Рибалка: «Бий вперед, а нападаючий зачепиться, ось такий в Хацкевича футбол»

«Турецький чемпіонат – 10 балів , а український - 5»

- Ти вже 2 роки в Туреччині. Вже звик до життя тут?

- Мене тут все влаштовує. В футбольному плані все влаштовує. Місто невелике, затишне, спокійне. Для проживання сім’ї все повністю влаштовує.

- Тобі більше подобаються такі спокійні міста, як Сівас, Ліберець чи мегаполіси, як Київ?

- Іноді сумую і за великим містом, за Києвом. Іноді, коли приїжджаю в Київ, то хочеться повернутись в тихе та спокійне місце. Тому для мене не має великої різниці – велике місто чи маленьке. І в Ліберці, і в Сівасі мене все влаштовувало. Звісно, сумую за своїм рідним містом. Хочеться повернутись. Але іноді приїжджаю в Київ на 2-3 тижні, і хочеться знову повертатись у Сівас. Для мене місто не має великого значення.

- Оціни рівень турецького чемпіонату. На скільки він відрізняється від українського і чим?

- Різниця в тому, що тут немає команди, яка буде відбиватись всю гру. Тут футбол більш швидкісний і кожна команда старається атакувати, ніхто не закривається. Менше тактичних перебудов команди. 5-6 гравців біжать в атаку. Тут атака на атаку. Тут цікавий, інтенсивний футбол. І звісно ж поля – це великі стадіони, хороші газони. В цьому й полягає різниця українського та турецького чемпіонатів.

- Оціни їх за 10-бальною системою зараз.

- Якщо брати турецький, то це можна сказати 10. Український можна оцінити на 5.

«Йдеш по центральній вулиці, а тобі кричать «Рибалка»

- Турецький чемпіонат славиться своїми вболівальниками, які вболівають всю гру. Їх збирається на трибунах 15-20 тисяч чи навіть більше. Розкажи свої перші емоції, коли ти лише приїхав в Туреччину. Чи були мурашки по шкірі, коли ти виходив на якісь окремі стадіони в Туреччині?

- Коли ще грав у «Динамо» Київ, в Лізі Чемпіонів ми зустрічались з «Бешикташем». Коли ми приїхали на гру, мене дуже здивувала ця атмосфера. Повний стадіон гудів так, що не було чути ні підказок партнерів, ні тренера, навіть свистка судді. Ви правильно кажете, при повному стадіоні є мурашки, адреналін. Хочеться бігти вперед, віддавати сили. Пригадую, в Україні ще 4-5 років тому теж багато людей ходило на стадіон. Теж були хороші матчі, атмосфера. Зараз, як ми бачимо, в Україні все дуже сумно.

- Як ти вважаєш, як можна повернути вболівальників на стадіон в Україні?

- Насамперед, в Україні повинен настати мир. Це найголовніше. Зараз людям, можна сказати, не до футболу, коли в Україні йде війна. Дай Бог, це скоріше закінчиться, і тоді, думаю, будуть люди ходити на стадіон, будуть більш щасливі. Олігархи будуть вкладати в український футбол.

- Тебе впізнають на вулицях Сіваса? Часто підходять?

- Так, дуже часто. Тут, думаю, всі знають футболістів. Тому тут, коли виходиш на вулицю, йдеш по центральній вулиці, тобі будуть з машини кричати: «Рибалка!» або підійдуть сфотографуватись. Впізнаваність тут хороша.

- Було таке, що надокучали вболівальники або проявляли агресію через невдалий матч?

- Ні, у нас в Сівасі такого немає. Знаю, що у Трабзоні там такі вболівальники, що якщо програла команда, то краще на вулицю не виходити. Тут все спокійно.

- Тобі комфортно з сім’єю вийти ввечері в ресторан через таку увагу?

- Вони не надокучливі. Якщо бачать, що ти сам, то підійдуть, сфотографуються, а якщо ти в компанії чи з дружиною, то тебе не будуть турбувати та підходити.

- В турецькому чемпіонаті є ліміт на легіонерів?

- Якщо не помиляюсь, в команді може бути 14 іноземців. А от чи є  ліміт на полі, не знаю.

- Як ти ставишся до VAR. Його зараз дуже активно використовують у Туреччині. Бачив всього дві гри, то його використовували 4 або 5 разів.

- Турецькі арбітри часто використовують VAR, коли команда суперника забиває гол, а VAR дивляться через фол, який був 30 секунд назад, та не зараховують гол. На мою думку, це не правильно. VAR потрібен більше для офсайдів, гри рукою у штрафній. А не коли його дивляться, якщо суддя не бачив в центрі поля фол, гра продовжувалась, забивають гол, а тоді аж йому підказують, що був фол і він все повертає. Тут часто його використовують.

- Це якось вбиває ритм гри чи нормально?

 - Не знаю, коли тобі VAR допомагає, то добре. А коли проти тебе, то тоді думаєш, навіщо цей VAR. Наприклад, я забив «Ерзуруму» гол, не зарахували. Потім через 2 хвилини переглянули, що не було офсайду – зарахували. Це приємно. З «Різеспором» грали на виїзді. На першій хвилині нам забили гол, всі радіють. Через хвилину подивились VAR, гра рукою, не зарахували. Знову 0-0. І ти радієш, що VAR переглянули. Суддівські моменти стали більш справедливими, тому особисто я «За» VAR.

«Ви вже зараз повинні згризти цю фотографію»

- Повернемось до початку кар’єри. Колись в тебе був вибір: «Динамо» або «Шахтар». Розкажи про це.

- Це було в дитячій школі. Мене запросили зіграти за «Шахтар» фінальну частину. Я поїхав, зіграв там матчі. Тоді з’явились пропозиції з «Шахтаря» і «Динамо». Оскільки в мене завжди серце ближче лежало до «Динамо», хотілось потрапити саме в цю команду. Тому, коли довелось обирати, я вибрав «Динамо».

- Хто вплинув на твій вибір? Сам чи батьки?

- Спочатку я поїхав у «Маккабі» Хайфа з Кандауровим, він там раніше грав. Думав, залишитись там. Але президенти не зійшлись по якихось питаннях. Коли ми вилітали, мені подзвонили та сказали: «Приїдь в «Динамо» просто подивись базу, інфраструктуру». До того я ніколи не був у Києві. Звісно, я погодився. Поїхав подивитись базу. Коли приїхав, одразу сказав, що хочу тут залишитись. Потренувався і буквально через 1-2 дні підписав контракт з «Динамо».

- Які саме президенти не могли домовитись? «Маккабі» Хайфа і…?

- І президент «Арсенала» Харків. Тоді був такий клуб. Досить добре виступав тоді в першій лізі, другій, і вище виходив. Але вони помінялись із ФК «Харків». «Харків» вийшов у вищу лігу, а «Арсенал» почав з другої ліги. І з цим президентом «Арсенала» не могли домовитись по ціні.

- В дитинстві ти не їздив на футбол в великі міста? Київ, Харків, Донецьк?

 - Іноді ми їздили на «Динамо», і в Харків на «Металіст», на збірну України.

- Не було ніколи такої думки, що якби ти обрав інший клуб, наприклад, «Шахтар», кар’єра би склалась зовсім по-іншому?

- Ні, про це навіть не думав. Мене повністю влаштовує, як все було в «Динамо». Я ні про що не шкодую, це був мій вибір.

 - В 2009 році в тебе була, можливо, найбільш вагома перемога в житті – ти став чемпіоном Європи. Розкажи ці емоції після фіналу.

- Якщо чесно, тоді ніхто не вірив, що ми можемо виграти Чемпіонат Європи. Навіть мій батько тоді казав: «Якщо б ви вийшли з групи, це вже було б добре». А я йому кажу: «Та ми виграємо Чемпіонат Європи. Тут всі однакові. Немає ніяких зірок. Ми вдома граємо – точно виграємо». А він: «Ні, ні. Якщо вийдете з групи, це вже буде успіх». Було важко. Можна сказати, з групи ми вийшли на жилах. А потім вже всі були на куражі. Набрали хорошу форму. Думаю, нас було вже важко зупинити. Ми обіграли сербів і в фіналі Англію. Велика вдячність тренерам, і Калітвінцеву, і Морозу. Вони нас добре підготували. Основний момент був психологічний. Тренери вішали фото команди суперника і казали: «Кожного дня дивіться на них. Ви вже зараз повинні згризти цю фотографію, але коли побачите їх на полі, маєте їх там мало не вбити. Ви їх обіграєте». Нас тоді не лякала ні Англія, ніхто. Ми виходили один за одного. Думаю, для України це був великий успіх. Ми вперше виграли такий турнір, як Євро.

- Зараз пройшло вже 10 років після тієї перемоги. Тільки Сергія Кривцова час від часу викликають в збірну. Лише одну людину з тієї команди. Чому так стається? Чому люди після переходу в дорослий футбол іноді взагалі закінчують кар’єру? Половина гравців, зрозуміло, грає ще на високому рівні. Але чому за збірну грає лише одна людина? Ви ж все таки чемпіони Європи.

- Все рівно цей чемпіонат Європи був юнацький. Після юнацького, не кожному вдається заграти в дорослому футболі. Комусь заважають травми, хтось думає, що вже всього досягнув. Чому один? Бутка також викликають в збірну, також був з нами. Шахов періодично викликається. Всі, хто був тоді на Євро, грають на досить хорошому рівні. Кожному футболісту своя кар’єра. Можливо комусь чогось не вистачало в дорослому футболі. Як склалось, так склалось.

- Як вважаєш, чи можна з чемпіонату Туреччини потрапити в збірну України? Я ще розумію, нападаючому. Кравець забив кілька голів, його одразу викликали. А гравцям інших амплуа?

- А чому ні? Чемпіонат Туреччини на хорошому рівні. Не знаю, чи дивляться тренери за мною, чи ні. Можливо, я не входжу в їхні плани. Але кожну гру я виходжу в складі. Тому, якщо буду потрібен, то хотів би ще пограти за збірну України.

- Немає такого відчуття, що люди грають за кордоном, але все одно викликають тих людей, які грають в «Динамо» і «Шахтарі», а за іноземними чемпіонатами не так слідкують тренери?

- Тому що всі дивляться український чемпіонат. Навіть не знаю…Думаю, слідкують і за зарубіжними. У них же є другий, третій тренер, селекціонери, які дивляться. Слідкують за бельгійським чемпіонатом, турецьким. Викликають ж Кравця, значить все таки дивляться.

«Ми потисли один одному руки і розійшлись»

- Відчуваєш, що тобі не вдалось все показати в «Динамо»?

- Можливо, трохи не до кінця розкрив свій потенціал. Два роки я провів досить добре в «Динамо». Потім пішов невеликий спад. Пів року я не грав ,і виявився вже не потрібен «Динамо». Є люди, які рік-два не грають, але сидять в «Динамо». У мене склалось так, що як тільки я перестав потрапляти в склад, я вже не був потрібен клубу. Але я ні про що не шкодую. У нас була хороша команда, ми виграли два чемпіонати, кубок. Добре грали в Лізі Чемпіонів, в Лізі Європи. Тому, можна сказати, я потрапив туди в той період, коли була хороша команда і давали хороший результат. В команді була гарна атмосфера, хороший тренерський штаб. Я лише вдячний Богу, що мені дали шанс зіграти за «Динамо», тим паче, стати чемпіоном, грати в складі. Вдячний Реброву, Раулю і велике спасибі, що довірились і дали шанс.

-  В одному інтерв’ю Сергій Ребров сказав, що Хачеріді, Гармаш і Рибалка, як три богатирі, яким все байдуже. Чому він так сказав? Були на те причини?

- Навіть не знаю. Просто ми були постійно разом, завжди жартували. Залишались після тренування пограти в два дотики. Нам забороняли. «Та чого ви стоїте тут граєте, ідіть по воротах побийте або йдіть взагалі з поля». А ми: «Станіславович, ми чуть пограємо в два дотики». Такі моменти були, але ніяких сварок не було. Просто були завжди разом і жартували.

- А коли прийшов Хацкевич, з ним одразу не заладилось спочатку?

- Я б не сказав, що не заладилось. У нього інше бачення футболу. Думаю, я просто не вписувався у тактичну схему. Він більше любить, щоб м’яч били вперед і нападаючий міг зачепитись. Раптом щось вийде. Ось такий у Хацкевича футбол. У Реброва був інший стиль. Більше тримання м’яча. Тактично під кожну команду підлаштовувались. Точніше не підлаштовувались, а виробляли тактичний план на кожну команду і по ньому готувались. Тому, напевно, я просто не вписувався. Хоча в мене були хороші відносини з Хацкевичем, коли я був у дублі.

- Але ж ти, можна сказати, універсальний захисник. Можеш зіграти і опорником, і під нападаючими. Під будь-яку схему можеш зіграти. Якщо більш захисна – опорником, якщо атакуюча, як у Реброва, можна зіграти під нападаючими, наприклад.

- У Реброва я лише грав опорного. Був більше розігруючим. Коли прийшов Хацкевич, так склалось. Інше бачення у нього. Тому довелось спочатку поїхати в оренду. Коли повернувся з оренди, я з ним переговорив. Я йому сказав свою позицію, що мені сподобався турецький чемпіонат, і в український не хочеться повертатись, тому буду шукати собі команду. Він сказав, що добре, і що команда в нього зараз зіграна і мені він багато часу дати не може. Ми потисли один одному руку і розійшлись.

- Як тобі зараз гра «Динамо»? Її зараз дуже критикують. Ти слідкуєш за клубом?

- Іноді дивлюсь ігри «Динамо». Багато критики. Два роки нічого не виграють. Але Хацкевич змінив повністю всю команду. Зараз нова команда. Я не знаю, чому він каже, що немає гравців, хоча він вже купив 10 легіонерів – 3 бразильця, які не грали, Вербич, Кендзьора, Соль – він, фактично, створив нову команду за 2 роки. І постійно говорить про клас. Що гравці якогось не такого класу. Мені здається це взагалі не коректно. Чому гравці якогось не такого класу, а тренер виходить якогось високого класу. Як на мене, це не гарно по відношенню до гравців постійно казати, що в них не такий рівень.

- Розкажи про історію з Хачеріді. Були чутки, що він переходить в «Сівасспор». Це ти в команді таке говорив?

- Та ні, я читав про це. Можливо, це агенти запускають, а може й була пропозиція. Після того, як я прочитав цю інформацію, я йому дзвонив. Він це заперечив, сказав, що не було такої пропозиції. Думаю, що це більше агентське вкидання інформації.

- В «Словані» ти досить вдало грав під нападаючими. В «Динамо» ти взагалі став зіркою вже опорником. Зараз тебе використовують і там, і там. Де ти себе комфортніше відчуваєш на полі?

 - Більше, мабуть, коли опорного граю. Мені більше подобається отримувати м’яч, розігрувати атаки. Коли граєш під нападаючими, не так часто отримуєш м’яч. Але досить комфортно себе почуваю і на тій, і на іншій позиції. Тому, як вирішує тренерський склад, я з задоволенням виходжу на поле і віддаю всі свої сили, щоб принести команді успіх. А на якій позиції, це не має значення. Бувало, тут у Сівасі мене ставили справа. Робінью зміщався в центр, а я грав справа. Для мене великої різниці в цьому не має. Просто хочу допомогти команді і досягнути позитивного результату.

- Хотів би повернутись в український чемпіонат? Можливо, в «Динамо» чи в якусь іншу команду? Думав про це?

- Ні. Поки що про це не думав і зараз точно не хотів би повертатись в Україну. Іноді дивишся на цю картинку, яка по телевізору, коли нікого немає на стадіоні. Не дуже хочеться грати при такій атмосфері. Останню гру дивився «Карпати» - «Арсенал» Київ. Важко дивитись цей футбол, коли просто показують пусті трибуни. Ніякої атмосфери, ніякого адреналіну. Тому не хотілося б повертатись в Україну.

«Може нам «Бешикташ» чи «Галатасарай» підвезуть грошей, щоб ми виграли у «Башакшехіра»

- В Україні останній рік дуже активно говорять про договірні матчі. Проходять обшуки. Щось чув про таке в Туреччині?

- Зараз ні. Не знаю, можливо раніше таке було в Туреччині. Зараз тут точно ніяких договірних немає. Ми грали з «Башакшехіром». І я до турецьких гравців кажу: «О, може нам «Бешикташ» чи «Галатасарай» підвезуть грошей, щоб ми виграли у «Башакшехіра»? А вони відповіли, що тут такого немає, бо відразу в’язниця. Тут не те щоб здача, навіть не можна команду простимулювати – відразу в’язниця. На рахунок цього тут строго. Від футболу одразу відсторонять, якщо дізнаються про щось найменше.

- Ти сам азартна людина? Любиш поставити ставки, щоб футбол цікавіше було дивитись?

- Раніше так, був азартний. Зараз вже ні. Зараз є сім’я та відповідальність, тому те, що було раніше, вже в минулому. Ти просто розумієш, що не виграєш всього. Немає такого, що гроші падають з неба. Навіть якщо щось і виграєш, то потім програєш втричі більше. Тому навіть не варто починати.

- По контракту це не заборонено?

- Думаю, можна на теніс, волейбол. Не обов’язково ж лише на футбол. На свої ігри, звісно, не ставитимеш.

- Але ж футболісти знають весь футбол зсередини. Це не додає додаткової інформації?

- Футбол непередбачуваний. Важко його спрогнозувати. Візьмемо Лігу Чемпіонів, скільки там сенсацій. Думаєш, ніби команда має обіграти. Той же «Ювентус», наприклад, вдома мав обіграти «Аякс». Але чомусь не обіграв. А «Ліверпуль» перемагає 4-0 у «Барселони». Це футбол. Те, що букмекерська контора дає коефіцієнт, що ця команда повинна обіграти, це не означає, що вона переможе.

«Швед каже фіш, фіш, а турки кличуть Сержио»

- Розкажи, будь ласка, про базу «Сівасспора».

- База невелика, але комфортна. Є три натуральні поля. Два, на яких тренуємось влітку, і одне з підігрівом для зими. Хороша база, поля в ідеальному стані. Є два штучних поля та один манеж. Є всі умови для роботи.

- Порівняй цю базу з базою в Конча-Заспі.

- Це не до порівняння. Для роботи тут цілком комфортні умови. Звісно, що на базі «Динамо» все зроблено в сто разів краще. Там неймовірна база з красивою природою. Тут скромно, але все є.

- У вас сьогодні збір перед грою. Ви ночуєте на базі чи їдете додому?

- Так, перед грою ночуємо на базі. Заїжджаємо зранку, снідаємо, разом тренуємось. Ночуємо цілою командою на базі.

- Ви летите в Ізмір літаком. У вас всі виїзні матчі – це перельоти?

- Ні, якщо можна доїхати за 5-6 годин, то їдемо автобусом. Якщо більш далека дорога, то летимо літаком в Стамбул і звідти вже в те місто, де граємо. Буває, що летимо чартером. Наприклад, в Анталію. В основному літаємо.

- Взагалі вся команда разом автобусом їде чи хтось може добиратись машиною?

- Звісно, всі разом автобусом. Персонал їде в іншому, щоб було більше місця. А футболісти на іншому, щоб було для одного гравця два місця. Сидіння розкладається, можна лягти і спокійно їхати.

- Просто нещодавно була трагедія, в якій загинув один футболіст. Їх їхало 4 чоловік. Чому так сталось?

- Я цього футболіста знаю, я з ним разом грав у «Словані». Знаю його сім’ю. Коли я про це дізнався, навертались сльози. Вони їхали після гри. Взяли мікроавтобус. Хотіли швидше доїхати до Аланії. Команда їхала автобусом, а вони вирішили зняти мікроавтобус, щоб доїхати на годину чи півтори швидше. І вже перед самим в’їздом, за 5 хв до Аланії, трапилась така аварія.

- Розкажи, з ким товаришуєш у команді?

- Тут був футболіст з Росії, більше спілкувався з ним. Зараз його немає. Тепер більше спілкуюсь із хлопцем зі Швеції та з румунами. Знайшли з ними спільну мову і досить добре спілкуємось. Футболіст зі Швеції, думаю, влітку приїде до мене в гості. Спілкуємось англійською.

- А з турецькою як справи?

- Турецькою поки ні. Хіба що матюки.

- А якою мовою проводяться тренування?

- Тренер говорить турецькою. Один перекладач на англійську перекладає. А хто не знає англійської, тому інший перекладач перекладає на іспанську.

- У мусульман є священний місяць Рамадан. Не можна нічого споживати, і пити воду до заходу сонця. Футболісти так само цього всього дотримуються?

- Так, дотримуються. Вони не п’ють воду, не їдять до заходу сонця. Тому тренування призначають на більш пізній час, тому що вони вночі не сплять, їдять та набираються сил на весь день. Після 19:30 вони вже можуть їсти.

- А раніше тренування проводять зранку?

- Частіше зранку, щоб ти потренувався і мав вільний день, міг провести час із сім’єю.

- В «Словані», знаю ви були згуртованою командою і мали традицію збиратись після гри на пиві. Тут є якісь свої традиції?

- Іноді ми можемо зібратись, попити чаю. Тут алкоголь ніде не продають. Хіба в одному магазині. Але тут такого немає, щоб збиратись і пити пиво. В Чехії так, не важливо, програли чи виграли. Не знаю, чи у всіх клубах там такі колективи. У нас команда збиралась повністю, і водій, і лікарі, масажисти, всі без винятків. Ми вечеряли, могли випити по бокалу пива, поспілкуватись. Там були всі разом.

- А в Туреччині, щоб розслабитись, футболісти дозволяють собі кальян?

- Так, можуть. Але такого, щоб всі разом збирались покурити, то немає.

- В команді знають, що українською означає твоє прізвище?

- Швед постійно каже «фіш, фіш, риба, риба». А турки – ні, не знають. Вони мене кличуть Сєржио, Сєржи.

«Сподіваюсь Зеленський щось змінить в країні»

- Багато футболістів, поки в них триває кар’єра, не задумуються, що будуть робити після неї. Не заощаджують гроші, витрачають. Ти про це задумуєшся? Може вкладаєш у якийсь бізнес?

-  Поки бізнесу не маю. Для цього треба постійно знаходитись, безпосередньо, в тому ж місті. Тому поки ні. Можливо, найближчим часом спробую щось відкрити або чимось зайнятись.

- В Туреччині чи в Україні?

- Скоріш за все в Україні.

- Відомо, що футболісти багато заробляють. Ти робиш собі дорогі покупки? Чи ти більше заощадливий?

- Коли був у Києві, міг собі дозволити купити дорогу річ. В Туреччині я в основному ходжу в спортивному. Тут немає такого, як у Києві. Сюди можна взяти двоє шортів, дві футболки і тобі вистачить. Кожного дня, поносив, поправ, і щось інше одягнув. Тут немає такого, щоб одягати щось дороге чи купувати.

- Своє авто не перевозив сюди?

- Тут клуб дає машину. Для Сіваса вона хороша. Мені немає різниці на чому їздити – на простому авто чи на дорогому.

- Розкажи ще про сім’ю. Вона завжди з тобою подорожує? Ліберець, тепер Сівас.

- Звісно. Без сім’ї важко. Коли знаходишся сам у чужому місті, немає особливих друзів, щоб піти поспілкуватись, то стає нудно. Сім’я в цьому тобі допомагає, коли приїжджає. Ти бачиш, як росте донька. Моя дружина це розуміє. Коли вона в Києві, то завжди каже: «Коли ми вже приїдемо? Ми дуже сумуємо». І я теж сумую. Тому ми стараємось бути завжди разом. Вони тут зі мною.

- Чим дружина в Туреччині займається?

- Вихованням доньки, сімейним вогнищем. Возить доньку в басейн, готує. У Києві вона відкрила своє ательє. Займається дитячим одягом, але шиє й для дорослих. Це для неї нова справа, але вона старається. Вона молодець. Вона завжди казала, що не хоче сидіти вдома. Відкрила свою справу, розкручує її, як може. Думаю, з часом все буде ще краще. Вона старається, щоб все було якісно. Видно, що переживає і вкладає свої душу.

- А доньці подобається в Туреччині?

- Їй головне, щоб поряд були мама і тато. Дитині не важливо, де ти знаходишся – у Києві чи тут. Головне, щоб були батьки біля неї. Вона тут дуже щаслива. Прокидається вранці і одразу біжить до нас в спальню. «тату, тату, прокидайся». І мені, звісно, приємно, коли дитина поряд.

- Нещодавно в Україні пройшли вибори президента. Ти зміг проголосувати?

- Ні, я не голосував. Батьки поїхали голосувати по місцю проживання.

- А якби довелось проголосувати, за кого б ти віддав голос?

- Навіть не знаю. Я політику не дуже люблю. Я вникаю, але не люблю щось коментувати. Можу сказати, що Зеленського я трохи знаю. Знаю, яка він людина, ми перетинались. Сподіваюсь, він щось змінить в нашій країні і вона буде лише процвітати з ним. Головне, щоб президент хотів щось змінити і налагодити, щоб українці нарешті почали жити добре.

- Ти прожив вже два роки в Туреччині. Ознайомився з побутом турків. Тут краще живуть, ніж в Україні?

- Думаю, що так. Вони більш відповідальні, працьовиті. І сам рівень в Туреччині вищий.

- В одному з інтерв’ю ти казав, що не хочеш, аби дружина займалась своєю справою, маю на увазі естраду. В тебе не змінилась на рахунок цього думка?

- Ні. Я вважаю, що дружина присвятити себе сім’ї. Приємно, коли сім’я знаходиться поруч. Що це будуть за відносини, якщо дружина буде їхати на тривалий період? Я не знаю з ким вона, що і де і вона не знає про мене. Це не відносини. Сім’я повинна бути разом. Думаю, вона в глибині душі хотіла б цього, але це вже пройдений етап у неї.

- Співає в караоке?

- Давно, до речі, не були в караоке. Думаю, під час відпустки сходимо своєю компанією. Дружина трохи поспіває і їй стане на душі легше.

Володимир Крупчук, Софія Ткачук. SporttravelerUA