Перехрестя семи доріг: головні помилки в історії «Динамо»
Все почалося 20 років тому.
Все почалося 20 років тому – фантазія блогу «У карколомному стрибку».
Сколько минуло лет,
Сколько дней
Я прошагал весь свет,
Проплыл сто морей
И вроде все как всегда
Вот только одна беда
Все мне кажется,
Я на нем свернул в никуда
Цей куплет з відомої пісні Андрія Макаревича якнайліпше пасує до новітньої історії «Динамо». Якщо філософський підхід застосувати для формулювання головної проблеми біло-синіх (а всі віддані вболівальники команди вже давно мали стати кініками та стоїками), то можна сказати, що протягом двадцяти років клуб у низці критичних ситуацій робив помилковий вибір.
Як показує історія, коли «Динамо» підходить до важливого роздоріжжя і «настає час зробити крок», як співає кучерявий російський опозиціонер, ті, хто приймають рішення, неодмінно факаплять — та так, що це потім відригується навіть не роками, а п’ятирічками.
Ковтаючи чергову дозу вболівальницького горя, як у минулий вівторок, доводиться озиратися в минуле, адже там заховані дитячі і підліткові психотравми, через які клуб сам загнав себе в стан лузера і ніяк з нього не може виборсатися. «Динамо» все більше скидається на Тото Кутуньо чи Павла Зіброва — колись популярних виконавців, чиї композиції ше інколи, під настрій, насвистують, але з яких вже частіше кепкують, ніж ходять на їхні концерти.
За Макаревичем — роздоріжжя, на яких треба робити вибір, складаються з семи доріг. У історії киян за минулі двадцять років я теж нарахував сім випадків, коли керівництво клубу серйозно прорахувалося. Саме ці обрані хибні шляхи в сумі і утворили ту покручену траекторію, яка привела нас у поточну точку Ж.
1999-й рік. «Динамо» купляє Максима Шацьких і...
... більше не матиме сильних нападників.
Здавалося, що після двох яскравих сезонів у Лізі чемпіонів, останній з яких закінчився півфіналом, «Динамо», отримавши від продажу Андрія Шевченка 25 мільйонів, могло собі дозволити будь-якого нападника зі Східної Європи. Про що казати, якщо навіть 31-річний хорватський форвард мадридського «Реала» Давор Шукер, подейкували, готовий був переїхати до Києва.
Але Лобановський здивував вибором: «Динамо» придбало за еквівалент 250,000 євро (оцінка — Transfermarkt) узбецького форварда калінінградської «Балтики», який за 19-ть матчів першої ліги забив п’ять м’ячів.
Трансфер Шацьких — нападника зовсім іншого типу, ніж Шевченко — змусив динамівський механізм, ще з 1970-х запрограмований на швидких нападників, зазнати перебудови і пристосовуватися до нової тактичної схеми з форвардом-стовбом.
Я досі не розумію, чому Лобановський пішов на цей сумнівний експеримент попри те, що навіть в чемпіонаті України можна було знайти ліпший за стилістикою «сурогат» Шевченка. Мені йдеться про Андрія Воробея, який відмічався неабиякою швидкістю, і в попердньому сезоні у 18-ти матчах забив 11 м’ячів.
Перехід Шацьких у «Динамо» мав довгострокові наслідки. Наявність в команді неповороткого форварда, який марнував масу моментів, проте свою гольову норму виконував, плутала карти наставникам «Динамо». І Михайличенко і навіть Лобановський пробували повернути «заводські налаштування» на швидких нападників (Деметрадзе, Мелащенко, Верпаковскіс). Але коли ті не виправдовували сподівань, на допомогу приходив терплячий і працелюбний Шацьких, урешті-решт переконавши тренерів, що синиця в руці ліпша за лелеку в небі. Це моя суб’єктивна думка, але гра команди за такої тактики стала примітивнішою, не такою видовищною і, головне, менш ефективною.
2000 рiк. Григорій Суркіс очолює ФФУ і...
... «Динамо» програє інформаційну війну.
Амбіції Григорія Суркіса, якому забажалося взяти під контроль весь український футбол, зіграли з «Динамо» злий жарт. Користь від адмінресурсу для клубу насправді була меншою за репутаційні втрати, що розтяглися на десятиліття.
Для пересічного вболівальника поза Києвом «Динамо» з кумира перетворилося на монстра, який керує арбітрами і душить норовистих опонентів на периферії. Укоріненню такої думки значною мірою сприяв піар з боку «Шахтаря», але треба визнати, що козирі Рінату Ахметову для цієї гри здали самі брати Суркіси.
Побічним ефектом такого кроку, що досі отруює динамівський організм, став перехід клубу під управління Ігоря Михайловича. Пояснення, гадаю, тут зайві.
2001 рік. Суркіси залишають Лобановського і...
... втрачають час та самого тренера.
Мене зараз розіпнуть, як хунта хлопчика в трусиках, але я вважаю, що останні роки Валерія Лобановського були шкідливими для «Динамо».
Великий тренер, який винайшов футбольну «аритмію», сам під кінець життя страждав від букету серцево-судинних захворювань. Очевидці пам’ятають, що в той час він нерідко пропускав матчі «Динамо» через хворобу і дивував тактичними новаціями на кшталт гри з двома ліберо, коли наявність навіть одного заднього захисника вже була анахронізмом. Команда систематично провалювалася в Лізі чемпіонів. Зазнаючи шквалу критики, «Динамо» ледве не програло чемпіонські перегони «Шахтарю», а хворому Лобановському попри це нав’язали ще й керівництво збірною.
Зрозуміло, що для Суркісів він був «священною коровою», але якщо б брати набралися сміливості і вмовили Валерія Васильовича піти на заслужений відпочинок, гадаю, і команді б допомогли, і продовжили б життя великому тренеру.
2004 рік. «Динамо» звільняє Михайличенка і...
... позбувається одного зі своїх найліпших тренерів.
Олексій Михайличенко, який очолив «Динамо» після смерті Лобановського, належав до невеликої когорти «правильних» «динамівських сердець».
По-перше, Михайличенко пограв за кордоном, та ще й під керівництвом таких спеціалістів як Вуядін Бошков. По-друге, володіє англійською (виступав за шотландський «Рейнджерс»). По-третє, він успішно міксував конспекти свого вчителя Лобановського з власними тренерськими поглядами.
Все це робило Михайличенка підходящим тренером для команди, яка стрімко приростала іноземними легіонерами. Результати не забарилися: «Динамо» двічі поспіль виграло чемпіонат і показувало симпатичну гру в ЛЧ, хоч і не спромоглося вийти в плей-офф.
Фатальною для Михайличенка стала третя поспіль кваліфікація Ліги Чемпіонів, у якому «Динамо» стартувало з болючої поразки вдома від «Трабзонспора». Суркіс скипів і змінив Михайличенка на Сабо, запустивши серію тренерів-«динамівських сердець»: слідом за Йожефом Йожефовичем були призначені Леонід Йосипович (Буряк — прим. Tribuna.com) і Анатолій Васильович (Дем’яненко — прим. Tribuna.com).
«Динамо» — фактично це все ще була команда Михайличенка — здійснило ефектний камбек у матчі-відповіді з «Трабзонспором», розбило «Рому» в Римі і «Байер» в Києві, і могло навіть зганьбити сам «Реал», обігруючи його вдома 2:0, проте не втримало переможний рахунок. Але кінець групового раунду кияни — а це вже була команда Сабо — безславно злили, так і не вийшовши до плей-офф.
2007 рік. «Динамо» наймає Резо Чохонелідзе і...
... марнує шанс на перебудову клубу.
Середина двотисячних стала критичним періодом і для «Динамо», і для «Шахтаря»: саме тоді наші головні клуби фактично сформували свою стратегію, якої притримуються досі.
Ахметов, спробувавши кількох іноземних тренерів, нарешті зрозумів, що для них треба створити відповідне середовище і став розбудовувати «Шахтар» за іноземними лекалами. Він не посоромився замовити послуги в міжнародної консалтингової компанії «A.T. Kearney» і не побоявся довірити клуб людині без жодного футбольного досвіду, але з глибоким розумінням бізнесу — колишньому менеджеру Криворізького цементно-гірничого комбінату Сергію Палкіну.
Суркіс пішов простим шляхом — оточив себе друзями дитинства на кшталт Леоніда Ашкеназі, динамівськими ветеранами і, урешті-решт, запросив до клубу старого знайомого з «Мілану» Реваза Чохонелідзе.
Однак замість того, щоб діяти відповідно до іншої пісні «Машини времені» і «не прогинатися під зрадливий світ», тобто насадити «Динамо» найліпші практики, запозичені в Італії, Резо вирішив плисти за течією, насолоджуючись можливостями, які відкрила немаленька зарплата.
Утім босс Чохонелідзе досі переконаний в його корисності. Резо, наприклад, домігся змін у харчуванні для футболістів — вони більше не їдять борщ і вареники на обід, з запалом переконував журналістів Forbes у 2013-му році Суркіс.
Системний підхід в управлінні футбольним господарством, чіткий вектор, трансферна політика, маркетинг? Ці терміни досі зайві в динамівському лексиконі.
2012 рiк. «Динамо» повертається до джерел і...
... тоне в них разом з хорошою командою.
У 2012-2013-му роках Суркіс, отримавши фінансову допомогу від Дмитра Фірташа, провів масштабну закупівлю: Велозу, Кранчар, Рафаел, Ленс, Тремулінас, Бельханда, Мбокані і т. д. Але тут же наступив на звичні для себе граблі.
Замість того, щоб дати цій інтернаціональній «банді» кваліфіківаного іноземного наставника, він призначив Олега Блохіна — спеціаліста без серйозного досвіду тренування клубів, з непростим характером і без знання англійської мови на додачу (пробачте, одну фразу він усе-таки завчив). У результаті виявилося, що «Динамо» заплатило за те, щоб посісти спершу третє, а потім четверте місце в чемпіонаті десь 80 мільйонів євро.
2017 рiк. «Динамо» втрачає Сергія Реброва і...
... надію на майбутнє.
Недавно у Facebook-дискусії із своїм знайомим я пояснював, що внесок Реброва та Ріанчо в історію «Динамо» не обмежується лише результатом. Головне, чим треба завдячити цій парі — це спробою запровадити європейські підходи в управлінні командою і дотримуватися певного вектора.
Ребров і Ріанчо дали клубу більше ніж два чемпіонства і довгожданий вихід у плей-офф ЛЧ. Вони дали надію на те, що боярам пострижуть бороди і перевзують з онуч в шкарпетки, нехай і виробництва H&M. Але на заваді знову став опір Суркіса новаціям, яких він боїться, наче люди в середньовіччя — мила. До цього ще додалися серйозні проблеми, що виникли в бізнесі братів через війну і націоналізацію Приватбанку, у якому завсисло кілька сот мільйонів доларів.
Занадто сміливий тандем канув у небуття, а Суркіс знову опинився на перехресті, на якому треба робити непростий вибір. І як співається у пісні:
Перекресток семи дорог,
Вот и я
Перекресток семи дорог
Жизнь моя
Пусть загнал я судьбу свою
Но в каком бы не пел краю
Все мне кажется,
Я опять на тебе стою
Фото: EPA, Liga.net, 1927.kiev.ua, AFP, Olya Shcerbitskaya, Dynamomania.com
