Ретро-форми не такі круті, як здається. Досить тішити себе ілюзіями з дитинства

Задумайтеся, чи справді раніше було краще.

«Не жалій мертвих, Гаррі. Жалій живих», – сказав якось відомий персонаж Албус Дамблдор. Якщо читати цю фразу поміж рядків, можна зрозуміти її як «відпусти минуле, що було – те загуло». Не варто чіплятися за те, що вже минуло, коли наш світ, в тому числі футбольний, неупинно розвивається. І технології лише покращують всі аспекти Гри №1, в тому числі можливості постачальників ігрових форм до винайдення нових сучасних дизайнів.

Але насправді тематика мого блогу змусила мене зацікавитися історією футбольного дизайну, щоб бути в курсі трендів усіх часів. Безумовно, мода змінюється щосезону, тож цілком природньо, що те, що подобається нинішньому поколінню, не подобається старшому, і навпаки. Але це не скасовує того факту, що ретро-форми користуються незаслужено високим попитом серед шанувальників футболу зі стажем. Чому незаслуженим? Це я доведу в цьому пості.

Я вже якось робив пост, у якому засумнівався у експерименті топових виробників форм зробити ретро-комплекти національним збірним. Це стосувалося не самого ефекту ностальгії, а дизайну цих форм, що виглядає дуже сумнівним серед сучасних трендів. Але тут мова піде не про нові форми у ретро-стилі, а про справжні старі комплекти кінця ХХ-початку ХХІ століття, адже чимало прихильників футболу обожнюють ці форми. Я не сперечаюся, що в часи випуску цих дизайнів вони виглядали як справжнє ноу-хау, але в світі сучасної моди такі форми виглядають безглуздо.

Почнемо з того, що сам факт існування цікавих візерунків та елементів на формах довгий час був неможливим. Лише останніми роками найбільші компанії винайшли технології нанесення на футболки оригінальні напівпрозорі текстурні візерунки, які не лише пасуватимуть до дизайну форми, а й робитимуть її ексклюзивною та оригінальною. Хоча і це не завжди є вдалим дизайнерським рішенням. Проте погодьтеся, що така футболка виглядає дуже розкішно та дорого.

Якщо узагальнювати поняття хорошого дизайну, то зазвичай вся геніальність полягає у простоті. Футбол не любить перенасиченості – це стосується як емблем, так і форм. Хоч строката яскрава форма може призвести до бажаного хайпу та популярності на ринку, та з дизайнерської точки зору вона не завжди вважатиметься вдалою. Тим паче, що зараз такі форми зазвичай є третіми, а от домашніми комплектами – вкрай рідко. На відміну від минулих часів.

Ясна річ, що класичні монотонні форми рано чи пізно набридли вболівальникам, і для того, щоб нова форма справді виглядала як нова, а не попрасована стара, вимагалося щороку чи два оновлювати її дизайн. Тож кінець ХХ століття став для виробників форм справжнім випробуванням, а топ-клуби – плацдармом для дизайнерських експериментів. Від цього тодішнє покоління і отримало вже легендарні строкаті комплекти.

За наявними тоді технологіями виробники намагалися зробити оригінальні та відмінні від минулих дизайни форм для кожного топ-клубу. На жаль, ті технології дозволяли використовувати хіба різноманітні геометричні елементи замість звичних зараз більш складних візерунків. Чи було це вдалим рішенням? За трендами тих часів – так, адже будь-які додаткові вставки робили форму куди оригінальнішою за звичні в ті часи одноколірні комплекти. Але у світі сучасного спортивного дизайну такі форми здаються максимально абсурдними. Геометричні візерунки виглядали справжнім ноу-хау в ті часи, але порівняно з теперішнім різноманіттям у світі дизайну футбольної форми вони виглядають подеколи не лише дешево, а й вирвиочно.

Особливу роль тут відіграє Adidas: у 90-х свої фірмові три смуги вони наносили не на плечі та боки, а робили їх величезними та значною частиною дизайну форми. Порівняно з сучасними формами ці виглядають занадто строкато.

Програють вони також за якістю – порівняно з теперішніми еластичними та легкими футболками одразу згадується легендарна фотографія Сергія Реброва в матчі ЛЧ 1999/2000 проти «Лаціо», де футболка висить на ньому, наче мішок. Це негативно впливає і на загальний вигляд форми. Одразу видно, що матеріал такої футболки далекий від сучасного синтетичного волокна, що дозволяє тілу дихати та міцно його облягає. Навіть якщо врахувати той факт, що це – явний оверсайз: сучасна футбольна форма виготовлена з такого волокна, що не висить, навіть коли гравець одягнув її на кілька розмірів більшу.

Старомодні шрифти теж виглядають безглуздо порівняно з сучасними. Нині в трендах вже нема об‘ємних багатогранних цифр, які були популярними наприкінці дев‘яностих та на початку нульових. Це легко пояснюється тим, що тоді не в кожній лізі клуби були зобов’язані наносити над номерами ще й прізвища футболістів. Тож можна було гратися зі шрифтом номерів, які були читабельними при будь-якому шрифті за рахунок свого розміру. Через те вже з появою прізвищ на формах спини футболістів виглядали дуже розрізнено за дизайном: гарні об'ємні цифри надто контрастували з написаними класичними шрифтами прізвищами. Інші шрифти ж були занадто простими без оригінальних засічок, тоді як нині кожен топ-клуб розробляє собі складний та унікальний шрифт самостійно.

Тож у цілому за дизайном ретро-форми порівняно з сучасними відверто пасуть задніх.

За що тоді ретро-форми так люблять?

Зовсім не за дизайн. Парадоксально, але тут величезну роль відіграє спонсор. «Арсенал» часів O₂, «Манчестер Юнайтед» з логотипом AIG на футболці, «Ліверпуль» із Carlsberg – це все відсилає нас до старих-добрих нульових, коли футбол був ще тією грою для вболівальників, а не грошових магнатів. Адже дизайни форми змінюються щосезону, спонсори ж служать командам роками і закарбовуються у пам‘яті як невід‘ємна частина саме тієї легендарної епохи. Це стається в першу чергу завдяки тому, що їхні логотипи розміщуються на найпомітнішій частині футболки.

Також важливою залишається риторика «настільки жахливо, що аж класно». Тут мова йде про старі строкаті воротарські форми. За дизайном, особливо з точки зору сучасних трендів, їх можна сміливо назвати жахливими та вирвиочними. Але саме за рахунок цієї вирвиочності вони й запам‘яталися багатьом. Таких сміливих форм у сучасному футболі немає: ба більше, більшість ліг забороняють такі різнокольорові варіанти за регламентом.

Тож висновок дуже простий: незважаючи на відверто слабкий дизайн, ретро-форми досі мають своїх прихильників за рахунок своєї оригінальності та легендарності, але аж ніяк не через якість. Більшість уболівальників почали дивитися футбол саме тоді, коли ці форми були у тренді, тож не дивно, що саме ці дизайни найбільше закарбувалися їм у пам‘яті та викликають найбільшу ностальгію. Особливо це стосується фанів тих клубів, які зараз не вражають своєю грою та результатами так, як раніше.

Тому досить прив'язувати минулі успіхи своїх улюблених команд до форм: цих успіхів досягли не дизайнери, а гравці та тренери. Навіть якщо у тій формі ваша команда здобула найбільших успіхів за всю свою історію, це не робить ту форму крутою. Легендарною – так, але точно не якісною за дизайном.

А вам подобаються ретро-форми з незвичним дизайном? Чекаю на ваші коментарі!