Як потрапити на центральний матч туру серії А: поради блогера Tribuna.com
Історія однієї подорожі на Сан Сіро
Від редакції Tribuna.com: автор блогу «Dolce Vita» – давній фанат «Наполі», але під час поїздки Італією йому пощастило потрапити на «Сан-Сіро». Як правильно купувати квитки, не заблукати в метро і вчасно потрапити до готелю – все це буде в матеріалі. Підписуйтесь, ставте плюси та коментуйте!
Дати характеристику наступним рядкам тяжко. Можливо, це тревел-розповідь чи переказ одного з найяскравіших моїх спогадів за останній час, а може поради бажаючим потрапити до Італії з відкриттям цінової політики і не тільки. Кожен може знайти для себе щось цікаве, без сумніву.
Я довго вагався, але все ж таки вирішив викласти це у своєму блозі, насамперед тому, що сильно жалкував втраченій можливості написати подібний текст про відвідування матчу дрезденського «Динамо» два роки тому. Поїхали?
«Моя улюблена Італія!»
Для мене виїзд за кордон – справжня подія. Можна скільки завгодно сперечатися стосовно президенства Петра Олексійовича, проте безвіз – це однозначно гуд. Обираючи автобусний тур (вдруге в своєму житті) я перш за все звертав увагу на ціну, можливі дати та міста по маршруту. 128 євро, виїзд 9 січня 2020 року, відвідування таких міст як Будапешт, Відень, Верона, Мілан та Венеція – не даремно ж назва туру «Моя улюблена Італія»! Вибір зроблено.
І тільки потім майнула ідея – а чому б не відвідати футбол?
Ідея не нова, вже вдавалося схожим чином потрапити на матч «Динамо» Дрезден, проте в момент замовлення туру все здавалося mission impossible навіть для Тома Круза:
1. Сама Серія А ще не встановила точну дату і час проведення матчів 19 джорнати на момент замовлення туру;
2. Ми мали лише приблизне уявлення часу перебування в окремих містах, тим більше Верона і Мілан по програмі туру відвідувалися в один день;
3. На відміну від Дрездена, тепер ми намагалися потрапити не на матч другої бундесліги (зі всією повагою), а на один із центральних поєдинків італійської першості між «Інтером» Конте та «Аталантою» Гасперіні.
На той момент все зводилося до наступного – будемо вирішувати безпосередньо перед поїздкою.
Відень, буріто та квитки
У нас 9 годин вільного часу в Відні, позаду тривалий переїзд зі Львова до Будапешту, попереду – Італія. Ідея відвідати матч нас не полишала, до того ж вдалося внести ясність у деякі аспекти. Ми відкинули матч «Верони» з «Дженоа», так як у столиці закоханих будемо в суботу, а матч Еллас – у неділю.
Отже, матч в Мілані. По графіку ми встигали, але ми зіткнулися з труднощами: автобус на наш готель відправлявся з міста в 21:30, а матч починався в 20:45, сам готель був в 40 км від Мілану. Але керівник нашого туру також був людиною футбольною, пару місяців до того бував на міланському дербі і сказав, що ми можемо самі добратися до готелю на метро. Вирішено – купуємо.
Одна знаюча людина порадила нам придбати квитки через офіційний сайт Інтера. Все просто: матч статусний, черги на касах будуть неймовірні, на той момент вже було продано багато квитків і прогнозувався аншлаг. Ціни стартували від 10 євро (на сайті), проте виникла проблема – сайт працював не коректно. Грубо кажучи, при натисканні на клавішу «buy» – нічого не відбувалося. Можливо сайт був перевантажений відвідувачами.
Легка паніка змусила направитися до мережі. І першим в списку гугла був сайт stubhub-ua.сom.ua (не на правах реклами, звісно). Придбання та продаж білетів по всьому світу, як стверджує заголовок інтернет ресурсу. Проте ми хвилювалися, до матчу залишалося рівно доба, при купівлі ви не обирали місця, а лише діапазон секторів. Враховуючи, що нас було п’ятеро – можливість сидіти окремо, а то і в різних секторах, нас не окриляла.
Ціни на білети відрізнялися від тих, що ми бачили на сайті клубу. На стабхабі вартість стартували від 28 євро. Попиваючи віденське пиво та куштуючи буріто з такосами в мексиканській забігайлівці на вулиці Бабенбергерштрассе, недалеко від музеїв Історії мистецтва та Природознавства, ми вирішили таки ризикнути: так, можливість влетіти на 35 євро велика (сайт брав додаткову комісію, але за що – я так і не зрозумів), проте шанс потрапити на стадіон, де свого часу феєрив Шева, може вже і не трапитися.
Як ви розумієте, години чотири після переведення коштів ми були на нервах. Статус замовлення так і продовжував стверджувати «Очікуйте підтвердження придбання білетів», тоді як ми нервово блукали віденським метро в пошуках палацового комплексу Шенбрунна. Як виявилося, наший квест по австрійському метрополітену став тренуванням перед Міланом, до чого ми повернемося пізніше.
Вже повертаючись до центра Відня близько сьомої вечора, на мою електронну скриньку прийшов лист: «Ваші білети на матч Inter Milan vs Atalanta придбано, початок – 20:45, категорія – Terzo Anello Rosso, сектор – Terzo Anello Rosso, ряд – 2, місць – 5, ціна – EUR 182,39».
Завантажити квитки у pdf? Звісно!
Два євро за Лукаку!
Десята ранку. Дві години ми прогулювалися чарівною Вероною. Як виявилося, місцеві мешканці дуже пишаються тим фактом, що місто обійшло по числу туристів саму Флоренцію. Проте нас це мало цікавило, як і будинок Ромео чи балкон Джульєтти. Ні, не подумайте, дійсно гарне місто, гарні пейзажі та архітектура, але ми були в передчутті вечірнього матчу, тому більше запам’ятався фан-магазин «Верони» і магазин футбольного екіпірування (вони були зачинені в час нашого перебування там).
В кав’ярні у Вероні ми дізналися про так зване servizio – фіксований відсоток при обслуговуванні. Взявши просто каву з собою ми заплатили б умовні 1,5 чи 2 євро за чашечку капуччіно. Але не встигли ми сказати to go (з собою), як місцева бариста вказала нам на столик, мовляв, вони зараз принесуть наше замовлення, а оплата опісля. Ну ок, тоді ми зраділи такому обслуговуванню, але як виявилося – все це не безкоштовно, збір накинув по євро на кожного відвідувача.
Але були б ми не українцями, якби не відбили це простою крадіжкою Газетти делло Спорт, яка лежала на сусідньому столику. Так, можливо газета була і безкоштовною, але нам більше подобалося думати інакше.
Мілан, швидка екскурсія центром міста (де ми встигли загубитися, так як екскурсовод поспішала, а ми не могли лишити себе задоволення зробити фотосет на фоні Duomo di Milano), невеликий перекус чуросами (гидота ще та) та місцевими біляшами під назвою «томато енд чіз», поїздка на озеро Комо (неперевершені краєвиди, які ми споглядали з набережної, розпиваючи пивко, Просеко та Фраголіні при цьому).
І от, за дві години до матчу, ми вирушаємо на «Сан Сіро». Звичайно на метро, як нам і радили. Перша ж проблема – ми сідали на станції, де перехрещуються дві лінії, і сильно заплуталися. Поки ми голосно сперечалися біля карти метро на тему «як нам таки добратися до стадіону», пролунала наступна фраза поза нашими спинами:
- Мальчики, вы с Украины что ли?
- Ну да.
- А я с Николаева!
Жіночка років так під 50, дуже доброзичлива, обійняла нас кожного, вирішила допомогти: розказала, що нам потрібно їхати цією гілкою метро, пересісти там-то і встати на станції Сан Сіро Іпподромо. Попрощалася і пішла. Все добре, але вона забула сказати, що цією гілкою нам їхати треба в протилежному напрямку, та і Сан Сіро Іподром не зовсім та зупинка, яка нам потрібна! Так і довіряй українцям в Мілані.
До речі, про те, що ми прямуємо в невірному напрямку нам також повідомила російськомовна жінка. Дуже багато людей розуміють російську, як виявилося. Ми таки змінили напрямок руху, перебралися на іншу гілку метро, і з кожною зупинкою тіфозі ставало все більше – а значить ми на правильному шляху. Станцію Сан Сіро Іпподромо (передостанню) ми вирішили проігнорувати і поїхати до кінцевої – Сан Сіро Стадіо.
На виході з метро розташований фан-магазин. Стилістика до болю проста, але від того не менш приваблива: все прямокутне приміщення рівно навпіл поділене незримою прямою, від якої права частина синя, ліва – червона. Сувеніри накшталт чашки, іграшки, олівця коштують як і інша сувенірна продукція в центрі Мілану – в районі 10 євро. А от футболка чи то «Мілану», чи то «Інтеру» – 25 євро, при цьому прізвище можуть нанести хоч ваше.
Чесно кажучи, я замислився на рахунок придбання сувеніру, але мене зупинило декілька факторів: я не хотів тягатися з джерсі весь вечір і все ж я вболівальник «Наполі»! Сувенір своєму хрещеному я придбав, але вже у Венеції і більш приємний моєму оку і серцю!
Тільки вийшовши на свіже повітря у мене перехопило подих. «Сан Сіро», чи то «Джузеппе Меацца», постав перед нашою компанією у всій красі.
На другий план відійшло все: натовп тіфозі, сміття, бажання похарчуватися та страх перед формальностями при потраплянні на стадіон. Але мене швидко повернув до тями один афро-італієць:
- Хелоу. Вере а ю фром?
- Юкрейн.
- О, доброго дня! Тейк іт, тейк іт (мова йшла про чорно-синю ниточку, яку він вже зав’язував на моєму зап’ясті).
- Оу, сенк ю, бат ай ем харрі.
- 5 євро.
- Ноу, сенк ю, тейк іт бек.
- 5 євро.
- Ай хев онлі 2 (знайшов у кармані монетку).
- Хм, діел. Фор Лукаку!
Після цього мене відпустили, дана ниточка дозволила відшити ще таких двох приватних підприємців, а один із моїх друзів запитав: «Можливо це сам Лукаку продавав?» Невеличкий расизм, але хто ж з нас не грішить часом.
Храм футболу у всій красі
Незважаючи на страшенний голод (ми перекусили в районі 10 ранку, потім випили на озері Комо в районі 17-ї), затримуватися біля їжі не було можливим: до старту матчу залишалося близько 15 хвилин, черги на хот-доги були величезними, а нам ще потрібно було потрапити на стадіон.
Стюарти перевіряли швидко (в тому числі звіряли ім’я в білеті та паспорті), а от при вході на територію виникли проблеми. Вхід дозволяється при скануванні QR-коду, і в деяких з нас погано зчитувався він з екрану смартфону. Треба віддати належне працівникам стадіону, які на ломаній англійській таки допомогли нам, так як один наш фанат футболу прямо таки застряг на вході. Все обійшлося, і ми попрямували до нашого сектору.
Шлях на наші місця прямував через колони, підіймання по яким здавалося нескінченним. Чистота, а точніше її відсутність – окреме питання, але тоді наше враження нічого не могло зіпсувати. І от ми входимо на трибуну, а там не футбол, а справжня театральна вистава. Світло вимкнене, але трибуни сяють тисячами ліхтариків, на табло йде оголошення складу Інтера.
Ми розташовуємося на своїх місцях, хто просто мовчки спостерігає, хто робить фото, звісно і без прямих ефірів в інстаграмі не обійшлось. Перед нами сиділа молода пара, хлопець відреагував на наші розмови і відбувся наступний діалог:
- Ребят, русские что ли?
- Нет, украинцы.
- Я москвич, скажите честно, как вы относитесь к обычным россиянам?
- Да, нормально, в принципе.
- Поверьте, мы сами не понимаем, что Путин творит, мало кто его поддерживает. И говна много по телевизору выливают на Украину, хотя мы понимаем, что это чушь.
- Ну этого с обеих сторон хватает.
- Ладно, парни, приятного просмотра!
Спорт поза політики? Хтозна. Проте ця парочка запам’яталася не так цією розмовою, як сторіз дівчини. Вона зняла відео заповненої Курви Норд, підписав його наступним чином: «Какая дичь! Любимый затащил на футбол (засмучені смайли)». І це на майже вщент заповненому Сан Сіро! На смак та колір, як кажуть.
Почався матч, «Інтер» швидко відкрив рахунок, і переважно виходив з оборони через вертикальні паси на Лукаку чи Лаутаро. Тоді як «Аталанта» прогнозовано будувала гру через Папу Гомеса, який з’являвся на всіх клаптиках поля. Підопічні Гасперіни змогли зрівняти рахунок тільки в другому таймі, а на останніх хвилинах Малиновський заробив право на пенальті, який Мюріель не реалізував.
На початку матчу нас зацікавило місце дислокації ультрас «Інтера». Італієць, котрий сидів поряд, почав нам пояснювати, що перші 15 хвилин матчу тифозерія неро-адзуррі буде мовчати. На питання «вай?», італієць не став заморочуватися і пояснив все на рідній мові, з якої виокремити вдалось лише слова кальчо і мерда. Що ж, прийшлось лізти до мережі і з’ясувати, що Курва Норд висловила свій протест на заборону гучномовців та барабанів на стадіонах.
А взагалі, наш сусід запам’ятався – такий типовий італієць, з цигаркою в роті, шаленою жестикуляцією та емоційними викриками-порадами гравцям та тренеру.
Щодо інших організаційних моментів, то на стадіоні діє пересувний продаж алкогольних напоїв та закусок до них (а-ля з американських фільмів, де на бейсбольних матчах продають колу та хот-доги). Пів літри пива коштують 8 євро (для зрівняння в Дрездені ми купували вдвічі дешевше), пачка чіпсів чи печива – коливалася в районі 5 євро.
Довга дорога додому
Фінального свистка ми дочекалися – це була наша помилка. Назад із стадіону люди не йшли – вони бігли немов той Форест Гамп. От тільки якщо герой Тома Хенкса мотивував свій біг просто тим, що він це міг робити, то спринт всіх відвідувачів «Сан Сіро» був мотивований бажанням потрапити до метро. Ми ще й скоротити шлях через парковку вирішили, але дали немалий гак.
Чи бачили ви популярні відео в мережі, на яких натовп фактично б’ється за потрапляння в секонд-хенд в день завозу? От вхід до станції метро Сан Сіро Стадіо – це подібна картина, проте примножена в сотні разів і взята під контроль. Про що йде мова: турнікети дозволяють проходити на територію метрополітену лише по-одному, проте кожні 3 хвилини вони блокуються автоматично, даючи змогу потрапившим всередину без товканини уїхати додому. Будучи в черзі хтозна якими (40-50 метрів натовпу до турнікетів), ми опинилися по іншу сторону хвилин через 15. Максимум!
В метро нас супроводжував музичний гурт афро-американців, які, здавалися, зійшли з екрану американського фільму «Дім великої матусі». Але нас тоді турбувала ситуація з їжею. Ми практично не харчувалися цілий день, і знали лише один супермаркет, котрий працював цілодобово, але:
1. Треба було давати гак на метро до нього.
2. Метро працювало до 00:30, тоді як на годиннику час показував приблизно 23:50.
3. На нас ще очікувала 5-кілометрова прогулянка пригородом Мілану. Вибір зводився до наступного: можливість ночувати на вокзалі ситими чи спроба добратися до готелю бозна де і не впасти з голоду.
Ми ризикнули зробити гак, встигли на метро і таки відправилися до станції Гессате. На цьому хороші новини закінчилися. Як виявилося, ми придбали білети класу М1-М3, за якими можна подорожувати лише до станції Бессеро, тоді як ми подорожували до кінцевої. Звісно ж, ми усвідомили це запізно, і в нашій уяві почали самі собі нараховувати штраф, а то і прикидувати – чи зручно спати в місцевому метрополітені?
Ось остання станція, турнікети, спроба пройти по нашим білетам – не вдала, ми в відчаї направляємося до автомату продажу білетів, але контролер змилувався. Видно, людина також хотіла додому, все таки уже було за опівніч, а возитися з туристами йому не хотілося, тому то нас і відпустили. 5 кілометрів через два містечка – не так і багато, але в нас пішло на їх подолання приблизно дві години. Чи то містечка, чи то села за межею Мілану у них охайніші ніж центр мого улюбленого Дніпра!
А потім був самий міцний сон за останні кілька років! Хоча і не довгий, вже о 6-й ранку підйом на сніданок і дорога на Венецію.
Подорожуйте і втілюйте в життя свої футбольні мрії! Воно того варте, а я вже накопичую капітал на відвідування Гран-прі Формули 1. Тим більше вказівник руху на Хунгарорінг в Будапешті та станція міланського метро Монца занадно приковували мій погляд.
