Історія першого олімпійського золота незалежної України: Баюл втратила маму та бабусю, починала у найслабшій групі, зламав кар’єру алкоголь
26 лютого 1994-го, майже 28 років тому Україна виборола свою першу золоту олімпійську медаль. Це було під час зимових ігор Норвегії, куди наша команда вперше поїхала як представник незалежної держави.
Згадуємо яскраву перемогу 16-річної спортсменки.
26 лютого 1994-го, майже 28 років тому Україна виборола свою першу золоту олімпійську медаль. Це було під час зимових ігор Норвегії, куди наша команда вперше поїхала як представник незалежної держави.
Група слабких та безперспективних
На початку 90-х юна Оксана Баюл не входила до лідерів радянського фігурного катання. І для попадання на великі турніри вона мала «відстояти чергу», тому про олімпійський дебют раніше 1998 року дівчинка з Дніпропетровська навіть не мріяла.
Але все змінив розпад СРСР. Оксана відразу стала беззаперечним лідером щойно створеної збірної України й автоматично отримала право брати участь у найбільших турнірах.
Когось відповідальність, що різко впала, могла і роздавити, але тільки не Баюл. Складні виклики її не зупиняли – виявляти завзятість і не помічати труднощі дівчинка звикла з першого виходу на лід. Чотирирічна Оксана була досить повненькою, а тому її спочатку відмовлялися брати в секцію, але з другої спроби вона все ж таки пройшла відбір у найслабшу та безперспективну групу.
Сімейна трагедія
Одержимість фігурним катанням та потужний талант допомагали Баюл прогресувати. Так у 12 років вона дебютувала на чемпіонаті країни. Проте вже через рік у житті Оксани сталася страшна трагедія, яка ледь не поставила хрест на спортивній кар’єрі. Мама фігуристки Марина Баюл померла від раку, а невдовзі не стало й бабусі. Спочатку дівчинкою опікувався тренер Станіслав Коритек, але незабаром наставник поїхав працювати до Канади, і Оксана залишилася зовсім одна.
На щастя, на допомогу Оксані прийшли Валентин Ніколаєв та Галина Змієвська, які перевезли Оксану до Одеси, де вона остаточно сформувалася, як фігуристка світового рівня. 1991-го 14-річна Баюл замкнула топ-10 на чемпіонаті СРСР. Тоді ніхто й уявити не міг, що менш ніж через три роки ця емоційна та весела дівчина виграє Олімпіаду і змусить увесь світ шукати на карті Україну.
Передолімпійська боротьба
За декілька місяців Боналі змушена була задовольнятися сріблом на чемпіонаті світу, де сенсаційний і беззастережний тріумф відсвяткувала Баюл. В результаті Оксана стала першою, кому відразу вдалося виграти ЧС з першої спроби.
Спортсменки продовжили з’ясовувати, хто з них сильніша, на наступному чемпіонаті Європи, що проходив в 1994 році в Копенгагені. Тут вже перемогла француженка Боналі, а Баюл стала другою.
Однак, попри статус чинної чемпіонки планети, перемога українки в Ліллехаммері здавалася малоймовірною. Експерти робили ставки на американку Ненсі Керріган. Так-так, ту саму, на яку незадовго до Ігор було скоєно напад, який здійснив колишній чоловік Тоні Хардінг. Тоня була колегою по збірній Ненсі.
На тлі скандалу Керріган була однією з найвідоміших спортсменок Олімпіади. Її перемога мала стати подвигом волі та хепі-ендом, але всі плани порушила 16-річна дівчинка.
Баюл зірвала американцям історію
В Норвегію Баюл приїхала в якості однієї з претенденток на медаль, і це, звісно, розуміла її тренерка Галина Змієвська. Вона берегла Оксану, як зіницю ока. І навіть не пустила її на відкриття Ігор. Адже надворі був сильний мороз, а зимове екіпірування з України так і не прибуло.
«Якщо ти захворієш, то вся робота трьох з половиною років, яку ми виконали, піде коту під хвіст», – твердо сказала Змієвська.
Коротку програму Оксана катала під музику Чайковського, але допустилася однієї помарки та опинилася позаду Керріган.
На тренуванні перед довільною програмою Баюл зіткнулася з німкенею Танею Шевченко. Українка пошкодила спину, а на розсічену ковзаном ногу наклали шви. Тренери серйозно побоювалися, що Баюл не зможе виступати, але Оксана вийшла на лід на уколах і за всю програму не подала вигляду, що щось турбує.
Згодом Оксана згадувала: «Коли виїхала на останній потрійний стрибок, бачу – тренери кричать, що мені потрібен каскад, я роблю дві перебіжки, стрибаю подвійний аксель і «приліпляю» подвійний тулуп. Ось тільки виїхала зі стрибка, і зіграли останні акорди музики».
В зоні «кісс-енд-край» Оксана розплакалася на плечі Галини Змієвської та ніяк не могла зупинитися.
Коли змагання завершилися і Баюл офіційно визнали олімпійською чемпіонкою, у Києві була ніч. Проте українці не могли заснути, адже церемонія нагородження затягувалася. Пізніше виявилося, що організатори просто не приготували гімн та прапор України, бо не вірили в успіх Баюл. Навіть пропонували замінити наш гімн на гімн Росії, але тодішній президент НОК України Валерій Борзов відмовився. Врешті, завершилося все тим, що Галина Змієвська домовилася з поліціянтами, сіла з ними в машину, поїхала в олімпійське селище, взяла касету з записом гімну і привезла її в зал.
Але навіть така ситуація ніяк не могла змінити головного – 16-річна сирота з Дніпропетровська принесла Україні перше олімпійське золото в історії.
А що було далі?
Закохана у фігурне катання Баюл була впевнена, що перемога в Ліллехаммері не змінить її життя, але помилялася: гучний успіх зламав життя чемпіонки. Так, спочатку все було чудово: після Ігор Оксана за рішенням Змієвської переїхала до США, де стала виступати серед професіоналів. Але випробування мідними трубами зовсім молода дівчина не пройшла. Слава та алкоголь знищували фігуристку.
Згодом Баюл перемогла алкоголізм і продовжувала кататися у шоу, а паралельно займалася бізнесом. 2010-го перша олімпійська чемпіонка України повернулася на батьківщину, де хотіла розвивати фігурне катання, проте через розбіжності з колишнім тренером та місцевою федерацією повернулася до США. Зараз Оксані 44 роки, вона одружена і має доньку, яку навчає фігурному катанню.
