Чому «Аякс» називають єврейським клубом

Вболівальники наступного суперника «Динамо» гордо іменують себе «євреями» і розтягують прапори Ізраїлю на стадіонах. «Особи єврейської національності», справді, відіграли в історії «Аякса» неабияку роль.

У 30-і роки минулого століття Яп ван Праг був молодим нідерландським підприємцем. Попрацювавши в музичному бізнесі свого батька, він вирішив розпочати власне діло, зробивши ставку на запис грамплатівок. Здавалося, з Фортуною зав’язуються приязні стосунки. Насправді, вона готувала для ван Прага тяжкі випробування, за кілька років опустивши його на самісіньке дно.

Хрест на всіх життєвих планах поставила нацистська окупація Нідерландів. Тепер ван Праг був лише одним з багатьох знедолених євреїв, на яких чигав у ліпшому разі концентраційний табір, у гіршому — газова камера після того ж таки концтабору.

До чого тут “Аякс”? До того, що через двадцять років Яп ван Праг стане найуспішнішим генеральним директором цього клубу, за часів керівництва якого (1964-1978 рр.) біло-червоні тричі поспіль здобудуть Кубок європейських чемпіонів. Саме він очолить правління "Аякса", на той момент — одного з аутсайдерів чемпіонату, і наважиться призначити головним тренером команди колишнього гравця амстердамців Рінуса Міхелса (якого кілька десятиліть потому газета The Times визнає найліпшим тренером в історії футболу).

З концтабору в мільйонери

Про підприємливість ван Прага, його вміння вести перемовини і хитрувати в інтересах бізнесу ходили цілі легенди. “Мені так і не довелося почути від нього правду,” — це сказано не про Олесандра Денисова з "Великого футболу", а про ван Прага. Автор цитати — Йоган Кройф. Його ван Праг зумів продати в "Барселону" за рекордну на той час (1973-й рік) суму — еквівалентну 922,000 фунтів стерлінгів.

Але в першій половині 1940-х найамбітнішою ціллю ван Прага було пережити Голокост. 

Майбутній президент "Аякса" рятувався як міг, у останні роки війни переховувався в криївці над одним з амстердамських фотоательє, власник якого не підозрював про наяність схованки. Тому в робочі години доводилося сидіти нишком — зайвий рух міг означати смерть. Перша дружина ван Прага єврейкою не була, але від гріха подалі знайшла собі іншого чоловіка. Батьки і сестра Япа сконали в Аушвіці. Щоб хоч якось підбадьорити себе і пом'якшити приниження, ван Праг дав обітницю — якщо виживе, після війни щодня одягатиметься з голочки.

1971-й рік. Йоган Кройф підписує контракт з "Аяксом" на сім років. Крайній справа — Яп ван Праг.

Майбутні успіхи "Аякса" не матеріалізувалися б без ще одного єврея. Життя сефарда Моупа Каранси, одного з перших впливових спонсорів біло-червоних, було не менш драматичним, ніж його приятеля ван Прага. Він також пережив війну, але не ховався, а воював — у складі однієї з партизанських груп (так званих knokploegen), створених місцевими учасниками руху опору. Пройшов Каранса і концтабори, але його врятували шлюб з жінкою-неарійкою та зовнішність — руда шевелюра і блакитні очі не видавали в ньому єврея, тому нацисти не занесли його в стерилізаційні списки. Після війни Каранса нажив стартовий капітал, перепродуючи залишки військової техніки для цивільних потреб, і вигідно інвестував його в обленерго і магазин хутра нерухомість, ставши мультимільйонером. Про ділові якості цього бізнесмена красномовно розповідає один епізод: якось його викрали і запропонували на вибір — життя або 40 мільйонів гульденів. Каранса навіть в такій ситуації став збивати ціну, сказавши зловмисникам, що максимум, який він може заплатити — 300,000. Зійшлися на 10 мільйонах. Роль одіозного бізнесмена, точніше його гаманця, у житті амстердамської команди була настільки суттєвою, що клуб навіть якийсь час жартома називали "Карансаякс".

Мультимільйонер Моуп Каранса.

Ван Праг і Каранса, легендарні гравці Ш'як Сварт та Бені Мюллер — одні з багатьох єврейських "облич" "Аякса", які вкупі зі специфікою міста — до Другої світової війни Амстердам був домівкою для великої кількості євреїв — забезпечили клубу статус "єврейської" команди. Цей ярлик прилип до "Аякса" так міцно, що його досі активно експлуатують фанати команди, хоча переважна більшість їх не має семітського коріння. І це чудовий привід для тролінгу і образ з боку ворогів.

Ось характерна історія. Кілька років тому голандські засоби масової інформації вкотре підняли тему антисемітизму на футбольних стадіонах після матчу "Аякса" з його головним опонентом —"Феєнордом". На "Де Куйпі" вболівальники ротердамців затягнули традиційну кричалку "Wie niet springt isd een Jood" ("Хто не скаче — той єврей"). Це — далеко не найгірша образа: фани "Феєнорда", наприклад, полюбляють кричати своїм одвічним суперникам, щоб ті відправлялися в шахту в газові камери. Прес-секретар ротердамського клубу Реймонд Саломон (прізвище, враховуючи контекст — краще не придумаєш) поскаржився газеті NRC Handelsblad, що "нам важко щось з цим зробити, допоки "Аякс" сам використовує це прізвисько."

Як на такі образи реагує амстердамський клуб? "Ми їх ігноруємо, наскільки це можливо," — заявив тому самому виданню прес-секретар "Аякса" Міл Брінкхеус.

Історія про яку ліпше забути

Насправді, на відміну від вболівальників менеджери клубу намагаються уникати асоціацій з євреями і радо позбулися би такого іміджу. А ще вони дуже не люблять, коли дослідники длубаються в історії "Аякса" воєнного періоду. Про це детально пише Саймон Купер у книзі "Аякс, нідерландці, війна: чудернацька казка про футбол під час найтемнішої доби в Європі", що вийшла в 2000-му році, якраз до сторіччя клубу. Вона була моєю основною підмогою під час підготовки цього матеріалу.

Намагаючись з'ясувати, чому серед вболівальників "Аякса" в довоєнні часи було так багато євреїв, Купер розпитував різних представників клубу, але вони не горіли бажанням занурюватися в цю тему, несучи всіляку банальщину на кшталт: "євреї люблять все хороше, тому вони і обирали "Аякс" (начебто тільки євреї полюбляють хороше!). Так само неохоче співрозмовники письменника торкалися теми Голокосту і підтримки "Аяксом" своїх членів і прихильників під час війни.

Купер віднадходить пояснення такому прагненню клубу перегорнути "єврейську" сторінку своєї історії. Хоча деякі члени "Аякса" допомагали євреям у 1940-і, створивши цілу підпільну мережу, були серед них і такі, що заплямували репутацію клубу співпрацею з нацистами. "Усі дослідники (Другої світової. — прим. автора) війни в Нідерландах, знають, що голандський колаборціонізм був принаймні такий самий за масштабами як місцевий рух опору," — стверджує Купер, описуючи деякі, м'яко кажучи, непривабливі епізоди з минулого біло-червоних.

"Аякс" у сезоні 1911-1912. Першим зліва стоїть Йоп Пелсер.

Після того, як канадські війська визволили Амстердам від німецької окупації, керівництво "Аякса" вилучило зі свого гімну слова "Heil, Ajax", замінивши їх на "Hup, Аjax"" і створило комітет очистки клубу від елементів, які заплямували себе воєнними злочинами і колаборціонізмом. Але результати діяльності цього органу приховували аж до 2000-го року, коли про них написав журналіст газети Het Parool Артур де Бур. Виявилось, що клуб виключив 17 осіб, серед яких були і фінансові спонсори, а членство вісімнадцятого призупинив. Це велика кількість, пише Купер, адже загальне число осіб, які потрапили під санкції голандських футбольних клубів через воєнні злочини, складало лише кілька сотень.

Одним з таких "забанених" "аяксидів" був Йоп Пелсер, колишній капітан "Аякса", який після закінчення кар'єри гравця засідав у правлінні клубу. Можна сказати, що Пелсери "поріднилися" з "Аяксом", адже чотири брати Йопа і старший син також грали за амстердамську команду. Без них, за словами Купера, уявити собі "Аякс" у ті роки були неможливо. Наприкінці 1930-х Йоп Пелсер, його дружина Марія та син Гарі вступили до лав партії Nationaal-Socialistische Beweging ("Націонал-соціалістичний рух"), а вже у воєнні роки молодший син Пелсерів Ян пішов служити в СС і воював на Східному фронті. У досьє на Пелсера-старшого, що зберігалося в клубі, міститься така характеристика: «... має жахливу репутацію. Але особливо нестерпним є те, що він зробив свій внесок у пограбування рахунків євреїв і подальшу конфіскацію їхнього майна, а також депортацію."

Як бачимо, це не заважає вболівальникам "Аякса" називати себе "євреями", "синами Божими", а футбольним фанам в Ізраїлі вважати амстердамський клуб своїм. І як би до цього не ставились мереджери біло-червоних, на стадіонах, де буде грати "Аякс" ще довго лунатимуть фанатські переспіви на кшталт:

"Waar komen Joden toch vandaan?

Israël, hier ver vandaan!

Wonen daar ook superjoden?

Ja, daar wonen superjoden!

Vinden Joden voetbal fijn?

Als ze maar voor Ajax zijn!"*

*Ось мій довільний переклад цієї речівки:

"Звідкіля прийшли гебреї?

З дальньої землі своєї.

Там живуть супер-євреї?

Найкрутіші іудеї!

І футбол вони леліють?

Ті, хто за "Аякс" боліють!"