Tribuna/Легкая атлетика/Блоги/Про все і ні про що/«Розмови про те, що спортом на державному рівні мають керувати спортсмени – це відлуння совка»

«Розмови про те, що спортом на державному рівні мають керувати спортсмени – це відлуння совка»

Розмова з радником Міністра молоді та спорту України Павлом Булгаком.

29 августа 2019, 14:23
7
«Розмови про те, що спортом на державному рівні мають керувати спортсмени – це відлуння совка»

Уже сьогодні, 29 серпня, завершилася каденція Кабінету Міністрів України, зокрема Міністра молоді та спорту України Ігоря Жданова. Блог «Про все і ні про що» поспілкувався з радником Міністра Павлом Булгаком про те, як він прийшов у відомство, чого вдалося досягнути за ці 5 років і чому Міністерство має жити.

«Закинув через самого Ліщука кілька очок»

Ви були політичним оглядачем кількох вітчизняних ЗМІ, головним редактором порталу про інвестиції та інновації, політтехнологом на виборах. Що Вас пов’язувало зі спортом?

Давайте одразу домовимося, що все, що буде сказано далі, є моєю особистою точкою зору і вона може не співпадати з позицією Міністерства та його керівництва. Зрештою, я не є державним службовцем і тому маю змогу говорити більш відверто про певні речі.

Мені завжди було цікаво читати в соціальних мережах закиди на кшталт, ви ж політолог за освітою, яке ви маєте відношення до спорту? Так, я не професійний спортсмен, але мав пряме відношення до спорту ще зі шкільних та студентських років. Займався у секції футболу в ДЮСШ «Авангард» м. Рівне. Це був час найвищого розквіту нашого футбольного клубу «Верес». Пізніше займався в секції футболу Рівненської обласної спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву. Мав розряди, виступав на обласних змаганнях.

Паралельно захоплювався баскетболом. У старших класах грав за збірну команду школи №15 м. Рівне, у складі якої ставав чемпіоном і призером міських змагань серед старшокласників. Це було непросто, враховуючи, що за інші школи грали учні, які займалися в «дюшці», а деякі з них потім виросли до рівня гравців БК «Пульсар». Одним із наших принципових суперників на рівні шкільних змагань, наприклад, був нині гравець БК «Рівне» Ілля Шемосюк.

До речі, з іншим провідним гравцем «Пульсару», а пізніше одним з найвидатніших баскетболістів України Сергієм Ліщуком також довелося грати на одному баскетбольному майданчику. Ми пересікалися на університетських змаганнях. Я грав за збірну команду Національного університету «Острозька академія», а він – за Рівненський економіко-гуманітарний інститут. Назавжди запам’ятав, як закинув через самого Ліщука кілька очок. Мені також знайомо, що таке спортивні кров, піт, біль та сльози. На змаганнях в Миколаєві під час зіткнення з центровим та подальшого приземлення отримав дуже болючу баскетбольну травму зв'язок гомілкостопа. Ходив кілька місяців на костилях та відновлювався від тієї травми десь півроку. Вона досі дає про себе знати. Але незважаючи на це, баскетбол – це любов на все життя. А та миколаївська «бронза» всі ці роки подорожує зі мною, зараз ця студентська медаль висить у моєму робочому кабінеті в Мінмолодьспорту.

Яким чином Ви стали радником Міністра молоді та спорту України?

У саме Міністерство прийшов разом з командою Ігоря Жданова, із яким до того тривалий час працював у різних проектах. Зокрема консультували демократичну опозицію в період боротьби з режимом Януковича. Разом в одній команді пройшли Майдан та Революцію Гідності, разом пішли у владу, спробувати врятувати ситуацію, у якій опинилася країна після втечі Януковича, змінити її на краще. За ці майже 5 років каденції вдалося зробити багато позитивних справ у молодіжній та спортивній сфері, за які точно не соромно.

Які конкретно обов’язки було на Вас покладено?

Я працював радником Міністра з комунікацій. Моїм завданням було спільно із прес-службою підтримувати зворотній зв'язок із суспільством, робити міністерство більш відкритим, а його діяльність та рішення – більш зрозумілими для ЗМІ, громадськості, спортсменів, тренерів, молодіжного активу.

Виконував функції речника Міністерства. Доводилося реагувати на неприємні, конфліктні теми та отримувати свій шматок негативу від перебування у владі. Але хтось повинен це робити, бо мовчання – не завжди «золото».

Окрім того, вже як аналітик, брав участь у підготовці важливих матеріалів, презентацій та доповідей з питань діяльності Мінмолодьспорту. Волонтерив у групі сприяння державному експерименту з підвищення автономії спортивних федерацій, коли ми його запускали разом із сектором реформування. Також входив до Комісії з питань реформування сфери фізичної культури і спорту при Міністерстві, точніше – секція міжнародного досвіду. Якраз вивченню міжнародного досвіду, різних систем взаємовідносин держави і спорту, процесів розбудови європейської моделі автономії спорту фактично присвятив всі роки діяльності в Міністерстві.

«Жан Беленюк дуже добре зрозумів, що потрібно розкручувати та капіталізувати свій бренд»

Володимир Зеленський заявив про необхідність об’єднання Міністерств молоді та спорту, культури й інформаційної політики. На Вашу думку, до чого це може призвести?

У нас уже був вкрай негативний досвід неодноразової реорганізації Міністерства молоді та спорту та пониження його у класі. То в Держслужбу перетворять, то за часів президентства Януковича молодь і спорт приєднали до мегаміністерства під керівництвом Дмитра Табачника. Зробили бюрократичного гуманітарного монстра у вигляді Міністерства освіти, науки, молоді та спорту. Інтереси молодіжної і спортивної сфери там були посунуті на задній план. Це навіть не лава запасних основного складу, а дубль, резервна команда. Негативні наслідки таких експериментів для розвитку фізичної культури та спорту, підготовки наших збірних команд до міжнародних змагань були визнані практично всіма авторитетними фахівцями спортивної сфери.

За ці майже 5 років кілька разів вдалося відстояти право Мінмолодьспорту на існування. Ця стабільність та прогнозованість давала свій позитивний результат кінцевим споживачам наших послуг. Ми змогли створити на порядок кращі умови для підготовки збірних, ніж у кризові роки. Система почала працювати, як злагоджений механізм. Зараз провідні аналітичні агентства дають кращі прогнози участі українців на літніх Олімпійських іграх в Токіо-2020, порівняно з результатами в Ріо-2016. Зараз будь-які реорганізації в Мінмолодьспорту будуть шкідливими для завершального етапу підготовки до Олімпіади та Паралімпіади, до яких залишилося менше року. Хочете щось радикально змінити? Тоді, будь ласка робіть розумно, по-державницьки – уже після Токіо-2020, коли розпочнеться новий олімпійський цикл. Тоді у спорту хоча би буде час адаптуватися чи оговтатися від таких управлінських рішень.

Розуміючи всі ці загрози, я подав петицію до Президента Володимира Зеленсьского з проханням зберегти Мінмолодьспорту. Особливо цінним є те, що свої підписи під петицією поставили Олімпійські чемпіони Олена Підгрушна, Юрій Чебан, багато тренерів та інших спортсменів, активістів молодіжного сектору. Перший результат петиції та дискусії навколо можливої реорганізації Мінмолодьспорту вже є: вдалося відстояти парламентський комітет молоді та спорту в новій ВРУ. У моєму розумінні, профільному комітету повинне бути підзвітне однойменне міністерство.

Ви неодноразово на своїй сторінці у Фейсбуці заочно відповідали на претензії Жана Беленюка щодо виплат. Чи не обговорювали Ви з ним це питання особисто?

Обговорювали і це була неприємна розмова, проте кожен залишився при своїй думці. У нас різні цінності та погляди, ми різні ідеологічно, ментально, в нас різний життєвий досвід. Але в мене точно немає якоїсь особистої ворожої неприязні до Жана. Я йому неодноразово писав, що вболіватиму за нього, як спортсмена, який бореться за Україну. І за гопак йому респект, а ще вважаю расизм щодо Жана неприпустимим і ганебним. Проте йому також варто утриматися, уже як народному депутату, від жартів, які можуть бути сприйняті, як сексизм. Критика Жана на адресу Мінмолодьспорту буває вкрай несправедливою, емоційною, часом просто маніпулятивною. Але деякі реальні робочі моменти, на які він звертав увагу, тримали нас у тонусі, підштовхнули діяти в правильному напрямку.

Всі ці дискусії та взаємний тролінг щодо державних виплат також дали свої результати. Для частини суспільства, яка цього раніше не знала, виявилося, що провідні спортсмени країни мають добру державну підтримку та матеріальне заохочення у вигляді призових, стипендій тощо. Це, як на мене, зруйнувало популярний міф про бідний нещасний український спорт, якому Міністерство і держава нічим не допомагає. Ми потужна спортивна країна, яка в межах наявних ресурсів та економічних можливостей вкладає мільярди гривень у спорт вищих досягнень. Завдяки цьому ми стабільно входимо в ТОП-10, 20, 30 країн світу за спортивними показниками. Я особисто цим пишаюся, бо не бачу жодної іншої сфери, крім спорту, яка би так прославляла і популяризувала бренд України у світі.

Знаю, що є багато прихильників іншого підходу – відмовитися від спортивних амбіцій України, перенаправити ці кошти на масовий спорт. Це питання дискусійне і непросте. Я знайомився з дослідженнями по країнах ЄС – не все там так гладко з масовим спортом, як малюють у нас. Ніби переорієнтували систему на фізичне виховання, спортивні клуби, масовий спорт, а населення все одно веде неспортивний, малорухливий спосіб життя. А от втрачені через це позиції у світовому спорті можна взагалі ніколи не повернути. Інші країни, як Великобританія та Польща, роблять ставку паралельно на два напрямки – масовий спорт і завоювання престижу для країни на міжнародних змаганнях. Мені такий змішаний підхід ближчий.

Ваше ставлення до того, що Беленюк пішов у депутати?

Не тільки Жан, але й Ольга Саладуха. Це їх особистий вибір, враховуючи, які суттєві обмеження накладаються на депутатів Конституцією та чинним законодавством, зокрема антикорупційним. На моє переконання, буде дуже важко відповідально суміщати обидві ролі – парламентарія та спортсмена. Кожному рано чи пізно доведеться зробити непростий вибір – або спорт вищих досягнень, або якісна робота народного обранця. Я спокійніший за Ольгу Саладуху, із якою познайомився ближче під час спільної поїздки в Брюссель на координаційну зустріч країн ЄС та Східного партнерства з питань європейського тижня спорту. Ольга очолює комісію атлетів НОК України, уже має певний досвід громадської діяльності. У ній я побачив потенціал вирости в серйозного політичного діяча та функціонера, здатного професійно відстоювати інтереси спорту на державному рівні.

Той же Жан Беленюк, Ольга Харлан, Дар’я Білодід та ще деякі спортсмени отримують кошти не лише завдяки своїм перемогам, але й маркетологічній привабливості. Чому власною «розкруткою» займаються одиниці? Чи повинно в цьому брати якусь участь Міністерство?

Ось Жан Беленюк дуже добре зрозумів, що потрібно розкручувати та капіталізувати свій бренд, свою фішку з походженням, не соромитися та не лінуватися займатися власним піаром, рекламою, продакт-плейсментом, активно використовуючи для цього соціальні мережі. Хочу відзначити, що в цьому плані він молодець та може бути гарним прикладом для інших спортсменів, які, на жаль, досі живуть у радянській парадигмі, що їм все повинна забезпечити виключно держава.

Наша команда в Міністерстві також розуміє наскільки важливо використовувати сучасні інструменти спортивного маркетингу в спорті. Було започатковано й регулярно проводяться семінари для федерацій, спортсменів, тренерів зі спортивного маркетингу. Цим займається уже загаданий сектор реформування Мінмолодьспорту. Ми, як державний орган, це робимо в силу своїх можливостей. Але коли мова йде про капіталізацію власного імені та бренду з метою отримання додаткового прибутку з комерційної сфери, то це насамперед завдання самих спортсменів та їх агентів, помічників. Так це працює в усьому світі, де спорт тісно переплетений з бізнесом.

Що більше: стипендія (зарплата) середньостатистичного спортсмена, якого фінансує Міністерство, чи зарплата середньостатистичного чиновника Міністерства молоді та спорту?

Якщо порахувати всі можливі виплати, які йдуть на спортсмена з усіх джерел, скажімо чинного чемпіона чи призера світу, який має повну ставку члена штатної збірної, то середньостатистичний службовець Міністерства молоді та спорту отримує значно менше. Система фінансового заохочення успішних атлетів – це ж не тільки зарплата спортсмена в збірній. Цим, до речі, часто маніпулюють, називаючи голі оклади чи півставки в Мінмолодьспорту, забуваючи при цьому вказати, що інша половина ставки знаходиться, наприклад, в Міноборони.

Дохід спортсмена, який формується за рахунок коштів платників податків, це, у першу чергу, грошова винагорода за перемогу на міжнародних змаганнях від держави, плюс області та міста, за які виступає спортсмен. Це також стипендія Президента та Кабміну, плюс області та міста. Також місцевою владою можуть бути виділені квартири або кошти на їх придбання. Є й такі позитивні приклади, хоч їх ще вкрай недостатньо. Це, на жаль, стало звичною практикою для місцевого самоврядування.

У наших рядових співробітників, які є державними і недержавними службовцями Мінмолодьспорту, загалом одні з найменших зарплат порівняно з іншими міністерствами. А якщо взяти зарплати головних тренерів збірних команд, які ми підвищили до рівня 50-60 тисяч гривень на місяць, то й поготів.

«Завдання міністра – не стрибати, не бігати, не тренувати»

Прокоментуйте вирішення скандалу з Олександром Башенком?

Усунення Башенка з посади президента Федерації велоспорту самою ж велоспільнотою – дуже гарний прецедент. Бачимо, що зміни на краще зсередини можливі в таких дуже непростих федераціях. Ми не можемо втручатися у внутрішню діяльність федерацій. Але ніхто не забороняє давати оцінки неналежній, неетичній, антиолімпійській поведінці таких функціонерів. Тим більше коли посипалися погрозу виключити Ганну зі збірною, що вже є нашою зоною відповідальності. Звичайно, це не кінець. Пан Башенко буде очевидно через суди пробувати відкотити ситуацію назад. Але, як фахівець із комунікацій, я би не рекомендував йому це робити. Потяг уже пішов. У нього був шанс, ще на самому початку, не доводити ситуацію до такого безславного кінця. Потрібно було одразу вибачитися і робити все можливе, щоб залагодити конфлікт. Далі вже спрацював ефект сніжного кому.

Чому сьогодні спортивні чиновники вважають себе головнішими за спортсменів?

Я так не вважаю. Із того, що я бачив, як працює система зсередини, та що усвідомив за ці роки в Мінмолодьспорту, можу зробити висновок: найкращі спортивні результати на міжнародній арені досягаються, коли є командна робота спортсменів, тренерів, лікарів, науковців, чиновників Міністерства, обласних та місцевих управлінь, функціонерів федерацій, плюс НОК України та інших організацій. Якщо такої співпраці немає, тоді окремі перемоги досягаються всупереч, а не завдяки. Таке теж буває. Але на 80-90% за кожною медаллю члена штатної збірної команди України стоїть робота багатьох структур і десятків людей. Здебільшого вона невидима широкому загалу та навіть самим спортсменам, які не до кінця розуміють, як працює система та звідки беруться ресурси на забезпечення їхньої підготовки.

Міністерство має очолювати спортсмен чи політик?

У мене на це питання є улюблена відповідь – дуже влучна цитата легендарного італійського футбольного тренера Арріго Саккі, який ніколи не був професійним спортсменом та працював бухгалтером перед тим, як почав тренерську кар'єру: «Щоби стати гарним тренером, необов'язково бути футболістом. Адже, щоби стати гарним жокеєм, необов’язково до цього бути конякою».

Так і тут. По-перше, міністри у нас – це політичні посади згідно із Законом України «Про Кабінет Міністрів». Там записано, що посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу. У рамках реформи державного управління найголовнішими державними службовцями в міністерствах стали державні секретарі. Міністри змінюються, а державний секретар залишається, забезпечуючи сталість роботи міністерства та колективу державних службовців.

Отже, усі міністри зараз – це політики, а не державні службовці. Тому вони несуть політичну відповідальність за свою роботу та результати свого міністерства. На моє переконання, міністром має бути передусім гарний аналітик та комунікатор, людина, яка вже має певний управлінський досвід, розбирається, як формується державна політика, як працюють бюрократичні механізми та нормативно-правове забезпечення тієї чи іншої сфери. Це може бути людина й без досвіду, але з аналітичним складом розуму, вищою освітою в дотичній до державного управління сфері: політичні науки, комунікації, соціальні науки, менеджмент, право. Людина, яка здатна розібратися в темі за відносно короткий час.

Завдання міністра – не стрибати, не бігати, не тренувати, а разом із державним секретарем налагодити системну та відповідальну роботу бюрократії всередині міністерства. Його місія – напрацьовувати та просувати через Кабмін та ВРУ необхідні рішення для сфери у вигляді постанов, розпоряджень, законів, бюджетних запитів тощо. Розмови про те, що спортом на державному рівні мають керувати виключно спортсмени, бажано ще й діючі – це відлуння совка.

Для цього достатньо, щоб хтось із заступників або керівників профільного департаменту був у минулому спортсменом чи спортивним функціонером. До речі, дуже непогано на посаді заступника міністра з нами працювала Олімпійська чемпіонка з біатлону Олена Підгрушна, яка потім вирішила відновити спортивну кар'єру. Керівником олімпійського департаменту в нашій команді був відомий спортсмен та функціонер Роман Вірастюк, який трагічно пішов з життя після операції. Для всіх нас це стало шоком і дуже важкою втратою.

Звичайно, і колишні спортсмени стають профільними міністрами, і не лише в Україні. Наприклад, наш польський колега, міністр спорту і туризму Вітольд Банька – бронзовий призер чемпіонату світу з легкої атлетики. Проте він має вищу політологічну освіту, а перед призначенням на посаду професійно займався PR та комунікаціями. Інший приклад – донедавна міністр спорту та людей з особливими потребами Канади, учасниця Паралімпійських ігор Карла Квартлоу. Вона має дві вищі освіти: одну – з політичних наук, іншу – юридичну.

Як прокоментуєте скандал щодо закупівлі Міністерством неякісних препаратів для спортсменів?

Все, що нам відомо, це інформація з повідомлення СБУ. Традиційно надаємо сприяння правоохоронним органам у таких справах. Якщо були реальні зловживання, то нікого покривати не будемо. Але мушу також відзначити, що подібні справи, які порушуються за фактом якихось підозр чи скарг, потім часто завершуються нічим. Через відсутність реального складу злочину. Висновок про те, що хтось щось розікрав чи чимось зловживав, може дати лише суд за сукупністю доказів, наданих стороною обвинувачення. До вироку суду, який вступив у законну силу, в Україні діє презумпція невинуватості.

В Україні так чи інакше, але все пронизано корупцією. Які найпоширеніші корупційні схеми функціонують у спорті?

Звичайно, і сфера спорту не ідеальна. Є такі типові порушення, як спроби завищення кошторисів спортивних змагань, завищення кількості учасників навчально-тренувальних зборів, вартості квитків, проживання, харчування під час поїздок. Спортивною корупцією також є маніпулювання результатами спортивних змагань. Ви бачили який був гучний скандал і викриття у нашому футболі. Свідоме використання допінгу з метою потім отримати державні призові та інші блага теж можна назвати корупцією, а також відвертим шахрайством. Найбільше зловживань відбувається на місцях. Наприклад, так звані «мертві душі» в ДЮСШ: отримують кошти на один задекларований розмір групи, а реально дітей та юнаків займається на порядок менше, те саме з наповненням тренерами.

Якщо ми отримували інформацію про такого роду порушення, то зверталися до правоохоронних органів. Також намагалися максимально не допускати зловживань внутрішніми силами, на рівні збірних команд. Повірте, багато таких спроб надурити державу були нами попереджені та не допущені. Але контролювати все і всіх нереально, ми не слідчий орган і не суд.

Якщо говорити про верхівку айсберга, то найбільш корупційно сприятливим явищем, як на мене, в усі роки був ручний розподіл коштів державного бюджету між видами спорту. Грубо кажучи, хто і як із федерацій домовився з керівництвом міністерства, хто до кого був більш прихильний, той стільки й отримував на розвиток свого виду спорту. Ми цю практику припинили, запровадивши автоматичну формулу розподілу коштів між олімпійськими видами спорту. Це юстований Мінюстом наказ, там чітко прописані єдині правила для всіх та критерії розподілу, які враховують масовість виду спорту, командний чи індивідуальних характер, його показники на міжнародній арені тощо. Хто краще виступає в поточному році, той автоматично більше отримує фінансування наступного року. На підході запровадження такої ж системи в неолімпійських видах спорту, там також діє своя формула, але її треба привести до спільного знаменника.

«Олімпійські ігри в Україні в найближчій перспективі – це нереально»

Остання літня Олімпіада в Ріо-де-Жанейро стала для наших спортсменів провальною порівняно з попередніми виступами на головних стартах чотириріччя. Це був виняток із правил чи Ігри в Токіо теж варто очікувати з песимізмом?

Провальною Олімпіаду в Ріо-2016 полюбляють називати журналісти, особливо не профільні, не спортивні. Це було хайпово ще під час та одразу після завершення змагань. Можна, звичайно, із найбільш успішною Атлантою-1996 року порівнювати, так багато, хто тупо і робив. Тільки всі забули, що у нас в 2014 році на половині олімпійського циклу підготовки почалася війна; що частина елітних спортсменів виявилися зрадниками та чкурнули до Росії, а інші побігли від проблем, у якій опинилася держава, за довгим доларом до того ж Азербайджану. У нас забрали важливі та унікальні бази олімпійської підготовки в окупованому Криму, на Луганщині та Донеччині. У нас майбутньому Олімпійському чемпіону Ріо Олегу Вєрняєву не було, де жити, бо він фактично став вимушеним переселенцем. І не він один зі спортсменів і тренерів втратив усе в Криму, Донецьку та Луганську. У нас терористами та російськими найманцями було захоплено олімпійське училище Сергія Бубки, яке мало сучасну підготовчу базу. Його довелося тривалий час відновлювати в Бахмуті. Тому я особисто, як і багато фахівців у нашій сфері, не вважають Олімпіаду в Ріо-2016 провальною. Покажіть мені хоч одну воюючу країну, де було окуповано стільки території, де весь час велися активні бойові дії, яка вийшла на Олімпіаду, завоювала там 11 медалей, з них дві золоті та випередила в заліку мирні, більш заможні європейські держави, на зразок Польщі, Чехії, Бельгії, Румунії, Болгарії, Литви, Білорусі, Словенії, Словаччини та інших.

Я дуже пишаюся тим, що на цих Іграх Олімпійським чемпіоном став гімнаст Олег Верняєв. Для нього та його колег по збірній ми змогли створити необхідні умови, закупили сучасні гімнастичні снаряди та привести до ладу гімнастичний зал на олімпійській базі «Конча-Заспа». Не можу не відзначити також каноїста Юрія Чебана, який додав до свого активу неймовірну другу олімпійську медаль в Ріо. Хіба це не видатне досягнення для українського спорту?

Ріо-2016 для України – це був не провал і не видатний успіх, це була об'єктивна реальність, у якій ми опинилися та з якої треба було зробити правильні висновки. Мені здається, вони були зроблені. Бо в останні роки прослідковуються дуже гарні тенденції. Чого тільки вартий безумовний успіх на зимових та літніх Паралімпійських іграх, на Дефлімпійських іграх, на Всесвітніх іграх-2017. Наша збірна круто виступила на II Європейських іграх в Мінську, де посіла третє командне місце та перевершила свій результат, досягнутий на перших іграх у Баку. Історичне олімпійське «золото» Олександра Абраменка у фрістайлі на Олімпіаді в Кореї – також безумовний успіх. Згадаймо й перше «золото» чемпіонатів світу з біатлону Дмитра Підручного та багато інших досягнень і рекордів. До нас також зайшли численні змагання міжнародного та європейського рівня, наприклад, чемпіонати Європи з боксу, стрибків у воду, світові першості з хокею, фінал Ліги Чемпіонів. Щойно прийшла новина, що у 2020 році Україна вперше прийматиме чемпіонат Європи з бадмінтону. У нас за ці роки з'явилися нові молоді імена, які вразили світ: наймолодший в історії чемпіон Європи зі стрибків у воду Олексій Середа та наймолодша дворазова чемпіонка світу з дзюдо Дар'я Білодід. Українським вболівальникам точно є, що згадати, чим і ким пишатися за ці майже 5 років після перемоги Революції Гідності.

Олімпіада в Україні – це реально? Чи нашій економіці це не потрібно, зважаючи, що навіть розвинені країни вважають Олімпійські ігри фінансовим тягарем?

Я буду відвертим та об'єктивним: Олімпійські ігри в Україні в найближчій перспективі – це нереально, дуже дорого та обтяжливо для країни, яка воює. Подивіться, що сталося з олімпійськими об’єктами, які збудували під Ріо-2016 в Бразилії? Вони дуже швидко перетворилися на сумне видовище, фактично звалище, їх по шматочкам розтягнула місцева бідота. Питання навіть не в тому, щоб збудувати всю інфраструктуру під Олімпіаду. Ключове питання, що з нею станеться потім, хто буде її утримувати вже після Ігор. Правильно ви кажете: це шалений фінансовий тягар.

Найбільш стримано оптимістичною є пропозиція президента НОК України Сергія Бубки: спочатку принаймні спробувати поборотися за зимові чи літні Юнацькі олімпійські ігри.

Що, на Вашу думку, стало найбільшим досягненням і найбільшим провалом нинішнього Міністерства?

У 2015-2016 роках ми працювали над стабілізацією ситуації в молодіжній і спортивній сферах. Багато хто вже забув про болючі секвестри бюджету Мінмолодьспорту. Забули, як по півроку й по року до нашої каденції не виплачувалися призові спортсменам, не призначалися заслужені стипендії. Забули, у якому жахливому стані був спортивний інвентар та зали на тій же «Конча-Заспі». У багатьох видах спорту роками нічого нового державою не купувалося: ні форми, ні інвентарю, ні екіпірування. Були й проблеми з фінансуванням навчально-тренувальних зборів, які переважно проводили в борг. Часто власні кошти закладали самі спортсмени та тренери.

Ми налагодили систему, яка не без збоїв, але почала стабільно надавати організаційне та фінансове забезпечення для підготовки й участі збірних команд у міжнародних змаганнях. Якщо говорити аналогіями, то 2017-2019 роки – це відновлення спортивної форми після травми з перспективою виходу на оптимальні кондиції. Зараз уже не стоїть питання, як поїхати на змагання та НТЗ, де взяти гроші. Порівняно з 2014 роком бюджет Мінмолодьспорту збільшився з 820 мільйонів до понад 3,6 мільярдів гривень, тобто більше ніж у 4 рази. Удвічі ми підвищили призові за чемпіонати світу та Європи, а для паралімпійців зрівняли призові з тими, які отримують наші атлети за перемоги на Олімпіадах.

Про відновлення та будівництва спортивної інфраструктури взагалі раніше не йшлося. А сьогодні ми разом з місцевими органами влади будуємо Палаци спорту, починаємо будувати басейни і багатофункціональні ігрові майданчики. За 2018-2019 роки загальний обсяг субвенцій від Мінмолодьспорту на спортивну інфраструктуру досяг 800 мільйонів гривень. У бюджеті Державного фонду регіонального розвитку було закріплено квоту в 10% винятково на ремонт, реконструкцію та будівництво спортивних об'єктів на місцях. Завдяки цьому з'явилося та відновлено понад 2,5 тисячі спортивних об'єктів. Створено 5 нових державних центрів Олімпійської підготовки: із художньої гімнастики, 2 з легкої атлетики, із зимових видів спорту та зі стрибків у воду. І цей перелік позитивних справ можна продовжувати далі й далі.

Що стосується найбільших невдач, то, на мій погляд, це були наші кадрові помилки. Якби не вони, ми змогли би зробити ще більше, працювали б ефективніше. На жаль, їх не вдалося уникнути. Але не помиляється той, хто нічого не робить.

Чим плануєте займатися після завершення своєї каденції при владі?

Радники міністрів йдуть у відставку та звільняються з роботи разом зі своїм безпосереднім керівником. Я вже до цього давно готовий. Ні про що не жалкую і щиро вдячний усім своїм колегам та особисто міністру Ігорю Жданову за довіру та спільну роботу. Ні про що не жалкую, це було важко, але класно та дуже цікаво. Наш тривалий період роботи в Міністерстві був насиченим та унікальним, тим більше у такі буремні роки. Маю мрії та амбіції займатися політичною діяльністю або повернуся до менш публічної справи – спічрайтерства, PR, політичного та медіа-консалтингу. Якщо буду бачити цікаві вакансії фахівців із питань реформ на новій державній службі, то можливо спробую свої сили там. Планую також займатися публікаціями на тему реформ у спорті та розбудови автономії спорту в Україні. Мені не байдуже, що буде далі з рідним Міністерством молоді та спорту. Уважно стежитиму за розвитком ситуації та відкритий до співпраці зі спортивними організаціями. Світ тісний, так часто траплялося, що той, хто одного разу заходив до цього Міністерства, потім за деякий час обов'язково повертався.

Другие посты блога

Все посты