Бригадир. Чому Олег Кононов пішов з «Севастополя»

Фото: fcsevastopol.com

Рівно рік тому я приїхав в «Севастополь» до Олега Кононова, щоб робити матеріал про його будівництво. В цьому місті у нього було все – від карт-бланш керівництва до довіри пересічних вболівальників. В Севастополі Кононов був місцевим Алексом Фергюсоном – тренером і гендиректором одночасно. Пізніше він дещо відійшов від адміністративних справ, але кількість питань в зоні відповідальності однієї людини вражала. Люди, що виділяли гроші на клуб, йому довіряли. Кононов показував мені план нового стадіону і проект нової бази, на якій буде місце для дитячої школи, а діти дивитимуться за тренуваннями першої команди. «Уявляєш, як хлопчаки захочуть тренуватись, щоб колись теж стати гравцями «Севастополя»?», – казав він, і я був майже впевнений, що в Севастополі Кононов всерйоз і надовго.

«Йому тут дають будувати, а не ставлять палки в колеса, як це було в «Карпатах», – це вже слова Сергія Кузнєцова, якого саме Кононов запросив в Крим. Таких, хто прийшов сюди саме під Кононова, – не він один.

Важко знайти в українському футболі тренера і тим більше функціонера, про кого так схвально відгукувались би за його спиною. В розмові з футболістами не для преси про тренера можна почути багато правди – не завжди приємної, частіше навпаки. Кононов очевидно хороший тренер, він довів це, коли з «Карпатами» пробився в груповий етап Ліги Європи. Однак не кожен хороший тренер має такі відгуки. Негативно про нього висловлювались лише керівники «Карпат», але там своя історія. В Севастополі все було інакше.

В Україні є декілька міст з особливою футбольною енергетикою – і Севастополь належить саме до них. Мені не сподобалось, коли під час першого матчу чемпіонату впродовж гімну України місцеві фанати співали про «город русских моряков» – але спишем це на те, що тут прийнято перед грою співати саме це. Тут важко знайти квиток на стадіон, хай він і вміщає декілька тисяч – бо футбол і місцевий клуб в Севастополі люблять.

Після кубкової гри з «Шахтарем» я зрозумів, що місто заслуговує на такого тренера як Кононов і на серйозне фінансування від Вадима Новинського, людини з першої десятки списку Forbes. Для нього цей клуб радше соціальний чи навіть “піар-проект”, але аж ніяк не справа всього життя. Коли навесні в Севастополі відкривали міст, на церемонії відкриття перед журналістами Віктор Янукович публічно запитав у Новинського, чи побудує той новий стадіон для міста. Бізнесмен відповів схвально – бо є пропозиції від яких відмовлятись не можна, – потім в неформальних бесідах жартував: у скільки ж йому обійшлися вихідні у Севастополі. Кононов дуже хотів, щоб Новинський закохався в футбол, але поки що цього не сталось. Новинський через Севастополь пройшов до Верховної ради, певним чином скориставшись і футбольним клубом – поки що йому цього достатньо.

А Кононов просто пішов. Нікому особливо нічого не пояснив. Я не про пресу та громадськість: він не попрощався ані з командою, ані з вболівальниками про яких так багато говорив. Ось так просто будував-будував, а потім перейшов на інший об’єкт, залишивши попередній будмайданчик і бригаду. Після гри з запорізьким «Металургом» він оголосив вихідні і дату збору для тренування, і навіть дав інтерв’ю моєму колезі Віталію Звєрову: мовляв, «Севастополь» буде продовжувати боротись за єврокубки. Мабуть, важко описати словами почуття гравців, яких він зібрав, які приїхали на його слово, і з якими він навіть не встиг попрощатись. Це як зібрати банду битися з іншим двором, а потім піти під час бійки, нічого не пояснюючи хлопцям, яких зібрав.

Коли я вперше почув про відставку Кононова, я був впевнений, що це несерйозно. Потім у мене виникло два варіанта: або він усвідомив вплив на команду з боку одного з центрів нашого футболу і не захотів з цим миритися. Зайве пояснювати, про що мова: в міжсезоння команду підсилювали гравці лише з одного напрямку. Інший варіант – фінансування клубу скорочується. Йому поставили мету побудувати гарний будинок, будівників дали, але матеріалу немає, чи його постійно затримують. Спробуйте побудуйте будинок з піску, без цементу. Новинський пройшов до парламенту і скоротив видатки на клуб, посилаючись на кризу. А Кононов просто не міг витримувати натиску затримки фінансів, адже багато питань досі лишались на ньому.

Однак все було набагато простіше – бувають пропозиції, від яких не відмовляються. Є такі, як з новим стадіоном, а є такі, як з Краснодару. Пропозиція від його власника Сергія Галицького – з таких. Він не вперше полював за Кононовим, але тепер білорус погодився. Він йде в клуб, який вже майже розбудований. Він йде в клуб, власник якого не просто добре його фінансує, а який шалено, до нестями і крику закоханий в футбол.

В професійному плані – це прогрес, щоправда і великий ризик опинитись без роботи через півроку. Всі ми знаємо як швидко може провалитись тренер, особливо потрапляє у принципово інші умови з іншим ступенем свободи. Та все одно, якими б зрозумілими не були мотиви, питання продовжує звучати не «чому він пішов?», а «як він це зробив?». Бо піти можна по-різному – і навіть з будмайданчиком, що залишаєш ледь-ледь після закладення фундаменту, можна попрощатись так, щоб весь період попереднього будівництва не виглядав маревом і ілюзією.