Дим із вогнем. Як Блохін вчив Мбокані забивати
Роман Бебех слідкував зблизька за київським розгромом, спробами Блохіна нагадати Мбокані, як треба забивати з двох метрів, і відсутністю Ігоря Суркіса на матчі, що зламав тенденцію.
Біля «Олімпійського» було багато диму. Здалось, що це фанати диміли, вирішивши лишити піротехніку за стадіоном. Однак це були не вони. Прес-аташе «Металурга» перед виходом команд на поле говорив, що навіть з вісьмома травмованими команда Ташуєва приїхала в Київ за очками. Я вже потім зрозумів, що це теж був дим.
По виразу обличчя Тремулінаса, Дуду та Аруни, які лишилися на лавці запасних, читалась незадоволеність. Як діти, яких лишили без мультфільмів. І тільки Вукоєвич на лаві запасних оплесками підбадьорював партнерів. Настрій на «Олімпійському» не був схожим, на той, що люди прийшли підтримати команду в нелегкий час. Народу подавай видовища. Трибуни немов передавали: «Ну що знову втратите очки?» Блохіна навіть відправляли «на мило». З таким настроєм може реально краще вдома сидіти? Оптимізм Києва зосередився на фанатському секторі, який заводив: «Вечно первый Саша Шовковский».
***
Саме Шовковський просив болбоїв не поспішати давати йому м’яч, коли «Динамо» вело 2-1. Коли на табло продемонструвало цей результат, все нагадало гру у Відні. Два забили, пропустили і відійшли. «Металург» якраз в цей недовгий відрізок володів ініціативою. Нельсон розбирався з захисниками, як Мессі. Головною помилкою «Металурга» стало те, що вони почали грати у відкритий футбол проти дуже сильного набору виконавців. Донеччанам треба було паркувати свій автобус і чекати на контратаки, що робив «Чорноморець», «Волинь», «Ворскла» та інші. Проте Ташуєв грав з високо піднятою головою, за свою самовпевненість і отримав. Вільні зони це найкращий хліб та швидкісних гравців – Ленса, Ярмоленка, Бельханда. Це був їх вечір. Коли команда пропускає 5, її потім вже важко зібрати, а кураж суперника зупинити.
Ще до того, як «Динамо» розійшлося, головним героєм міг стати арбітр, що приймав, м’яко кажучи, суперечливі рішення. Порушення правила на Ленсі, який продовжує атакувати, забиває – а арбітр не зараховує гол і повертає гру на позицію порушення правил. І навіть вилучення Голайдо, який збивав Ленса, тут нічого не змінює. Ще була відверта рука в штрафному «Металурга», яку арбітр просто не помітив.
Це дуже не сподобалось Блохіну. Якби це був вже звичний в цьому сезоні типовий динамівський матч, рішення арбітру знову вплинуло б на результат. Однак це був нетиповий футбол. Блохіну вже після гри важко було згадати, чи перемагав він з таким результатом. Тому це був не просто дим від смітника.
В один момент я зрозумів, що цей дим, як атрибут машини часу в фільмі «Пригоди Шурика, або Іван Васильович змінює професію». Повернулись ми у 90-ті, початок 2000-х коли Ребров не сидів, з хмурим обличчям біля Блохіна, а сам клав хет-трики. «Динамо» в чемпіонаті України забивало, скільки хотіло чи потребувало. Ребров тоді більше усміхався, а не так як зараз. До речі, остання тенденція показує, що який би не був рахунок гри, він насуплено спостерігає. Як тільки-но він став першим помічником Блохіна, він зовсім по-іншому почав сприймати те, що відбувається на полі. Тепер набагато більше відповідальності. Спробуй поясни Мбокані, як забивати з двох метрів. Хоча це дуже добре може Блохін.
Коли гра досягла майже апофеозу, Блохін спокійно встав біля запасних гравців, з якими мило спілкувався. Можливо, зміна караулу біля нього пішла йому на користь. Блохін, як мінімум, став ближчим до команди. Прийнамні, так здалось.
Як «Динамо» куражилось та відігрувалось перед Донецьком за вчорашній результат «Шахтаря» і «Арсенала», не бачив президент клубу Ігор Суркіс. Його на стадіоні в той вечір не було. Напевне, він пропустив найяскравіший вечір свого театру, на який він за останній рік витратив більше 100 мільйонів доларів. Таких матчів він не бачив вже давно. Можливо, з часів Газзаєва.
