Блохін, Каладзе, Веа та ще 7 футболістів, які повісивши бутси на цвях пішли у політику
Блог «Мої думки про футбол» поцікавився, які футболісти після завершення футбольної кар’єри вирішили себе спровбувати на «політичному Олімпі».
Блог "Мої думки про футбол" поцікавився, які футболісти після завершення футбольної кар'єри вирішили себе спровбувати на "політичному Олімпі".
Олег Блохін
Найвеличніший радянський футболіст, і український тренер встиг побувати народним депутатом України двох скликань, представляючи СДПУ (о) і Компартію. Будучи тренером збірної України, Блохін балотувався від блоку «Не Так», який не пройшов до парламенту.
Каха Каладзе
З осені 2011 року Каладзе активно зайнявся політикою, і вступив до лав опозиційного тоді руху "Грузинська мрія". У жовтні 2012 року, після перемоги "Грузинської мрії" на Парламентських виборах, зайняв пости Віце-Прем'єра та Міністра Енергетики Грузії. Каха Каладзе єдиний грузинський футболіст який двічі в історії вигравав Лігу Чемпіонів в 2003 та 2007 роках у складі італійського "Мілану". Ну і, звісно, всі пам'ятають, як Кахабер чудового грав у складі київського "Динамо".
Марк Вільмонтс
Атакуючий бельгійський півзахисник виступав у складі «Сен-Трюйден», «Мехелена» і «Стандарда», «Шальке» і «Бордо». Спробував тренерського хліба в «Шальке» і «Сен-Трюйдене», але незабаром вибрав політичну кар'єру, ставши депутатом бельгійського сенату у складі партії «Реформатський рух». Однак у політиці не досяг успіху, і потім став помічником головного тренера в національній команді Бельгії.
Хуліо Крус
Аргнетиниський нападник Хуліо Крус найбільшого успіху досяг граючи за міланський "Інтер". Здобувши з командою чотири скудето. Також грав за національну збірну Аргентини на ЧС-2006 року. Після завершення футбольної кар'єри повернувся на батьківщину, де став мером міста Ломас-де-Самора.
Ромаріо
Легендарний бразильський нападник кінця минулого століття один з героїв ЧС-1994 року вирішив серйозно зайнятися політикою. Починаючи з 2011 року він двічі поспіль обирався членом нижньої палати конгресу Бразтлії. Можна відмітити, коли у 2014 році у Бразилії проходили акції протесту проти проведення у країні ЧС, то Ромаріо став на бік маніфестантів звинувативши владу у нераціональному використанні коштів на мундіаль.
Бебето
Напарник по нападу Ромаріо у збірній Бразилії Бебето, також пішов у політику. Він був обраний до конгресу штату Ріо-де-Жанейро. Та на відміну відміну від Ромаріо він підтримував проведення ЧС-2014 у Бразилії.
Пеле
"Король футболу" чим тільки не займався після завершення кар'єри футболіста. Спочатку закінчив середню школу, а потім економічний факультет університету. Спровбував свої сили в кіно, писав книги та пісні. Також займався бізнесом, і знімався у багатьох рекламних роликах. Звісно, не обійшлося без політики з 1995 по 1998 роки був міністром спорту Бразилії.
Зіко
Зіко називали на батьківщині "Білим Пеле". Легендарний нападник повісивши бутси на цвях був міністор спотрту Бразилії у період з 1990 року по 1991 рік. Після цього зайнявся тренерською кар'єрою.
Альберт Сігурдюр Гудмюндссон
Перший ісландський професійний футболіст. Виступав у сорокові роки минулого століття за "Мілан", "Арсенал", "Рейджерс" та "Нансі". У Франції почав кар'єру політика, ставши послом Ісландії. З 1974 року - депутат парламенту рідної країни, в 1980-х очолював міністерство фінансів і промисловості. У 1980 році міг стати президентом своєї країни, але програв вибори Вігдіс Фіннбогадоттір - першій жінці-президенту в Європі. Унікальний шлях батька повторив його син Інги Бьорн Альбертссон, який також грав у нападі ісландської збірної, а потім працював в парламенті.
Джордж Веа
Володар "Золотого м'яча" 1995 року, зірка «Мілана» ліберійський нападник Джордж Веа після закінчення кар'єри теж балотувався в президенти, і теж програв жінці, що стала першою жінкою - главою держави на континенті Африка! Елен Джонсон-Серліф, яка випередила великого футболіста, вона поступалася після першого етапу виборів, але в другому турі обігнала Веа на 19%, і стала президентом Ліберії у 2005 році.
Джордж не здався здобув освіту в Майямі, і в 2014 року був обраним до сенату Ліберії, де переміг сина Елен Джонсон-Серліф, яка і надалі е президентом Ліберії. Та її повноваження закінчуються у наступному році. Це вже другий її термін президенства, і зважаючи на те що їй вже 77 років, і вона вже не може балотуватися у президенти. Тиждень тому Веа зробив заяву, що наступного року знову буде балотуватися у президенти країни. І він має досить непогані шанси.
Підписуйтесь на мій блог, далі буде ще цікавіше.