«Пал царь, нет царя» або чим варто замінити футбол в Україні

Футбол. Останнім часом це слово викликає більше болю, ніж радості, особливо якщо говорити про наш, рідненький. Тут і кинутий напризволяще «Дніпро» поплакує в куточку, і знефутболений Харків сидить набурмосений, коли «Ворскла» рахує копійчини. Борги, безперспективність, заповнені лиш повітрям трибуни, інколи здається, що Україні треба змінити спорт №1. Можливо, як не пощастило з футболом, то знайдемо щастя в іншому?

• Хокей.

Так, просто для розминки. Ніхто на даний момент не повірить, що хокей може стати провідним спортом для українців. Перевелися вже трохи часи, коли ми могли вигребти на радянській школі і хизувалися результатами, від яких дідам було не соромно. Збірна не входить в топ-дивізіон і язик не повертається сказати, що нас там дуже сильно чекають. Про чемпіонат і говорити не дуже вже хочеться. Тут все навіть скупіше, ніж в футболі. Команд вдвічі менше – 6. Проте є свій «Шахтар», котрий тримається лідером і нікому, окрім нього, на першість зазіхнути сил не вистачить («Донбас»). Є свій «Дніпро», котрий, хоч і не в фіналі Ліги Європи грав, а в фіналі плей-офф чемпіонату України, але зараз також на межі життя і смерті знаходиться («Дженералс»). Є «Динамо» і «Зоря», котрі і раді б пободатися з «Шахтарем», проте сил вистачає тільки на стички між собою («Кременчук» і «Кривбас») . Отак от коротко про те, як живе наш хокей. Коли ви думаєте, що у футболу все погано і настала його клінічна смерть, то хокею вже треба вибирати ділянку на Байковому чи Личаківському. Не варіант, точно не спорт №1. Принаймні не зараз.

• Баскетбол.

Так, вже немає «Азовмашу» та «Донецьку», «Будівельник» не грає в півфіналі Єврокубку, проте тут є кому жити. Минулого сезону важко було без сліз дивитися, як команди знову розділилися на дві ліги. Повторили старі помилки, і знову всі повернулися в рідненьку Суперлігу. Наразі в вищому дивізіоні є: 11 клубів, серед яких 10 почувають себе, нехай не впевнено, але спокійно у фінансовому плані (бідненький «Волиньбаскет»); боротьба за місце в плей-офф, а не гарантоване туди потрапляння як роком раніше і повний мішок різних неочікуваностей, як от, до прикладу, нещодавня 10-матчева переможна серія БІПи. «Дніпро», «Хімік», «Будівельник» і «Кривбас» вважаються рівними претендентами на чемпіонство і доводять це грою. В Україну знову починають повертатися легіонери. Сміт з южненського «Хіміка» входить в топ-3 найрезультативніших гравців Ліги чемпіонів, «Будівельник» підписав колишнього гравця НБА ДіДжея Стефенсона, збірна України вийшла на Євробаскет-2017, українські легіонери активно допомагають своїм командам у внутрішніх чемпіонатах. Трохи схоже на утопію, але ми справді розвиваємося в цьому спорті. Такими темпами скоро українці почнуть вішати собі над дверима кошики і вчитися влучати з сиреною.

• Біатлон.

Українців наразі ще рано порівнювати з німцями чи французами, але біатлон у нас справді люблять і результати в ньому ми, час від часу, показуємо непогані і дуже навіть не скромні. Вже трохи стираються в пам’яті Олімпійські ігри в Сочі і золото наших дівчат в естафеті, а також спринтерська бронза Віти Семеренко, проте є чому порадіти в день, як то кажуть, насущний. Кубок світу в самому розпалі, адже вже пройшла новорічна перерва. Подіумами нас надто сильно не балують і окрім бронзи дівчат в естафеті і згадати-то немає чого. Проте, чого вартий тільки прорив Артема Прими на 48 позицій в гонці переслідування в Оберхофі? Ще була не одна квіткова церемонія, топ-10, 20 – все це, як би банально не звучало, досягнення і нехтувати ними аж ніяк не можна. Чоловіча збірна йде на 7 місці в загальному заліку Кубку націй, а жіноча і того більше – 4. Попереду, як кажуть наші спортсмені і їхні наставники, головний старт сезону – чемпіонат світу. Подивимося, що біатлоністи припасуть нам. Медалі? Було би дуже непогано, тим більше, що біатлон-таки користується чималою популярністю в Україні.

• Бокс.

Проте, якщо вже комусь і треба відбирати звання спорту №1 у футболу, так це боксу. Два чемпіони світу, два екс-чемпіони, котрі продовжують виступати і чимало непоганих проспектів. Про Василя Ломаченка і Олександра Усика зі страхом і повагою говорить весь світ. Першого називають кращим боксером року, а другий в тому ж році побив рекорд не кого там небудь, а легендарного Евандера Холіфілда, ставши чемпіоном світу в 10 поєдинку на професійному ринзі.

Свого шансу знову піднятися на вершину Говерли чекає Володимир Кличко, котрому в квітні протистоятиме молодий і гарячий Ентоні Джошуа. Переможцю дістануться три чемпіонські пояси, а сам бій пройде за присутності 90-тисячної живої аудиторії і чималої віртуальної. Так, це все дійство крутиться навколо українця. Віктор Постол, судячи з усього, насолодився чемпіонськими миттєвостями востаннє в кар’єрі і більше не зможе підняти пояс над головою, проте у нас ще є кому. Тарас Шелестюк, Денис Беринчик, Олександр Гвоздик, Дмитро Кучер, В'ячеслав Шабранський, Євген Хитров, Сергій Дерев'янченко, Олег Єфимович, Олег Малиновський – всі вони і не тільки вони входять в топ-15 чотирьох найбільших світових боксерських організацій. Молоді і голодні до перемог. Без чемпіонів ми точно не залишимося.