Підручний показує розвалену базу, говорить про славу, гроші та політику: «Трендец» в Тернополі
Поспілкувалися з тренерами Дмитра та побачили на власні очі місце, де народжувалася зірка українського спорту.
В українському біатлоні катастрофа з інфраструктурою, конфлікти з тренерами, нестабільність в організації і підготовці, старий менеджмент. Одним словом – ТRЕНДЕЦ!
В таких умовах Дмитро Підручний зробив одну з найбільших сенсацій сезону. Підручний став першим українцем, який виграв чемпіонат світу з біатлону – в гонці переслідування. Андрій Сеньків поїхав у Тернопіль і зустрівся з українським спортсменом-героєм.
Скрольте донизу – там є конкурс:
Про початок кар’єри
На тренуваннях не курив – в школі курили. Пробував з однокласниками, а коли почав займатися спортом, то відбило бажання. Біжиш – і задихаєшся.
Почав ходити на лижі, бо було просто цікаво. А чим було зайнятися вдома? Друзі ходили, і я ходив, не сидіти ж вдома. Катаєшся на лижах, дурачишся, трампліни робиш. Коли вже поїхав на змагання, другі, азарт. Захопило – і хотілося кожен раз відчувати смак перемоги. Коли я займався, то думав, що потрапити в національну збірну нереально. А вигравати на Кубку світу можуть лише надлюди. А потім потрапив в збірну і зрозумів – все можливо. Місцеві діти бачать мене – простий хлопець звідси. І розуміють – все реально, якщо ти будеш приділяти цьому увагу.
Про бази в Острові та Підгородному
Якщо є можливість, приїжджаю на базу в Острові взимку. Навіть заряджався тут перед чемпіонатом світу.
В Підгородньому на лижороллерній трасі, якщо її так можна назвати, часто ходять люди. Буває, що корова вийде чи машина виїде. Ти несешся зі спуску на роллерах – гальм немає, кричиш. Бувало, що падав – стараєшся в траву, а не на асфальт. Бувало, що людей збивав. Раз Олена Підрушна там тренувалася, а хтось закрив шлагбаум. Впала, подерлася. Ця траса – просто ліс. Немає обмежень руху, немає документів. Просто лісова доріжка з асфальтним покриттям. Що не говори, люди там ходять – не можеш заборонити.
До змагань тут не підготуєшся. Стрільбище, підхід – все не на тому рівні. Треба моделювати умови, які є на змаганнях. Приїжджаєш на стрільбу і мусиш віджиматися – щоб пульс нагнати. Бо прибігаєш туди зі спуску. Умови такі самі, як були 15 років тому.
Іноземним біатлоністам відео того, де ми починали, не показував. Але вони бачать, що ми в основному тренуємося закордоном. Не один раз озвучував, що в нас нема умов. Вони в шоці: «Як так? У вас нема жодного стадіону, де можна змагання провести?» До нас колись на змагання в Тисовець приїжджали білоруси з Домрачевою. Питали: «Як ви тут тренуєтеся?» Вони були в шоці. Потім поїхали в Раубичі – там все ідеально, за міжнародними стандартними.
Коли всі заспокоїлись, зрозуміли – є проблема, яку треба вирішувати. Президент федерації потім на це нормально відреагував. Як бачимо, результат був. Ті сервісмени не були професіоналами. Змінили їх, і лижі почали краще їхати. І стосунки між сервісменами та спортсменами стало зовсім іншими.
Не думаю, що хтось боїться говорити, просто не завжди є потреба. Навіть в тій ситуації, можливо, треба було спершу поговорити з Бринзаком. Але гонка за гонкою – лижі не їдуть, емоції. Ми казали тренерам: «Лижі не їдуть. Треба вирішити проблему. Вже». Але вони не реагували. Можливо, боялися, або чекали моменти, коли лижі взагалі стануть. Я просто зірвався. Вважаю, це зайвим не було. Може, якби не сказав, нічого б і не вирішилося.
Про золоту медаль чемпіонату світу
Розуміння, що можу взяти золоту медаль, не було – навіть до самого фінішу. По ходу сезону знав – якщо зроблю все правильно, зможу боротися за медалі. Починаючи з Кенмора, розумів – якщо втримаю форму до чемпіонату світу, поборюся за медаль. В Раубичах на чемпіонаті Європи думки стали в іншу сторону – може, щось не те робимо? Здавалось, що форма втрачається.
Коли фінішував, то в голові таке щось було – важко згадувати. До кінця не розумів, що сталося, довго відходив. Всі ходять, вітають, а я в шоці. Коли просто грає гімн – мурашки по шкірі. А це – чемпіонат світу, і ти на найвищому місці. Стримати сльози було неможливо. Завжди мріяв про таке.
Я середнячок у світовому біатлоні, який в певний момент в одній-двох гонках може вискочити в топ. Щоб втриматися, треба далі працювати. Психологічний бар’єр подоланий. Кожна така гонка додаватиме більше впевненості.
Про рішення Санітри не ставити його на естафету, щоб зберегти сили на мас-старт
І так поважав Санітру. Але тут – велика відповідальність перед президентом, вболівальниками. А найбільша – перед спортсменами, які бігли естафету. Бачив, що вони розчаровані – мовляв, я не біжу, у нас немає шансів. Вони не до кінця розуміли його вчинок. А він викликає велику повагу.
Про роботу Бринзака
Те, що Бринзак робить для першої команди, на найвищому рівні. В цьому проблем немає. Не знаю точно, чи він приділяє багато уваги розвитку дитячо-юнацьких шкіл. В мене немає інформації – займається він цим чи ні. Бо Бринзак – людина, яка особливо не афішує свою роботу. Тому вболівальники думають, що він поганий. Хочеться, щоб навколо нього було більше людей-професіоналів, яким він би довіряв.
Про гроші
На життя мені вистачає грошей. Бракує, щоб жити на широку ногу, ні в чому собі не відмовляти. На нормальне житло, будинок, машину, яку би хотів – в мене нема особистої. Квартири мені ніхто не виділив – живу в маминій. Не можу сказати, що є бідним – на буденність вистачає.
Про зміну громадянства
Зразу виникає питання – куди? Будеш ти на кілька тисяч мати більшу зарплату. Це твоя країна – тягне сюди. Я не останній номер в команді, не треба боротися за місце в команді, є стабільна робота. Так, в країні немає умов – все одно тренуємося закордоном. Зарплату заробляєш на етапах кубка світу, основне – саме ці призові. Так і в інших країнах, а різниця саме в зарплаті незначна.
Про впізнаваність
Мене рідко впізнають – тим більше, не ходжу в спортивній формі. Буває, люди придивляються, кажуть: «О, а ми не впізнали – звикли бачити в формі. Або – ви по телевізору таким великим здаєтеся, а тут – маленький, худенький». А багато – просто не знають.
Ніколи не задумувався, щоб мене впізнавали на вулиці. Люблю залишатися самим собою, не кричати: «А ви знаєте, хто я такий?!» Чогось добиватися ще цим.
Думав, що будуть більше впізнавати після чемпіонства, але щоб хотів і бажав цього – ні. Навіть не знаю, як це – відчувати себе зіркою. До чемпіонства навіть не міг сказати собі самому: «Я – спортсмен». Особисто для мене спортсмен – той, хто добивається чогось. Після чемпіонства я можу так з гордістю сказати. А до того я просто був чуваком, який займається біатлоном.
Рекламою і маркетингом треба займатися. Чому в дівчат зі збірної цього нема – бо цим треба займатися. До тебе спортсмени самі не будуть іти. Треба себе просовувати – в соцмережах, вести переговори, шукати рекламодавців. Для цього треба наймати окрему людину. Стараюся активно цим займатися. Можливо, до старту сезон вдасться зачепити кілька контрактів.
Про «спорт поза політикою»
Політика впливає на все – на спорт також. Сказати, що можна відгородися від цієї ситуації, неможливо. Я на стороні України. Підтримую всі рішення про агресію. Звісно, від сусіда нікуди не втечеш – з ним треба буде далі жити. Рано чи пізно доведеться з нами помиритися. Питання – на яких умовах. Хочеться – щоб з поверненням всіх анексованих територій.
Жирний і Семаков? Вони нормальні хлопці. На цю тему в нас конфліктів ніколи не було. Вони бачили ситуацію з обох сторін, знали, що насправді відбувається.
Їх запрошення в збірну? Я не зовсім це підтримую, але розумію, чому президент це робив. Треба було піднімати конкуренцію в команді. Це не дає плюсу молодим спортсменам – їхнє місце займали Жирний і Семаков. Але вони займали своє місце вищим результатом. Для конкуренції в команді це був плюс. Вони мотивували молодих спортсменів для роботи над собою.
Про вплив президента на життя в Україні
Люди дуже наївні. Зміниться все тільки тоді, коли кожен почне робити зміни в собі. Коли люди перестануть смітити в лісі, змінять свою свідомість. Хіба Порошенко смітив у нас на узбіччі?
Зі зміною влади в найближчі 4-5 років нічого не зміниться – хіба поступово. Я не настільки наївний вірити, що одна людина все змінить. Зеленський ж не відповідає за все. Президент має конкретну й чітку сферу впливу – армія, міжнародна політика. Це його дві основні задачі. Має ще призначення – генпрокурора, голови СБУ. Яке він має відношення до комунальних послуг чи доріг? А люди думають – він прийде, все змінить.
КОНКУРС!
Ти можеш виграти біатлонний баф з етапу Кубку Світу Що потрібно зробити?
1. Необхідно бути підписаним на канал ТRЕНДЕЦ
2. Написати в коментарях під відео на ютубі відповідь на питання Підручного – як в дитинстві кращий біатлоніст України зламав руку?
Серед підписників, які дали правильну відповідь, ми рандомно розіграємо подарунок.
