Tribuna/Футбол/Блоги/«Карпати» назавжди/Нові «Карпати» - вболівати чи ні

Нові «Карпати» - вболівати чи ні

Автор — Leopolis
5 августа 2020, 15:24
21
Нові «Карпати» - вболівати чи ні

А тепер до українського футболу і перезаватаження/реінкарнації/клонування клубів. Кожна історія тут унікальна. В Дніпрі СК не сприйняли і зацькували. А от, скажімо, «Металіст-1925» чи ПФК «Олександрія» були сприйняті вболівальниками як продовження попередніх клубів. Найжахливіша ситуація сталася в Запоріжжі, де виникли кілька клубів з однаковими назвами та кольорами – мізки вболівальників «Металурга» могли вибухнути.

У цьому плані вболівальникам «Карпат» буде найлегше. Хоча би тому, що аналогічна ситуація в нашій історії вже була. У 1982 році відбулося злиття львівських клубів, статистика новоутворених «СКА-Карпат» і досі не рахується в загальній статистиці клубу. У 1989 році ця, об'єднана команда переїхала і змінила назву, а натомість у Львові була створена по факту нова команда, яка взяла собі стару назву і старі кольори. Тобто, коли йдуть розмови щодо того, чи будуть нові «Карпати» «тими» чи «не тими» - я згадую, що 30 років тому вже почав уболівати за «не ті» «Карпати» (1989-2020), які до «тих» (1963-1982) мають хіба емоційну прив’язку, не юридичну. Більшість однак у буквоїдство не влізала і вирішила, що якщо щось виглядає, як качка, плаває, як качка, і крякає, як качка, то це, напевно, і є качка.

Ще одна перевага власне «карпатівського» рестарту – є поінформованість ультрас щодо процесів, які відбуваються. Тобто якщо в інших містах відбувалося створення нової команди зі старими кольорами, а перед фанатами вже потім поставав вибір – підтримувати нове утворення чи ні. Тут питання поставили заздалегідь – такі-от «Карпати» будуть для вас достатньо «карпатівськими», щоби їх підтримувати? Так? Окей, поїхали. (Див. передачу логотипу)

Тому, що стосується особисто мене, я БУДУ вболівати за «Карпати» в другій лізі після перезаватаження/реінкарнації/клонування. У першу чергу через те, про що писав у попередньому пості про естетичність і емоційність. Я, звісно, хотів би, щоби команда грала в єврокубках, УПЛ чи бодай першій лізі. Але результати для мене ніколи не були на першому місці, це, передовсім, емоції.

Як би це пояснити? Ми звикли сприймати футбольний клуб як організацію, приватне підприємство (ЗАТ, ТзОВ ітд) з найманими людьми, продуктом, прибутками та видатками. Мені більше до смаку сприйняття клубу, як спільноти людей з однаковими інтересами. Як клуб філателістів, клуб толкієністів, клуб любителів річкової риболовлі тощо. Коли я приходжу на стадіон, я можу зустріти там море знайомих – однокурсників, колишніх співробітників, фанатів, ветеранів, Таріка з Майорівки чи Мирося з Франика, яких 100 років не бачив, хлопців з рідного села, кума… Ти починаєш розмову з людиною, яка сидить двома рядами нижче без ніяких знайомств – ви члени однієї спільноти, вам ці зайві умовності не потрібні.

Хлопці, які зараз керують «Карпатами», просто зобов’язані організувати можливість оформити вболівальникам членство в клубі. Я не настільки оптимістично налаштований до можливості функціонування клубу завдяки грошам вболівальників, як, скажімо, Болотніков (приклади українських «народних» клубів швидше провальні)… але зробити це треба навіть не задля фінансів, а задля психологічної можливості долучитися до клубу. До бодай номінального управління і принаймні копійчаної підтримки.

І прошу не сприймати ці пости як якусь агітацію. У моїй голові «Карпати-1» (1963-1982), «Карпати-2» (1989-2020) і «Карпати-3» (2020-…) - це ланки одного ланцюга, розділи однієї книги. Для мене кольори, емблема, люди на трибунах і відчуття приналежності до спільноти є важливішими, ніж номер в Єдиному реєстрі юридичних осіб. Якщо хтось відчуває по-іншому – робіть, як велить вам серце. З тими, хто відчуває, як я – зустрінемось відомо де.