Конфлікт «лікар-тренер», ризики та струси мозку. Головне з найбільшого у світі конгресу зі спортмедицини

Дмитро Бабелюк провів три дні в Англії на легендарному «Вемблі».

Устанавливайте приложение Tribuna.com для Android и iOS. Здесь есть все о спорте!

Зовсім нещодавно історичний «Вемблі» збирав усіх медичних фахівців, які регулярно працюють з спортсменами, задля однієї важливої мети – обміну практичним досвідом. Травматологи, невропатологи, спортивні лікарі, фізичні терапевти, спортивні науковці, тренери та багато інших – всі ми зібралися у Лондоні в рамках XXVIII Isokinetic Medical Group Conference.

Протягом трьох днів відбувалися доповіді різного ґатунку – представлення клінічних випадків, наукові дискусії, звіти та підсумки досліджень, що тривали роками. Спішу поділитися цікавими історіями та повчальними месседжами, які почув від світових лідерів спортивної медицини.

Конфлікт «лікар-тренер»: протокол понад усе

Жиль Родас – видатний спортивний лікар, який вже багато років працює у системі «Барселони». Доктор Родас певний час працював у футбольному клубі  за часів Райкарда, а також «раннього» Гвардіоли, після чого прийняв пропозицію очолити медичний штаб баскетбольної команди «синьо-гранатових».

Наприкінці його кар’єри трапилася цікава медична історія з одним з найвидатніших баскетболістів Іспанії та Європи загалом – Хуаном Карлосом Наварро. Під час одного з домашній матчів «Барселони» він отримав звичну для професійних спортсменів травму – ушкодження м’язів задньої поверхні стегна.  Гравець відчував біль та дискомфорт. Всі мануальні тести, які могли б підтвердити дане ушкодження, позитивні, а останнє слово сказала МРТ – надрив довгої головки біцепса стегна.

Як правило, повне відновлення від такого ушкодження триває біля 3 тижнів. Вже через 7 днів після отримання травми Наварро перестав відзначати будь-які скарги, всі мануальні тести були абсолютно негативні, а сам гравець хотів грати. Головний тренер Хаві Паскуаль піддався емоціям, заявив, що лікар «нічого не розуміє у м’язових травмах» і перевів Наварро до загальної групи. Вже через 10 днів після травми гравець вийшов у домашній грі на 16 хвилин.

28 листопада впродовж чергової гри чемпіонату, вже на 7-й хвилині поєдинку, Наварро раптово схопився за стегно – рецидив. МРТ було безжальним – та ж нога, той ж м’яз, та ж локалізація ушкодження. Медичним штабом команди було рекомендовано відправити гравця на тривалу реабіліацію (біля 5 місяців), зважаючи на рецидив травми. Тренер був незворушним: «16 грудня у нас гра з «Реалом» – Наварро буде грати!» Вже через 3 тижні Хуан розпочинав гру з найзапеклішим суперником «синьо-гранатових» з стартових хвилин, знехтувавши всіма вимогами та медичними протоколами.

21 грудня, провівши ще 2 гри після повернення, Наварро отримав ще один рецидив. Знову та сама локалізація. Терпець лікаря урвався, і він в ультимативному тоні забрав гравця на реабілітацію. Вона тривала 7 (!) місяців. Після цього Хуан Карлос не отримував жодних м’язових травм протягом наступних 2 сезонів.

Висновок: відсутність симптомів, бажання тренера, амбіції гравця – ніщо не може перекреслити наукові напрацювання, що проводилися роками і виведені у вигляді міжнародних протоколів. Якби гравець одразу пройшов реабілітацію, то зміг би уникнути двох рецидивів та 7 місяців усунення від улюбленої діяльності.

Ризик – справа благородна

Під час тренувального заїзду гірськолижниця Вероніка Велес-Зузулова невдало впала. Діагноз – розрив передньої хрестоподібної зв’язки коліна. Він несе за собою обов’язкове оперативне втручання і мінімум 6-7 місяців реабілітації. Олімпіада в Пхьончхані розпочиналася через 5.

Зузулова була розбита. Емоційний фон погіршував той факт, що 2013 року спортсменка вже мала таку травму, тільки на іншому коліні. Через це ушкодження Вероніка була змушена пропустити Зимові олімпійські ігри 2014-го у Сочі. Таким чином, вона добре розуміла всі терміни та часові рамки, які їй оголосять.

Команда Зузулової ставила всім лікарям однакові умови – Вероніка повинна виступити в Пхьончхані через 5 місяців. Розуміючи ризики, лікарям братися за настільки складний випадок було доволі лячно. Але Бертран Соннері-Коттета зі своєю командою вирішив прийти на допомогу спортсменці.

В найкоротші терміни проаналізували всі можливі варіанти лікування Вероніки. Бралися до уваги як оперативні методи, так і консервативні. Проаналізувавши останні наукові роботи щодо оперативних втручань з приводу розриву передньої хрестоподібної зв’язки, хірург прийшов до висновку, що слід використати експериментальну методику.

Бертран Соннері-Коттет вирішив не тільки відновити зв’язку, а ще й провести реконструкції суміжної до коліна структури – антеролатеральної зв’язки. На той момент це була нова методика, яка раніше використовувалася вкрай рідко, не застосовувалася до спортсменів та потребувала додаткового вивчення. Французький хірург ризикнув.

Операція пройшла успішно. Через 3 місяці коліно було максимально стабільним, м’язи та функція ураженої кінцівки не відрізнялися від протилежної. Через 20 тижнів після отриманого розриву «хрестів» 33-річна Вероніка Велес-Зузулова посіла 17-те місце в слаломі на Олімпійських іграх. Їй вдалося повернутися до спорту у рекордні строки після надзвичайно складної травми.

Висновок: іноді у складних ситуаціях слід мобілізувати весь свій досвід, знання та навички пошуку, щоб знайти саме те одне рішення, яке необхідно твоєму пацієнтові. Треба мати волю та силу прийняти складне рішення, піти на обгрунтований ризик, щоб стати справжнім героєм для тих, хто покладає на тебе останні надії.

Збережеш мозок – збережеш спортсмена

Одна з доповідей конгресу залишилася на вустах багатьох міжнародних експертів. Її обговорювали аж до закриття конгресу. 

Анна Нордсторм вивчає спортивний травматизм, що пов’язаний з головним мозком. Головним профілем шведської лікарки є вивчення фізіології струсу мозку та наслідків таких випадків для
спортсменів. Вона в черговий раз наголошувала слухачам конференції про всю серйозність та небезпечність цієї травми, особливо що стосується її наслідків.

У професійному спорті є страхітлива тенденція, коли спортсменом чи медичним штабом порушується протокол ведення пацієнта після струсу головного мозку. В першу чергу це стосується термінів повернення до тренувань, симптоми струсу можуть зникнути вже наступного дня. Спортсмен себе добре почуває, гравець важливий для команди, головний тренер вимагає переведення його до загальної групи. Хто ж за таких умов буде витримувати 2-3 тижні, відведені для відновлення від такого ушкодження?

Анна представила дослідження, яке підтвердило, чому це є настільки важливим. Було проаналізовано 1165 випадків у 37 провідних футбольних клубах Європи у спортсменів, що перенесли струс мозку і повернулися до гри раніше зазначених термінів. Його висновок: ризик отримання будь-якої травми протягом року збільшувався у 2 рази, порівнюючи з тими, хто струсу мозку не мав.

За умов, коли головний мозок недостатньо відновлений, але вже починає отримувати нові і нові надмірні фізичні навантаження, знижується постуральний та нейром’язовий контроль, що приводить до збільшення ризику отримання м’язових травм чи травм зв’язкового апарату. 

В світлі останніх травм Яна Вертонгена та Мохаммеда Салаха цей урок є ще більш актуальним. Саме тому весь медичний світ накинувся на лікарів «Тоттенхема» через те, що ті дозволили бельгійцю вийти на поле після отримання очевидного струсу мозку.

Висновок: треба звернути увагу на такий тип травм та ставитися до них максимально серйозно. Зберігаючи здоров’я головного мозку, ми зберігаємо здоров’я спортсмена та забезпечуємо йому більш безпечний і довший спортивний шлях. 

Фото: Дмитро Бабелюк; globallookpress.com/Juan Carlos GarcíA Mate/ZUMAPRESS.com, Michael Kappeler/dpa;

+28
Популярные комментарии
Никита Сергейчук
+11
круто) спасибо за материал)
Pippo9
+5
Протокол в первую очередь! Вся ответственность лежит на докторе. Я тоже был в шоке, что Вертонгена выпустили.
А насчёт индивидуальных экспериментальных методик, думаю, что в большинстве случаев получают рецидив.
R2_D2
+5
Багато приймаєш на голову, а потім переходиш в рпл, кажеш, що свічку не тримав і т. д.
Написать комментарий
Loading...
Реклама 18+