Реклама 18+

Дитятьєв «Як можна їхати в країну, яка веде бойові дії проти твоєї країни»

«3-4 команди з непоганим бюджетом»

 - Так сталось, ви вилетіли з єврокубків. Чи будуть прийняті якісь міри в команді?

- Це буде відомо в перший тиждень. Думаю, що нічого особливо не зміниться. Можливо, зміняться деякі позиції в складі. Думаю, нічого глобального не буде.

 - В чому бачиш причину, що ти останні тури попереднього чемпіонату, і зараз в єврокубках, не в стартовому складі? Що у вас змінилось в команді?

- Зараз можна казати, що тренер мене не любить чи ще щось, що контракт не продовжив, коли пропонували. Насправді всі причини треба шукати в ігровому плані. Мабуть, не даю таку різницю на тренуванні, щоб поставити мене беззастережно в основний склад. Тому не можу нікого звинувачувати, крім самого себе.

 - В тебе зараз ще на рік контракт з «Краковією» і тобі пропонували його ще продовжити? Так?

- Так. Можна сказати зараз йде стадія перемовин. В мене ще рік по контракту. І так само ще в половини команди закінчуються контракти через рік. Ми розмовляли і вони запропонували певні умови і зараз, можна сказати, ми домовляємось.

- Ти вже два роки в Кракові. Вже пристосувався тут до життя?

- Так, пристосувався повністю. Навіть зараз, коли приїжджав у відпустку додому, зловив себе на думці, що я думаю польською. Розумієш? Перш ніж щось сказати, ти спочатку думаєш, що сказати. А я в Україну приїхав і думаю польською мовою. Це трохи навіть дратує.

 - Сьогодні чув на тренуванні, що з партнерами ти розмовляв польською.

- Я можу розмовляти, як хочу. Але, зрозуміло, що за два роки вже вивчив мову і можу з ними розмовляти як з тобою, лише на польській. Це не складно. З плином часу я вчусь, дізнаюсь нові слова. При цьому не ходив ні на які курси. Не було такого.

 - Але матюкався російською.

- Ну так.

 - Розкажи про клуб. «Краковія» - найстаріший клуб Польщі. Чув, що зараз будують нову базу.

- Сказали за 14 місяців її побудують. Серйозно взялись. Вже два роки обіцяли, що почнуть будувати, але почали ось нещодавно. Це клуб з великими традиціями. З великими вболівальниками. Вони дуже переживають, вболівають за клуб. Ви, мабуть, вчора помітили. Навіть, зустрічаючи їх часто в місті, вони за тебе завжди горою.

 - Які завдання перед командою стоять на цей сезон?

- Завдання як мінімум повторити минулорічний результат – 4 місце. Як максимум, здобути якісь медалі. І звісно ж поборотись за кубок.

 - Польський чемпіонат дуже непередбачливий. Ви посіли 4 місце. А чого не вистачило, щоб зачепитись за медалі?

- Якщо пригадати минулий сезон, ми погано почали на старті чемпіонату. Дуже багато ігор програли, зіграли в нічию. Була така мішанина зі складом. Тренер постійно щось змінював. Тому початок сезону ми провалили. Потім вже вирівнялись, наздогнали. Я вважаю, що спочатку в кожній грі не вистачило певних очок. Спочатку був дуже великий розрив. Потім вже виграли близько 7 ігор підряд, і піднялись з 15 місця на 5. Як ти й сказав, чемпіонат дуже непередбачливий. Ти не знаєш, хто в кого може перемогти, а в кого програти, хто й де втратить очки, не дивлячись ні на що. Буде це «Легія» Варшава, чи «Заглембє» Любін, чи Сосновець.

  - А бюджети в команд дуже відрізняються чи майже всі рівні?

- Є 4-5 команд з бюджетами вищими за інші, але в основному, приблизно зрівняні. Немає такої прірви, як в Україні. Коли є певна кількість команд з маленьким бюджетом і буквально 3-4 команди з плюс-мінус непоганим бюджетом.

 - Проте в єврокубках польські команди чомусь не можуть нічого добитись.

- Так, практика показує, що поки не готові. Не знаю чому. Чесно, для мене це також поки здивування, якщо брати нашу команду. Я вперше виступав з «Краковією» в єврокубку. Але знову ж таки, сказати, що я грав, не можу. Дивився. Таким було рішення тренера, що я можу зробити. Прикро, коли граєш сезон за єврокубки, а потім не виходиш ні на хвилину.

  

«Польським арбітрам дуже допомагає VAR»

 - В нас в Україні в чемпіонаті постійно дуже нарікають на суддів. Розказують, що вони не так судять, що підсуджують «Шахтарю» та «Динамо». В пресі завжди Польщу ставлять за приклад. Шимон Марциняк судив на чемпіонаті світу. У нас жоден арбітр не судив на чемпіонаті світу. Це якось відчувається в чемпіонаті, що рівень суддівства високий чи ні?

- Я не можу виділити прямо високий рівень суддівства, але можу виділити те, що їм велика допомога йде від VAR. Вважаю, що ця система побудована на стільки правильно, що вона трохи змінює футбол, як такий. З нею ти починаєш грати по-іншому. По-іншому починаєш грати на стандартах, по-іншому все сприймаєш на полі, реакція йде інакша. Вони тепер спокійні. Якщо приймає неправильне рішення, йому підказують. Він повертається, дивиться, і змінює його. В випадку з Україною, без VAR вони повинні приймати рішення за 2 секунди. Я не виправдовую ні одного суддю і можу назвати багатьох негідників, які судили на іграх, коли я грав в ПЛ. Не буду називати. Це такий рівень суддівства, чесно, який не додає видовищності футболу. Тут, загалом, можу сказати, що непоганий рівень суддівства. Але думаю, що це за рахунок VAR.

 - VAR взагалі – це позитив для футболу?

- Я думаю, що так. Для мене так.

 - Тут в Польщі дуже розвинутий фанатський рух. На яких стадіонах в Польщі найбільше відчувається підтримка фанатів?

- Звісно ж, насамперед, скажу про наш стадіон. Підтримка на нашому стадіоні в будь-якому випадку буде більша, ніж на будь-якому іншому. Можу виділити такі стадіони, як «Лех» Познань, «Легія» Варшава, «Лехія» Гданськ, «Шльонськ» Вроцлав. Чесно, багато стадіонів, на яких приємно грати. Просто від того, що ходить багато людей. Кожен вболіває і вболіває дуже віддано. Коли лише прийшов, перший сезон – це для мене було, як заново народитись на футбольному полі. Виходиш і отримуєш задоволення від цієї атмосфери. В Україні цього трохи бракувало.

 - Відповідно, вболівальники можуть мати претензії до футболістів за те, що вони не викладаються на футбольному полі. В тебе були якісь неприємні розмови з вболівальниками після невдалих матчів?

- Ні, тьфу-тьфу, поки не було таких випадків. Нормально сприймали. Звісно, претензії будуть завжди. Читаєш інтернет, фейсбук, інстаграм. Незадоволені вболівальники можуть щось написати. Але загалом вони пишуть через програш, невдалий результат. Але щоб переходили на особистості, такого не було.

 - То можливо через те, що в тебе 198 см росту?

- 196, але дякую (Сміється). Можливо й тому.

 - Як вважаєш, чому в нас в Україні стільки людей не може ходити на стадіон і не така підтримка?

- Почнемо з того, що може ходити стільки людей. Але, бачиш, зараз напевно не варто забувати про становище в Україні і настрої людей. Не може бути, щоб в країні було не все нормально, а в футболі було. В будь-якому випадку тут люди, відверто кажучи, краще живуть. Кращі умови для життя. У них менше турбот. І для них футбол, як віддушина якогось роду. Вони ходять і відпочивають там. У нас людям не до футболу, напевно. Я так думаю, інших пояснень не бачу. Сказати, що в нас так впав рівень футболу, що люди взагалі перестали ходити на нього, я в це не вірю.

 - Може питання просто в умовах. От я, наприклад, вчора був на стадіоні у вас. Мене дуже вразила «Молода Краковія» – місце, де граються діти. Батьки приходять і можуть подивитись футбол, а діти граються, мають іграшки, гірки, гойдалки.

- Таке є не на всіх стадіонах. Зрозуміло. Не думаю, що коли в Україні також зроблять дитячі майданчики на стадіонах, то люди прямо побіжуть туди.

 - Але це вже крок до якоїсь тисячі людей.

- Звісно, все в дрібницях. Сто відсотків. Тобі видніше зараз це помітити, а я за два роки до цього вже звик і можу не помітити. Це коли в Україну приїжджаєш, то все впадає в око. Дико на все дивитись. Ось зараз ми йдемо, наче ж чисто. А в нас ідеш – той покурив, викинув недопалок, той плюнув, той насіння лузає. Тут таке, якщо й бачив, то дуже рідко.

«Фани можуть забігти з мачете, з палками»

 - Тебе впізнають на вулицях Кракова?

- Якщо скажу так, а ми тут ходимо хвилин 30 і мене ще не впізнали (Сміється).

- Тебе легко впізнати по руці. Навіть, якщо не знаєш в лице, ти ще й кепкою прикрив, то руку видно.

- Коли ми ходимо в Старе місто на обід чи на вечерю, то впізнають. Часто підходять, фотографуються. Але не варто забувати, що в Кракові більший фанатський рух «Вісли», ніж у «Краковії». У них тут таке, м’яко кажучи, протистояння.

- Знаю історію, як ти перед дербі з «Віслою» йшов по місту в футболці «Краковії». І в роздягальні сказали: «Ти що, Льоха, як ти міг?»

- Трохи було не так. Був заїзд, я їхав на машині, але вже вдома переодівся в червону екіпіровку з гербом «Краковії». І вони мені тоді сказали, більше не роби такого, бо це доволі небезпечно.

 - Це небезпечно саме перед дербі? Чи, наприклад, якщо я зараз одягну футболку «Краковії» і буду йти по місту, то це буде небезпечно?

- Не знаю, на твій страх і ризик, чесно. Тому що тут є такі «нєвмєняшечки», ходять по місту. Знаю випадки на дискотеці. Певні дискотеки «тримають» наші фани, певні – фани «Вісли». І вони неадекватні можуть забігти з мачете, з палками і чекати. Не забігти, вони заходять з сумками і сидять за столом. Якщо хтось приходить із фанів «Краковії» або навпаки, то там може таке початись. Тобто вони трохи несамовиті.

 - Коли ти перейшов в «Краковію», ти розповідав, що було важко пристосуватися. В тому плані, що ти не знав польської мови. А ще була історія, коли ти їхав на машині з українськими номерами, і тебе якийсь пішохід провокував. Розкажи цю історію і як взагалі в Польщі ставляться до українців.

- Ти знаєш, це напевно був такий єдиний випадок. Ну не єдиний, ще був на стадіоні один хлопець. Щось там кричав про Україну, але його швидко там заткнули. Це такі рідкі випадки. «В сім’ї не без урода». Завжди знайдеться якийсь ідіот. Так, я їхав на машині, як вже розповідав. Зупинився на пішохідному переході. Він переходив і побачив українські номери. Почав матюкатись на польській. І я йому трохи теж відповів польською. Сказав, щоб він йшов далі, куди йде. Але трохи з лайкою польською. В принципі, таких ситуацій мало. Але, я так розумію, все одно присутні націоналісти. Я на них рідко наштовхувався, але були такі поодинокі випадки. Такий наш світ зараз. Люди трохи по-різному сприймають національність. Для деяких це показник чогось історичного. Наче я щось з ними зробив погане. Наче мій дід когось застрелив. Для мене це смішно. Для когось це важливо, можливо боляче, не знаю.

 - В усіх командах, де ти грав, маю на увазі «Ворскла», «Карпати», ти був любимчиком вболівальників. Зразу входив в довіру вболівальників. Це через твою відкритість чи чому так склалось?

- Не знаю, для мене це новина. Справді, був таким любимчиком?

 - На скільки я знаю, у Львові так. Навіть за пів року. В Полтаві так само.

- Чесно, не знаю. Може люди просто відчувають, коли людина повністю віддається на футбольному полі. Можливо це притягує. За які ще якості це може бути. В команді головне футбольні якості, насамперед. Як часто кажуть футболісти, хороший хлопець – це не професія. І в футболі те саме. Головне, щоб на полі приносив користь, а інше вже не сильно важливе.

 - Бачив навіть в інстаграмі в коментарях, ти відписував комусь із вболівальників «Ворскли», який пропонував десь зустрітись. Ти казав, так, без проблем.

- Я завжди всім охочим кажу, хто хоче відвідати гру, зустрітись поспілкуватись. Завжди був відкритий до діалогу. Всі охочі писали і я завжди відповідав. Так що, для реклами, хто хоче в Краків на футбольний матч, я безкоштовно заведу.

«Ворскла» були винна більше 10 тисяч»

 - Розкажи про початок кар’єри. Ти грав у ДЮСШ в Новій Каховці. Тут тобі 17 років, ти не підписав контракт ні з яким професійним клубом. «Все, кар’єра закінчена». Ти так тоді подумав?

- Я не пам’ятаю, які думки тоді в мене були. Я завжди вірив, що буду грати в вищій лізі. Був завжди в цьому впевнений. Хоча багато хто з цього сміявся. Але завжди була впевненість, що рано чи пізно я там гратиму. Протягом певного часу вийшло так, що я добився тієї мінімальної цілі на тому етапі, яка переді мною стояла.

 - Після ДЮСШ куди ти пішов грати?

- Грав на область, здається. Потім утворилася нова професійна команда «Енергія» Нова Каховка. Там ми вже грали в другій лізі.

 - В якій команді в Україні був твій найкращий період?

- Я сподіваюсь, він ще попереду.

 - В Україні?

- Так. Чому б ні.

 - Якось так склалось, що в усіх командах, де ти грав, були якісь фінансові проблеми. Це правда?

- Ні, не у всіх командах. Абсолютно не у всіх. Лише в одній команді були проблеми фінансові. У «Ворсклі». Ні в «Олімпіку», ні в «Карпатах» жодних проблем з цим не було.

 - В «Ворсклі» вам не платили зарплату 5 чи 6 місяців. Так було?

- Більше було.

 - Яка була атмосфера тоді в команді?

- Яка може бути атмосфера в команді, в якій не платять близько 10 місяців зарплату? Зрозуміло, що нічого хорошого там не було. Але все одно, не дивлячись на це, ми тримали прекрасний колектив. Напевно, в будь-якій іншій команді колектив би посипався після таких тривалих заборгованостей.

 - Зараз ще є борги перед тобою?

- Ні, ні. Вже давно розрахувались. Повністю. Але вдалось до битись лише через суд. Півтора року чекав, щоб повернули всі гроші.

 - Це сума яка? Більше десяти тисяч?

- Більше.

 - Після «Ворскли» ти підписав контракт з «Карпатами», пів року пройшло і ти пішов. Яка головна причина того, що ти пішов з «Карпат»?

- Головна причина – небажання керівництва і тренера працювати. Ось і все. З самого початку було сказано, що тренер не буде розраховувати на певну кількість футболістів. Було два варіанти шляху – отримувати зарплату і тренуватись в дублі або домовлятись, йти та шукати нову команду. Тобто я про це навіть не думав. Ясна річ, прийшов одразу до Дячука-Ставицького і сказав: «Від вас нічого не буду вимагати». Хоча зазвичай, маючи контракт півтора року, футболіст дуже легко може вимагати виплатити йому мінімум половину зарплати, що залишилась, і йти. Зазвичай так буває, і футболісти сидять по декілька місяців там і торгуються. Керівництво каже, давай я тобі три зарплати дам. Я кажу, ні, давай п’ять. Кажу для прикладу, як це відбувається. Я прийшов до Дячука-Ставицького, сказав, дайте мені зарплату за цей місяць і я йду. Він чуть зі стільця від щастя не впав. Так що ось так, забрав і пішов.

«Вирішили тримати м’яч, щоб поламати ставки»

 - Ти взагалі вважаєш себе азартною людиною?

- Азартною? Напевно більше ні, ніж так.

 - Ставки любиш ставити?

- Ні, не ставив. Можу в карти зіграти. Колись може і ставив, але в мене немає такого, що я хочу поставити.

 - В мене просто якось так пішло, мабуть, це негативно. «Енергія» з Нової Каховки асоціюється з двома епізодами. Обидва за 2004-2005 рік.

- На «Оболонь арені», якщо я не помиляюсь.

 - Так, це перший епізод. 2004 рік на «Оболонь арені», коли було явно видно, що здається їм потрібно пропустити гол в першому таймі. А другий епізод був, цілком можливо, що ти грав в цьому матчі, ти тоді грав вже за «Олімпік», на меморіалі Макарова перед сезоном в 2005 році. Гравець «Енергії» почав говорити по телефону прямо під час матчу. Пам’ятаєш цей епізод?

- Так. Ти прямо в погоні за сенсацією (Сміється). Так, якщо брати епізод на «Оболонь арені», я подивився вже цей епізод через кілька днів в записі. Передивився ці моменти. Я був в шоці, чесно кажучи. Я знав багатьох футболістів, які грали за цю команду. Я знав тренерів, які там тренували. І після цього випадку в мене дуже сильно змінилось до них відношення, дуже сильно. Я ще досі деяких учасників цього матчу травлю постійно, коли бачу. Чесно, немає слів, не знаю, що можна сказати з цього приводу. Це смішно.

 - Ти, як футболіст, прекрасно розумієш, що для захисників це нереально так грати.

- Про що ти кажеш. Це, як то кажуть, горбиль. Це що треба мати в голові, щоб так «ісполняти» на полі? При чому це ж друга ліга. 

 - На той час в «Енергії» були фінансові проблеми?

- Фінансових проблем не було. Були певні умови, на скільки я знаю. Може хтось хотів побільше. І зібралась така група футболістів та тренерів. Не буду прізвища називати, кожен може загуглити, хто тренував в тому році, які просто домовились заробити трохи грошей, як я це бачу. По-іншому не може бути. І «ісполняли». Сумніваюсь, що це єдиний матч, в якому вони робили таке в тому сезоні. Просто я за ними не слідкував.

- Але цей був дуже явний. А матч з «Олімпіком», коли грали, ти тоді грав?

- Так, я якраз грав. І мене чогось так обурив той футболіст, що розмовляв по телефону.

 - Ти бачив саме цей момент?

- Ну звісно. Я був присутній на грі, грав 90 хвилин. Ми почали грати. Все нормально, грали. І, до речі, той же тренер, той же тренерський штаб був присутній. Це був якраз той рік. Я дивлюсь, що вони почали витворяти якісь «поза грою». Видно, що відбувається щось не те. Після чого я підійшов в перерві до Санжару. Сказав: «Миколайович, треба щось робити, тому що щось тут…». І ми вирішили в другому таймі просто тримати м’яч і не забивати гол, щоб поламати якісь там ставки. Якраз в той період, як ми почали тримати, очевидно, цей футболіст зрозумів, що біда. І почав, на скільки мені відомо, ставити на те, що ніхто не заб’є. Мабуть, щоб відбити суму грошей, яку поставив. Мабуть, все-таки так. І вийшло так, як вийшло. Я потім в перерві йому сказав, щоб зняв футболку. Він вийшов в футболці з моїм номером, в якій я ще в «Енергії» грав. Мені так стало образливо через це.

 - Який це був номер?

- 15-й.

 - В тебе були в кар’єрі випадки, щоб пропонували партнери чи прямо на тебе виходили люди, які б пропонували зіграти на результат? Жовті, червоні, голи?

- Так, були. Писали в соцмережах. Могли на телефон писати з якихось номерів. Не знаю, звідки брались номери. Може якісь агенти роздають. Я знаю, що ходять люди, які це пропонують, «давайте зробимо жовті карточки» чи ще якісь речі. Знаю багато молодих, до яких звертались. Мені писали в соцмережах, чи цікавить вас. Як ти відреагуєш, потім може й будуть далі писати. Не знаю, для мене не зрозуміло, як можна, граючи в вищій лізі, коли ти добився певного рівня, ти будуєш якусь кар’єру. Не знаю, за яку суму ти готовий все це проміняти? Яку суму можуть тобі запропонувати, щоб ти ось так під укіс пустив свою кар’єру? Нехай навіть на завершенні кар’єри. Це репутація, яку все одно ні за що не купиш. Якщо плануєш далі працювати в футболі. Тренувати чи виконувати будь-які функції в клубі. Цей слід залишиться назавжди. Я вважаю, це безглузда затія.

«Коли в тебе перед вікнами стріляють – це дуже страшно»

 - Перейдемо до твоєї кар’єри в «Олімпіку». Ти в «Олімпіку» виступав в той час, коли почались бойові дії, можна сказати, відкрита війна. Ти скидав в Інстаграмі відео, де ти знімаєш з бази, як бомблять воєнне училище.

- Так, інститут.

 - Коли це було? І що в цей момент взагалі на базі відбувалось?

- Стіни тряслись так, що я, чесно, був в шоці. Було чесно страшно. Від початку ми були на телефоні з президентом, як тільки все це почалось. Він все заспокоював. Казав, що зараз все налагодиться. Але ми були вже зібрані. Сиділи на валізах. Доволі швидко президент прийняв рішення і ми поїхали з Донецька. Коли в тебе перед вікнами стріляють в п’яти метрах, а в тебе поряд в сусідній кімнаті спить маленька дитина, то це, чесно, дуже страшно.

 - Ви тоді на базі сім’єю жили?

- Ні. Як виходить… Ми жили з сім’єю навпроти входу в телецентр. Телецентр і вхід в телецентр. Прямо такий в’їзд. І нам ввечері дзвонить, здається, моя мама, і каже, що по «Інтеру» сказали, що буде захоплення телецентру завтра в Донецьку. Я кажу, та кого ти слухаєш, яке захоплення, про що ти взагалі. І ми зранку прокинулись і з 8 ранку починає збиратись ОМОН чи міліція і йде туди в телецентр. Заходять до 11 дня з касками, щитами. Потім залітають дві машини, звідти вилітають люди. Ми стоїмо біля вікна, і на все це дивимось. Вони залітають і починають стріляти в сторону телецентру. Це було буквально секунд 30. Вони постріляли, сіли в машину і поїхали. Це страшно. Я одразу ж посадив сім’ю на таксі і відправив в Нову Каховку. Потім десь через тиждень ми всі теж поїхали.

 - І весь цей тиждень ви тренувались прямо там?

- Чесно, не пам’ятаю чи ми тренувались. Здається, що так, тренувались.

 

«В ЦСКА точно би не перейшов»

 - Ще хотів на тему збірної. Ти, коли зарекомендував себе добре в «Ворсклі», був постійно на олівці у тренерів збірної, але так і не дотягнув ні разу, щоб тебе викликали. Як думаєш, після 30-ти є шанси, що дебютуєш в збірній?

- Хочеться вірити, що є шанси. Я не знаю. Це треба у тренера збірної питати. Про що можна зараз говорити. Треба постійно грати. Хоча й, коли я постійно грав, таких розмов не ходило навіть. Кожен футболіст розраховує на те, що колись його викличуть у збірну. Все для цього роблю, стараюсь, працюю. Сподіваюсь, що колись це станеться.

 - Перейдемо на тему найпопулярнішу зараз в Україні – тему виборів. Ти тут в Кракові. Нещодавно були вибори. Вдалось проголосувати?

- Чесно, ні. Хотів, але не вийшло. Мабуть, не має мені виправдання, але не вдалось. Просто не було часу.

 - А взагалі якби голосував, то за кого б?

- За Зеленського.

 - Вважаєш, Зеленський може щось змінити?

- Дивлячись на те, як побудована його передвиборча кампанія, я чув за рахунок чого вони збираються покращувати життя… Зараз буде в нас політична хвилинка, так? (Сміється) Мені це імпонує, чесно. Дивлячись на перші кроки, то я вважаю, він на правильному шляху. І я не помилився в своєму виборі, нехай навіть уявному. Думаю, що в нього все вдасться.

 - Читав в одному інтерв’ю, що в тебе батько займався футболом. Розкажи, де він грав, на якому рівні?

- Грав в московському ЦСКА. Був тренер з «Кристала» Херсон, не пам’ятаю прізвище. Вони разом з батьком були в цій команді. І його запросили в московський ЦСКА, а він покликав батька. Він також був захисником. На той час переднім. Раніше була така позиція. Якось так, не знаю, що ще розповісти. Також грав в «Енергії» Нова Каховка. Він, до речі, грав в «Енергії», грав в «Кристалі», грав навіть у «Буковині». І я якось повторив його долю трохи, навіть сам того не підозрюючи. Я пройшов ті ж команди.

 - В ЦСКА хочеш?

- Ні. В ЦСКА не хочу точно.

 - Ти взагалі, я так розумію, проти того, щоб виступати в Росії, коли йде війна?

- Я не можу сказати прямо проти. Особисто я, не поїду. Я маю багатьох друзів, які там грали або вважають нормальним туди їхати і грати. Але в мене трохи інша позиція. Я ніколи з ними на цю тему не сварився. У мене така позиція. Я не розумію, як можна їздити в країну, яка веде воєнні дії на території нашої країни. Для мене це не зрозуміло і неприпустимо. Я б не поїхав. Але знову ж таки, не в моєму праві винити того, хто поїхав. Його вибір. Хтось може казати, що футбол поза політикою, але я не думаю, що це взагалі можливо. Футбол ніколи не був поза політикою.

 

«Я непогано малюю»

 - Маєш якісь хобі? Знаю, любиш читати. Може ще щось?

- Знаєш, останні пів року не читав. Щось якось я хвилями, то багато читаю, то не читаю взагалі. Щось поки в творчій відпустці.

 - А ще ти колись ходив в художню школу.

- Так.

 - Давно малював?

- До шостого класу, п’ять років, я ходив в художню школу. Гарно малював. Чи, мабуть, малюю. Це по ідеї не повинно нікуди зникати. Але з того моменту, коли треба було вибрати чи поступати в художню школу далі, в училище, чи йти тренуватись, то я навіть не думаючи вибрав, я піду тренуватись. І з того моменту я жодного разу в руки… Хоча ні, за винятком, пів року тому я купив собі альбом, думав помалювати. Було цікаво. І от мене щось не тягне поки, за весь цей час після закінчення художньої школи мене просто не тягне малювати взагалі. Не знаю чому. Може в років 50 потягне, але зараз не знаю чому, не тягне. Хоча були великі перспективи. Чесно великі. Я не погано малюю.

 - На базі текст «Cracovia Pany» ти малював?

- Та ні, це для медіа, щоб сфотографували. Вони попросили, я взяв до рук балончик. Намалював букву. Вони потім в результаті все замалювали, і написали самі. О молодці, кажу. Ми старались, а вони все…

 

- Розкажи про свою сім’ю. Зараз, я так розумію, вона в Україні.

- Так, поки тимчасово в Україні. Ми так вирішили. Знаєш, тут мало таких інтернаціональних садочків, в які можна віддати дитину і там будуть розмовляти українською, російською. Тут їх дуже мало. Насамперед дитині було трохи важкувато. І ми в новій Каховці віддали її в садочок. І вона хоча б свою мову вивчить спочатку – українську. Щоб починати вчити польську, треба знати хоча б свою. Я вважаю, що дитина повинна добре знати свою мову. І поки тимчасово, поки ще є час до першого класу, вона ходить в садок в новій Каховці. Побачимо, як складеться моє питання з контрактом. І будемо вирішувати. Не виключено, що вони приїдуть сюди і тут підемо в перший клас. Можливо й так. А поки знаходяться в Новій Каховці. Там бабусі, дідусі, садочок, подруги, друзі.

 - Важко на відстані, так?

- Так, дуже важко. Але це тимчасові труднощі, я вважаю. Такі періоди є, треба також засумувати один за одним.

 - Ще скажи про свої татуювання? Що там зображено? Плануєш продовжувати чи вже все намалював?

- Ні. Ця рука вже, мабуть, закінчена. Думаю, іншу руку набити. А то ця замерзає, а цій тепло. Ту зображений скорпіон, череп, троянда, сова. Кілька написів. Ім’я доньки Анни, і дружини – Валерії. Я ескіз сам не малював, але я набрид тому хлопцю, який малював ескіз, тому що я його змінював разів 15, напевно (Сміється).

 

Володимир Крупчук, Софія Ткачук

 

P.S. Якщо вам сподобалось це інтерв'ю не забудьте підписатись на блог, а також на наш Youtube.

Там все набагато емоційніше.

Этот пост опубликован в блоге на Tribuna.com. Присоединяйтесь к крупнейшему сообществу спортивных болельщиков!
Другие посты блога
SporttravelerUA
+24
Популярные комментарии
alexthebrave83
+4
Супер вью! Спасибо, с удовольствием прочитал.
lvivforu
+2
Вюха ніби і не футболіста(нетипового). Справді простий, добрий та відкритий хлопець! Лише успіху!
Написать комментарий
Loading...
Реклама 18+