Справжнє ретро: футбол в Україні часів козацтва

Історичну достовірність (не) гарантую.

Не вірте людям, що стверджують, ніби футбол з'явився в Україні лише на початку XX століття: направді ще в часи Гетьманщини гра мільйонів була доволі розвинена. Посудіть самі: аби стати козаком, люди з усієї України та навіть інших регіонів величезної Речі Посполитої з'їжджалися до Дикого Поля, де на сотні кілометрів не було нічого, окрім безлюдних степів. Що може стати розрадою на Січі для такої кількості чоловіків між походами? Звичайно ж, футбол. Про його історію в період козацтва я вам і розповім, і ви переконаєтеся, що історія справді має властивість повторюватися.

Згадаємо історію, а саме той час, коли українські козаки на чолі з Богданом Хмельницьким у 1648 році почали національно-визвольну війну. Отримавши важливу підтримку від кримських татар, козацтво досягло успіхів у цій боротьбі, тож Гетьманщина стала певною мірою незалежною, заручившись підтримкою Московського царства, від якої ми, на жаль, не можемо відхреститися й досі.

А чи справді це було так?

Деякі неавторитетні джерела стверджують, що причиною всього вищеописаного дійства був... футбол. Наприкінці сезону 1647/1648 - дебютного для козацького футбольного клубу "Січ" з Жовтих Вод у чемпіонаті Речі Посполитої з футболу - "козаки" (прізвисько цього клубу) приймали варшавську "Легію", з якою ділили на той момент перше місце ліги (чемпіонат тоді складався лише з одного дивізіону). Річ у тім, що через відсутність футбольних правил на той час футболісти "Січі" виходили на всі матчі в повному обмундируванні, озброєні шаблями, а варшавці, заручаючись підтримкою Війська Польського, грала у формі армії Речі Посполитої з мушкетами. Інші клуби чемпіонату Польщі такої розкоші собі дозволити не могли, тож у очних зустрічах із цими командами під загрозою смерті від вищеназваної зброї самі закочували голи у власні ворота. Очна зустріч між лідерами ліги у Варшаві завершилася з рахунком 0:0, адже гравці для власної безпеки вирішили весь матч не торкатися м'яча, тож перевага обох клубів над третьою командою - берестейською "Унією" (на фото нижче), котра цілком задовольнялася прямою путівкою в Кубок ПЄФА (Першої європейської футбольної асоціації), була дуже комфортною.

Та цього разу вболівальники, в першу чергу господарів поля, вимагали справжнього бою, адже хотіли виграти чемпіонат одноосібно, не звертаючи уваги на додаткові показники. Тож гра на "Єллоу Вотерс Арена" протривала усього 5 хвилин (за які жоден із футболістів навіть не торкнувся м'яча), після чого вболівальники, яким до матчу подарували по пам'ятній шаблі, приєдналися до загального побоїща. Запрошений арбітр з Кримського ханства був змушений зупинити матч і приєднатися разом зі своїми помічниками до команди "Січі", адже отримав від них до матчу норкові шуби. Матч для "козаків", нагадую, був домашнім, тож чисельна перевага їхніх уболівальників над гостями була очевидною; в битві взяли участь навіть коні, що були клубними маскотами, і вона завершилася перемогою "Січі".

Та не всім стали до вподоби події того матчу, якому не судилося стати футбольним: технічну перемогу через безлади фанів господарів у тому матчі присудили "Легії", що призвело до нової порції безладів, спричинених уболівальниками "Січі" в Корсуні: тамтешні сутички між фанами та тодішньою польською поліцією призвели до нової битви, де знову взяли верх козаки. Це переросло у справжню війну між уболівальниками жовтоводівського клубу та поляками, що помітили в ПЄФА: це призвело до дискваліфікації збірної Речі Посполитої з футболу, котра складалася лише з гравців "Легії" та "Січі", з Євро-1648. Замість них на чемпіонат Європи поїхала Данія, яка посіла друге місце в відбірковій групі після Польщі, і скандинави сенсаційно виграли те Євро, навіть незважаючи на те, що по ходу турніру їм довелося зустрітися аж із п'ятнадцятьма збірними Німеччини, кожна з яких представляла своє графство у роздробленій Священній Римській Імперії.

Державній владі вкупі з Пілконожним Союзом Речі Посполитої не залишалося нічого, окрім повної дискваліфікації ФК "Січ" із Жовтих Вод з чемпіонату та заборонити усім командам виходити на матчі зі зброєю. Козаків це обурило не на жарт: головний тренер команди Богдан Хмельницький запропонував заявитися на чемпіонат Османської імперії в якості вдячності за підтримку їхніх васалів з Кримського ханства на початку війни. Гравці "Січі" написали цілий лист на ім'я турецького султана із проханням видати їм атестат на участь у СюперЛіґ сезону 1648/1649, але їм ввічливо відмовили: мовляв, наша імперія і так займає весь Близький Схід і через це команд без того чимало, а тут ще й з-за кордону хочуть до нас.

Тоді в козаків виник ще хитріший план: створити новий клуб і заново почати грати в чемпіонаті Речі Посполитої з тими гравцями. Назвали нову команду спортивним клубом "Січ-1", і, як не дивно, усі вболівальники "козаків" одразу перекочували в табір новоствореного клубу. Аби повністю замісти сліди, СК "Січ-1" прописався у селі Пилявці, що знаходилося далеко від Дикого Поля. Та тривав цей фарс недовго: козаки, що називається, "спалилися" вже за місяць після початку чемпіонату, коли до них у гості знову завітала "Легія", для якої, як до армійського клубу польської влади, закон про заборону зброї був не писаний. Перемога знову була за козацтвом, та Пілконожний Союз уже не міг це терпіти.

Отож польське футбольне керівництво ввело нові заборони, відсторонивши усі футбольні клуби, в назві яких наявне слово "Січ" та усіх футболістів (включно із тренером), від змагань пожиттєво. Вболівальників козацького клубу це обурило остаточно і війна між фанатами та польською владою набрала нових обертів, поки в 1654 році за сприяння московського поручика з династії Газзаєвих не було запропоновано забрати усі клуби з Гетьманщини в чемпіонат Московського Царства, створивши такий собі Об'єднаний чемпіонат; таким чином бої були припинені.

Проіснувала російсько-українська ліга усього три сезони, поки наприкінці сезону 1656/1657 у фіналі Об'єднаного Кубка на стадіоні в Конотопі відновлена "Січ" розгромила московський "Спартак" з рахунком 4:1, вигравши шостий поспіль трофей єдиної Ліги із шести можливих, після чого принижені фанати усіх команд з Московії об'єдналися з проханням до поручика Газзаєва скасувати Об'єднаний чемпіонат. Гетьманщина нарешті отримала власну футбольну Лігу, а поручик заповів усім своїм нащадкам незважаючи ні на що просувати власну ідею об'єднання чемпіонатів України та Росії.

Наостанок скажу: шкода, що через численні епідемії чуми футбол в Європі у XVIII столітті вмер, доки не був відновлений англійцями наприкінці XIX століття. Про ті часи залишилися лише спогади, які були до того ж перекручені, аби в підручниках з історії ті події були показані більш войовничо, та в наших силах знову відновити пам'ять про футбол у період козацтва!

Чи є тут ті, хто застав ті славні часи розквіту українського футболу? Чекаю на ваші коментарі!

P.S. Автор не несе відповідальності перед тими, хто до цього моменту досі не зрозумів гумористичний підтекст посту.