Моя формула ЄвГенія Коноплянки

Почнемо з того, що всьому у своєму житті я завдячую чоловікам. Зараз поясню чому. По-перше, мене завжди кидали у скрутну хвилину саме чоловіки. І саме завдяки цьому я досі на плаву, як-то кажуть. З часом я зрозуміла, що повинна бути незалежною і завжди розраховувати тільки на себе – на це мене також надихнув чоловік. Цим чоловіком був мій батько, до речі. Який покинув у скрутну хвилину не тільки мене, а й мою маму.

Але це все ніщо у порівнянні з наступним представником «хомо сапіенс», який, як ви вже здогадалися, теж представляє собою людину чоловічої статі. Чому саме про нього піде мова? Тому що саме Він надихав, надихає і я впевнена, що буде надихати ще безліч років на те, чим я займаюсь зараз. Ця людина досить знана. Це один з топових футболістів сьогодення. І це - Євген Коноплянка Так, саме він.

Справа ось у чому, за часів Євро-2012 мене з головою накрило не тільки футболом, а й Коноплянкою. Я тільки те й робила, що дивилась футбольні матчі. На роботу часу катастрофічно не вистачало через це. І згодом мене звільнили. Декілька тижнів я цього не помічала, або намагалася не помічати. А потім навіть футбол мене не врятував. Ще трішки, і в мене почалась би депресія, але тут лагідний голос по ту сторону екрана повідомив, що у моє місто, в Одесу, їде Збірна України з футболу на матч відбіркового циклу на чемпіонат світу. Моя перша думка була саме про Коноплянку. І все, мене ніби підмінили! На той момент у мене всередині неначе олені танцювали самбу! Ну дуже вже я хотіла з ним познайомитись. Хотіла з ним, а познайомилась зі своїм майбутнім начальником! Ось так я потрапила на роботу на місцеве телебачення до спортивної редакції.

Коли почала працювати журналістом, моє життя докорінно змінилось. Робота виявилась захоплюючою. Цікаві зустрічі були майже щодня. Але все б нічого, та зустрічала я кого завгодно, та не омріяного Євгена. А зустріти його я хотіла, щоб, по-перше, виконати своє бажання, по-друге, щоб подякувати йому за те, що знайшла своє покликання, що завдяки ньому знайшла своє місце в цьому світі. Однак зустрічі з кумиром все не було та не було… Я вже просто почала опускати руки...

Та, мабуть, моє бажання було настільки великим, настільки щирим, що йому все-таки дано було збутися: в рамках Кубку України за результатами жеребкування одеський «Чорноморець» мав приймати на своєму полі команду, в якій грає Євген Коноплянка, дніпропетровський «Дніпро». А зустрічати команду біля готелю для передматчевого інтерв’ю відправили саме мене! Із спеціальним завданням обов’язково інтерв’ювати Руслана Ротаня та кого б ви думали? Євгена!

По дорозі до готелю мене просто переповнювали емоції, я шалено хвилювалась. Ще б пак! Не кожен день береш інтерв’ю у свого кумира. Поки їхала, забула всі питання, але вже на місці швиденько взяла себе в руки. Бо зрозуміла, що права на помилку я не маю. Я повинна зробити все професійно. Щоб він подумав: «Ти ба, яка журналістка! Гарна та ще й розумна».

За декілька хвилин очікування, побачила клубний автобус, що з кожною секундою був все ближче і ближче до мене. Так, ось вже вийшли клубні працівники, ось адміністратор, ось прес-аташе, ось вже і гравці потихеньку виходять. І нарешті, ось він, футбольне кохання усього мого життя! Я без зайвих вагань підійшла до нього і промовила як справжній професіонал: «О Боже, Боже, Боже, я сейчас умру!!! Женяяяяя!!!! Это ты!!!!!». Далі цей змістовний монолог я продовжувати не буду. Зупинити мій потік свідомості зміг сам Женя зі словами: «О Боже, иди я тебя обниму». Що там було далі, якщо чесно, не пам’ятаю, але інтерв'ю я в нього тоді все ж таки взяла.

Та це ще не все. Після матчу у мікс-зоні я попросила в нього футболку, та він вже її віддав комусь з гравців. І сказав, щоб я залишила свій номер телефону їхньому адміністратору. І потім, коли буде наступна гра, щоб я напередодні зателефонувала і тоді для мене все підготують. Я так і зробила. До речі, за декілька днів він мені написав смс, з якого, власне кажучи, і почалось наше спілкування. Але і це ще не все. Потім я попросила його залишити мені свій автограф. Крім ручки в мене нічого більше не було. Нічого, але кофтинка з декольте… І... так, він розписався в мене на грудях.

Ну про що ще можна було в той момент мріяти? Під кінець дня я була в нірвані! Це абсолютно без будь-яких перебільшень.

Ви гадаєте, що на цьому моя історія з Коноплянкою досягла свого логічного кінця? Тоді ви помилились! Тому що з цього все насправді тільки почалось...

Пі.Сі.: Зліва - автограф Конопки, справа - Зозулі ;)