Результат України на Олімпіаді в Токіо провал чи ні?

Тиждень тому завершились Олімпійські Ігри у Токіо. Багато хто вважає їх найпровальнішими в історії України через одну здобуту золоту медаль. Так би мовити, вище нас навіть Косово, Багамські острови, Уганда і тд з двома "золотими". Інші тримаються думки, шо все таки кількість нагород важливіше, порівнюючи з результатами у Ріо. І я погоджуюсь. Невже українцям було б в кайф побачити за всі Ігри два, хоч і переможні, фінали в дзюдо, чи пару золотих фінальних забігів в атлетиці. Невже нам було погано кожен день спостерігати за виступами наших спортсменів у різноманітних видах спорту та їх дисциплінах, боротьбу за медалі і здобуті врешті-решт нагороди. Чи краще в цьому плані Косово, Узбекистан, Еквадор за Україну? Не думаю.

Перед Олімпіадою наші ЗМІ та інші спортивні ресурси своїми прогнозами з 7-10 золотими медалями вбили в голову простим українським вболівальникам, які раз на 4 роки вирішили подивитись Ігри, ці ілюзії майбутніх перемог. Тому після чергового не здобутого "золота" у соцмережах починався БУМ – як так, він/вона мали вигравати, писали, що він/вона переможе, дно, злив, бездарі, туристи і тд.

На останніх чемпіонатах світу 2019-20 року Україна здобула 3 золоті, 4 срібні та 9 бронзових медалей. Не густо, правда? Тому звідки ми мали брати більше 5-и "золотих"? Об'єктивно на золоті медалі залізно претендували Жан Беленюк, Михайло Романчук та Олександр Хижняк. Так, лише вони і зараз пояснює чому.

Три мультимедалісти та провальні стрибки

Україна вперше за 19 років здобула медаль у плаванні, і одразу дві медалі. Михайло Романчук у півфіналі запливу на 800 метрів вільним стилем показав результат 7:41,28, встановивши таким чином олімпійський рекорд. Усі українські вболівальники зранку встали подивитись на першу золоту медаль, але Михайлу трохи не вистачило до омріяного тріумфу. Американець Роберт Фінке поберіг сили напередодні і видав максимум у фіналі. Втім бронза для Романчука була неабияким досягненням, і попереду ще залишалась "коронка" – 1500 м вільним стилем. Так само Романчук завершив кваліфікацію першим номером, однак у фіналі знов Фінке тактично переграв українця і випередив на одну секунду. Ось такий несподіваний золотий дубль оформив американець, залишивши нашого фаворита без золотої нагороди. Тим не менш, Романчук свою місію виконав успішно. Разом з Михайлом в обох фіналах виступив Сергій Фролов і посів 6-е та 8-е місця. Усі інші у свої фінальні запливи не кваліфікувались.

Стрибки у води вийшли провальним – один вихід у фінал від нашого юного талантами, але навіть Середа не був настільки бездоганним. На чемпіонаті світу 2019-го року на вишці він був 4-м з 490,5 балами. У Токіо українець посів 6-е місце і набрав 461,7 балів, тобто майже на 30 менше, ніж два роки тому. Хоча, до подіуму був шалений відрив, тому про медалі ніяка мова йти не може. Всі інші наші не впорались з програмою. Треба вже зараз повністю змінювати тренерський штаб та робити чистку у складі, особливо це стосується Софії Лискун, яка за останній рік не серйозно поставилась до олімпійської підготовки. На юнацьких іграх у Буенос-Айресі 2018-го року вона була срібною призеркою, залишивши третьою мексиканку. У Токіо ця мексиканка виграла бронзу у синхронних стрибках, та посіла 4-е місце на вишці, у той час як Лискун стала передостанньою. Решта навіть не пробилась у півфіналі.

В артистичному плаванні Україна взяла своє. Перед Іграми у вболівальників були побоювання щодо суддівства і можливі медальні подарунки господаркам змагання. Після виконання програм була відчутна різниця між нашими дівчатами і японками. Журі все побачили і оцінили справедливо. Марта Фєдіна та Анастасія Савчук мультимедалістки Олімпіади – спершу взяли «бронзу» дуетом, а потім допомогли команді. Від Міністерства команда отримала за третє місце близько 12 мільйонів гривень. Це відповідь на питання "чому на Олімпіаді ми не представлені у командних видах спорту?".

У стрільбі з лука лише запам'ятались лише дві події: коли трьом кореянкам та одній представниці Мексики вдалось перевершити олімпійський рекорд українки Ліни Герасименко, який тримався ще з Олімпіади-1996 в Атланті (тоді українська лучниця встановила рекорд із результатом 673 очки) та перемога Вероніки Марченко над чинною чемпіонкою світу Чень-Їн Леї.

Сльози атлеток та одна медаль на 43 спортсменів

Вихід Анни Рижикової та Вікторії Ткачук у фінал забігу на 400 м з бар'єрами і 5-6-і місця величезним успіхом. Медалі тут не варто було очікувати – це наш максимум. А от від Марини Без-Романчук всі спортивні портали очікували не просто медалі, а боротьбу з Міхамбо за перемогу. Катастрофа могла трапитись ще у кваліфікації, коли 1 см від заступу врятував Марину від невиходу у фінал. Міжнародні софти прогнозів оцінювали шанси українки на 5-6 місце. І так воно і вийшло – лише одна вдала спроба і купа заступів. У сумі 2 зафіксованих результати з 9 – це жах. Обрана ризикована тактика Марини не виправдалась, готуємось на Париж.

Михайло Кохан був моїм фаворитом на медалі і він ледь не створив сенсацію. Перед останніми двома спробами українець тримався на другій позиції, коли нефартовий Файдек таки метнув молот на медаль. Разом з ним норвежець Генріксен перебив свій personal best майже на 3 метри, опустивши Михайла на улюблене нам 4-е місце! Таке не може бути випадково. Через рік його спіймають на допінгу і бронзова нагорода поїде до Кохана, я в цьому впевнений.

Про 5-е місце Марини Килипко важко писати. Спортсменка не змогла спостерігати присутність власного тренера на трибунах, так би мовити, не знайшлось місця у делегації нашої збірної. Зате знайшлись місця для депутатів та колишніх міністрів, які приїхали у Токіо для піару та фотосесій.

Остання золота надія була покладена на Ярославу Магучіх. Разом з нею на п'єдесталі журналісти та прогнозисти бачили Юлію Левченко, яка тяжко перенесла ковід та мала травму коліна. ЇЇ 8-е місце очікуваний результат. Коли більш реальні шанси мала добре підготовлена Ірина Грещенко. На жаль, вище своїх можливостях вона не стрибнула, тож раділа 4-му місцю. Наша зірка Ярослава ледь не зірвала нерви уболівальників, взявши з третьої спроби 1,98 м. Більше 2,02 їй подолати не вдалось. Це не турнір в Банско-Бистриці, і не Bauhaus-Galan – це Олімпіада. Тут грає роль не можливості, а психологія. Тому виграла Ласіцкене зі сталевими нервами. Для Магучіх "бронза" у такому віці відмінний результат.

Останньою крапкою було перевершення світового рекорду Інесси Кравець, який тримався 16 років.

Загалом наша легка атлетика знаходиться на дні. Відмазки типу "неможливо з такими афроамериканцями брати медалі" не проходить. Чому поляки в естафеті можуть брати медалі, де в складі одні слов'яни? Чому два норвежця беруть золоті медалі і б'ють світові та олімпійські рекорди з бігу? Знов повернемось до сусідньої Польщі. За результатами набраних очок вони 4-а краща збірна з легкої атлетики на Іграх після США, Ямайки та Кенії. Ось і видно результати країни, де роблять все можливе для розвитку спорту.

Наша легка атлетика тримається на окремих талантах, які завдяки плідній праці з досвідченими тренерами приносять нам медалі на міжнародній арені.

Зупинка полтавського "танка"

Бокс другу Олімпіаду поспіль нас вражає. Мало того, що Україна здобула лише 5 ліцензій, спровокувала допінг-скандал з Барабановим, так ще й дісталась одна медаль, і то срібна. Усі вірили у друге "золото" Олександра, хоча багато хто вважав, що у фіналі з Бакші не дадуть нашому перемогу. Ну от Бакші фінал не вийшов, а перемогу нам все одно не дали, як прогнозували. Тільки це зробили не суді, а обставини. Перед третім раундом тренери чомусь не зупинили Олександра і він сам продовжував йти в атаку, на розмін. Краще б програв раунд і виграв бій, ніж пропустити єдиний серйозний удар опонента і одразу нокаутом. У любительському боксі суддя мав повне право не рахувати до 10-и і завершити поєдинок, адже МОКу та федерації так захотілось прибрати у боксерів шоломи, в яких вони всі раніше виступали. Тож програш Олександра – це лише його з тренерами провина.

Окрім Хижняка наші боксери виступили дуже слабко, і тут вже провина не суддів, як було у Ріо, це реальний наш рівень. Допоки у федерації будуть прихвосні Умара Кремльова, нас будуть і надалі возити по рингу, надалі будуть засуджувати і знищувати. Вже зараз у нас нема боксерів, які можуть претендувати на медалі, жодних перспектив. Мабуть, у Парижі медальні сподівання знов будуть лише на Хижняка, хоча за цей час з'являть купа молодих кубинців, які створять нам проблеми.

Лузан та Ус – дві світлі плями у веслуванні

Ніхто не міг уявити, що Вікторія Ус стане першою українкою, яка виступала у фіналі змагань з веслувального слалому на каное. У вирішальному заїзді Ус заробила 2 секунди штрафу та подолала дистанцію гірше – 124,85 сек. У підсумку цього вистачило для того, аби посісти сьоме місце. Таким чином, Вікторія Ус показала найкращий результат збірної України у веслувальному слаломі за весь час виступів на Іграх. У слаломі на байдарці, який вперше представлений на Іграх, вона посіла 8-е місце у фіналі. Такі два чудових результатів будуть побиті ще не скоро.

Байдарочники як і чоловіки-каноїсти не вийшло до жодного фіналу А. Не зрозуміло, де робота тренерів, де підготовка до Ігор, чому такі жахливі результати. Вже зараз треба міняти коучів, склад двійок та четвірок, інакше у Парижі на нас чекає черговий провал.

Єдиною , хто їхав у Токіо за медалі так це Людмила Лузан із напарницею Анастасією Четверіковою. Ще б пак, їх тренує дворазовий олімпійський чемпіон Юрій Чебан. "Руками Людмили Лузан створилася історія. Її руками вона це зробила. Вона довго працювала і медаль – це результат цієї роботи. Лузан створила історію українського веслування. Ми передали естафету жіночому каное і Людмила Лузан її прийняла. Поки що це "бронза", але ми рухаємося вперед. Буквально через три роки ми зустрінемося в Парижі на найвищій сходинці п'єдесталу", – підсумував Чебан.

Бронзова медаль в одиночному заїзді, та срібна у двійці, з китаянками важко конкурувати за перемогу. Тому такий відмінний результат рятує всю українську збірну з веслування.

Медальна крапка України

У велоспорті вся увага була прикута до Яни Беломоїної, представниці маунтінбайку. Вона чемпіонка Європи та призерка чемпіонату світу, тому на Іграх від неї чекали звичайно ж медалі. Однак всі забували про рівень підготовки топ-збірних та опрацьовані роками тактики найкращих велосипедистів світу. Яна фінішувала 8-ю, на одну позицію вище ніж у Ріо. Позитивний результат? Так, потрапляння у топ-10 на такому рівні достойно, але прогнозувати медалі тут – треба бути людиною, досить далекою від велоспорту.

У тіні Беломоїної всюди лишалась Олена Старікова. В оглядах перспектив збірної про неї лише злегка згадували, однак не наголошували уболівальникам вмикати у такий-то день у таку-то годину гонку за її участю. А навіщо? Вона ж не призерка чемпіонату світу далекого 19-го року, а всього лиш чинна чемпіонка Європи. Особисто я був впевнений у медаль Олени, і не раз про це писав.

Шансів було 2 – кейрін та спринт. У кейріні Старікова впевнено вийшла у фінал. За хвіст вдалось схопитись її напарниці Любові Басовій. Дуже несподівано було її бачити у фінальній шістці і водночас лячно за медальні перспективи Олени, адже у командному спринті Любов тягнула своїм виступом команду на дно заліку. На початку фіналу Старікова вирішила відірватись від переслідувачок, а Басова закривала собою пелотон. Однак, суперниці були не такі дурні. Вони з легкістю вирвались навздогін до Олени і у підсумку її випередили. Якби Старікова виступала одна, то це була б медаль, а так командна робота і примітивна тактика стали програшною.

У спринті Олена зібралась і показала все, на що здатна. Плей-оф долала як могла – вибивала сильних суперниць і на вирішальних колах перемагала фотофінішем. В останній день Олімпіади у фіналі Олена прикро програла, однак це "срібло" було на вагу "золота". Після цього українські видання розривались новинами про сенсацію, почали виходити статті з біографією спортсменки, адже тільки левова частина уболівальників знала про неї, а жаль. У нашій країні можна стати популярним, здобувши олімпійську медаль. Наступний раз про тебе згадають через 3 роки у Парижі. Такі наші реалії.

Медальний похід Рейзліна

Першу медаль для України в чоловічій шпазі приніс Ігор Рейзлін. Його сітка була доволі не проста (дивом жереб закинув всіх 3 українців в одну частину), у кожному поєдинку Ігор декілька разів програвав протягом сутички, доводилось камбечити.

Після вильоту потужного Бореля вболівальники оптимістично оцінювали шанси на фінал, однак потрапили на іншого резервного француза, який створив сенсацію. Ромен Каннон здолав всіх сильних шпажистів, зокрема весь топ-3 світового рейтингу. Ось це приклад жаги до перемоги.

Усі інші програли вже на першій стадії. Те що Олена Кривицька та чоловіча команда були призерами на чемпіонаті ще 2 роки тому нічого не значить. Олена заскочила в останній "вагон" ліцензій, а чоловіки були фізично не готові. Ну і про Ольгу Харлан – повісили усі золото ще до початку Олімпіади, хоч би подивились на її результати останні півтора року. Жодних перемог, а першим номером рейтингу вона залишалась завдяки шаленому відриву, зробленому ще у 18-19 роки. Яким чином Оля мала брати медаль, якщо вона що до Ігор, що на самих Іграх програє на першій стадії плей-оф?

Вперше повертаємось без медалі

Провал в гімнастиці почався ще до початку Олімпіади з відсторонення Олега Верняєва за допінг. Ніхто не знав в якій він був формі, тому претендентом на медалі його було важко назвати, однак неприємний осад лишився. Великі сподівання були на опорний стрибок Ігоря Радівілова. Однак у кваліфікації він допустився дитячої помилки на приземленні. Як таке могло статись з досвідченим спортсменом? Так відбір і завершився для нас лише трьома місцями у фіналах – Петро Пахнюк на брусах та багатоборство з Іллею Ковтуном.

Дивлячись на програму китайців, японців, росіян на медалі можна було не розраховувати. Тому із приємного лише 11-е місце Ковтуна у багатоборстві. Для 18-річного гімнаста чудовий результат. Маємо дуже великі сподівання на нього у Парижі. У дівчат Діана Варинська не змогла відібратись у фінал. Ось так Україна вперше в історії Олімпіади не здобула медалі у спортивній гімнастиці.

У художній гімнастиці галасу було набагато більше. І це не про спортсменок – Христина Погранична та Вікторія Онопрієнко змогли пробитись у фінал, хоч і посіли два останні місця. Від них взагалі ніхто нічого не чекав, вони ще зовсім юні і важко змагатись за високі місця зі старшими гімнастками, які виконують надскладну програму. А от головна тренерка ірина Дерюгіна розкритикувала дівчат, і наголосила, що треба було везти її улюбленицю Владу Нікольченко, вона булу б вище. Сама ж Влада давно забила на гімнастику і тому справедливо програла конкуренцію. Особисту тренерку Христини Пограничної взагалі не пустили на Олімпіаду, а поставили їй у супроводі Іришу Блохіну. Давно треба гнати цей вічний тренерський дует, який встановив свою диктатуру та продовжує розвалювати українську художню гімнастику. Далі буде гірше!

"Золото", втрачене часом

За медаллю у Токіо серед дзюдоїстів приїхала лише Дар'я Білодід. Багато хто не переставав вірити в успіх Георгія Зантараї, який вилетів у другому колі. У підсумку за 3 своїх Олімпіади він здобув лише одну перемогу. Скільки б не було підготовок, мандраж і тиск зробили своє діло. Приємно вразив Яків Хаммо. Достойно програв сутичку за "бронзу" і розумно оцінив свій виступ на Іграх. Видно, що спортсмен ментально виріс, став більш зібраним та зосередженим. Ситуація Білодід аналогічна ситуації Харлан – всі українські журналісти посвятили купу матеріалів із завчасно "повішанням" на шию золотою медаллю. Досі цікаво, звідки була така самовпевненість. Дар'я не перемагала півтора року. Останній раз вона ставала на найвищу сходинку п'єдесталу ще у лютому 2020 року. Після карантину наша дзюдоїстка пропускала змагання, а в яких брала участь зупинилась на 2-3 місцях, програючи Краснікі та Тонакі. Так само вийшло і на Іграх. Безумовно, якби Олімпіада відбулась вчасно, Даша б стала чемпіонкою і спокійно почала перехід у нову вагову категорію. А так їй довелося ще рік тримати стару, а організм продовжує рости. Тож бронзова медаль була очікуваною, на щось вище важко було розраховувати.

Історичні медалі Терлюги та Горуни

У Токіо одноразово в історії Олімпіади розіграли медалі в карате. Трьом українських учасникам випав шанс вписати своє ім'я. Аніта Серьогіна виступила в межах своїх сил, була за крок до виходу у півфінал, однак на останніх секундах сутички пропустила удар. Тож медальні сподівання були покладені та Анжеліку Терлюгу та Станіслава Горуну. Як на мене за складом суперників більше шансів на перемогу були у Стаса, але "прогнозисти" сподівались на ЛІку. Після програного фінального поєдинку була хвиля розчарувань: "як так можна було програти болгарці? навіть в них є золото". Івет Горанова – молода сильна каратистка, що ставала призеркою останнього чемпіонату світу. Саме вона перемагала Терлюгу на Європейських Іграх та інших турнірах світової серії. І ось знов дві зірки своєї категорії зійшлись на Олімпіаді. Цілком очікувано українці не вдалось взяти реванш, поразка повністю заслужена.

Горуна у півфіналі потрапив на прохідного італійця, який чудом вийшов з групи і став олімпійським чемпіоном – на характері спокійно пройшов українця і у фіналі розгромив азербайджанського діда. "Пошуміти" Стасу не вдалось. Тим не менш тут будь-яка медаль для них важлива, адже другого шансу більше не буде. Хотілося б нам побачити когось з них із "золотом", але суперники виявились краще підготовленими.

П'ята Олімпіада Костевич, 4-і місця та відірваний ґудзик

Прокляття українських прапороносців зняте – Олена Костевич у міксті з Олегом Омельчуком здобула бронзову медаль. У своїх коронних дисциплінах шанси мала також великі. У стрільбі з пневматичного пістолета з дистанції 10 метрів Олена завершила виступ на улюбленому нам 4-му місці, а з малокаліберного пістолета з 25 метрів не вийшла навіть у фінал. Ось так буває.

У чоловіків ми недорахувались двох медалей. Першу з них запоров Павло Коростильов у стрільбі з пневматичного пістолета з 10 метрів. Він змазав свій останній постріл і опустився з другого місця на 4-е. Знов дерев'яна медаль. Хтозна, міг би і поборотись за перемогу. Ну і друге фіаско зазнав Сергій Куліш. У фіналі він претендував мінімум на срібло, але якимось дивом розстебнувся ґудзик і Сергій влучив у чужу мішень. Таким чином українець одразу опустився на останнє місце. Таке відчуття, що таке може трапитись тільки з нами, але ні. Згадали якимось минулий випадок з титулованим спортсменом, що таке саме трапилось і в нього. Після змагань Коростильов трохи розкритикував підготовку на Олімпіаду та згадав згорілий тир. Умови і дійсно погані, але у таких вирішальних моментах винуваті самі спортсмени, міністр спорту під час пострілів не смикав за екіпіровку. Треба краще працювати над витримкою та бути максимально зосередженим.

Перемога на характері

Давайте чесно, бронзова медаль Еліни Світоліної – невеличка несподіванка. Ніхто не ставив її на подіум після жеребкування сітки, окрім тих, хто вішав золото Харлан, Білодід, Терлюзі і тд. Але тут їх прогноз видався влучним. На щастя, всі сильні суперниці вилетіти самі по собі, тому фінал був дуже близьким. Але, не дивлячись на вольову перемогу над Саккарі, Еліна дуже легко здалась Вондрушовій. Чешка потрапила на Олімпіаду через заплутані правила заміни спортсменок, вибила Осаку, Баросу і дала бій у фіналі Бенчіч. Фантастика! Еліні же випав шанс посперечатись за "бронзу" з прохідною Рибакіною, але перший сет був катастрофічним. Глядачі тільки увімкнули трансляцію, як ми вже програвали. Довелось робити шалений камбек і у третьому сеті добити таку ту казашку. Медаль Олімпіади перекрила всі невдачі Еліни на турнірах "Великого Шолома".

У парному турнірі виходом у чвертьфінал нас порадували сестри Кіченок. Дуже гарну гру демонстрували, ближче до медалей дійти не вистачило класу.

Було, та загуло

Збірна важкої атлетики у Токіо поїхала без Дмитра Чумака, знов допінг-скандал. Хоч і провини спортсмена тут немає, ми лишились потенційної медалі. Тож всі сподівання були на Камілу Конотоп та Ірину Деху. Для Каміли це перша Олімпіада і виступила вона в межах своїх можливостях. У фіналі було лише дві представниці з Європи і українка серед них найкраща. 5-е місце достойний результат, у Парижі точно має взяти своє. Так само казали і про Ірину Деху 5 років тому. У Ріо вона була також п'ятою і всі чекали медалі вже на наступних Іграх.

У фіналі змагань після ривку українка посідала друге проміжне місце і головне було спокійно виступити у поштовху. Але вона з усіх спроб не взяла свою стартову вагу 131 кг. На передодні на чемпіонаті Європи вона одужала 135 кг, а це бронзова медаль Олімпіади. Під час виконання Ірина спішила, нервувала, а в очах був страх програшу. Так воно і вийшло. У підсумку результат ще гірше ніж в Ріо. Тож Камілі треба вчитись над помилках своїх співвітчизниць, щоб потім не було такого абзацу.

Золотий слуга народу

Боротьба на кожній Олімпіаді приносить нам нагороди. У збірній було достатньо медальних фаворитів. Прикро, що травмувалась Грушина і ми мали на одного справжнього подіумного бійця менше. Більш за все порадували греко-римляни. Першим у півфінал пробрався Ленур Теміров і прикро програв потужному японцю. У сутичці за бронзу рахунок був нічийним, однак перевага була на боці суперника через останню технічну дію. Ленур перевершив очікування вболівальників та ледь не приніс нам медаль.

Другу сенсацію створив Парвіз Насібов – вистояв проти Суркова і в півфіналі попри несправедливе суддівство та нечесну боротьбу єгиптянина на останніх секундах таки вирвав перемогу. У битві за "золото" він виглядав трошки втомленим, здолати іранця не зміг. Тим не менш всі ми подякували йому за емоції та видовищні сутички.

Ну і "вишенькою на торті" була єдина здобута золота медаль Жана Беленюка. Попри всю критику, недостатню кондицію та інші труднощі наш борець впевнено і тактично грамотно пройшов сітку і в фіналі розгромив свого вічного противника Віктора Льорінца. Головний тренер греко-римлян Володимир Шацьких заслуговує похвали – золота, срібна медалі та півфінал. Ось це підготовка до Ігор.

Наші борчині теж не залишились без медалей – дві бронзи від Ірини Коляденко та Алли Черкасової. Обидві в півфіналі поступились сильнішим суперницям, усі вболівальники так хотіли їх вильоту до цієї стадії, але чуда не сталося. Оксані Лівач навпаки випало боротись за вже "бронзу" з титулованою американкою, але там без шансів. У Парижі їх вже не буде, тож все в руках Оксани.

А от вільники просто провалились – Василь Михайлов та Олександр Хоцянівський вилетіли у першому раунді від молодих зірок. Мало того, що ліцензії менше за всіх так і результати найгірші. За це повинні відповісти тренери, яких пора змінити.

Олімпіада для нас вийшла провальною? Ні, принаймні результат краще ніж у Ріо. Такі реалії, що на золоті медалі претендувало декілька чоловік, і всім їм взяти було б дивом. Спорт в країні знаходиться якщо не на дні, то десь поряд. За 3 роки нічого не зміниться, лише можливі місцями позитивні моменти. Для побудови потужної системи підготовки має піти десяток років, якщо не більше. Тож у Парижі медальні всі сподівання покладені на талановитих спортсменів та їх тренерів. Їх у нас достатньо, головне поставити у потрібному напрямку і плідно працювати, тоді окупиться результат. Сподіваємось через 3 роки взяти таки більше 20 медалей і звичайно більше золота. Чи вдасться нам зазіхнути на такі вершини покаже новий цикл відбору на Олімпіаду 2024.

Этот пост опубликован в блоге на Tribuna.com. Присоединяйтесь к крупнейшему сообществу спортивных болельщиков!
Другие посты блога
Український спорт
+16
Популярные комментарии
Андрій Камінський
+1
а якщо проаналізувати умови в яких виховуються та тренуються спортсмени - 19 медалей це успіх
Написать комментарий
Реклама 18+