називати, навішав місцевим вдосталь «Мівіни» на вуха, наобіцявши чемпіонства, єврокубки та провідних європейських зірок. Насправді ж Революція Гідності створила серйозну загрозу для його фінансового становища. Абсолютно «випадково» виявилось, що черговий власник ФК - злочинець. Як то кажуть, ніколи такого не було, і ось знову. В умовах погіршення фінансової ситуації Маркевич покинув пост головного тренера, а його місце зайняв сумнозвісний Рахаєв. На диво, «Металіст» все ж таки завоює «бронзу» того сезону, що буде останнім досягненням харківського клубу.

Частина X: Завершення кар’єри

Перший насправді кризовий сезон 2014/2015 «Металіст» розпочав не так вже й погано, програючи виключно топовим суперникам. Все ж таки ще декілька класних виконавців на кшталт Шав’єра чи Едмара продовжували тягнути команду вперед. Щоправда, з міцними середняками раз-по-раз виникали великі труднощі та залікові бали безглуздо втрачались в «благодійних» нічийних результатах. Хоча з відвертими аутсайдерами проблем не виникало, що якось вирівнювало положення. В якийсь момент здалось, що «Металіст» займе високу в тій ситуації 4 сходинку, але провальна 6-матчева серія наприкінці сезону «відкинула» команду на дві позиції униз. В Лізі Європи результат був ще гіршим. Попри не найскладніших суперників («Легія», «Локерен», «Трабзонспор») харків’яни програють 6 матчів з 6 (!).

Ці хлопці як могли стримували "падіння" клубу

Та кампанія стане останньою в ігровій кар’єрі Дішлєнковіча. Хоч він й розпочне сезон в стартовому складі, вже у четвертому турі його знову доведеться змінювати по перерві. Змучена численними травмами, хвора спина знову дасть про себе знати. Воротар спробує ще раз повернутись на поле та навіть зіграє декілька поєдинків перед настанням зимової пори (в тому числі й у Лізі Європи), але повноцінно грати у футбол він вже не міг. У березні 2015 року Дішлєнковіч пішов не просто з «Металіста», а й з професійного футболу взагалі. Звичайно, була ще спроба «підписатись» у російських «Крильях Совєтов», але тамтешніх лікарів «розвести» Селюку не вдалось.

Рівно десять років і десять різних сезонів. Саме стільки тривав «український» етап життя Владіміра Дішлєнковіча. Не будемо стверджувати, що саме наш герой думав про Україну. На цю тему він був не надто багатослівним. У своїх інтерв’ю Владімір завжди виокремлював Донецьк, адже «місто троянд» справило на серба враження технічно-розвиненого, та водночас приємного для життя мегаполісу. Донедавна останні відомості про Дішлєноквіча датувались приблизно 2016 роком, аж раптом в листопаді 2020 він «виринув» у нашому інфопросторі. Збірна України якраз готувалась у Бєлграді до поєдинку проти Сербії, яким завершувався легендарний відбір до Євро-2020. Дішлєнковіч та Девіч тоді завітали до табору «синьо-жовтих», напевно, щоб підтримати своїх співвітчизників. Підсумок: 177 матчів, 190 пропущених, 57 сухих

Ось ми й на фінішній прямій. Вас, любі читачі, чекає останній герой нашої розповіді. Він розпочинав свій шлях в Україні майже одночасно з Дішлєнковічем, і також у Донецьку.