За Севастополь ответишь. Чому клубу варто почати діалог з ультрас

Події на останньому матчі «Севастополя» з «Дніпром» я переживав безпосередньо біля трибуни ультрас – саме там де був гостросюжетний бойовик, мінне поле і хеппі енд. Щаслива кінцівка – тому, що матч продовжився, а міліція не втрутилась. Все могло бути набагато серйозніше. Севастопольські фани були готові до бою із стюардами, «Беркутом» і навіть армією Мордора, тим більше, що боєздатні друзі-дніпряни були поруч, на гарячому секторі. Як і Геннадію Орбу, мені було страшно навіть не за свого оператора Ігоря Ковальчука, що маневрував серед стільців і фаєрів як Жан-Клод Ван Дамм у своїх найкращих фільмах, і навіть не за футболістів (добре, що у нас не знайшлось свого Шуніна, хоча ним запросто могли стати Зозуля, Калінич, Литовка чи Джуліано), а за хлопчаків, що подають м’ячі, адже фаєри та стільці падали просто біля них.

Я знаю щонайменш декількох людей з Севастополя, які впевнені в тому, що все це «замовна акція». Що фанатів хтось просто використав для своїх цілей. Внутрішніх підковерних інтриг в футбольному клубі «Севастополь» нині вистачає. Люди, що живуть та працюють в футболі, часто всюди бачать замовлення, бо часто стикаються з брудом, якого, на жаль, досить в нашому футболі. Як домовитись про лояльність арбітра, як граються «підозрілі» матчі, про які відомо навіть президенту федерації футболу. На жаль, конспірологічний спосіб мислення настільки проникає в голови інсайдерів, що вони втрачають здатність бачити щось крім змови. Критичні матеріали журналістів стають в їх очах обов’язково замовний, фани, що ледь не зірвали гру, стають знаряддям тих, хто їм заніс гроші.

Не хочу оцінювати дії фанатів і наскільки це правильно. І так зрозуміло, що це може дорого коштувати їм та їх клубу. Зараз йде процес всередині КДК. Як правило, коли винесення рішення відкладається, можна розраховувати на певну лояльність. Проте жодної терпимості не було з боку головного інвестора «Севастополя» Вадима Новинського одразу по завершенню гри. Не прагнучи розібратись в причинах і наслідках, він одразу оголосив їм вирок – «ідіоти». За декілька днів абонементи в фанатський сектор анульовано як клас – ніхто навіть не розбирався, хто і як. В «бойових діях» брали участь далеко не всі ультрас. Це трохи нагадує радянські історії – в стилі «усіх розстріляти».

Це дивно ще й тому, що в останні роки клуб пишався своєю підтримкою і своїм фан-сектором. Після гри вся команда з Кононовим разом підходила до фан-сектора, щоб подякувати за підтримку. Скоріш за все, Вадим Новинський та компанія візьмуть вектор роботи з вболівальниками донецького «Шахтаря». На «Донбасс Арені» якимось дивним чином досі існує фан-сектор, який ще й якусь піротехніку на матчі з «Динамо» палив – але це єдиний «пережиток» ультрас-культури в помаранчево-чорній частині Донецька. Клубу не потрібні незалежні ультрас, здатні відстоювати свою позицію і не погоджуватись з клубом. Ставка робиться на «граждан», яких все буде влаштовувати. Зняти для них автобус на виїзд, бажано, дати грошей на алкоголь і отримати видимість підтримки. Інша справа – шукати діалог з людьми, які живуть цим клубом. Людьми, які можуть і банера з критикою керівництва намалювати.

Українські фанати поділяються на тих, хто може впливати на свій клуб, і тих, у кого на це не вистачить сил. До перших я відношу фанів «Севастополя». Вадим Новинський має зрозуміти, що футбол – це не лише тусовка власників клубів з списку «Форбс», не лише біганина 11 на 11 плюс арбітри, контракти футболістів, стадіон та святковий салют. Це ще хлопці, які легко можуть от так от взяти і, нікого не попереджаючи, зірвати свято всім іншим. Я не закликаю до того, щоб ці хлопці в масках диктували умови клубу. Мені лише здається логічним і справедливим вислухати їх. Вони – це щось, що лишилось з початку футболу. Коли там грали не за гроші, а справді за емблему. Це як дитинство, в якому є не лише позитив – перші кроки, дитсадок та улюблене хобі – а й перша бійка у школі, перший розбитий ніс. Без цього теж ніяк, без них футбол неможливий.