Хотів схуднути, а став чемпіоном!

Сергія Ренке досить давно знають у фітнес колах нашої держави. Адже 39-річний бодибілдер з Кам’янця-Подільського штурмує вершини свого виду спорту уже шістнадцять років. І робить це досить успішно. Сергій тричі перемагав у розіграші Кубку України, а в минулому році став чемпіоном світу за версією федерації WABA.

Місяць тому  Сергій їздив до Варшави. Там на турнірі «NPC Worldwide Poland Champions Cup» українець посів 4 місце у відкритій ваговій категорії та опинився за крок від отримання про-карти федерації IFBB, що дає змогу брати участь у серії професійних американських турнірів. Змагаючись за участь у найбільшому світовому турнірі – Містер Олімпія.

Секретами успіху, свіжими враженнями від турніру, думками щодо народних стереотипів та розвитку бодибілдингу в Україні він охоче поділився у великому інтерв’ю.

***

Холодний осінній день. Очікую співрозмовника. Трохи хвилююсь. «Привіт, давно очікуєш? – запитує Сергій, що прийшов з точністю у визначений час.

Заходимо до магазину спортивного харчування, де я сьогодні перший відвідувач.

– Сергію, Ви ведете бізнес (власник спортзалу та магазину – прим.), тренуєте та професійно займаєтеся спортом. Як успішно поєднувати ці види діяльності?

– Дуже легко, це потрібно любити. Будь-яка діяльність має свої переваги та недоліки. Але, коли ти це любиш, усі мінуси, негативи чи поразки не є страшними. Часто люди потребують різних мотиваторів, фітнес-блогерів. Але тут немає жодних секретів, хіба що важливим є бачення перспектив на майбутнє. Також мені допомагає сім’я – донька та дружина.

– А як розпочався Ваш спортивний шлях?

– На початку 2004 року, ще студентом, мав проблеми з надлишковою вагою, тож прийшов до спортзалу, аби схуднути. Тоді не думав про виступи на сцені, а лише хотів бути звичайним і підтягнутим молодим хлопцем. Однак, як виявилося, мав здібності, бо вже через три місяці до мене підійшов власник залу і тренер Навазір Кучумов та запропонував під¬готуватися до змагань. Так 28 травня того ж року й відбувся мій дебют, на гран-прі Поділля я посів ІІІ місце.

«Три роки тому з’явилася тенденція розвитку…»

– Турнір «NPC Worldwide Poland Champions Cup» у Варшаві, де Ви нещодавно змагалися, був дуже престижним. Чим він відрізнявся від змагань в Україні?

– Переможець абсолютної першості отримував карту професіонала федерації IFBB. Це надзвичайно важливо в нашому спорті, оскільки дає перепустку до участі у змаганнях найвищого гатунку. Але за рівнем організації він був нічим не кращим, ніж турнір, що відбувся у вересні в Києві.

З переваг можу зазначити, що виступи були проведені досить швидко, хоча конкурсантів нараховувалося близько чотирьохсот. Можливо, це пов’язано з відсутністю глядачів, оскільки в Польщі карантин жорсткіший. Своїм четвертим місцем у категорії я не задоволений, але, щоб перемагати в іноземних турнірах, ти не можеш бути на 10-15% кращим за інших. Потрібно мати форму, набагато ліпшу за суперників.

– Є фактор «домашнього суддівства»?

– Звичайно. Це є суб’єктивно нормальним. В Україні допоможуть українцю, в Польщі – поляку, в Італії – італійцю. Це є всюди.

– А якщо в тебе 3 млн підписників в You-Tube?

– Це вже інша справа. Тут уже йде мегапопуляризація. Якщо ти такий спортсмен, то звичайно, до тебе по іншому ставляться. Я думаю, що навіть зустрічати по приїзду на турнір будуть по іншому. Цей фактор теж важливий, але я з цим ще не зустрічався. Зараз лише крокую до чогось подібного. Намагаюсь розвивати Instagram. Нещодавно закинув питання «Що краще постити?», то отримав враження, що людей цікавить абсолютно все. Від тренувань до повсякденного життя. Але, розумію, що такий підхід швидко набридне підписникам. Потім, хочу перейти на You-Tube.

 – Особисто мені була б цікава зміна фаз підготовки до турніру…

– Так, це досить цікаво, але ємко. Тому, що  самому знімати буде досить важко. Потрібні додаткові кошти на оператора, що буде знімати і потім робити гарні відео. Якщо я кожного дня викладатиму свої тренування та раціон, то людям буде нудно. Адже, процес підготовки може тривати й 8 місяців, а зміни можуть бути раз в кілька тижнів.

– Як часто Ви берете участь у змаганнях?

– Наразі виступаю значно активніше, ніж раніше. У мене взагалі була перерва в 4 роки, коли постійно тренувався, але на турніри не їздив. Не бачив потреби готуватися до змагань. Однак роки три тому з’явилася тенденція розвитку бодибілдингу в Україні.

– В чому проявляється тенденція розвитку?

– У прогресі спортсменів та зацікавленості спонсорів. Окремих атлетів підтримують спонсори, раніше цього не було. Тепер ці люди вже не вимушені готуватися лише за свої кошти. Також з’явилися призові в турнірах. Тепер культуристи мають змогу «відбити» кошти, витрачені на підготовку, навіть якщо їх ніхто не спонсорує. Наприклад, торік у чемпіонаті світу я повернув усе витрачене, і навіть трохи заробив. До моєї паузи ситуація була такою, що навіть на крутому турнірі в Україні за перемогу можна було отримати два пакунки спортивного харчування і футболку. Для порівняння, у вересні цього року на «Ukrainian Grand Prix» переможець отримував 20000 грн. Тож різниця відчутна.

Хоча, треба зазначати, що поки наш вид спорту є досить на низькому рівні. Ще немає постійних спонсорів серед великих спортивних брендів, як це є в США. Але, вони дають певну підтримку в вигляді призів чи коштів на проведення турніру. Далі грошей знову немає. Тому, багато талановитих хлопців тікає за кордон. Там спортсмена набагато швидше помічають і є шанс кудись «прорватись».

– Останнім часом в Україні відбувається більше міжнародних змагань. Це прогрес?

– Дійсно, міжнародні турніри проводяться. У вересні був «Ukrainian Grand Prix» у Києві. Минулого року федерація WABA проводила чемпіонат світу, також в нашій столиці. Але, розвиток бодибілдингу як змагального виду відбувається хвилеподібно. Зі своїми падіннями та підйомами.

Наразі, федерація UFBF (Українська Федерація бодибілдингу та фітнесу – прим.) , що й проводила «Ukrainian Grand Prix», є наймолодшою федерацією нашої країни, але дає найбільшу тенденцію цього виду спорту в Україні. Президент Віталій Подольський, віце-президент Антон Курганський та організатори турнірів дійсно працюють для того щоб максимально розвинути федерацію.

– В чому це проявляється?

– Вони намагаються максимально задіяти всі доступні джерела «розкрутки» федерації. Газети, радіо, телебачення, соц. мережі і тд. Тому, ця федерація змогла першою в Україні надати контракти спортсменам, не з шаленою, але з підтримкою. Спортсмени вже отримали кошти для підготовки. До цього часу жодна федерація в нас такого не робила.

«Фітнес блогерство може бути хорошим…»

– Ви торкнулися цікавої теми. Фітнес-блогери є дуже популярними в наш час. Як до них ставляться професійні тренери і спортсмени?

– Більшість погано. І це виправдано. Річ у тому, що багато людей проводять так звані «марафони». Напри¬клад, до блогера приходять 100 людей, він розписує всім однакові програми тренувань і харчування, зовсім не враховуючи індивідуальних особливостей цих людей. 10 із них справді отримають хороші показники, оскільки є генетично обдарованими. За цими результатами потім прийдуть ще декілька сотень клієнтів, що дасть «марафонцю» можливість заробити грошей. Але, на жаль, інші 90% клієнтів не отримують бажаного результату, дарма витративши гроші.

Якщо ж порівнювати діяльність блогера з роботою тренера, то тренер працює безпосередньо з клієнтом, збираючи інформацію про вади, травми, харчові несприйнятливості, алергії тощо. Також він враховує ге¬нетичні, анатомічні, соціальні особливості підопічного. І лише тоді розпочинає роботу, постійно коригуючи її у процесі, залежно від результату. Різниця з діяльністю марафонця є відчутною. Зрозуміло, що багато тренерів також стає марафонцями, але це звичайна гонитва з грошима.

Фітнес блогерство може бути хорошим коли відомими атлетами показуються приклади своїх занять в спортзалі. Наприклад так як це робив Річ Піана чи робить Майк О’Херн. Піана часто показуючи свій раціон зазначав, що  те як він харчується при вазі 140 кг не буде правильним для людини вагою 80 кг. На всі ціі фактори потрібно зважати, лише тоді буде результат, в іншому випадку – спосіб «розвести» людину на гроші.

– Як молодій людині, що вперше прийшла до спортзалу, залишитися здоровою?

– Моя порада новачкам завжди однакова – звернутися до спеціаліста. Не потрібно шукати найбільшого хлопця у залі, щоб спитати пораду чи копіювати рухи. Краще хоч місяць позайматись із тренером. Це той час, коли можна навчити людину правильно виконувати вправу та скласти приблизну карту харчування. Гарний тренер прослідкує тенденцію розвитку клієнта. Він не буде перевантажувати підопічного, а допоможе розвиватися. Не назвемо це бодибілдингом, швидше це фітнес та фітнес-тренер. Але потрібно знайти хорошого спеціаліста, і тут, на жаль, маємо проблему. Фахівців не завжди вистачає, бо через фінансові причини вони вимушені шукати кращі умови в інших сферах або за кордоном.

«Хотів би лише їсти спати та качатись»

– У суспільстві досить багато міфів стосовно бодибілдингу. Чи доводиться з ними зустрічатися?

– Досить часто і будь-де. Це 99% людей які приходять в спортзал, до мене в магазин, зустрічають мене на вулиці чи коли я їду на відпочинок. 99% співрозмовників мають багато власних уявлень незрозумілого походження, навіть певний негативізм. Я завжди пояснюю людям, що є дуже велика різниця між «качком» і бодибілдером. Знайомі дость часто називають мене качком, доводиться пояснювати, що я бодибілдер і яка у цьому різниця. А різниця у тому, що вони мають однакову мету: добре виглядати, наростити м’язову масу, виграти певний турнір.

Відрізняються методи досягнення. Перші йдуть до мети, незважаючи на обставини, роблять багато помилок і породжують міфи в суспільстві, вони отримують безліч травм та часто не досягають бажаного. Бодибілдери завжди прораховують усі ризики та роблять так, щоб, дійшовши до фінальної точки, залишитися здоровими. Так, ми маємо досить жорсткий та травматичний вид спорту. Не  в тому плані, що «залізо» небезпечне, а в тому, що ми виснажуємо себе дієтами як ніхто інший. Однак, якщо мати мізки і користуватись ними, слідкувати за своїм організмам, здавати аналізи, підкріпляти організм вітамінами, мінералами, антиоксидантами, жирними кислотами та роздільно, правильно харчуватись  – буде все впорядку.

– Є у цьому сенсі різниця між Україною та Заходом?

– Є міфи які уже давно спростовані, але в нашому суспільстві все ще існують. Наприклад, «не чоловік». Візьмем топових атлетів. Ронні Коулмен – 8 дітей, Декстер Джексон – 5 дітей, Шон Роден – 2 дітей, актуальний Містер Олімпія (найпрестижніші змагання у спорті – прим.)  Брендон Каррі – 3 дітей. Якщо взяти щось інше, то Джей Катлер (МО 2006, 2007, 2009, 2010) має цілу бізнес-мережу Він тренер, власник мережі спортзалів, має бренд одягу, бренд спортивного харчування. В нього розписаний абсолютно весь рік.

– Це до міфу про тупість…

– Так, як не надто розумна людина могла би це все контролювати та організовувати. За уявленнями інших він хотів би лише їсти спати та качатись.

– Чи є ще причини появи хибних уявлень?

– Також однією з причин утворення різних негативних суджень щодо культуризму є наслідок радянського минулого. В ментальності українців ще залишилося негативне ставлення до тих, хто вирізняється з натовпу. Наприклад, дітей-аутистів люди все ще не сприймають, хоча часто це дуже обдаровані діти. Це проблеми які будуть ще довго на пострадянському просторі. В нас ще не дійшли до того щоб сприймати людину такою яка вона є.

– Які плани на майбутнє в Сергія Ренке?

– Найближчим часом – відпочинок і відновлення, адже підготовка до виступів завжди є дуже важкою. Тому наразі проводжу реабілітацію організму. Також у планах – розвивати свої соціальні мережі. Нині роблю акцент на Instagram, згодом планую Youtube-¬канал. У спортивному плані турнір у Варшаві додав спортивної злості. Тому є бажання довести, що я вартий значно кращого. Тож працюємо і розвиваємось далі.

 Фото: https://www.instagram.com/sergeirenke/, https://www.instagram.com/sport_family_kp/, http://npcnewsonline.com