Українські зірки НЕ поза політикою

Надихнуло написати нещодавно переглянуте відео Стерненка (можливо хтось про нього й не кращої думки, та це мало що змінює) про деяких наших зірок спорту та естради.

На фоні наших ватних заробітчан (або просто байдужих і неосвічених, типу мілевського з алієвим) з яких, є така думка, скоро можна буде скласти символічну збірну недоросів (чи малоросів, дивлячись, хто з них ким себе вважає)) менш помітними лишаються не менш зіркові і головне справді Українські футболісти і тренери...

Лише уявити, на одного "аполітичного" Вороніна можна знайти одразу кілька тренерів з великої літери, ми звертаємо увагу на таких як Воронін, однак забуваємо, що серед українських коучів є, скажімо, донеччани Валерій Яремченко і Сергій Ребров, є також Роман Григорчук, Вернидуб, є Мирон Богданович... На цьому ми мало акцентуємо увагу, однак, говорячи про "совковість" (або совковість) людей старшого покоління чи неосвіченість, неграмотність молоді - не слід забувати, що ми маємо чим і ким пишатись. На одного Мармазова, який одного дня відчув себе частиною "російського світу" (чи як правильно воно перекладається?) - є два справжніх аси спортивної журналістики Джулай і Босянок, чия не лише громадянська позиція, а й розуміння футболу, знання тонкощів і вміння висловлювати думки, змушує ловити кожне слово Вчителя (адже більшість із нас саме вчилися у них розуміти футбол) під час будь-якого їхнього інтерв'ю...

Ми можемо лише здогадуватися, скільки наших футболістів (і тренерів) отримували пропозиції від представників клубів (чи збірної, як той пранк з Мироном Богдановичем) дуже щедрі пропозиції, слід розуміти, (і справа не в "ширині" російської "загадкової" душі, "не в области некой духовной"©) адже у країні, де спорт є невід'ємною частиною політичної системи, де ледь не кожен клуб фінансується "з труби", питання грошей майже не стоїть, в першу чергу це питання іміджу, питання замилювання очей мільйонній аудиторії, показати росіянам та українцям (і зрештою всьому світу) які ми близькі народи, навіть більше, який ми "єдиний народ" з "братами" по ту сторону бордюру, як це було з чемпіонатом світу, мовляв, "подивіться, ну як може російська Федерація бути агресором!? Ну як можна таке подумати про цих чесних, щирих і щедрих людей, нехай і трохи дурнуватих, але ж і настільки "своїх пацанів"?..."

Ярослав Ракицький і багато інших якраз схожої думки: "то все політика, президенти сварять два братніх народи і все тут, а ми... Ментальність українського і російського народів - це ж одне й те саме! Нам не європейські цінності ближче, з їхніми постійними штрафами за неправильне паркування та інше, нам ось із цими пацанами "по путі", діди разом воювали знову ж таки..."

Але річ не про нього зараз. Річ про те, що ми все ж таки, при всіх наших внутрішніх негараздах і проблемах, проблемах ментальних в першу чергу, як зі старшим, так і з більш молодими поколіннями, суттєво недооцінюємо відчуття патріотизму, гідності і честі, справжній козацький дух багатьох наших пацанів і старших чоловіків. Не правильно буде у даній ситуації складати щось на зразок символічної збірної з гравців із безкомпромісною громадянською позицією і міцними фаберже, та все ж, хочу почати із воротарської позиції і продовжити захисниками.

Отож, Рустам Худжамов. Людина, яка ще перебуваючи у статусі гравця, капітана ФК Харків, (а потім грав і у складі Шахтаря не тривалий час), згодом Маріуполя, не боялася висловлювати свою думку в інтерв'ю журналістам, так і зараз, вже у якості експерта на ТБ. З роками Рустам став лише більше досвідченим, у плані життєвого досвіду, начитанішим, та ще більш відвертим, що просто не може не подобатися людям. Звичайно, висловлював свою позицію неодноразово і найбільш відомий представник професії, Олександр Шовковський, теж надзвичайно начитана ерудована і вихована Людина, однак, якщо він весь час знаходився "на виду", то Рустам був для пересічного вболівальника більш загадковим. Андрій Пятов - теж виглядає цілком пристойним і порядним, патріотично налаштованим громадянином, якщо вірити в ту інформацію, що про нього розповідалась в деяких ЗМІ.

Із представників оборони хотілося б відзначити в першу чергу Олега Лужного,  характер якого, як і його інші людські якості, не потребують додаткових розповідей. Тарас Михалик... Людина, яка не один рік жила, працювала і переживала у самому лігві ворога (як би це не звучало пафосно, але треба дійсно мати залізний характер щоб не зламатися, спостерігаючи за подіями у себе на Батьківщині і живучи всередині країни-агресора, країни, яка окупувала частину твоєї землі, це важко, якщо не бути безхребетною та безпринципною істотою звичайно ж) та нарешті повернулася на рідну землю, зовсім не було здивування, коли дізнався, що Тарас московські зароблені кошти перераховував на потреби наших військових. Менш яскравий на їхньому фоні, але не менш харАктерний, бойовий і безстрашний Володимир Єзерський теж має бути у цьому списку, як і Артем Федецький. 

Є ким нам пишатися і в півзахисті. На фоні любителя футболок та красивого життя Анатолія Тимощука - зовсім не менш величним, класним гравцем на полі і надзвичайно розумним завжди був Олег Гусев. Також людина зі своїми принципами і життєвими переконаннями, неодноразово демонстрував свою позицію і теж цілком міг би претендувати на роль капітана будь-якої команди. Не слід також забувати і про представників молодого покоління, зокрема Кирило Дришлюк, гравець, у якого, будемо сподіватись, все попереду, знову ж таки, без жодного пафосу, але на війні втратив рідного батька... Сподіваюсь, що жоден із персонажів сумнівних моральних якостей не переконає хлопця у тому, що гроші не пахнуть, "нада карміть сємью" або іншу маячню, про братні народи і про те як Порошенко заробляючи гроші нацькував проти наших захисників "учорашніх трактористів" у формі з воєнторгу та з тяжкою технікою викопаною в шахтах. Можна також згадати і покійного нажаль Андрія Гусина. Молодий тренер, мав за плечима чудову ігрову кар'єру і лише починав робити перші кроки як наставник... Андрій активно допомагав армії, зокрема ультрас Динамо (про яких окрема розмова, ультрас всіх українських клубів - ось ті, для кого насправді рідна земля, рідна країна та наш прапор - ніколи не були порожнім звуком) які пішли воювати добровольцями отримували допомогу, аптечки та інше необхідне..

Ну і звичайно ж Роман Зозуля. Можливо найбільше надихає писати подібні статті надихає саме наш маленький, але незламний і безстрашний боєць, віддаючи і не шкодуючи себе, своїх сил і енергії як на полі (в тому числі й у складі національної збірної, за яку Роман віддавався до останньої секунди) - так і поза ним. Інтерв'ю з Романом, про його дружбу з нашими бійцями, про любов до країни... Це має прочитати кожен, хто не байдужий до футболу чи до України. Не знаю, чи варто рекомендувати читати це інтерв'ю Ракицькому чи Селезньову, тим же Усику або Ломаченку, навіть, якщо знайдеться хтось хто зможе для них прочитати вголос.. Навряд чи дорослих людей можна в чомусь кардинально переконати. Тим більше, на 100% нам не відомо, як ставиться до своїх земляків (можливо навіть і приховано допомагає) і своєї країни той же Селезньов.

 

P.S. Список міг бути й набагато ширший, просто згадалися найяскравіші представники тих, хто НЕ поза політикою

Этот пост опубликован в блоге на Tribuna.com. Присоединяйтесь к крупнейшему сообществу спортивных болельщиков!
Другие посты блога
Коротко об украинском футболе
+18
Реклама 18+
Популярные комментарии
Дима Галенко
+3
Ще згадалося як Коноплянка після матчу за Суперкубок УЄФА відмовився дати інтерв’ю російським журналістам: "На Батьківщині не зрозуміють..."
Левко Федорак
+3
Якби розбавляти текст, хоча б якимись картинками, чи фотографіями, сприймалося б набагато легше)
Але сам пост цікавий, впринципі про всіх знав але все одно дякую!)
Дима Галенко
0
Дякую, виправляю)
Ответ на комментарий Левко Федорак
Якби розбавляти текст, хоча б якимись картинками, чи фотографіями, сприймалося б набагато легше)
Але сам пост цікавий, впринципі про всіх знав але все одно дякую!)
Написать комментарий
Loading...
Реклама 18+