10 речей, пов’язаних зі спортом, які я зроблю після карантину

17 травня виповнюється рівно 2 місяці, як я сиджу на карантині, задовольняючись лише нечастими нічними вилазками до супермаркету. Як і всі українці, за цей час устиг вивчити дві іноземні мови й одну мову програмування, накачати прес і віртуально прогулятися всіма відомими музеями.

Та все ж мені не вистачає спорту. І справа не лише в телевізійних трансляціях. Хочеться відвідати якесь змагання (зараз навіть усе одно, що саме це буде), аби пірнути в цю атмосферу азарту й уболівання. Або ж самому побігати з м’ячем. Тому я склав список із десяти пунктів, пов’язаних зі спортом, які спробую втілити в життя по закінченню карантину.

Похід на стадіон

Коли нещодавно редакція й користувачі «Трибуни» ділилися спогадами, хто коли в останнє відвідував стадіон, я вирішив скромно промовчати. Останній мій матч – це славнозвісна перемога збірної у матчі проти Португалії. Але за останні два роки у мене ледь набереться півдесятка відвідин «Олімпійського».

Думаю, щоб не отримати емоційний шок, після завершення карантину треба буде поступово підводити себе до походу на НСК. Поспостерігаю спочатку за грою дітей на майданчику неподалік або сходжу на матч «Олімпіка». Напевно, спочатку друге.

А якщо серйозно, дуже хочу на стадіон. У дитинстві в кращому випадку раз на рік вдавалося поїхати з батьком у Київ на футбол. І кожна поїздка була як свято. Знаю, що перший похід на стадіон у 2020 році подарує мені абсолютно ідентичні емоції.

Гра у футбол

Із цим, правда, дещо поскладніше. Близько двох років я не витоптував ліву бровку на позиції інвертованого вінгера. У дитинстві пройшов типову еволюцію пошуку своєї позиції: від голкіпера, який боявся м’яча, до страйкера, який самотньо стримів на чужій половині, адже правило офсайду для нас, дітей, існувало тільки в телевізорі. Але коли в моєму арсеналі з’явився перший і єдиний фінт, прокинути м’яч вправо й оббігти на швидкості суперника зліва, я зрозумів, що найкраще його застосовувати на фланзі. А якщо грати зліва, то іноді навіть можна завершити прохід ударом. Тепер ви знаєте, у кого брав уроки Коноплянка.

Зараз мене, напевно, знову поставили би на ворота. Адже моя антропометрія плавно перейшла з вертикального прогресу в горизонтальний, що, як зазвичай уважають, ідеально підходить для позиції голкіпера. Проте все одно, яку позицію займу, просто хочеться знову відчути приємну тяжкість у ногах після гарної гри, незважаючи навіть на фінальний результат.

Пробіжка

Якось позаминулої весни вирішив поставити собі мету – почати бігати. І до кінця літа зміг з нуля спрогресувати до півгодинного бігу без зупинки. Минулого року мій ентузіазм вирішив узяти паузу, щоб цього року спробувати підготуватися до виклику – пробігти восени півмарафон (або хоча би 10 км). На жаль, китайські гастрономічні вподобання стали на заваді цим планам.

Нехай мій кілометраж поки обмежується протоптаною стежкою від кімнати до кухні, але хочеться вірити, що вже скоро матиму змогу виходити вночі в неосвітлений парк з надією не підвернути десь ногу. Адже, як виявилося, пробіжка – це справді кайфова річ.

Спортзал

Похід до качалки мав би органічно доповнювати бажання побігати. Проте мій досвід відвідин цього священного храму інстафото перед дзеркалом обмежився трьома місяцями рік тому. Бажання нікуди не зникло, проте робочий графік не дає можливості. «Ну-ну», – іронічно посміхнулися гантелі, припалі пилюкою десь у кутку.

Тому з усіх завдань, запланованих на посткарантинний період, саме відвідини спортзалу поки видніються в туманній перспективі. Проте я вірю, що знайду в собі сили знову поновити свій абонемент. Адже ніщо так не тренує фантазію й уяву, як вигадування відмазок стосовно того, чому я сьогодні не піду в зал.

Велопрогулянка

Києву до західноєвропейських міст із розвиненою велоінфраструктурою приблизно як «Динамо» до чемпіонства УПЛ в цьому сезоні. Катаючись Борщагівкою, переконуєшся в цьому не раз. Але велосипед, як і все в цьому списку, – ще одна річ, до якої руки в останнє доходили дуже давно.

Іноді думаю, що варто почати підпрацьовувати кур’єром у «Glovo», щоб уже точно осідлати велосипед. Проте такі кардинальні думки народжуються нечасто. Отож, доводиться очікувати, коли життя повернеться до більш-менш звичних рамок. І велопрогулянка стане чудовим приводом відвідати нарешті «скромну» екс-хатинку одного проффесора десь на березі Київського моря.

Настільний теніс

Головне правило настільного тенісу: ставши за стіл, обов’язково скажи, що давно не тримав ракетку в руках. Люблю цей вид спорту ще зі шкільної лави, коли замість столу використовувалися парти, а замість сітки і ракеток – підручники. Коли бачу тенісний стіл, очі загоряються, а ноги несуть мене до нього.

На жаль, ці ж самі ноги вже не перший рік ніяк не можуть донести до тенісної секції, розташованої в п’яти хвилинах від дому. Тому цей пункт мого списку є одним із найбільш бажаних. А за належного рівня гри можна навіть спробувати зіграти із Зеленським на президентську посаду.

Похід до пабу

Не сказати, що це найспортивніша річ, яку тільки можна вигадати. Дехто скаже, що в цьому пункті стільки ж спорту, скільки його на «Трибуні» за тегом «Олександр Алієв». І це правда. Проте сам дух уболівання в пабі ідентичний тим емоціям, які відчуваєш на стадіоні. Запал, із яким підтримують команду в таких закладах, теж доволі сильний. А ще – на стадіон важко принести м’ясну чи сирну тарілку.

Петанк

Найнеочевидніша річ, яка навряд спаде на думку в першу (та й другу) чергу. Іноді бачу, як на майданчику неподалік грають у петанк або щось дуже на нього схоже. Суть гри, якщо хтось не знає, полягає в тому, щоб кинути металеві кулі якомога ближче до маленької дерев'яної кулі.

За всі роки життя в Києві бачив лише дві гри, у які б грали лише пенсіонери – шахи і петанк. Тому не впевнений, що мені довірять ці кульки. Якщо навіть мастодонти не приймуть у свої ряди, то хоча б дізнаюся, де пролягає межа того вікового цензу, коли вам нарешті довірять потримати в руках ці кулі. Адже це вам не якесь там вісімнадцятиріччя з його дозволом на алкоголь, цигарки та секс.

Ковзанка

Ви бували на ковзанці влітку? Я, наприклад, не бував. Але вже кілька років підряд планую це зробити. Жаль, що літо складається всього з 92 днів. А це катастрофічно мало, щоб виділити пару годин на відвідини ковзанки *іронія*. Для мене похід влітку на ковзанку за емоціями ідентичний стрибанню взимку в сніг після бані – просто я не робив ні того, ні іншого.

Сподіваюся, що карантин не продовжиться до зими. Бо тоді ковзанка ризикує стати єдиним виконаним пунктом зі всього мого наполеонівського списку.

Репортаж для блогу на «Трибуні»

Відкритий чемпіонат Троєщини зі спортивних кортів (наголос на другий склад), Кубок світу із пляжного хокею, УПЛ – ці та багато інших екзотичних змагань, не відомих широкій аудиторії, тільки й чекають, коли відважні й допитливі блогери «Трибуни» звернуть на них увагу й розкажуть про особливості цих видів спорту.

Тому закінчення карантину – прекрасна можливість не лише відвідати різноманітні спортивні змагання, але й поділитися емоціями з усім ком’юніті сайту. Тож готуймо записники і чекаймо літа. Воно буде спекотним!

***

Тверезо оцінюю свої шанси. А отже, хочу виконати хоча би 5 пунктів із цього списку. Проте найголовніше, звісно, аби всі ми були здорові. І неважливо, що саме ви хочете зробити після завершення карантину. Бажаю, щоб усі ваші плани обов’язково здійснилися!

P.S. Діліться в коментарях своїм посткарантинним списком.