Цуренко: «Від того, що пишуть в ЗМІ одразу потрібно відняти 30 відсотків»

«Трава – вже неактуальне для тенісу покриття»

Про захоплення спортом в дитинстві

- Я в дитинстві більше ходила на баскетбол. Ми жили в Южноукраїнську і там була баскетбольна, а також футбольна команда. Та більше ми ходили все ж на баскетбол. Команда “Олімп”, вони частенько програвали, тому що в принципі баскетбольна жіноча ліга дуже сильна в Україні. Я навіть зараз пам’ятаю, у Запоріжжя була дуже сильна команда. У нас не було шансів. Але дивитись було круто.

Що би робила, якби не теніс

- Я б чимось точно займалась. Тому що в дитинстві була суперактивна, напевно тому батьки мене й віддали на теніс. Тато любить розповідати, що пішки я не ходила, а постійно підстрибом. Мабуть, було багато енергії. Але на теніс віддали через необхідність. Інші групи були переповнені. Це випадковість, яка виявилась успішною, тому що мені одразу сподобалось. На той час в Южноукраїнську був розквіт всього, у нас були групи, які ви собі можете тільки уявити. І навіть теніс був диковинкою. Але запросили тренера, який створив групу і всі решта спортивних груп були вже сформовані. А теніс тільки-тільки формувався, і я змогла потрапити на цю секцію. Мені сподобалось одразу ж, ніхто ніколи не змушував, не водив на теніс. Я сама ходила, тому що мені самій як в 7 років, так і зараз в 30, неймовірно подобається теніс. Дуже люблю теніс.

Про гру на трав’яному покритті та Вімблдоні

- Трав’яне покриття не зручне для сучасного тенісу, тому що його дуже важко вирощувати. На ньому грати більше, ніж тиждень або два, не можна. Тому корти на Вімблдоні весь рік чекають на цей турнір. Вони готуються. І в принципі цей корт більше не використовується. Він, мабуть, більше як музей. Зараз вже давно перейшли на штучні покриття, хоча раніше більшість турнірів грали саме на траві. І це було нормою. Не знаю, можливо ще не існувало тоді технологій. Тому вирощували траву. І дуже часто, якщо подивитись старі записи, то вже грали на стертому корті, на вигляд це як пісок і зовсім трішки трави. Як грати на траві? Зараз дуже важко, тому що швидкість дуже велика. Дуже багато гравців кажуть, що ненавидять там грати. Тому що там необхідно грати, як Роджер Федерер. Добре подавати, бігти до сітки - потрібно грати дуже активно. І саме ті гравці, які грають не активно, їм трава взагалі не подобається. Вони грають там тільки Вімблдон. Навіть не грають ніяких турнірів перед Вімблдоном. Тому я особисто вважаю, що це покриття вже не актуальне для тенісу. Але традиції зберігаються. Є турніри в Англії, є один також в Голландії. Та й все. Це буквально три тижні підготовки і два тижні Вімблдону і кінець.

Сам Вімблдонський турнір, сама база, дуже така традиційна. Вони використовують одні і ті ж самі кольори вже дуже багато років - зелений і фіолетовий. Там все виглядає дуже круто. Я коли грала там перші роки кваліфікацію, це взагалі не Вімблдон. це інша база. Коли ж приїжджаєш туди за 2-3 дні, то це просто поле трав’яне. Потім малюють лінії, роблять хливкі парканчики і це все. Це вже вважайте Вімблдонський турнір. А коли кваліфікацію проходиш і приїжджаєш на основні корти, то це просто фантастично. Всі корти вкриті квітами. Це, мабуть, найкрасивіші корти в світі. Але місця дуже мало. Розширювати його немає куди. Ми навіть як гравці не можемо насолоджуватись цими краєвидами, тому що ми йдемо в тунель і не ходимо по землі. Якщо їдеш з готелю, то на авто тебе підвозять в тунель і висаджують на тренувальних кортах або на основних. Але коли піднімаєшся в ресторан, він на 4 поверсі, то вид неймовірний. Ця зелена трава дуже круто виглядає, але тільки перший тиждень.

Про взуття для гри на траві

- Окремі кросівки, які мають невеличкі шипи. Вони не схожі на футбольні навіть близько, але шипи є, буквально 2-3 мм. І в принципі відчувається, якщо шипи трішки стираються, то вже не зручно грати. Необхідно відчувати щеплення з травою. Тоді впевнено стоїш на ногах. Але падають усі, постійно, на тренуваннях, на матчах. Тому що надто швидко зараз в теніс грають. На траві дуже сильно болять ноги, болять стопи, ікри. Особливо, коли потрібно перейти з грунту на траву, і це необхідно зробити буквально завтра. В тебе один-два дні. Я буду грати, я звикла. Але м’язам необхідний час і ось ці декілька днів м’язи болять дуже сильно.

«Чоловіки сприймають теніс, як гру, жінки ж зовсім інакше»

Про відновлення після травми

- Зараз веду дуже домашній спосіб життя. Тому що зараз в принципі міжсезоння і саме через травму мені довелося дуже довго перебувати в Києві. Мабуть, такого не було зі мною 10 років, можливо більше. Я дійсно зараз увесь час в Києві і веду спокійний спосіб життя. Тренуюсь не дуже багато, тому що ще рано починати активну фазу тренувань. Я, нарешті, закінчила цю епопею з лікарем і вже 1 грудня буду готова. Також сподіваюсь, що залишусь на підготовку у Києві.

Про роздягальні для тенісистів

- У нас такого немає, як у футболістів. У нас роздягальня одна для всіх. Лише на деяких турнірах є, наприклад, роздягальня для колишніх чемпіонів чи для Grandslam-чемпіонів. Але це дуже рідко. Найчастіше у нас у всіх одна роздягальня. На великих турнірах буває по дві. Просто не вистачає місця в одній для всіх. І ми можемо бачитись, можемо розмовляти, спокійно спілкуватися. Наші роздягальні займають набагато менше приміщення, ніж у футболістів, а от все інше те ж саме. Є допінг-контроль, є преса, є плеєрс-лаунж. Це зона, де всі лежать, відпочивають, де можна навіть трішки поспати, якщо є таке бажання.

Про дружбу із спортсменами

- Я б точно це дружбою не називала. Я б назвала це елементарним спілкуванням, яке є найчастіше з україномовними, російськомовними спортсменами.

Про різницю між жінками і чоловіками

- Я взагалі вважаю, що чоловіки сприймають теніс більше як гру, як забавку. Вони в нього бавляться. І це видно по тому, як вони вільно спілкуються перед матчами, після матчів, вільно аплодують під час матчів. Це для них більше, як розвага і частина життя. У жінок ж все починається з тренувань. Я завжди намагаюсь бути в хорошому настрої, завжди стараюсь пожартувати, але з багатьма дівчатами навіть жартувати не можна на тренуваннях. Вони приходять і вони вже заряджені на те, щоб обіграти тебе навіть тут. В кожному розіграші. Вони не жартують, не розмовляють. Перед матчами часто починається типу “я на тебе не дивлюсь”, “я тебе не бачу”, “я не буду навіть вітатись з тобою, я тебе не помічаю”. Потім в принципі всіх відпускає. Але оскільки ми дівчата, ми все це розуміємо і не ображаємось один на одного. Ми розуміємо, що дівчатам це здається питанням життя і смерті. Це часто помітно.

Але є зовсім інші дівчата, їх мало. Олександра Круніч, Даша Касаткіна, чи Аннет Контавейт, з якими приходиш і кажеш: “О, привіт! Клас!” Піджартовуєш. Касаткіна вдарила в паркан. Можна сказати: “О, ти що грати не вмієш? Давай вчись”. Можна говорити багато чого. З більшістю дівчат навіть на тренуваннях не можна.

Я це розцінюю, як мінус для неї. Оскільки сама я спокійна, до всіх відношусь рівно. Не можу сказати, що когось ненавиджу чи мене хтось бісить. У мене такого немає в принципі. Але буває, що з тими дівчатами, з якими хороші стосунки, ти знаєш, що і тренування будуть більш веселі, відкриті і спокійні. Ближче до матчів я люблю якраз потренуватись з кимось зі своїх, можна сказати, подружок, з ким я добре спілкуюсь. Тому що ми можемо розрядити обстановку, жартувати. А от розминатись з кимось таким, хто битиме перший же м’яч зі всієї сили не дуже приємно.

Про українських тенісисток

- Ми фактично одна команда. Ми разом живемо, разом їмо, часто разом тренуємось, проводимо час. В Індіан-Веллсі ми зібрались великою компанією українок і пішли вечеряти. У нас у збірній дуже класні стосунки. І по можливості ми проводимо разом час, з кимось більше, з кимось менше.

«Витрати на команду складають понад 200 тисяч доларів»

Про підготовку до матчу на стадіоні

- Якщо десь щось болить або є якась міні-травма, тоді виділяється більше часу. Все починається з масажного столу. Спочатку розминка йде руками, масажистом або фізіотерапевтом. Потім вже йде звичайна розминка. Розминаємо усі суглоби. Все це дуже важливо. Потім десь 30 хв на корті. Найпростіші елементи, які роблять усі тенісисти - це гра з задньої лінії, гра з лету, подача, смеш, все таке. Нічого особливого. Якщо є якісь елементи, які треба відпрацювати, то тут вже на допомогу приходить тренер і щось накидує або ви робите якусь спеціальну вправу. Потім йде легка їжа і далі просто очікування матчу. Зазвичай ти не знаєш, коли ти будеш грати, якщо це не перша гра на корті. Дехто любить розминатись прямо перед матчем, дехто любить навпаки полежати, посидіти, подумати. Хтось навіть спить. Я не дуже це розумію, тому що я після денного сну трішки невпевнено себе почуваю. Дехто книжку читає, медитує, або спілкується з командою. Але ближче до матчу видно, як усі відділяються від великої маси людей. Намагаються знайти власний куточок. Або з командаю, або взагалі наодинці проводять час. І вже перед самим матчем йде інтенсивна розминка на 10-15 хвилин, щоб йти на корт зарядженим.

Про відновлення після матчу

- Після матчу ми використовуємо холодні ванни, тому що найновіші дослідження показують, що це допомагає відновитись. Також це допомагає справитись з мікротравмами. Це точно не лікування чогось більш серйозного, але все ж таки почуваєшся краще. А в таких місцях, як наприклад, Акапулько, де 40 градусів, де дуже спекотно, 3 хвилинки до матчу я також проводжу у таких ваннах навіть із льодом.

Про їжу в день гри і під час матчу

- Якщо у мене за розкладом перший або другий матч, то я поїм сніданок, більш калорійний. Коли я розім’ялась, то можу з’їсти трішечки рису, наприклад. Ближче до матчу це має бути щось легке. А серйозний прийом їжі за 4-5 годин. Я в принципі люблю дуже просту їжу. Я не люблю щось таке з соусами, не люблю дуже жирне. Оптимально для спортсменів тричі на день на тарілці мати вуглеводи, білок та салат. Кожен прийом їжі має бути повноцінним і це дуже важливо. Тому що калорій ми витрачаємо дуже багато. Коли матчі, це ще й нерви. Я навіть відчуваю, що буває добре поїм, але ближче до матчу знову хочу їсти, тому що нервуюсь і це додатково включає метаболізм. Тому завжди зі мною на матчі банани, їх виділяє турнір. Я ще полюбляю фініки. Я особисто взагалі постійно хочу їсти. Матч, не матч, звичайний день, тренування - я завжди їм.

Про свою команду

- Це може бути тренер з тенісу або спаринг-партнер. Дехто обирає когось одного. Я вважаю, що тренер повинен бути більш мудрішим, спаринг-партнер має грати в теніс на високому рівні, щоб постійно підтримувати тебе в формі. Тому що буває багато випадків, коли немає з ким грати. Дівчата всі між собою домовились і вже не можеш знайти з ким грати. Тому завжди, коли є свій спаринг-партнер, то це спрощує життя. Далі це фітнес-тренер та фізіотерапевт. Також не всі люди люблять займатись фітнесом перед матчем. Не всі люблять багато фізіотерапії до або після матчу. Дехто користується тими фізіотерапевтами, які працюють на турнірі. Я особисто люблю фізіотерапію та фітнес. І мені в принципі подобається, коли я знаю, що зі мною працюють 2-3 людини. Але завжди постає фінансове питання і тому набагато простіше і нам гравцям, і самим тренерам брати декілька гравців. Саме тому ми вирішили з сестрами Кіченок так працювати. І дійсно навіть тренерам веселіше. Адже коли вони тільки зі мною, буває, що ми за цілий день нічого не робимо, тому що сьогодні не той день або лише одне тренування. Воно може бути 30 хвилин. І йому просто не цікаво. А коли 2-3 гравці, вони цілий день щось роблять. Буває, коли вони дуже перевантажені, але все ж таки я бачу, що саме в такій системі є дуже багато плюсів. Є країни, які повністю забезпечують своїх гравців, як наприклад, Канада. То їх там дуже багато їздить. Всі працюють, скажімо, з Б’янкою Андреєску. 5 чоловік і вони всі для неї щось роблять. Це скоріше питання фінансування.

Про гонорари

- По-перше, від того, що пишуть в ЗМІ, потрібно одразу відняти 30 відсотків, тому що ми платимо податки одразу ж. Ми ніколи не отримуємо ті призові, які реально пишуть на веб-сайті. Ми отримуємо на 30 відсотків менше. Наприклад, у штаті Каліфорнія у нас забирають 37 відсотків, тому що ще 7 забирає сам штат. Це нереальна сума. По-друге, дуже великі суми витрачаються саме на команду. Я рахувала, такі витрати на рік складають 200 тисяч і більше. Це коли в тебе ти, тренер з тенісу, та фізіотерапевт або фітнес-тренер. В мене ніколи не буває обох одразу. Я їх змінюю. Один летить додому, а інший прилітає. Ми вирішуємо, коли важливіше робити фітнес, а коли важливіші фізіопроцедури.

Про вибір м’яча під час подачі

- Як кажуть, коли дуже сильно нервуєшся, повернись до фону і порахуй до 10. Це щось з тієї ж опери. Береш ті м’ячі, подивишся на них, подихаєш, подумаєш, як ти будеш грати наступний розіграш. І один, чи два, які тобі не подобаються - відкинеш. Але в цьому нічого, що стосується якості м’ячів немає.

«Виклик тренера на корт – це більш телевізійний момент»

Про травми

- На скільки я зараз бачу, всі тенденції в сучасному фітнесі, в сучасній реабілітації кажуть про те, що при більшості травм не потрібен довгий відпочинок. Звісно я не намагаюсь претендувати на звання великого експерта в цьому питанні, але тим не менш в мене у самої був досвід, коли в мене заболіла спина. І один лікар мені сказав відпочивати три місяці, а інший сказав шість місяців. Я грала в теніс через 6 днів. Я нічого не колола, знеболювальних не пила. Але замість того, щоб просто лежати і чекати, що моя травма пройде, я робила кожні 15 хвилин певні вправи, і кожну годину робила комплекс вправ. Я переселилась на підлогу, переді мною стояв годинник і я робила кожні 15 хвилин ці вправи. Через 6 днів я знову грала в теніс. Хоча за прогнозами лікаря, який бачив моє МРТ, він сказав, що на це знадобиться півроку. Я думала, що все погано, не знала чи я взагалі повернусь в теніс, чи перестане боліти колись моя спина. А виявляється все набагато простіше. Це повинні бути правильні вправи, повинен бути дуже точний діагноз. Повинно бути кілька версій. І важливо, що при будь-якій травмі потрібне відновлення. Є операція чи немає, потрібне відновлення - це основа. Вправи, вправи, фізична реабілітація, ось це все. Травмою потрібно займатись від пробудження до того часу, поки не йтимеш спати. Це ймовірність того, що ви вилікуєтесь дуже швидко.

Про нестабільність жіночого тенісу

- Я взагалі вважаю, що тут не потрібно шукати якусь причину. Якщо глибоко вивчати психологію, то можна побачити причину саме в тому, що ми дівчата. Ми дуже сильно емоційні. Чоловіки мають більш стабільну психіку. Навіть, коли вони відчувають, що щось йде не так і вони нервуються, то вони краще вміють себе зупинити. Сказати “ні, все нормально, тихенько, працюємо далі”. То в дівчат набагато гірше працює цей механізм. Якщо жінка, дівчина починає нервувати, то це вже важко зупинити. Саме тому дуже часто трапляються такі випадки, коли, наприклад, хтось дуже сильно нервує, інша більш спокійніша. Потім вони міняються ролями, тому що та, яка була більш спокійна, вона побачила, що друга заспокоїлась. Коли ти програєш 5-1, 5-2, що ти робиш? Ти кажеш “Та, все, я додому”. І коли ти відпускаєш ситуацію, тебе відпускає це хвилювання. І ти така “Та не все ж так погано”. І починаєш бити. І все залітає, тому що ти це робиш спокійно. Та яка була спокійна, почала нервувати, і все вийшло навпаки. Саме тому я взагалі вважаю, що дуже часто важко зрозуміти, хто ж виграє. Адже ми знаємо, що завжди є цей моментик, що навіть, якщо одна буде домінувати весь матч, але потім може щось трапитись у її голові, щось трапитись у голові її суперниці. І все поміняється. Ви ж знаєте, було дуже багато таких матчів реально.

Про те, як налаштуватись на матч

- Якісь позитивні фрази собі говорити. Часто у важкі моменти тобі приходять в голову лише негативні думки. Кажеш собі: “Стоп, до побачення. Я цього не хочу, це не так. Я краща, я можу, я зможу. Тільки вперед”. В голові завжди будуть ці два голоси. Це неможливо здолати. Весь час буде цей черв’ячок, який будете казати “а можливо не вдасться”. Його треба постійно давити: “ні, я можу, я молодець, все класно”.

Про мандраж

- Я б сказала, що це в принципі не впливає, бо це є завжди. Від нього неможливо позбутись, завжди будуть нерви, хвилювання. І це потрібно сприймати, як норму. Всі хвилюються і я хвилююсь. Ось і все.

Про викрики глядачів

- Бувають різні ситуації. Частіше всього не помічаєш, але якщо це переходить на особистості, або переходить в щось таке, що тобі вже дуже заважає. Наприклад, коли ти підкидаєш м’яч на подачі. В цей момент повинна бути максимальна тиша. Будь-який, навіть мінімальний звук, він тебе збиває. Коли вже починаються такі речі, треба розмовляти з суддею. Казати, щоб заспокоювали, тому що грати так неможливо. Пам’ятаю в Італії був момент, активний діалог із глядачами.

Про плач від поразок і перемог

- Від поразок плакала багато разів. Знаєте, це навіть не те щоб плач, це викид нервової напруги. Ти її дуже довго тримаєш-тримаєш потім плачеш і все добре. Це просто від напруги, особливо у випадку дівчат.

Про перегляд ігор супениць

- У мене все одно на кожного гравця є своя думка. Плюс я все ж таки виходжу і дивлюсь, а що ж конкретно сьогодні вона робить. Можливо вона теж так само вивчила мене і вирішила, що мені, наприклад, не можна бити вліво, бо бачить, що я зліва добре граю. І тому доводиться перелаштовуватись. Але це вже у мене самої в голові, тому що теніс гра індивідуальна, ніхто особливо не допоможе. У цьому й вся суть, щоб нейтралізувати гру суперниці. Тому зіграла один матч, програла. Зробила висновки. Тепер цього і цього я робити не буду, а спробую ось це.

Про виклик тренера під час матчу

- Я спочатку думала взагалі, що це не потрібно і навіщо це робити, але потім побачила, що дуже багато людей, які мене оточують, моя родина, мої друзі, які не професіональні гравці кажуть: “Ой, а розкажи, що тобі тренер казав. Це так цікаво”. І я зрозуміла, що це більш телевізійний момент, який можна використовувати, щоб зробити теніс більш популярним. Думаю, ну прикольно. А потім якось я почала використовувати цей момент. Я мабуть не робила це принципово. Думала, це мені не потрібно. Але все ж таки я побачила, що бувають такі моменти, коли дійсно виходить тренер і щось собі говорить і це дуже сильно допомагає. В мене були дуже різні коучі. Коли, наприклад, в тому ж Акапулько я працювала з Дімою Бричеком. Я програвала 4-3 і він мені сказав: “Ти взагалі розумієш, що ти робиш? Ти набагато краща, ніж вона. Ти маєш її перемагати дуже легко, а ти просто неправильно граєш. Ти граєш невпевнено. Та вийди і обіграй її. Тобто він вийшов і сказав дуже правильні слова у той самий момент. Це мені допомогло. І я стала й думаю: “Реально, я краща, ніж вона”. І пішла і вже після цього жодного гейму їй не програла.

Про найбільшу кількість глядачів на матчах

- Я не можу точно сказати, напевно це був Мельбурн “Артур Еш”. Федкапи завжди багато збирають. Давно був Федкап в Італії там було багато глядачів. І навіть мені довелося трошки їм протистояти. І освистували мене, і дуже частенько було і неприємно , і смішно. Але після того у мене реально багато фанатів залишилось в Італії.

Про коментар фіналу Світоліна - Барті

- Як бачите, я спокійно відповідаю на всі питання, я не нервую. Це звичайно було щось таке новеньке для мене, я ніколи не робила цього раніше. Я намагалась згадати, як це зазвичай звучить на телевізорі, як це роблять. Я не читала, що казали люди, чи в мене вийшло чи ні. Я вважаю, що було непогано. Це щось таке новеньке для мене і оскільки це пов’язано з тенісом, то мені дуже сподобалось.

Про свята

- У мене Новий рік - це Брізбен, мій день народження - це Ролан Гаррос.

Про тенісні турніри в Україні

- Я думаю, що потрібні насамперед спонсори, які зацікавлені в цьому. Теніс та й взагалі будь-який вид спорту живе за рахунок спонсорів. Можливо поки в нас недостатня популярність тенісу, а можливо недостатньо було спроб залучити спонсорів. Найчастіше теніс в нас розвивається разом із особистою ініціативою якихось заможних людей. У цьому немає ніякого секрету, що раніше було багато турнірів в Україні. В Харкові турнір проводився з ініціативи харківського мецената. Тому це те, що нам необхідно для розвитку - залучати спонсорів і тоді турніри з’являться. В принципі гравці є, ми б із задоволенням грали в Україні. Але треба, аби хтось цим всім займався і максимально розвивав.

Про солодощі

- Дуже люблю безе. Макаруни, схожі на безе. Їх теж дуже сильно люблю, але не всі смаки. Найпростіші бізе, які в нас роблять, такі хрусткі, це так. І якщо зефір дуже старий, то я його теж обожнюю.

Володимир Крупчук

P.S. Якщо вам сподобалось це інтерв’ю, підтримайте нас лайком, підпишіться на блог, а також на наш Youtube і соціальні мережі, щоб не пропустити наступні цікаві розмови.