Сергій Барановський: «Сміятися з трансферів в УПЛ непристойно. Добре, що вони є»
Інтерв’ю головного гумориста на теренах Tribuna.com в рамках конкурсу «Кращий блогер України 2019»
Від редакції Tribuna.com: вы знаходитесь в блозі Dolce Vita. Його автор Сергій Синельник взяв інтерв’ю в головного гумориста на теренах Tribuna.com в рамках конкурсу «Кращий блогер України 2019».
Сміх – продовжує життя.
Хтозна, кому належить цей вислів, проте герой даного матеріалу використовує його як власне кредо. Тільки якщо брати до уваги матеріали в рамках конкурсів на Трибуні, Сергій Барановський подвоїв перебування всіх його читачів мінімум вдвічі на цьому світі.
Акаунт на Трибуні стверджує, що Сергій – кращий мікроблогер ресурсу 2017 року. Соцмережі дають здебільшого іншу характеристику – ведучий та викладач історії. Проте хто ж насправді цей персонаж? Давайте розбиратися.
«Навіть якщо в десятий раз викласти Мону Лізу з підписом «Шаблій задумав новий трансфер», люди все одно посміються»
- Триває конкурс «Кращий блогер України-2019», проте ти вже поза грою. Як так сталося?
- Ох, зараз буде купа виправдань. Насправді в двох попередніх конкурсах я витримував майже всю дистанцію, а тут давалось надто мало часу. Один з турів я взагалі провів в столиці, без доступу до свого комп’ютера. Плюс дались взнаки суміжні проекти, бо зазвичай я влітку у відпустці і можу займатись написанням текстів, цьогорічна ситуація трохи інша. Я до останнього сумнівався чи брати участь у цьому році і зараз розумію, що певно було не варто.
- Дійсно, попередні результати в конкурсах видалися більш вдалими – два півфінали. Котрий з них запам’ятався більше?
- Перший звичайно. То був мій перший такий масштабний конкурс блогерів і було багато ідей. Єдине трохи розхолоджувало, що у плей-офф суперники зливались без текстів. Ну а потім був півфінал з Марією Квітовою. Між іншим, у обох півфіналах мої пости були «заплюсованіші» за матеріали суперників, але журі вирішувало інакше. Хоча я жодного разу не ображався, тим більше, що в обох випадках я програвав майбутнім чемпіонам. Тому вангую, що і на цей раз віннер буде із нашої групи. Вибачайте за спойлер.
- Як бачимо, Трибуна продовжує шукати оптимальний варіант суддівства. Котрий ти вважаєш найдоцільнішим – «Кращий блогер-17» чи «Голос Трибуни-18»?
- Перший варіант і цьогорічний трохи схожі за форматом. Думаю оцей нинішній найкращий.
- Пам’ятаєш про скандал у півфіналі дволітньої давнини?
- Так, там здається Болотніков пізніше оцінки виставив, чи якось так.
- Саме так, а потім було голосування за варіанти фіналу. Як ти проголосував пам’ятаєш?
- Так, по пам’яті не згадав, але глянув у діалог з Яріком Марьянко. Не зважаючи на можливість протягнути і себе і тебе у фінал, я тоді голосував за фінал Коваленко-Квітова. Чомусь мені тоді здавалось, що так буде чесно.
- Тоді в коментарях дійсно пройшла якась локальна революція. Як гадаєш, що ж таки сталося – акція чорного піару з боку редакції, провтик Болотнікова чи щось інше (версії взято з коментарів до посту з висновками півфіналу)?
- Я не дуже зараз можу загадати все, бо все ж це був паралельний півфінал, але думаю, що то був банальний провтик. Просто це була перша така масштабна двіжуха для тодішньої редакції.
- Добре. Твій матеріал про весілля доньки Суркіса спричинив масштабний фурор. Як прийшла ідея цього матеріалу?
- Якщо робити пост по гумору, то найкраще, якщо вдається знайти, як кажуть КВНщики, «актуалочку». Це до речі одна з проблем літніх конкурсів, бо окрім трансферів мало що відбувається. А сміятися з трансферів українських клубів якось вже й непристойно, добре що вони взагалі є. Так от, тоді все зійшлося: актуальна тема, через яку перенесли «класичне», плюс я майже по кадрам пам’ятаю «Хрещеного батька», бо це мій улюблений фільм, тому ідея виникла сама собою.
- Ти взагалі багато часу журналістиці відводиш?
- Ну по-перше, те що я пишу час від часу на Трибуні не можна називати журналістикою. Хоча, якщо порівнювати мої опуси із деякими пассажами певних персонажів із ТК «Футбол», то я не те що журналіст, я прямо експерт. По-друге, важко вважати себе журналістом сидячи за комп’ютером у себе в Волочиську. Тому це в кращому випадку любительське блогерство.
- Окей, тоді питання – які блоги читаєш на постійній основі на Трибуні? Так би мовити, мастрід від Барановського для новачків.
- Дуже подобається те, що робить Авесом. Тобто я поняття фіолетового не маю в американському футболі, але в нього виходить дуже цікаво і смачно. Також люблю почитати «Скаженого бібліотекаря» Ігоря. У нього є свій стиль, хоча він і підрізав в мене свого часу ідею з картинами. При чому коли я її ще раз поюзав в конкурсі, то були коментарі типу: «Барановський, ми вже це бачили, давай щось нове», а в нього заходить. Навіть якщо в десятий раз викласти Мону Лізу з підписом «Шаблій задумав новий трансфер», люди все одно посміються. Подобалось коли Кізілов писав, жаль що зараз його мало на Трибуні. Тарас Дмитрик ще подобається, хоча я, як і 80% його читачів, абсолютно не розумію, що означають оті схеми зі стрілками, та все одно цікаво.
«Національну історію треба вивчати, якщо держава ставить за мету збереження своєї ідентичності і суверенітету»
- Користувач Sergiy Baranovsky – хто в реальному житті?
- За професією поки викладач історії в ПТНЗ.
- Знайомий з творчістю Харарі? Він має цікавий погляд на історію і причини її вивчення. Як по твоєму, навіщо в школах та інститутах вивчати історію?
- Харарі дійсно цікавий історик, але мене більше вразила книга Джареда Даймонда «Зброя, мікроби, сталь», якою Харарі надихався, коли писав «Сапієнс». Вважаю, що такі книги варто читати прямо на першому курсі істфаку, щоб розуміти краще, чим власне є історія.
Історію я б розділив на дві складові. Є власне національна історія, яку треба вивчати, якщо держава ставить за мету збереження своєї ідентичності і суверенітету. Вона ніколи не буває об’єктивною. Інша історія – глобальна, це якраз про Харарі, Даймонда і Валлерстайна. Це значно ширший погляд на історію, пошук закономірностей. В ідеалі саме такою має бути історія для старшокласників.
- Як вважаєш, в Україні потрібна освітня реформа? Як ти оцінюєш стан освіти українців взагалі?
- Вона потрібна ще вчора, але багато що залежить не лише від самої освітньої галузі. Дуже часто дітям не вистачає мотивації до навчання. Можна вводити різні найсучасніші освітні моделі із Фінляндії чи Японії, але поки в головах дітей не буде сформовано чітке правило: успішне навчання дорівнює успішна кар’єра, то нічого не допоможе. Загалом, тут важко щось радити, бо за 9 років у професії встиг трохи розчаруватись.
- На даний момент ти проживаєш в місті Волочиськ. Чи мав ти бажання або можливість переїхати до столиці чи адміністративного центру?
- Мав і маю. Це лише питання часу. Раніше, специфіка обраної професії не дозволяла. Знаєш, є такий жарт, якщо ваша дитина вступає у педагогічний, то готуйтесь, що цей йолоп буде жити з вами до кінця життя. В цьому жарті є велика доля правди. Зараз я вільний від цього.
- В результатах півфіналу «Голосу Трибуни» тебе порівняли з Горбуновим. Тоді тобі це не сподобалося, проте зараз ти також став ведучим. Як так сталося?
- Та ні, я ж не образився, просто там здається був жарт типу Загорецької, а я на жаль не цінитель їх творчості. А ведучим я був приблизно завжди, всі оті університетсько-факультетські гулянки, потім різноманітні громадські заходи, і так потихеньку докотився до весіль, юбілейчиків і тд. Декілька років паралельно із викладанням працював діджеєм. Це було трохи дивно. Зараз, паралельно ми розпочали ютуб-проект про наше місто де я виступаю в якості одного з авторів і ведучого. Зібралась хороша команда.
- Не можу не згадати в інтерв’ю найпопулярніше питання Дудя – скільки коштує корпоратив, котрий проведе Сергій Барановський?
- Нарешті нормальні питання пішли. Ну поки ви потрапили в сезон знижок, тому весіллячко за 400$ я вам ще можу зробити.
- Ну раз вже згадали про колишнього головного редактору Спортс.ру, ти також певною мірою перейшов зі спортивного ресурсу в Ютуб. Розкажи про свій проект.
- Цей проект якраз абсолютно не про гроші. Ми всі маємо паралельний заробіток, просто в один момент захотілося зробити щось для свого міста.
Є команда операторів, яким нудно просто знімати розписи і вінчання, є автор і ведучий, якому є що сказати і сила-силенна тем, навіть у невеличкому місті, про які можна цікаво розповісти. Проект більше для самих жителів міста і про них, це не про широку всеукраїнську аудиторію. Хоча можливо, з часом нам захочеться робити щось більш масштабне.
«Переїзд футболістів чи артистів до Росії – це плювок на могили вболівальників, які загинули на війні»
- Ти з Волочиську і вболівання за місцеву команду пояснюється легко. Як ти оцінюєш шанси «Агробізнесу» на підвищення в класі попри поганий початок сезону?
- Поки важко щось говорити. Зрозуміло, що Остапа Маркевича не брали б з Іспанії, якби стояло завдання не вилетіти з Першої Ліги. Очевидно що в Олега Собуцького є значно більші амбіції. Влітку команду залишило чимало минулорічних лідерів, які наче не тягнули рівень Першої Ліги, однак про рівень новачків поки говорити зарано. Зате в нас є перший іспанський легіонер в історії Першої Ліги, якщо нічого не забув. Першу гру з Кременем повинні були вигравати, дуже прикрий гол на останніх секундах. Думаю Остапу Мироновичу потрібен час, але про підвищення у класі, думаю, говорити дуже передчасно.
- А як серед твоїх улюблених клубів з’явилося «Динамо»?
- Я більше скажу, «Динамо» в першу чергу, а вже потім «Агробізнес». Всі їхні матчі в ЛЧ кінця 90-х можна передивлятись вічно. Це та дитяча любов, яку вже потім жоден Матузалем не витравить. І хоч вболівати за «Динамо» – це ще та форма мазохізму, але нічого не зробиш.
- Перспективи «Динамо» в цьому сезоні?
- Якщо залишиться Хацкевич, то все буде норм. Друге місце в чемпіонаті, вихід в плей-офф ЛЄ. «День Сурка», коротше кажучи . Я про фільм зараз.
- Окей, останній твій улюблений клуб з мені відомих – «Барса». Чи дозволить Грізманн взяти в цьому сезоні «вухатого» каталонцям?
Дуже б хотілось, але боюсь Вальверде знову провалить місію.
- Від справ клубних до національної збірної. Як ти сприйняв слова Фоззі про Зінченка?
- Фоззі має право так говорити. Інша справа, що у великий футбол Олександр пішов фактично із Росії, тобто в нього трохи інша ситуація ніж у Ракицького чи Селезньова, хоча по хорошому, Фоззі правий.
- Як ти ставишся до переїзду футболістів до Росії з ціллю «прокормити сім’ю»?
- Негативно. Це ж і артистів стосується. Кожна людина сама вирішує свою долю , і якщо комусь можливість заробити в Росії є більшим стимулом ніж гра за національну збірну, тоді нехай їдуть. Але в такому випадку я не бачу, як такий футболіст може грати за збірну. Це був би плювок на могили вболівальників, які загинули на війні.
- І все ж таки, хотілося б завершити інтерв’ю на щасливій ноті. Кращий жарт по версії Барановського за останній час?
- Десь в Твіттері прочитав, що в’язані шкарпетки, це щось нав’язане суспільством. Мені було смішно.
