Яким буде київське Динамо за кілька років?

Коротко - команда може бути якою завгодно. Теорію вірогідності ніхто не відміняв, будь хто, навіть брати Суркіси (Медведчук/Гордон/Кравчук - підкреслити правильний варіант), здатен всупереч всіх очікувань здивувати світ, прийняти нестандартне рішення (у випадку того, хто називає себе керівником Динамо "нестандартним" буде якраз логічне рішення, яке міг би прийняти адекватний керівник футбольного клубу) яке змінить багато чого. То ж суто теоретично - команда і клуб можуть бути успішними.

Давайте бути об'єктивними, окрім провалів, численних провалів, які була вимушена спостерігати вся футбольна спільнота з Дем'яненком, Буряком, Сабо, Лужним, Блохіним чи Хацкевичем, були також і хороші часи.

Прихід Сергія Реброва, наприклад, вдихнув у клуб (саме в клуб, не лише в команду) нове життя. Залучення іноземних спеціалістів, вітчизняного футбольного революціонера Гліба Платова, свіжий погляд на сучасний футбол, працьовитість і природний інтелект Сергія Станіславовича, в купі з його любов'ю до клубу і величезним ігровим досвідом (не варто забувати, що по справжньому класних нападників у нас було не троє, Блохін, Беланов і Шевченко - саме собою, але таких у нас було як мінімум четверо) допомогли створити не лише конкурентною в Європі першу команду, але й розвити вихованців академії, принести клубу користь на роки вперед. Це вдалося (все ж таки!) зробити навіть всупереч того, хто і як керує клубом вже стільки років.

Здавалося б, абсолютно абсурдні і нелогічні рішення Суркіса молодшого, бажання виїхати на вихованцях "конспектів Лобановського" і небажання/невміння підлаштовуватись під обставини і змінюватись принесли такий результат якого ніхто не очікував! Ну і не варто навіть говорити про повернення до Києва Метра, вчителя всіх тих, кого називають "серцями" і "конспектами Лобановського" - це рішення було прийнято в максимально вдалий момент і принесло всій нашій історії (не тільки футбольній, цілком можливо) нові звитяги, які назавжди вписані золотими літерами до літопису славетної Великої країни і залишаться там назавжди.

Звичайно, що можна розмірковувати у такому ключі, співставляти Реброва з іншими динамівськими серцями і сподіватись, що схожу користь зможуть принести клубу в найближчому майбутньому хтось типу Олега Гусєва (безперечно розумну і працьовиту людину доречі, хорошого друга, на скільки я пам'ятаю, Сергія Реброва) чи Огнєна Вукоєвича. Звичайно...

Але давайте бути реалістами? Ігор Суркіс не буде змінюватись під тиском вболівальників, які до того ж, вже мабуть втратили останню надію на те, що можуть на щось вплинути або ж на розсудливість того, хто вважає себе Богом, людиною яка ледь не створила цей клуб чи кимось типу святого.

"Матчі "Динамо" дивлюся. Я ж не за Луческу або Суркіса вболіваю. Справа у тому, що президент "Динамо" зробив багато, щоб в уболівальників зникли емоції. Це стосується не тільки цього сезону. Перед цим, призначати Хацкевича після Реброва - це теж знущання над здоровим глуздом" - Дмитро Джулай.

Цими словами характеризується не тільки запрошення до клубу того, хто прийшов на головну посаду в команді і досі її займає. Зневага до людей, не тільки до ультрас чи рядових уболівальників, а загалом до людей - притаманна олігархам риса характеру. Всім олігархам, не лише тим, які рекламували в Києві антиукраїнські телеканали через що почали виникати конфлікти з ультрас. І тому не варто очікувати різкої зміни вектора клубу, приходу команди професіоналів на кшталт Гліба Платова, Реброва чи іноземних професіоналів (бажано не пов'язаних з країною-терористом, типу Газзаєва) - цього швидше за все не буде.

А що буде? - Чергові провальні сезони, гра першої команди (бо на дублерах клубна "політика" Суркісів іще не встигла позначитись) без ідеї і без особливих емоцій, повільний розвиток талановитих молодих граців і чергова партія клубних (а можливо не тільки) антирекордів. Хаотична зміна тренерів, тасування динамівських сердець час від часу даватиме локальні успіхи, звісно, час від часу буде вистрелювати хто небудь із молоді, буде траплятися один із десяти вдалих трансферів, а ігор Михайлович буде розповідати про свої здібності як керівника коли вдасться нарешті продати за кордон 29річного Миколенка.

Пам'ятається, в часи Дем'яненка команда програвала топовому на той час Ліону, і вболівальників "лікували", подивіться, мовляв, ми ж в останньому матчі змогли програти їм не розгромно, ще й самі створювали моменти, команда повільно, але прогресує...)

Можливо все буде й по іншому. Автор не хотів образити когось особисто або чиїсь політичні погляди, просто на сьогодні ситуація є такою, що бачити її інакше дуже складно.

Важко на чорне сказати "біле", як важко змиритися з тим, що Великий до недавна клуб зараз виправдовують (і навіть говорять про якийсь прогрес) після одного очка і одного голу в груповому турнірі.