Стаховський: «Спорт – це і є політика»

«В дитину потрібно вкласти від 30 до 300 тисяч доларів»

- Що для вас грати за збірну?

- Це завжди було пріоритетом, це завжди був якийсь момент, в який ти завжди відчуваєш інший тиск. І насправді, якщо чесно, то командно завжди було легше грати. І з першого року, коли я почав грати Кубок Девіса, то грати за команду було для мене пріоритетом.

- Зараз ми боремось з угорцями, але завжди хочеться чогось більшого. Чи є найближчими роками перспективи для чоловічого тенісу в Україні?

- Дуже шкода, що ви зробили таку паузу на чоловічий теніс. Тому що, в принципі, теніс в Україні жіночий зараз квітне. І насправді є зараз дуже багато талановитих молодих гравців. Ну і, звісно, Еліна лідирує на позиціях. Тобто теніс в Україні він є на якомусь рівні. Я вважаю, на дуже доброму. Але немає інфраструктури поки що достатньої.

- А чому така різниця між жіночим і чоловічим тенісом? Чому жіночий зробив такий крок вперед зараз? Ну і раніше він був на досить серйозному рівні, а в чоловіків буквально кілька людей - ви, Долгополов, Медведєв.

- Жіночий теніс був завжди набагато скорішим. Тобто дівчата скоріше дорослішають і в них набагато раніше видно чи вони будуть грати добре, чи будуть грати посередньо, чи не будуть грати зовсім. У хлопців все набагато важче, тому що конкуренція набагато вища. Фізичний і атлетичний рівень набагато вищий. Тобто молодим хлопцям 17-18 років дуже важко конкурувати з такими ж чоловіками, скажімо, як я. Тобто не тільки з фізичного плану, а й з психологічного. Я б сказав так, щоб розкритись дівчатам - їм треба дожити до 17-19 років і вони вже розуміють, де вони можуть бути. У чоловіків треба чекати до 22-23 років, а це інші фінансові вливання. Це набагато дорожче просто.

- В нас збірна України базується на гравцях ,яким всім за 30. Чи бачите ви зміну, молодь, яка може замінити вас в іграх за збірну?

- Бачите, з нами тут Ерік (Ваншельбойм, - авт.) Йому 17 років. Молодь є, треба, щоб вона просто процвітала, грала і показувала належні результати. Завжди буде якась молодь. Може вона буде не настільки хорошою, може буде кращою за нас. Але вона завжди є. Просто треба, щоб її хтось брав, вів і доводив до цільового результату.

- Я дивився склад збірної. Постійно запрошують нових молодих. Пробують, але ніхто, можна сказати, так і не зіграв ігор за збірну.

- Чекайте, вони ще всі молоді. Дайте їм трохи часу, до 21-22 років, щоб вони себе відкрили.

- Яку суму взагалі потрібно вкласти в дитину, щоб вона закріпилась у професійному тенісі?

- Це дуже великий розбіг може бути. Я не знаю, може бути на рік від 30 тисяч до 300. Все залежить від потужності батьків та від спонсорів.

«В тенісі не як у футболі, коли ти знаєш, що отримаєш по контракту мільйон»

- Наскільки важко втримуватись в першій сотні туру?

- Мені здається, втриматись легше, ніж туди потрапити. Я б сказав так.

- Назвіть 5 найвизначніших перемог Сергія Стаховського.

- Може вони ще не прийшли (Сміється).

- А ті, що вже були?

- Любичич, Загреб 2008-го, фінал проти Зебалоса в Петербурзі. В принципі, всі мої фінали, якщо чесно. Якщо вже на то пішло. Істомін, Нью-Гейвен та Типсаревич у Гертогенбос. І звісно, Роджер Федерер на Вімблдоні.

- От, я якраз хотів, щоб ви назвали…

- А я міг не назвати. (Сміється)

- Розкажіть про цю перемогу. Згадайте цю перемогу над Федерером. Які емоції були під час матчу, після матчу?

- Емоцій було дуже багато. Коли ти граєш на центральному корті Вімблдону, 15 тисяч глядачів і вони підтримують з більшості його і з меншості тебе, але підтримують. Атмосфера реально дуже крута і емоції зашкалюють. Звісно, що після такого виплеску емоцій наступний матч був провальний.

- Від Сергія Стаховського коли чекати ще таких перемог?

- Ну ви бачили таку перемогу на Кубку Девіса у грі із Фучовічем. Тобто я емоційно не можу сказати, що це щось менше, як на Вімблдоні. Якщо чесно, атмосфера дуже впливає на стан і на гру, як вона відбувається. Але в мене дуже багато матчів Кубка Девіса, які я можу пригадати і де емоції були приблизно такі ж самі, як з Роджером.

- Опишіть 5 словами життя професійного тенісиста.

- Готель, літак, валіза, пакування. Ну ще не знаю, корт. 

- Де ви найбільше проводите часу протягом року?

- Це дуже складне питання, бо таке місце навіть моя дружина не назве, тому що інколи ми тут, але іноді дітям треба поїхати десь відпочити. Реально, мені здається, я не проводжу на жодному місці у світі, на даний момент, більше як місяць за рік.

- А взагалі проживаєте в Будапешті?

- Сім’я живе тут, я приїжджаю. Я тренуюсь ще в Німеччині, в Словаччині. Я ж кажу, я 38 тижнів на валізах.

- У футболістів є така фраза - “наївся футболом”. Не було ніколи такого відчуття, що ви наїлись тенісом? Що надокучило все.

- Ні. Мені теніс ніколи не надокучить, тому що це реально те, що я дуже люблю. Це емоції, це відчуття, коли ти виходиш на корт і займаєшся тим, від чого ти маєш радість. Тому “наїстися” - це неправильне слово. Я б сказав, інколи буває перенасичення від емоцій. Якщо б насправді сьогодні мені треба було кудись їхати і грати, то це нереально. Бо емоцій вже на наступний поєдинок з кимось не має. Але це відновлюється вже протягом тижня.

- Яку суму на рік має заробляти професійний тенісист, щоб відбивати свої витрати на команду, на свої перельоти?

- Тут дуже складне питання, тому що тенісист на рік вперед повинен організувати свою команду, але він не знає, скільки він за той рік заробить. Тобто це не так, як у футболістів, коли ти знаєш, що ти по контракту отримаєш мільйон доларів, і ти можеш сказати, “окей, я собі 500 потрачу на команду”. В мене такого немає. Ти відштовхуєшся від рейтингу. Ти приблизно знаєш, де ти знаходишся і ти приблизно можеш оцінити свої шанси скільки ти заробиш. Але в реальності ти цього не знаєш, і інколи буває так, що ти просто доїжджаєш до мінусу і платиш із заробітків минулого року чи позаминулого. Але діапазон професійного тенісиста, якщо брати тренера, фізпідготовка та якась мінімальна реабілітація, то це від 150 до 250 тисяч євро на рік. 

- Це щоб відбивати?

- Ні, це просто ти тратиш. А щоб відбити, треба заробити більше, тому що ще є родина, яка потребує на побутові речі. Діти ходять в школу ,садочок. Тобто, щоб залишитись в нулі треба заробляти десь 350-400 тисяч.

- У вас велика команда?

- Зараз більш-менш так. Четверо. Вони постійно міняються, тобто немає постійних людей. Я їжджу завжди з 1 людиною. Фізпідготовка, чи тенісний тренер, чи реабілітація. З більшою командою я не їжджу, тому що це дуже дорого. Перельоти, готелі, проживання, харчування - все оплачують гравці.

- І з цією командою, з цими людьми ви на рік підписуєте контракт?

- Ви з ними домовляєтесь на якийсь термін. І звісно, потім, якщо результатів немає, з ними треба передомовлятися. Але здебільшого це на рік, так.

«Багато було випадків, коли пропонували здати гру»

- З ким з українських спортсменів загалом підтримуєте дружні відносини?

- З багатьма. З Сергієм Бубкою (мається на увазі тенісиста, сина Сергія Назаровича Бубки, - авт.) ми знайомі вже, мабуть, більше 20 років. Він хрещений батько моєї доньки. Сергій Ребров зараз переїхав до Будапешта, тренує “Ференцварош”. З ним теж ми дуже часто зустрічаємося тут. Я приходжу на їхні матчі. І ми з ним близько товаришуємо вже біля 6 років. З Анатолієм Тимощуком дуже добре спілкуємося вже теж протягом 8 років. Тобто я не можу сказати, що я десь обділений увагою. Просто проблема  в тому, що я живу за кордоном. Якщо б я жив в Україні - це б, мабуть, було б легше, але за кордоном ти спілкуєшся скоріше з іноземцями, ніж зі своїми.

- А з ким з туру підтримуєте найбільш дружні відносини?

- Скажімо так, я не маю конфліктів в турі, що теж не погано. А спілкуюсь я, в принципі, зі всіма.

- Теніс, порівняно з футболом, джентльменський вид спорту…

- Не будемо порівнювати два непорівнянні спорти…

- Добре, не будемо порівнювати. Теніс - джентльменський вид спорту, так? Немає викриків під час розіграшів. Глядачі доволі стримано себе поводять. Розкажіть про якісь випадки з життя, коли хтось ображав відверто саме вас.

- Таке постійно. Спорт - він може бути джентльменським, але вболівальники, вони є вболівальники. Тобто це ж не від спорту залежить. Інколи приходять футбольні вболівальники на теніс і в них немає проблем ображати тенісистів. Є дуже багато моментів і на тенісному корті, коли ти чуєш не дуже добрі речі. І насправді в сьогоденні є дуже багато неприємностей з соціальними медіа, коли ти програєш матч і отримуєш просто такий вагон повідомлень не просто образливих, а реально… Коли тобі пишуть в соціальних медіа, це пишуть здебільшого наші люди, які поставили якісь гроші. Я спочатку сміявся, але коли це починає торкатися твоєї сім’ї, і що вони повбивають ваших дітей, це не дуже смішно.

- Тобто ви читаєте коментарі людей?

- Їх треба блокувати. Вони ж підписують під фотографією, це треба якось чистити. Інколи чищу я, інколи люди, які мені в цьому допомагають. Але це не смішно.

- На ваш Інстаграм пишуть, так?

- Та куди завгодно. Інстаграм, фейсбук. Я розумію, що це відповідальність спортсмена, що він йде у ці соціальні медіа, але те, яким чином це все фільтрується і яким чином той самий інстаграм і фейсбук дозволяють цим акаунтам знову з’являтись, це теж не дуже професійно.

- Ви сказали про гравців туру, що ви не маєте конфліктів. А чому вони повинні бути, конфлікти з вашими колегами?

- Є люди, які не люблять того чи іншого. У нас в Турі теж є свої групи, і свої люди, які спілкуються, і які не спілкуються між собою. Я до цих груп не належу, тому що я завжди був нейтральним. Я ніколи нікого не ображав і намагався респектувати всіх гравців.

- З людьми, з якими ви граєте в парі, ви з ними дружите чи ні?

- Так, я здається, ніколи не грав з кимось, кого я не знаю чи не маю ніяких стосунків.

- Є така теорія, що нашим українським тенісистам не дає піднятись вверх те, що вони, тільки попадаючи в більш-менш професійний теніс, на ITF, челенджери, хочуть заробити легкі гроші і відбити свій шлях до цього.

- Дуже багато є теорій. Але я не можу судити, я не можу сказати, як це все трапляється. У кінцевому випадку - це рішення кожного тенісиста, кожної людини, кожного спортсмена. Якщо він хоче щось таке робити чи він цього не хоче. Звісно, це проти правил. Але це рішення кожного індивідуального спортсмена. Я не вважаю це правильним.

- Тут питання не тільки в самому спортсмені. Питання в тому, що наприклад, спортсмену 18-19 років. Він починає їздити на ITF. А знаходяться люди, які йому це пропонують і молодих людей дуже легко з правильного шляху збити.

- Звісно, легко збити. Але знаєте, як є, люди кажуть, ось ми так нічого не заробляємо, а так ми хоч щось заробимо. Коли люди йдуть до конкретного спорту, вони знають, що їх чекає. Вони ж не йдуть, не знаючи, що в настільному тенісі чи в сквоші немає дуже багато грошей, в атлетиці також немає дуже багато грошей. Це всі люди знають, але вони це роблять, тому що вони люблять цей спорт, тому що вони хочуть чимось займатись. Тому потім не треба перекладати відповідальність на спорт, що він їм нічого не дає, тому вони це роблять. Це не дуже правильно.

- Вам взагалі пропонували в вашій кар’єрі здати гру?

- Так. Це відбувалось через телефон, дзвонили до номера в готелі, приходили знайомі колишні тенісисти пропонували. Дуже багато було випадків.

- І як ви з цим боретесь? Відключаєте, блокуєте ті номери чи як?

- Насправді в мене все це було достатньо давно, коли я теж був молодшим. Так, мені було десь 23-25 роки, десь в тому віці. І коли ти просто ставиш відразу чітке “ні“, то вони ще пробують рік-півтора. Але потім воно все розходиться і люди перестають пропонувати, тому що розуміють, що там не буде іншої відповіді.

«Кожен громадянин має мати свою позицію»

- Якби не великий теніс, ким би став Сергій Стаховський?

- В мене не було іншого шляху. В мене був тільки теніс. Я був дуже маленький, коли мені це дуже сподобалось і я мав те щастя, що мої батьки мене в цьому підтримували. І ще більше щастя в тому, що моя кар’єра і мій шлях склався, як він склався. Що мені пощастило виїхати за кордон і там розвиватись, як спортсменові. Тобто я не можу вам сказати, ким би я був, якщо б не грав в теніс. В мене завжди була ціль і я завжди любив те, що я роблю.

- В які види спорту ви ще любите грати, крім великого тенісу?

- Всі. Футбол, баскетбол, плавання. Всі спорти, які пов’язані з м’ячем, скажімо так.

- Часто буває, що вдається в футбол чи баскетбол побігати?

- Пограли трохи з командою України на зборі. Зараз є така ініціатива у австрійців. Вони зібрали свою команду тенісистів. У Словаччині є одна команда і зараз ще словенці, мені здається, і боснійці зібрали свої команди. І я граю за словаків, як легіонер. В кінці сезону вони завжди приїжджають і грають професійний матч, на великому полі, з суддями з усім. Дуже прикольно.

- Де цей матч відбувається?

- Минулого року ми грали у Словаччині проти словенців. У Братиславі. А цього року повинні грати у Відні 4 команди.

- Це з ким ви в команді граєте зі словаків?

- Кліжан, Гомбош, Зеленай, Полашек. Усі словаки активні і ті, що грали. Тобто критерій - ти повинен грати в теніс чи грав. Тренери, хто завгодно.

- Хто з тенісистів найкращий футболіст?

- Це мені важко сказати, бо ми в Турі ніколи так не грали, але мені здається, Рафа показував нормальні скіли, коли ми грали в Індіан-Веллс на тому маленькому майданчику. Я думаю, що Надаль буде дуже крутим.

- Є споріднений вид спорту до великого тенісу - настільний теніс. Ви так само такий сильний в настільному тенісі?

- Інколи граю. Я б не сказав, що такий сильний. Мені здається дуже багато тенісистів зараз грає у настільний теніс на змаганнях. Але мені завжди казали, що це не дуже добре, що там маленький м’ячик, легка ракетка. І я завжди грав лівою рукою. Ми в родині грали, з батьком, з братами. У нас стоїть настільний теніс в гаражі. Тобто ми грали. Але я завжди грав лівою, тому боявся, що це якось завадить моєму тенісу.

- Кажуть, гра лівою рукою розвиває дуже мозок, обидві півкулі і допомагає в спорті.

- Цього я не можу вам сказати (Сміється).

- Ви завжди висловлювали свою патріотичну позицію, у порівнянні, наприклад, з іншими спортсменами. Не всі спортсмени відкрито висловлюють свою позицію. Яке взагалі ваше ставлення до вислову “спорт поза політикою”.

- Воно смішне, тому що спорт - це і є політика. Коли ми говоримо про будь-який спорт, бюджет, скажімо, не знаю, атлетика, футбол. Фінансування йде з держбюджету. Тобто громадяни платять податки, парламентарій приймає рішення і йде фінансування. Тобто казати, що спорт поза політикою - це реально смішно. Так, можна сказати, що теніс, він можливо поза політикою, але теніс теж не є поза політикою, оскільки всі змагання, які проходять, чи великі, чи малі, наприклад великі шоломи, вони безпосередньо йдуть рука в руку з державою, в яких вони проводяться. Бо без підтримки цієї держави, цих змагань би не було ніколи. Мені здається, що в наші дні чим далі, тим більше буде торкатися спорт з політикою.

- Як ви вважаєте, чому ваші колеги-спортсмени не можуть сказати відкрито свою позицію, а приховують її поза якимись різними теоріями, такими як “спорт поза політикою” і т.д?

- Я не можу казати за своїх колег, що вони думають. Кожен громадянин, спортсмен чи не спортсмен, має мати якусь свою позицію. Ми маємо право їх критикувати, і ми маємо право на свою позицію. Але ми не маємо права на масове хейтерство, що в них така позиція. Це їх думка. Моє право не слідкувати за їхніми виступами, не вболівати за них. Це моє право, як громадянина. Але, щоб я казав, що вони погані, а ми хороші, це теж не правильно, бо кожна людина має право вільно думати і вільно вибирати.

- Ви спілкуєтесь із тенісистами з Росії?

- Зараз так. Зараз більше і легше, але 14-16 роки були дуже важкими.

- У розмовах говорите про політику , про війну?

- Намагаємось цієї теми менше торкатись, тому що в мене було дуже багато конфліктів у 14-16-му роках. Скажімо так, країна, з якої вони виходять, вони мало впливають, куди це все йде. Тобто в них реально в руках немає нічого, чим вони можуть щось змінити. Тому вони намагаються бути поза політикою, як то кажуть, “спорт поза політикою”.

- А з ким конкретно конфліктували?

- Це дуже болюча тема для мене. Ми дуже добре товаришували і товаришуємо з Южним. Я хрещений батько його сина, але в нас був такий серйозний розлад у 2014-му, спрямований тим, що трапилось в нашій країні. Ми це вже поклали за нас, ми продебатували. Я зрозумів, що я був, мабуть, надто агресивний тоді чи злий просто, і я не бачу сенсу це розбирати.

«Цього року випускаємо перший вінтаж – “ACEbyStakhovsky”»

- Добре, перейдемо тоді до більш приємнішого. Розкажіть, про свої хобі. Які у вас є захоплення?

- Мої діти, моя дружина - це моє найбільше хобі. І від десь...навіть не знаю, коли я почав грати в Бордо...2010 року, мені здається, мене французи підсадили на вино. Тобто я почав грати за клуб у Бордо, а головний спонсор клубу - це всі…

- Виплачував зарплату вином (Сміх)

- І така можливість була теж. Тобто ти міг брати вином, а міг брати грошима. Я кажу, ви що, яке вино. Давайте гроші. Але в них була така традиція, коли ми завжди приїжджали, у них в обід біле, увечері завжди червоне. І вони мене вчили, що таке вино. Возили мене на виноробства дуже круті, показували, робили екскурсії. І мені дуже сподобався увесь цей процес, скажімо так, шарм цього виноробства. І десь з 10-го року я почав задумуватись над вином. Потім з 11-го року почав купувати вино, збирати. А потім були ідеї закласти виноробство і десь 3 роки тому, я викупив 20 гектарів виноградників і цього року випускаємо перший вінтаж 2018 року. 

- Це бізнес? Це те, що приносить заробіток чи це більше задоволення?

- Я вам скажу так, виходить перший вінтаж. Я не можу сказати, що це бізнес, тому що поки що - це великий мінус. Це величезний мінус. І не факт, що воно буде продаватись, тобто ми робимо максимум для того, щоб це був просто правильний продукт. Щоб це було вино, а не щось розведене з водою на чипсах. Я купляв бочки прямо в Бордо. Мені пощастило через те, що я граю, познайомитись з багатьма - з виноробами, з людьми, які виробляють бочки. Ми завезли 200 бочок минулого року. Ми зібрали винограду тільки з 12 гектарів. Наступного року сподіваємось на 20. І зараз чекаємо процесу. Я не знаю, що це буде, але обов’язково купуйте. (Сміється)

- Як воно буде називатись?

- “ACE by Stakhovsky”. Тобто називатись буде “ACE”, і буде маленьким шрифтом “by Stakhovsky”. Ми хотіли якось прив’язати спортивну тематику до вина, тому що мені хотілось якось теніс відзначити. Тому що завдяки тенісу, у мене є така можливість. Ну ось придумали.

- Може бути червоне вино - це грунтовий теніс, біле вино - це теніс на харді…

- Цього року в нас тільки червоне вино. Давайте біле вже тоді на траві, а не на харді.

- Ні, на траві…

- Це розе (Сміється). Теж непогана ідея. Ми це зауважимо.

- Так, відзначте цю ідею. Мені бутилочку вина потім.

- Обов’язково (Сміється).

 - Ці виноградники вони в Україні знаходяться, так?

- Так, це в Україні.

- І скільки людей зараз слідкує у вас за процесом?

- Я вам не можу сказати повний стафф. На виноградниках в нас працює близько 20 людей. Зараз, бо йде збір, але це тимчасові. Постійних в нас біля 6, плюс винороби, які займаються, слідкують і розливають. Я не маю потужності розливати вино сам. В мене є потужності мати виноградники, мати де їх складувати і займатися процесом. Але розливати вино ми будемо у якогось бренду. Це буде мій бренд, але розливати їх треба на потужностях, які коштують дуже багато і в мене таких грошей немає.

- Скільки разів на рік вам вдається приїхати і подивитись на свої виноградники, як відбувається процес?

- Цього року дуже мало. Минулого року теж нереально мало. Сподіваюсь, що в майбутньому більше і більше. Тому що кар’єра йде вже більше до кінця, ніж до початку.

- Ви самі зрізаєте виноград?

- Мав їхати, але Марченко зробив все, щоб я не їхав. Зараз йде збір і вже вони завершують, мабуть.

- І давите ногами, так як в іспанії? (Сміх)

- Ні-ні-ні.... Ногами ми не давимо, у нас на все є технологія. (Сміється)

- Розкажіть ще про вашу сім’ю.

- Це, мабуть, найбільша моя перемога. Ви питали про 5. Бачите, а я дружину свою туди навіть не вніс. Вона, мабуть, мене розлюбить за це. Але я вважаю, що для мене найкращим чи навіть найбільшим успіхом в житті є моя сім’я. Це моя дружина Анфіса і мої діти. Тобто все, що я роблю на корті зараз чи від народження моєї першої доньки Таїсії - це я роблю для своєї родини. Тому що приорітети трошки з’їхали. Коли я був молодший, мені дуже кортіло щось комусь доказати, чи то батькам, чи людям, які навколо мене. Зараз в мене тільки одна ціль - це забезпечити свою сім’ю, забезпечити своїх дітей на майбутнє, щоб вони могли розвиватись, і щоб в них був шанс у цьому житті.

Володимир Крупчук, Софія Ткачук

P.S. Якщо вам сподобалось це інтерв’ю, підтримайте нас лайком, підпишіться на блог, а також на наш Youtube і соціальні мережі, щоб не пропустити наступні цікаві розмови.