Лікар Ярослав Черноусов: «Змушувати гравця виходити і грати на знеболювальних є порушенням прав людини»

Велика розмова про медицину у спорті.

«Українська спортивна клініка» представляє спеціальний проект про силу духу і подолання - Sports Clinic Stories. Про нескінченну любов до спорту і мужність спортсменів. Про боротьбу з обставинами, генетикою, лінню і головну перемогу - над собою.

Черговим героєм нашого блогу став лікар спортивної медицини Ярослав Черноусов, який працює в Португалії, і знає, якою буде медицина майбутнього. 

Ярослав народився у місті Старобільськ Луганської області. Футболом почав займатися у 9 років. На спорт його привели батьки через проблеми із дихальною системою.  

«Коли грав із хлопцями у дворі, то мені завжди ставало краще дихати. І лікарка порадила піти на футбол. Це був десь 1995-й рік - перші феєричні роки київського «Динамо» і Валерія Лобановського. На цій хвилі я закохався у футбол. Я досі  вболівальник киян. Це мій клуб назавжди, хоч я і народився у Луганській області, де «Шахтар» та “Зоря” були найпопулярнішими».

Пройшов всі вікові групи академії «Зорі». А перед переходом у команду U-19 під час зимових зборів отримав травму. Це був останній рік школи.

«Мені зробили томографію і виявили стресовий перелом клубової кістки. Мінімальна реабілітація цієї травми - 6 тижнів, до 12 тижнів – оптимальна. Радився з лікарями спортивної медицини та травматологами. Всі говорили, що грати можу, але травма не дасть можливість бути достатньо конкурентним та має високий ризик рецидиву. З родиною вирішили, що краще вступити до університету. Я так і зробив, але футбол не кинув, навпаки - виступав за збірну університету та у напівпрофесійних футзальних лігах України. Ставав переможцем багатьох турнирів та універсіад. Грав до 28 років, а потім одружився, і почалось нормальне життя».

Таке не часто трапляється, але молодий футболіст поступив в медичний університет. Все просто - Ярослав виріс у родині медичних працівників і навіть жартує, що це медицина обрала його, а не він її. 

«У дитинстві все, що я чув навколо, –  була медицина. Коли  зрозумів, що мені треба навчатися,  крім медицини  нічого не розглядав. Я бачив  книжки і тихенько дивися анатомічні атласи. Навіть дитиною вже знав анатомію – які там м'язи, як воно там все працює. Після втрати перспектив у футболі у мене не було альтернативи». 

У спортивну медицину наш герой прийшов після університету - закінчив Харківську академію післядипломної освіти за фахом “Діагностична радіологія”. Ярослав обрав шлях променевої діагностики – КТ, МРТ, рентген та ультразвукове дослідження і спеціалізацію - діагностика травм та захворювань опорно-рухового апарату. З 2012 року працював у Києві - у міністерській лікарні та в клініці «БОРИС». 

«Клініка «Борис» супроводжувала матчі  Ліги чемпіонів, збірну та «Динамо». Там у мене був чистий професійний кайф. У день гри я інколи просив, щоб мене ставили чергувати на томографі. Я знав, що міг приїхати хтось з гравців. Таке реально траплялося. Розумієте, для молодого лікаря 28-29 років це було дуже емоційним моментом - доторкнутися до колінця зірки, яку ти бачив ще років 10-12 тому і думав, що будеш грати, як він».

Переломними у житті Ярослава стали події 2014 року в Україні - Майдан та початок війни. 

«Захистив кандидатську дисертацію, і почалася війна. Мої колеги та друзі порадили спробувати  кар'єру за кордоном, і я спробував. Поїхав до Португалії. Там захистив диплом і почав працювати у діагностиці та  спортивній медицині».

Цього року Черноусов вступив на навчання на докторантуру в університет Порту на спеціальність Data Science в охороні здоров’я. 

«Якщо все буде добре і я здам іспити, то в мене буде спеціальність Data scientist у спортивній медицині. Я взагалі працюю як аналітик та консультант медичних даних спортсменів. Наприклад, якщо людина отримала ураження суглобу або мязове ушкодження, то моя спеціалізація крім самого факту діагнозу травми - це прогноз, аналітика даних спортсменів і моделювання процесів реабілітації.

Тому я вирішив вступити в університету Порту. Це платне навчання. Трохи складно, бо там дуже багато програмування, аналітики, статистики, але цікаво. З іншого боку у мене немає вихідних і я вже майже 5 років не був у нормальній відпустці».

***

- Як ви зараз пов'язані зі спортом?

- Я працював у декількох професійних футбольних клубах протягом 5 років кар’єри в Португалії. Першим з них був фарм-клубом «Браги», який  грає в третій лізі, але доводить гравців до команд вищих ліг. Останнім до липня 2021 року був  ПФК ЦСКА. 

Я не виконував функції класичного лікаря команди. Я працюю як лікар-радіолог та спортивний лікар мультидисциплінарної групи. Зараз у західній спортивній медицині є такий концепт interdisciplinary communication. Будь-яка проблема спортсмена досліджується декількома фахівцями, які мають різну базову освіту в форматі консиліуму і приймають поточні рішення оперативно та щоденно. Багато клубів мають у своїх медичних департаментах  такий формат. Бо футбол і спорт взагалі, - це не тільки фізіологія чи психологія, але сукупність різних факторів впливу на організм спортсмена, що потребує постійного  висококваліфікованого аналізу. Один лікар не може якісно працювати і з травмою і ,наприклад, із кардіологією, тому еволюція дійшла до такого формату. Цей формат працює для всіх вікових груп та бюджетів, наприклад у «Тоттенгемі» є навіть підрозділ, який займається гравцями від 16 до 22 років. В ньому  24 фахівці: лікарі, фізіотерапевти, психологи, нутриціологи, які щоденно працюють на проблемою кожного гравця.

Деякі групи іноді навіть відкривають так звані лаби ( англ. - “lab”) – лабораторії, які обслуговують непрацездатних або потенційно непрацездатних спортсменів.  

- Розкажіть детальніше про міждисциплінарну группу. Чи практикують таке в Україні?

- Чесно скажу, я не дуже люблю лампову спортивну медицину, тому коментувати практики в Україні не буду. У мене принципова позиція в тому, що медицина в спорті має прогресувати, а не регресувати.

Мати міждисциплінарну групу набагато дешевше, ніж класичний, як я кажу ламповий, медичний персонал. Є наукове дослідження, яке показує, що 250-270 днів, втрачених  гравцем у зв'язку з травмою, еквівалентно одному місцю у турнірній таблиці за підсумками сезону у порівнянні з очікуваним. 

Якщо 3 гравці разом втратили 110 тренувальних днів за сезон через травми, то науково доведено, що  клуб матиме на 1 очко менше, ніж міг. 1 очко - це вплив на результат і реальні гроші. Крім цього, гравець не тренується і не створює конкуренцію для своїх товаришів по команді, це впливає на загальнокомандний прогрес.  Середня кількість грошей, які клуб Ліги чемпіонів втрачає, - від 20 до 90 тисяч євро за одну травму. Це сумма за одного непрацездатного гравця, який не виходить на матч ЛЧ. Тобто, одна травма – це реальні гроші для клубу та гравця. І рішення цієї проблеми - це підвищення культури медичної допомоги гравцям в клубах, тобто повноцінний міждисциплінарний формат. Сучасний медичний штаб – це економічно вигідно. До 25% бюджету клубу може бути зекономлено лише завдяки їх роботі. 

Два роки тому я був запрошений паном Олегом Касаткою до мультидисциплінарних груп Української спортивної клініки, це власний винахід клініки, а не клубу, нажаль.

 - Спортивна медицина в Європі перебуває на порозі революції?

- Так. Зараз є запит на інтелектуалізацію спорту взагалі. Актуальними стали лептоп-тренери, такі як Рубен Аморім, Тухель, Рангник і Клопп. Скрипник також належить до цієї категорії. Він навчався в Німеччині за такими технологіями, вірю в нього. 

З медициною теж саме. Зараз ніхто не хоче спілкуватися з лікарем, якщо він не використовує сучасні технології прогнозування травматизму та повернення в спорт. І це вже відбулось. 

Наступним кроком спортивної медицини стане штучний інтелект. Я витрачав дуже багато часу на аналіз одного гравця - 20 годин, щоб розрахувати прогноз перед підписанням професійного контракту або трансфером. Уявіть, лише за суглобами нижніх кінцівок я аналізував біля 100 параметрів та їхній потенційний вплив на ризик травматизму. Найцікавіше - після переходу гравця. В клубі ми маємо всі його дані співставляти із даними GPS, даними тренувального навантаження, які дають медикам 5-8 параметрів щоденно. Це велика кількість інтелектуальних кроків, без штучного інтелекту обробляти такі дані нереально. 

- Тобто, роль лікаря в клубі буде зростати. Якщо команда хоче бути успішною, то потрібно вкладати в медицину?

- На здоров'я гравця впливають різні фактори – харчування, психологія, тренувальний процес, спортивні та фізіологічні параметри, стратегія клубу, тощо. В цих группах має бути багато фахівців, тренери, або один з членів тренерського штабу. Думаю, у майбутньому не буде такого поняття, як суто медичний департамент, а буде департамент здоров’я, і лікар команди буде лише його частиною або координатором. Середнє навантаження на гравців в різних чемпіонатах зростає кожні 10-12 років, зростають швидкості та силовий компонент футболу, і слідом зростає травматизм. Без інвестицій в охорону здоров’я гравця досягти результату буде складніше щороку. Розрахунок щонайменше 10% від загального бюджету клубу.

- Що таке математичне моделювання травм у спорті?

- Є особливості опорно-рухового апарату, які можуть бути незначними за симптоматикою, але впливати на прогрес гравця, в першу чергу, бігові характеристики і виникнення травм. Ці фактори переводяться в цифри і формуються варіанти, ризики та варіанти розвитку різних травм, плану реабілітації або повернення до тренувань. Тобто це факти, переведені в цифри, як прогноз погоди або курсу валюти.

- Які ваші амбіції у спортивній медицині?

- Хочу втілити в широку практику систему, яка вирішить чотири принципових питання сучасної спортивної медицини. Перше – контроль тренувального процесу з урахуванням індивідуальних параметрів  і ризиків гравця. Друге – зниження так званих “career-ending injuries”, тобто травм, які сприяють закінченню кар'єри. Третє – знизити кількість втрачених днів з м'язовими травмами. Четверте – максимальне продовження кар'єри гравця. Хочеться, щоб завершували кар’єру не в 32, а в 40. 

Я не впевнений на 100%, що все вдасться, але я роблю все для того, щоб здійснити хоча б частину із задуманного. Власне, тому вже почав наукову роботу, щоб отримати ще одну спеціальність і бути більш експертним в цих питаннях.

- Чи хотіли б змінити спортивну медицину в Україні? Можливо, клуби до вас вже звертались.

- Так, зверталися. Я безкоштовно допомагаю багатьом проектам і українським спортсменам з вирішення певних питань. Інколи читаю закриті семінари зі спортивної медицини для тренерів та фізіотерапевтів. Україна – моя Батьківщина, моя рідна країна. І я знаю реалії, в яких працюють колеги і зарплати, які вони там отримують. Ми з паном Касаткою допомагаємо багатьом людям стати кращими в спорті та в професії.

- Які травми призводять до закінчення кар'єри гравця?

- Частіше складні ушкодження зв'язок коліна або ахіллового сухожилля. З хірургічної точки зору це не найважчі травми, але вони впливають на ігрові параметри футболіста. Футбол - дуже демократичний вид спорту, але гравець  має швидко бігати, змінювати напрямок руху, бути різким, бути першим на м'ячі в разі боротьби. Є 20-27 параметрів, на які ми дивимося і оцінюємо футболіста з медичного боку. Навіть якщо одна з перерахованих травм буде добре прооперована і загоїться, то вона із вірогідністю 80% вже не дозволить футболісту бути конкурентним. Йому треба буде знижувати рівень гри, ліги або закінчувати кар’єру.  

Я ніколи жодному гравцеві не скажу, що йому треба закінчувати з футболом, навіть якщо це так. Це моя принципова позиція. Тому що за фізичну та спортивну адаптацію футболіста треба боротися до останнього.

- В Україні після Олімпіади спортсмени скаржилися на проблеми з відновленням та доступом до медицини. Як з цим в Європі?

- Це проблема багатьох країн. В мене є пацієнти з прибалтійського регіону. В Латвії є лише два МРТ, відкриті для спортсменів, тому черга туди більше місяця. Один гравець, якого я курую, отримав травму - у нього був розрив меніска. Ми чекали два тижні, щоб це з'ясувати. Тому це не тільки проблема України. В  глибиних провінціях Іспанії чи Португалії можна знайти команду, в якої немає нормального доступу до діагностики та якісного лікування, немає навіть клубного лікаря на контракті. В Україні всі бачать  «Манчестер Юнайтед», «Порту», «Барселону», «Баварію», але європейський футбол на 80-90% – це клуби, які ніколи не будуть такими як гранди. В цих клубах люди працюють і заробляють гроші, але їхніх проблем ніхто не бачить. Тим не менш - це більш земний та реальний футбол, і проблеми також реальні. 

– Як ви дивитесь матчі? На що звертаєте увагу?

– Нервово. Просто розповім один приклад. Один з мої пацієнтів - опорний півзахисник. У нього середня дистанція кроссу десь близько 10 метрів. Короткі кроси, швидко віддає паси і в нього гарний розворот. Він мав близько 12 м'язових пошкоджень і розривів. Дивлячись матч, якщо я бачу, що він грає краще, чим звичайно, то ок. Але якщо він починає змінювати технічну поведінку на полі, то це може бути початком травматичного процесу - розриву або м'язового ушкодження.

За характером руху гравця можна інколи побачити, чи є там прихована травма, початок травми або м'язове запалення. Це дуже важливо для футболістів, в яких є потенційні ризики втрати працездатності протягом сезону. Тобто, я не дивлюся футбол як вболівальник - я спостерігаю за окремими гравцями. 

Так ми рятуємо людей від важких травм. Це один з варіантів профілактики – індивідуальна робота з футболістом, починаючи від футбольного поля і його умов. 

На жаль, не всі лікарі це розуміють. Коли я дивився український чемпіонат минулого сезону, то бачив, що деякі колеги на лавках сидять у телефонах. Лікар має бути очима на полі 90 хвилин. Не лише для того, щоб побачити момент травми, але й розуміти, як грають гравці з групи ризику.

– Чим швидше надати допомогу, тим швидшим буде відновлення?

– Є пряма кореляція. А чим пізніше, то тим гірше. Я категорично проти чекати на МРТ 48 годин при м’язових травмах, як люблять деякі колеги. Якщо травма трапилась, то це вже факт, який відбувся. Не треба витрачати час. Ми маємо розробити план реабілітації і дати прогноз, щонайшвидше. 

Зараз пік часу прийняття рішення змінюється на прогнозування травми та її профілактику. Профілактична робота – це не тільки робити вправи і дотримуватися програми тренувань. Це також контроль навантаження і баланс між навантаженнями та індивідуальними ризиками гравців. Це складніше. Треба думати не тільки швидко, але й наперед, передбачувати проблему заздалегідь. 

Якщо ми бачимо, що футболіст показує якісь ознаки - десь не добігає, грає гірше, і виключаємо психологію, алкоголь та поганий сон, то це проблема  профілактики, і прогнозування травми – вже принципова  стратегія розвитку клубів.

- Порятунок Крістіана Еріксена під час матчу збірної Данії - одна з головних подій Євро-2020. Як оціните ситуацію з медичної точки зору?

- По-перше, я хотів би відзначити, що лікарі збірної Данії – фахівці топ-класу. По-друге, ситуація з Еріксеном може бути результатом запального процесу в сердечному м'язі, що призвело до порушення сердечного ритму. Це моя гіпотеза. Ніхто не знає, що там було насправді. 

І третє – хочу звернути увагу на виховання персоналу та гравці збірної Данії. Вони зробили стінку, щоб захистити процес реанімації від зайвих очей. Такий рівень організації допомоги еквівалентний військовій медицині. 

Ця ситуація – лакмусовий папір того, що інтелектуалізація спорту вже прийшла. Впевнений, що все з ним буде добре. Він житиме довго і щасливо. Йому вже встановили поясний кардіовертер-дефібрилятор, тому проблем немає. З питань професійного футболу ТОП-рівня – тут є питання. Але багато футболістів грають з такими девайсами у середніх лігах Європи.

- Раніше можна було прочитати, що гравці їдуть лікуватися до різних знахарів та цілителів. Чи є ще зараз така практика? 

- Таке є і не тільки в Україні. У Португалії, Іспанії та інших країнах цього також вистачає. Футбол – це гроші. І найбільші зарплати у гравців, тому завжди знайдуться люди, які хочуть надати їм різні “шаманські” послуги. Інколи це реально допомагає, як ефект плацебо. Розрив, звісно, не загоїться, але “в голові” вже болить менше. А для  гравця болить менше – значить краще. На жаль, це не завжди правда. 

І коли футболіст не виконав науково-доведений протокол, то біда повернеться в іншому форматі. Наприклад, в  мене будь-який гравець запитає: «Ярославе, а можна мені сходити,  щоб біля  мене травки попалили?»,- я відповім: «Сходи, але потім ти все одно маєш прийти до нашого фізіо та виконати протокол реабілітації, затверджений групою». Доказову медицину ти критерії реабілітації виключати не можна ні в якому разі.

- Чи варто футболістам грати на уколах? І за ким тут має бути останнє слово?

- Якщо давати просту відповідь, то авжеж ні. Футболіст не має грати на уколах. Так званий метод “знеболювання на старті” - це останній крок. Але є інше питання – спортивних амбіцій. Все залежить від того, яка позиція гравця на полі, його значення для команди, тип його ушкодження, календар і важливість матчів, стратегія клубу. 

Якщо тренер каже, що треба вийти і допомогти в умовній грі на кубок з командою другої ліги, то у цьому немає ніякого сенсу. Ризик рецидиву травми тут вищий за ризик професійних втрат. Але якщо це остання гра сезону, а різниця з конкурентом в два очки, то ми будемо  зважати на ризик рецидиву, але подумаємо над тим, як випустити гравця, щоб він був хоча б на ротації. Тому є і складна відповідь: “так, інколи можна”. Питання знеболювання - складне. 

Футболіст автономний у прийнятті рішень щодо свого здоров'я. Якщо ми будемо змушувати гравця будь-яким чином виходити і грати на знеболювальних, то це є порушенням прав людини. Оптимальне вирішення цього питання - конструктивне здорове обговорення травми в трикутнику між лікарем, тренером та футболістом. 

– Хто з гравців найбільш професійно ставиться до свого здоров’я?

– Кріштіану Роналду на першому місці. Лука Модрич - другий, а Златан Ібрагімович - третій. З молодих футболістів я б виділив хорвата Ніколу Влашича. Знаю його особисто. Він дуже серйозно ставиться до процесу профілактики. За весь мій час у футболі бачив трьох або чотирьох гравців, які повністю знають і розуміють, що таке профілактика і як вона працює. 

– Кого із спортсменів та тренерів Ви виділяєте і чому?

– Багато моїх пацієнтів звертаються конфіденційно, і я не хотів би про них говорити. Можу сказати, що працював з гравцями олімпійської збірної Бразилії 2020. Також, ми разом з Олегом Касаткою допомагали баскетболісту Іссуфу Санону. Якщо мене запитають, який із спортсменів мені подобаються найбільше, то я скажу, що це Іссуф. Я молюсь за цього хлопця і бажаю йому всього найкращого. 

Якщо говорити про тренерів, то хотів би виділити двох. Івіца Оліч був першим ассистентом збірної Хорватії на ЧС-2018, де команда зайняла друге місце. Я такого фанатизму до тренувального процесу не бачив. Він жив цим 24 години на добу і ми мали також. Атмосфера фанатизму створювала стимул для нас працювати більше, ніж ми можемо. Тельмо Соуза - успішний тренер-реабілітолог і одночасно викладач в університеті. Він працював у «Шахтарі», а потім Лопетегі покликав його в «Порту». Його спеціалізація – контроль навантажень при поверненні гравця у тренувальну групу. Для наших українських фахівців це приклад того, що окрім роботи в клубі, реально ще і викладати, займатися наукою, або навіть проходити стажування.

- І насамкінець, коли закінчиться пандемія короновірусу і чи можна було її передбачити? 

- Є універсальна модель прогнозів пандемій, як і травм, природних катастроф і погоди. Пандемію передбачали і знали, що вона буде. Але не всі країни до неї підготувалися і на початку пандемії у багатьох було несприйняття. Говорили, що нічого немає, що це лише “грип”. Так, це схоже на грип, але він має в 4-5 разів вищий ризик важких наслідків, смертності, тощо. Запобігти пандемії було неможливо, але можна було б краще підготуватися і зменшити глобальну трагедію. Думаю, що наприкінці 2022 року буде більш-менш нормальне життя. Потрібна масова вакцинація і виконання простих соціальних правил.

Этот пост опубликован в блоге на Tribuna.com. Присоединяйтесь к крупнейшему сообществу спортивных болельщиков!
Другие посты блога
Sports Clinic Stories
+13
Популярные комментарии
Написать комментарий
Loading...
Реклама 18+