Найскладніші санно-бобслейні траси світу. На них гинули спортсмени
Ще одне підтвердження, що зимові види спорту – небезпечні.
Від редакції: ви знаходитеся в блозі Skeleton 24. Його автор написав цей матеріал в рамках конкурсу «Снігова битва». Підтримайте його плюсами, коментарями і підпискою!
***
Нині у світі налічується 14 санно-бобслейних треків найвищого рівня. Нещодавно 15-й відкрили у Пекіні, на ньому пройдуть Олімпійські Ігри наступного року.
Серед цих треків є і такі, що змусять спортсменів боятися робити спуск, адже кількість складних і небезпечних віражів наводить жах. На їх побудову було втрачено колосальні кошти, були залучені найкращі інженери свого часу, які реалізовували нереальні архітектурні ідеї. На цих трасах відбулись найвідоміші аварії та інциденти. Тож до вашої уваги четвірка найскладніших трас світу.
Перлина архітектури в Національному парку – Сігулда
Історія зведення треку почала формуватися наприкінці XIX століття, коли князь Кропоткін побудував на території своєї садиби крижану дорогу довжиною 900 метрів з одним поворотом. Ця штучна стежка була першою санною трасою в Прибалтиці. У міру розвитку треку перші бобслеї почали завозити з-за кордону, а місцеві ентузіасти почали виготовляти сани за їх прикладом. Радянська влада, за останніми результатами санкарів та бобслеїстів на міжнародних змаганнях, вирішила збудувати сучасну на той час трасу.
Латвійський регіон підходив для цього якнайкраще. По-перше, кліматичні умови в Латвії близькі до західноєвропейських, що полегшувало акліматизацію радянських спортсменів при проведенні змагань в Європі. По-друге, в Сігулді вже була тренувальна дерев’яна траса, де проводили заїзди санкарі під наглядом найкращих тренерів та спеціалістів. Ну і заключну роль зіграв туристичний потенціал — красиві мальовничі пейзажі, стародавні піщані пагорби, руїни феодальних замкових комплексів, а також унікальний природний ландшафт в долині річки Гауя.
Проектування сучасної траси зі штучним льодом було виконано Науково-технічним центром спортивних споруд Лейпцигу. Будівництво вела сараєвська югославська компанія Graming, що мала досвід при розробці домашньої траси для Олімпіади. Перша черга треку була введена в експлуатацію в 1986 році. Довжина доріжки складала 1200 + 220 метрів. Кількість поворотів 16, максимально можлива швидкість 125 км/год. Траса стала сьомою в світі зі штучним льодом на той час, до 2012 року залишалася єдиним штучним санно-бобслейним треком у Східній Європі взагалі.
У даний час змагання міжнародного рівня з санного спорту проходять в Сігулді щорічно. Однак змагання бобів-четвірок тут проводити не можна: для цього потрібні більш широкі віражі, через що латвійська траса не може прийняти Чемпіонат світу з бобслею та скелетону. Був продуманий проект реконструкції, що охоплює два віражи, в разі реалізації якого заїзди четвірок стали б безпечними. Директор траси Дайніс Дукурс в інтерв’ю розповідав, що боб-четвірка у складі Мартінса і Томасса Дукурсів, а також саночників Андріса і Юріса Шіцсів провела експериментальний заїзд по трасі без аварії. Однак для проведення бобслейних змагань міжнародного рівня реконструкція все ж потрібна, але від її проведення було вирішено відмовитися з міркувань економії. Сігулда приймала чемпіонат світу з санного спорту в 2003 році. У сезоні 2014-2015 FIL довірив Латвії проведення чемпіонату вдруге.
При проектуванні треку була запропонована така послідовність віражів, де досвідчений спортсмен з хорошою інтуїцією і реакцією може пройти їх з найкращим часом. У той час як слабо підготовлений спортсмен на своєму спортивному снаряді буде неминуче підніматися у верхню частину, втрачаючи час, через те, що між цими поворотами немає прямих ділянок. Цікавою особливістю траси також є те, що після набору максимальної швидкості між 14-м і 15-м віражами на виході з останнього влаштована пряма ділянка із так званим зворотним ухилом, а потім спуск і вхід в 16-й віраж. На цій прямій ділянці спортсмен як би впадає в невагомість і від нього вимагається високий рівень майстерності, щоб без втрати швидкості пройти останній віраж, при цьому виключена можливість аварій і в той же час відбувається чіткий поділ між спортсменами високого рівня і початківцями.
Єдиний летальний випадок в історії Сігулди трапився 28 жовтня 2001 року — під час тренувань загинув латвійський скелетоніст Гіртс Остеніекс. Уже в самому кінці спуску спортсмен на швидкості 80 км/год врізався в порожній боб жіночої збірної Росії, які також готувались до тренувальних заїздів. Один з полозів пробило шолом спортсмена. Остеніекс помер по дорозі в лікарню. Слідчі органи встановили, що боб виявився на трасі в недозволений час, а латвійська сторона звинуватила в трагедії тренера російської команди.
«Всі кричали: «Піднімися, піднімися», — сказав директор траси Дайніс Дукурс, який став свідком аварії. «Але коли він підняв голову, було вже пізно».
Дуже часто на змаганнях спортсменів заносить на 6-му та 13-му віражах. Більш за все страждають молоді та недосвідчені. Тому Сігулда для них справжнє випробування. Як розповідав український скелетоніст Владислав Гераскевич: «У нас був випадок, коли ми приїхали в Кенігзее і записалися на тренування з юніорського старту». Але коли прийшли, Влад сказав, що хоче починати зверху. Диспетчер був здивований: «Тебе немає в базі, ти тут ніколи не їздив, та ще юніор і з такої країни, де скелетона ніколи не було. Це дуже небезпечно». Але коли вiн сказав, що зробили в Сігулді близько 100 спусків, дозволив. «Якщо вмієш там, то проїдеш будь-який трек».
Найдорожчий трек у світі – Альтенберг
До кінця 70-х років східні німці досягли значного успіху в санному спорті і в бобслеї. Було зібрано 6 медалей на зимових Олімпійських Іграх у 1976 і 1980 роках, а також 5 на чемпіонатах світу між 1977 і 1979 роками. Щоб активізувати зусилля Східної Німеччини завоюванню більшої кількості медалей в бобслеї і санному спорті, було вирішено побудувати найскладніший штучний трек у світі.
Будівництво розпочалося в 1981 році при обмеженому доступі з дротовим забором і збройними патрулями національної народної армії за наказом міністра Мільке. Через 2 роки були завершені роботи, однак тестові заїзди не увінчалися успіхом. Були зруйновані і реконструйовані 11-й та 12-й віражі. Лише наприкінці 1986 року траса була офіційно завершена зі схваленням Міжнародної федерації. Точна вартість будівництва ніколи не розголошувалась. Однак, за чутками, вона становила трицифрову мільйонну суму.
Тодішній президент міжнародної та німецької федерації бобслею та санок Клаус Коттер сказав: «Трек довів, що його по праву зараховують до кращих у світі. Також він задовольняє достатню безпеку».
Надалі траса кілька разів оновлювалася. У 1997 році було вирішено розділити старти жінок і двійок в санному спорті. Старт для жінок став тепер після 3 віражу, а у двійок так і залишився після сьомого. У 2007 році був доданий віраж перед фінішною лінією. Змагання зі скелетону у чоловіків вперше пройшли на трасі у 1992 році. Жінки вперше змагалися в скелетоні тут тільки в 1999 році, а через рік і жінки в бобслеї вперше провели змагання. Знакова подія сталась на Чемпіонаті світу у 1991 році, коли вперше з часів Другої світової війни Німеччина виступала єдиною командою у бобслеї.
Що робить Альтенберг таким особливим? Трек, що складається з 17-ти віражів і має протяжність 1413 метрів на сьогоднішній день є одними з найскладніших і, безумовно, найскладнішим для всіх іноземних спортсменів. Хоча старт все ще є порівняно довгим і рівним, 17 поворотів є занадто жорсткими. Деякі з них отримали власні назви:
3-5 — Omega (Віраж у вигляді літери Ω)
6-9 — Labyrinth (Лабіринт) — чотири підряд швидких повороти без прямої
10 — Kreisel (Крейзель) — поворот на 320 градусів
15-17 — Zielkreisel (Фінішна крива)
Відомий бобслеїст Франческо Фрідріх пояснює: «Важливо чисто їхати за поворотами, щоб набрати темп на прямих. Трохи вбік, і часу вже немає. Вся справа в оптимальному часу в кутах і на прямих. Коли я тут швидкий, лише тоді зможу перемогти. Падіння — не рідкість. Навіть найкращих пілотів ловлять знову і знову — і німців теж. Торік і чемпіон Європи Стефані Шнайдер, і чемпіон світу з чотирьох чоловік Йоганнес Лохнер лежали на боці по трасі».
За рекомендацією світових асоціацій у майбутньому планується оновлення віражів 11-13. Їх площа повинна бути збільшена приблизно на десять метрів. Поворот 11 особливо вибагливий для санкарів, а поворот 13 — для бобслеїстів.
Траса в Альтенбергу налічує два смертельних випадки. Перший відбувся 12 листопада 1989 року. Румунський екіпаж бобслеїстів-четвірки на першому тренувальному заїзді зазнав аварію. Лідер Даніель Оаїда носив застарілий шолом, тому постраждав найважче. Після восьми днів у комі він помер внаслідок травм черепа. 12 січня 1990 року пілот бобслею Пітер Ферстер розбив шию об верхній край шасі бобслею на фінішному схилі траси і загинув на місці.
Останній відомий інцидент відбувся із канадським екіпажем бобслеїстів. У січні 2012 року на четвертому етапі Кубка світу на 16-у віражі біб Кріса Спрінга на повній швидкості зазнав аварії, врізавшись в стіну. З важкими травмами Спрінг та два його співвітчизників потрапили до лікарні. Хлопцям справді пощастило.
Попри всі нещасні випадки у минулому найсучасніший трек в Альтенбергу кожен сезон приймає етапи Кубка світу та Європи з бобслею, скелетону та санного спорту. Останні два роки трасі довірили провести чемпіонати світу, які у підсумку пройшли на найвищому рівні. Цього разу лише не вистачало місцевих вболівальників на трибуні, які славляться своєю атмосферою.
Траса на озері біля будиночка Гітлера – Кенігзее
У Баварії на березі відомого німецького озера Кенігзее у 1959-у році спортклуб WSV Königssee розпочав будівництво санної траси та залізниці. За підтримки численних добровольців було споруджено туристичні комплекси задля проведення змагань. У наступному десятилітті інфраструктура комуни покращилась, а вже у 1967-у році натуральний трек прийняв чемпіонат Європи зі санного спорту. Через рік на цьому місці вирішили побудувати повноцінну трасу з бетонною конструкцією та системою штучного охолодження, яку розробляло інженерне бюро в Штутгарті.
У світі не було треків з такою системою, тому німці стали першими. Протяжність траси складала 1114 метрів і 16 поворотів. Роботи були виконанні швидко та якісно і вже через ще один рік Шенау-ам-Кенігзее провів Чемпіонат світу зі санного спорту.
Повноцінне відкриття треку відбувся у 1975-у році. Були проведені численні заходи щодо зміни довжини дистанції для четвірок з бобслею 1200 метрів, передбачену Міжнародною федерацією. Цього досягли, встановивши кільцеву колію і продовження фінішної прямої. З міркувань безпеки кривим Зее та Кельштейна було надано новий поперечний профіль та дефлектори кривих, виготовлені з дерева.
З нагоди майбутнього чемпіонату світу зі санного спорту та бобслею у 1979-у році відбулись заходи з модернізації: оптимізовано стартову зону для бобслею та встановлено доріжки для глядачів з боку гори. З огляду на перший сумісний Чемпіонат світу з бобслею та скелетону 2004 року функціональна будівля була адаптована до міжнародних норм, а будівельний захід також включав нову конструкцію старту жіночої та двомісної санок.
Напередодні чемпіонату світу з бобслею та скелетону 2011-го року була перероблена вся нижня частина траси. Вузький радіус ехо-стіни, який спричиняв відцентрові сили, перевищував вагу в шість разів. У той же період верхівка загорілася під час демонтажних робіт і була реконструйована. Загалом довжина пробігу складала 1640 метрів із 16 поворотами. Після останніх модернізацій кількість віражів збільшилась до 18.
Кенігзее кожен рік відвідувало чимало туристів. Окрім мальовничих пейзажів Королівського озера, альпійських долин та прилеглого природничого парку широку популярність серед відвідувачів мають церква Святого Варфоломія і будиночок Адольфа Гітлера, найбільш відомий як Орлине гніздо. Він був побудований для нього як подарунок на 50-річчя. Спортсмени часто відвідують це місце, там працює декілька кафе.
Мабуть, рідкістю є змагання, на яких би спортсмен на цьому треку не вилетів зі санок, або не перевернувся би екіпаж бобслеїстів. Все це завдяки особливим поворотам, за що трасу в Кенігзее вважають однією з найскладніших. Деякі відомі віражі отримали власні назви:
1-2 — Eiskapelle (Крижана каплиця)
6-9 — Schlangengrube / S-Kombination («Зміїна яма»/ S-комбінація) — чотири підряд швидких повороти без прямої (лабіринт)
11 — Turbodrom (Крейзель) — поворот на 320 градусів
14 — Echowand (Стіна луни) — поворот на 180 градусів
Спортсмени в лабіринті набирають скажену швидкість, тому коли виходять на пряму ділянку їх за інерцією продовжує хитати по трасі і вони вдаряються об борти, втрачаючи швидкість та рівновагу. Якщо не справитись із керуванням снаряду, то спортсмен може вилетіти з нього на «Стіні луни».
Спостерігати за змаганнями у Кенігзее неймовірно цікаво, адже до останнього не можеш спрогнозувати, хто виграє гонку. Все може змінитись у будь-який момент. Так пригадаємо січневий етап Кубка світу зі скелетону, де Тіна Германн програла золото через невеличку помилку, яка вилилась у величезне фіаско. На ЧС зі санного спорту цього року багато фаворитів не здолали «лабіринти», серед них були і українці і навіть господарі.
На жаль, історія цього треку не обійшлась і без трагічних випадків. 12 березня 2004 року загинула німецька бобслеїстка Івонн Цернота. Боб, в якому здійснювала 24-річна студентка біохімії тренувальний спуск, перекинувся у «Стіні луни», вдарився об стіну жолоба і вилетів з траси. Спортсменка померла в медичному гелікоптері по дорозі в госпіталь. Її напарник в заїзді, Стефан Гранді, отримав перелом руки. Він вдарився об стіну і катапультувався з курсу. Того року вона виграла золото на чемпіонаті Європи, а на чемпіонаті світу посіла 4 місце. Це був перший летальний випадок у бобслеї з 1990 року.
«Ця аварія викликає надзвичайний жаль. Мої найглибші співчуття висловлюю родичам, клубу бобслеїстів та національній асоціації. Але це ще раз доказує, що бобслей — це вид спорту, який завжди передбачає ризик. Це часто недооцінюється, особливо коли ви чемпіон світу без аварій протягом кар’єри», — коментував ситуацію Клаус Коттер, президент Асоціації бобслею та саней Німеччини.
Через 5 років стався ще один інцидент. 23 листопада 2009 року російський жіночий екіпаж-двійка у складі Надії Філіної та Ірини Скворцової через помилку судді виїхав на трасу на червоне світло. Боб з жіночим екіпажем перекинувся, і в нього на повній швидкості врізався російський чоловічий екіпаж (Євген Пашков і Андрій Матюшко), що виїхав з інших стартових воріт. Основний удар 400-кілограмового бобу припав на 21-річну Ірину Скворцову, яка була в двійці гальмуючою.
Прямо з траси Скворцову на гелікоптері доставили в університетську клініку в Мюнхені. Лікарі діагностували у спортсменки численні переломи кісток та інші серйозні травми. Було проведено кілька десятків операцій, довгий час Скворцова перебувала в штучній комі. Через стан здоров’я Ірина була змушена завершити спортивну кар’єру. Решта спортсменів отримали легші травми, і через деякий час змогли повернутися до змагального процесу.
Суд в Лауфенi погодився з доводами прокуратури, котра вважала, що в аварії винен арбітр Петер Х., який перебував на стартовому майданчику S1. Він випустив на трасу екіпаж з росіянками, незважаючи на червоний сигнал світлофора. Якби Петер Х. цього не зробив, зіткнення вдалося б уникнути. На думку адвоката, колеги арбітра, які координували заїзди, просто забули про Скворцову та Філіну. У результаті цієї помилки на трасі виявилися відразу два боби. Крім того, про перенесення стартів на бобслейний майданчик по гучному зв’язку оголошено не було, каже адвокат. Роками тривало розслідування і з’ясовування всіх деталей обставин. Врешті-решт арбітр відбувся грошовим штрафом.
Після цих випадків у реконструкцію 2010-го входили заходи щодо збільшення безпеки під час спуску та мінімізація вірогідності отримання важких травм. Віднедавна траса у вільний від змагань час приймає велику кількість екскурсій, а найвідважніші відвідувачі можуть навіть покататися по льодовому жолобу на «таксі» — гоночному бобі-четвірці з професійним пілотом.
Траса зі смертоносним фінішем — Вістлер
На 115-й сесії МОК у Празі в 2003 році було вирішено, що Ванкувер буде приймати зимові Олімпійські Ігри в 2010 році. Уже наступного почали готувати дизайн-проект траси. Влітку 2006 року було розпочато будівництво треку, в якому були зайняті більше 500 робітників. У листопаді 2007 року первісний варіант траси був готовий.
У грудні канадський бобслеїст П’єр Людерс з Джастіном Кріппсом пройшли трасу, почавши з юнацького старту. Тестові старти у саночників пройшли пізніше — в лютому 2008 року. FIBT (IBSF) і FIL позитивно відгукнулися про трек, давши кілька порад оргкомітету. Канадські спортсмени продовжували тестувати трасу і далі. За 2155 заїздів було всього 15 переворотів. Фінальну інспекцію треку провела міжнародна федерації санного спорту 25-27 вересня 2008 року.
У листопаді були проведені тренувальні заїзди, під час яких відбулося кілька переворотів, в тому числі і травматичних. У числі саночників, які отримали травми, був німець Фелікс Лох — він пошкодив плече. По завершенню тренування було вирішено, що потрібно продовжувати працювати над трасою, щоб зменшити ймовірність отримання травми при її проходженні. Також було відмічено, що максимальна швидкість, яку набирають спортсмени досягає 149 км/год. Її потрібно було зменшити до 135 км/год.
У передолімпійський сезон було ще більше тренувань, і більше переворотів. Багато спортсменів скаржились на високу швидкість ще на самому початку треку, деякі з них втрачали свідомість після пару ударів об борти, однак організатори вважали трек повністю безпечним для прокатів.
У день церемонії відкриття Олімпіади стався найжахливіший випад за останні десятиліття — на тренувальних спусках загинув грузинський саночник Нодар Кумаріташвілі. Він розбився на 16-му віражі траси, не доїхавши до фінішної межі близько десяти метрів. У 16-го, останнього віражу траси, є назва —Thunderbird (Буревісник). Саме там швидкість саней досягає максимуму. У випадку з Кумаріташвілі вона становила 144,3 км/год.
Грузин занадто пізно став виходити з 15-го віражу, не встиг як слід підготуватися до початку 16-го. Неправильно виконавши вхід у віраж, Кумаріташвілі в самому його кінці був спочатку викинутий відцентровою силою під самий дашок віражу, а звідти — до правого борту жолоби траси. В цю мить спортсмен втратив контакт з саньми і Нодара викинуло з жолоба спиною вперед. Він перелетів через захисний бортик, ударившись потилицею об одну з загороджувальних металевих колон, там і застрягло його тіло.
Як потім коментували трагедію офіційні особи: смерть сталася в результаті нещасного випадку, викликаного «збігом кількох чинників», включаючи високу швидкість траси, її технічну складність і відносне необізнаність спортсмена з трасою. Пізніше швейцарський екіпаж двійок відмовився виходити на старт, через отримані серйозні травми на тренуваннях. «Здоров’я для мене важливіше, — пояснив спортсмен. — Ця траса не прощає помилок. Зрештою, хтось повинен сказати стоп».
Всього за час Ігор у Вістлері сталася більше 20 аварій. «Найбільш складна ділянка — від 11 до 13 віражу, — розповідає Альберт Демченко, який не раз стартував у Вістлері. — У 11 віражу два вектора: початковий йде вниз, а після середини різко змінює напрямок і спрямовується вгору. Потім — дуже короткий 12 віраж. На ньому снаряд сильно підкидає. Якщо не враховувати цього, то до 13 віражу можна не встигнути повернутися на трасу». Не випадково, що майже кожен небезпечний віраж отримав власну назву:
1 — Рогатка (потужнє стартове прискорення)
2 — Падіння (найкрутіший ухил треку)
7 — Петля Людерса (на честь канадського бобслеїста П’єра Людерса, який зазнав аварії в цьому місці під час випробувальних заїздів)
11 — Тремтіння (на цьому віражі атлетів трясе)
12-15 — Стежка золотої лихоманки (лабіринт, або 50/50 на честь половині всіх бобів, що зазнала аварії на тренуванні)
16 — Буревісник (назва символізує грім оплесків під час проходження атлетом фінішного віражу)
Траса у Вістлері найшвидша у світі. Тут розгін можна розвинути до 150 км/год. На першій ділянці (приблизно 250 м) кожна траса має невеликий нахил. Це потрібно для того, щоб спортсмени могли набрати хорошу стартову швидкість — від 100 км/год. У міру проходження траси вона тільки збільшується і рідко буває нижче 140. І все це в положенні вниз головою. Саме тут Третьяков встановив абсолютний світовий рекорд швидкості — 146,4 км/год. Такий результат Олександр показав на Олімпіаді-2010.
Фото: AFP, GrowSport, Stephen R. Conrad
