Ціна визнання. Чому Мессі перестав бути золотою антилопою

Чотири роки тому ФІФА вперше аж надто відверто переплутала Золотий М'яч із Золотою Бутсою. Його мав отримати хто завгодно з учасників фіналу чемпіонату світу, найбільше на це заслуговував Снейдер, який провів чудовий клубний сезон і був одним із головних гвинтиків помаранчевої машини у ПАР. Але хтось розумний нагорі вирішив, що не обов’язково насправді бути найкращим, щоб тебе визнали першим серед ліпших. Достатньо лише бути брендом, який приносить комусь мільйони. Це нагадувало анекдот про Тата Карла, Буратіно та шпаківню – один товар можна легко видати за інший. Адекватній частині аудиторії лишалося лише поплюватися та кінець кінцем примиритися.

Зараз картина діаметрально протилежна. Аргентина-2014 – найслабший фіналіст мундіалю з часів Аргентини-1990. Співпадінь аж занадто багато. Лідер команди, від якого залежить майже усе (Марадона - Мессі), форвард, який одним ударом може вирішити долю складного і надто нудного матчу (Каніджа - Ігуаін), недооцінений воротар-герой, що вміє брати одинадцятиметрові (Гойкоечеа - Ромеро) та сіра маса у сухому залишку. Так, у Сабельї був ще гравець калібру Ді Марії, якого у Білардо чверть століття тому просто не було і не могло бути. Так, були ще Агуеро і Лавессі, які розчинилися немов два шматки цукру у філіжанці кави. Але на цьому розбіжності закінчуються. Досягати чогось із гравцями калібру Аугусто Фернандеса ("Хто це взагалі такий, чорт забирай?" – у дев'яти із десяти глядачів реакція була саме такою) неможливо, якщо головна зірка не вмикає "режим Бога". Мессі увімкнувся своєчасно і достатньо надовго, хоча для більшості найяскравішим його перформансом залишиться неважливий із турнірної точки зору поєдинок із нігерійцями.

Але ось у чому дивина – для ФІФА Лео як довгостроковий проект вже нецікавий. У американському спортивному лексиконі є такий термін, як "зона Майкла Джордана". Розшифровується він просто: коли певний спортсмен надовго бронює за собою перші позиції у будь-яких можливих голосуваннях, то рано чи пізно більшість почне голосувати проти нього. Не тому, що кар’єра пішла на спад – просто набридло. Аргентинець якраз і потрапив до цієї "зони". Не минулого року, коли люди із правом голосу наче за командою синхронно загавкали не на той кущ (хоча з точки зору досягнень Мессі-2010 та Роналду-2013 де-факто ідентичні – Золота Бутса та нічого крім неї), а саме зараз, коли починається агресивна розкрутка його партнера по "Барселоні". На клубному рівні Неймар скільки завгодно може поступатися Ліонелю, але за бразильця є кому замовити слівце: зацікавлені нескінченними прибутками Блаттер та панство тепер саме у ньому бачать золоту антилопу.

Хід голосування за Золотий М'яч-2014 можна передбачити навіть із закритими очима. Допоки різноманітні Фіджі, Гуами та Вануату матимуть таке ж право голосу, як і Італія із Німеччиною, нічого не зміниться. Минулого року капітан однієї зі збірних "четвертого світу" у відповідь на питання про Франка Рібері та Уеслі Снейдера чесно зізнався: він не знає, що це за люди, і ніколи про них не чув (що для країн із одним телевізором і двома комп’ютерами на півтисячі мешканців не дивно). А вибирати кожного року доводилося із пари Мессі – інший футболіст на фотографії. Ось вам і увесь розклад – ФІФА гарантує футбольній дрібноті, що не забуватиме про неї, а дрібнота натомість має чинити так, як просить верхівка. Зозуля хвалить півня за те, що він вихваляє зозулю – нічого дивного, чи не так?

Мессі ще деякий час, звичайно, буде "у тренді". Але нагороди вже не будуть падати на нього з неба немов дощ. Визнання кращим гравцем чемпіонату світу у Бразилії нагадує реакцію жадібного господаря на купку колядників на Різдво – тримайте, діти, що вам дають та більше на галасуйте. Часи, коли головний герой мундіалю автоматично визнавався найкращим у планетарному масштабі, давно минули.

P.S. Автор не є персональним прихильником Мессі особисто чи "Барселони" взагалі