Завірюха, топові місця, чимало іноземців. Похід на сніжний матч «Динамо» – «Баварія»

Від редакції: Ви знаходитесь у блозі Троєщинський їксперґ. Його автор зробив репортаж з матчу, квитки на який виграв у нещодавньому блогерському конкурсі. Підтримайте його плюсами та коментарями. І також беріть участь у конкурсах.

***

В першу чергу хочу прилюдно подякувати Tribuna.com та MEGOGO за конкурс блогерів, завдяки якому я виграв квитки на цей матч. Окрема подяка також тираспольському «Шерифу», погана емблема якого надихнула мене зробити переможний пост. У цьому ж тексті я розповім про свій похід на матч ЛЧ, починаючи з самого початку і до фінального свистка. Всі фото, які ви побачите тут, зроблені мною особисто.

***

Вечір матчу вийшов несподівано сніжним: я знав, що буде сніг, але не очікував, що аж у такій кількості. На Троєщині стільки снігу не випало і близько. Вийшов із метро на «Олімпійській» я десь о 18:20. На вулиці мене очікував сюрприз: тротуарна плитка на Троїцькій площі та моє взуття виявилися неготовими до такої погоди, тож довелося пробиратися повільно, аби не послизнутися. Хуртовина була настільки сильна, що стадіону було майже не видно. Поки дочекався друга біля станції, снігу припорошило достатньо, щоб можна було безпечно пройти його товстим шаром.

Як і завжди перед матчем, біля станції метро згуртувалися купа бариг, що пропонували купити підкладки під сидіння (10 гривень маленька, 20 гривень велика), дудки, шалики, а деякі з них пропонували ще й перекуплені квитки. Але я не схотів нічого купувати в них, вирішив у якості сувеніру придбати матчевий шалик у офіційній точці продажу біля стадіону.

Переді мною в черзі стояли якісь іноземці, скоріше за все, з Близького Сходу. Запитали в продавця, показавши на шалик, англійською «How much?». Той їм відповів: «Three hundred». Іноземець погодився його купити, дістав з кишені якісь свої гроші, почав відраховувати, але продавець категорично відповів «No, only Ukrainian money». Гривень у іноземця не знайшлося, тож той розчаровано пішов. Я подумав, триста гривень за сувенір не шкода, вирішив купити. Я був наступний у черзі, показав на той самий шалик, запитав «Скільки коштує?», на що продавець відповів: «Двісті п‘ятдесят». Хитрий спосіб наваритися на іноземцях, нічого не скажу.

Перевірка на стадіоні перед входом зайняла кілька етапів. Спершу – температурний скринінг (про його ефективність у мороз, коли всі руки задубіли, не казатиму) та перевірка COVID-сертифікатів. Коли ми заходили, залишалася ще година до матчу, тож наплив людей був ще невеликий, усе перевірялося дуже суворо. Не знаю, як це було потім, коли натовп на вході став більшим. Далі перевіряли з металошукачем, але, як мені здалося, не дуже суворо. Вміст великих рюкзаків теж не перевіряли. І останній етап – безпосередньо перевірка квитків, після якої ми потрапили в чашу стадіону.

Піднявшись центральними сходами на другий ярус, ми виявили, що наш 70-й сектор розташовано прямо перед нами. Але було ще дуже рано, тож ми з товаришем вирішили поки не йти на свої місця та вирішили обійти довкола чаші, бо там було банально тепліше. Ми виглянули зі входу в сектор на поле і спершу я подумав, що воно накрите товстим білим полотном для захисту від снігу. Виявилося, ні – це і був шар снігу на зеленому газоні, який ретельно розчищали весь час, що залишався до самісінького виходу команд на поле.

Місця у нас були з чи не найкращим видом на поле. Було видно повністю весь стадіон, і сиділи ми трохи лівіше від трансляційної камери – прямо поруч із ложею для преси. Трохи нижче було видно дах коментаторської та VIP-лож. Під час розминки команд ще залишалася чимала незаймана ділянка поля. Поки одні стюарди поле розчищали, інші активно наносили помаранчеву розмітку.

Завірюха виглядала справді велично, особливо у світлі стадіонних прожекторів.

Була ілюзія, що половину поля «Динамо» зі сторони Бесарабських воріт розчистили гірше, щоб «Баварії» було складніше атакувати. І справді – німецька команда в першому таймі зробила чимало браку на чужій половині.

Проте в перерві сніг зачистили дуже добре, в другому таймі він командам зовсім не заважав. Метелиця теж майже припинилася.

На матчі, окрім вищезгаданих невдалих покупців шалика, я побачив чимало іноземців. Лівіше від мене, в одному з кутових секторів, помітив прапор Кувейту поруч із українським. Але араби на домашніх матчах українських клубів проти грандів – звична картина. На тому ж матчі «Шахтаря» з «Реалом» у трансляції було видно чимало прапорів різних країн Близького Сходу та Північної Африки. Учора ж їх майже не було – можливо, втрутився карантин.

Прямо навпроти побачив прапори Казахстану та Туреччини, їх було видно і в трансляції. Намагався передати на фото всю панораму «Олімпійського» у перерві матчу, щоб було видно всі прапори. Проте центральні сектори навпроти, де висів прапор «Охтирка», змазалися.

Та найцікавішими іноземцями для мене видалася польська пара чоловіка та жінки, які активно розмовляли між собою рідною мовою у чаші стадіону, напевне, шукаючи свій сектор. Очевидно, що вони приїхали подивитися на гру свого зіркового співвітчизника. Думаю, вони дуже засмутилися, коли Томаша Кендзьору Луческу таки поміняв.

До речі, кілька разів було помітно, як під час матчу товариші по збірній Кендзьора та Левандовскі перемовлялися, щойно зустрічалися на полі.

Гостьовий сектор був активним весь матч, там було справді чимало глядачів. Він був забитий майже вщент. Інколи, коли фанати «Динамо» стихали, було чутно пісні німців. Вдалося сфотографувати сектор фанів «Баварії» перед матчем ізсередини, коли він був ще не заповнений, але кілька клубних прапорів вже висіли.

Але й на нашому секторі теж було кілька цікавих кадрів. Наприклад, після пропущеного голу один мужик почав на весь голос волати на Забарного з матюками, як він міг так погано зіграти. Серед тиші це виглядало вкрай епічно. Цікаво, чи почув це Ілля?

У другому таймі, коли атакувала «Баварія», Ноєр виходив із воріт так, що стояв прямо навпроти нашого сектору. Одного разу динамівці його ледь не спіймали, та він нагадав, як уміє грати в полі.

Тепер що стосується самої гри. Я дуже радий, що матч виявився справді конкурентним від стартового і аж до фінального свистка. Якби «Динамо» пропустило купу м’ячів, то і матч, і атмосфера не були б такими цікавими. А тут гра вийшла справжнім вогнем – у другому таймі я навіть не помітив, що замерз та відморозив ноги. Що в першому, що в другому таймі динамівці робили чимало добрих випадів, але баварці банально були сильнішими у грі один в один та у перехопленнях. Кілька разів були дуже перспективні атаки, але то м‘яч перетримувати, то не помічали забігання партнерів у вільних зонах. Гості атакували менше, натомість їхні атаки були куди змістовнішими. Гол Левандовскі з сектору виглядав ще величніше, ніж у трансляції, яку я потім подивився. Він вийшов таким чудовим, що мимоволі навіть деякі фанати «Динамо» його святкували, хоч із сумом на обличчі.

Коли вболівальник вибіг на поле, сталися ще кілька невеликих заворушень. Стюарди та поліція побігли до сектору ультрас, десь дві хвилини матч не поновлювався. Довелося втручатися навіть гравцям «Динамо». На виїзному секторі теж були якісь незрозумілі дії – я бачив, як хтось там перелізав через паркан, що розділяв гостьовий та домашній сектори. Але те ні в що не переросло.

З сектору здавалося, що суддя не поставив два чистих пенальті у ворота «Баварії» – по одному на тайм. Окрім того, кілька разів арбітр не поставив кутовий там, де, здавалося, м’яч вийшов від захисника гостей. Також був цікавий момент, коли Гармаш забив гол із розіграшу штрафного без свистка – я з самого початку розумів, що не зарахують, але радів разом з усіма, поки рефері не обламав нашу радість.

Так вийшло, що усі три голи були забиті саме в ті ворота, біля яких ми сиділи. Вдалося побачити зблизька фірмове святкування Роберта Левандовскі, та не встиг його сфотографувати, бо, власне, не до того було. Натомість зняв на відео вихід команд під гімн Ліги Чемпіонів та трибуни.

Після матчу гравці «Динамо» пішли подякувати всім уболівальникам. Олександр Караваєв, якого зустрічали на полі чи не найактивніше серед усіх, хто виходив на заміну, залишився на газоні останнім.

Хоч ми з товаришем залишили стадіон не одними із перших, а десь за 5 хвилин після завершення матчу, в метро вдалося потрапити майже без проблем. За рахунок того, що наш сектор, як я вже казав, був найближчим до виходу і відповідно до станції, вдалося потрапити чи не в самий початок потоку і вже за 10 хвилин після фінального свистка їхати у поїзді. З власного досвіду скажу, що на «Чернігівській» зранку куди складніше потрапити на станцію.

Кошторис мого вчорашнього походу на стадіон, враховуючи безкоштовні квитки:

• Транспорт – 34 гривні (маршруткою за 10 грн і метро за 8 гривень туди та метро й автобусом за 8 гривень назад).
• Матчевий шалик – 250 гривень.
• Пакетик соку на стадіоні – 30 гривень. З плюсів, що він не був холодним, як повітря. Хотілося чимось втамувати спрагу, яблучний сік із цим чудово впорався.
• Оскільки я запросив свого друга сам, а в нього не було другої дози вакцини, вирішили скинутися йому на експрес-тест разом. Вийшло по 250 гривень з людини.

Таким чином, на вчорашній похід на матч я витратив разом 564 гривні. Як на мене, це дуже мало як для матчу такого рівня з таким чудовим видом з секторів. А шалик в мене залишиться на пам’ять про такий чудовий матч надовго. Беріть участь у конкурсах Tribuna.com і також отримаєте подібні можливості.

Похід на футбол – безумовно, чудова можливість провести вечір, навіть такий морозний, як учора. Не цурайтеся відвідувати футбольні матчі улюблених команд, адже на стадіоні це в рази цікавіше та видовищніше!