Виїзд з Чернігова на Динамо - Лаціо

     Черговий виїзд на футбол, але перше написання невеликого звіту.

     Все розпочалося на наступний день після матчу-відповіді з АЕКом, коли мене вже почали запитувати чи поїдемо на наступний єврокубковий матч, а я без роздумів відповів, що їдемо 100%. Далі подивися жеребкування і зрозумів, що на Лаціо ми ще й людей зберемо(якщо не буде провалу в Римі), потім було вирішення деталей і власне збір. Під час даного процесу особливо описувати нічого. Хоча й потрібно сказати, що не відкладайте все до останнього дня і тим більше не повідомляйте в останній день що ви не їдете. Не можете – повідомте заздалегідь! Гра в Римі додала охочих поїхати, але все ж їдьте підтримувати свою команду, а не дивитися на суперника і тільки на перемогу. 

     І ось настав #matchday. І почалося найцікавіше. Я встиг зайти на пару, роздрукував деякі квитки та зганяв за розою для розіграшу. Приїхавши до гуртожитку поїв і пішли дзвінки з питаннями де я. Та до збору ще 30 хвилин, а до від’їзду 45, що ви від мене хочете ? Але послухавши біля 10 дзвінків я почав збиратись. Скинувши сумку, наче нічого не забувши(в автобусі вже було ясно, що чіпси залишилися сусіду), я помчав до місця збору і був приємно здивований, всі мої явилися вчасно. Почекавши десяток хвилин і відповівши всім де наш транспорт і т.д., ми дочекалися списки і сам автобус. Погрузка, формальності й вперед, але…

     Але почалося для мене все не дуже добре. Спочатку водій наїхав, що я не встиг список написати йому(дякую дівчата виручили), а далі й розу виграло місце, з якого мене попросили пересісти(тут вже «дякую» Олексію). І все ж їдемо, настрій чудовий попри описане вище. Атмосфера в автобусі це вже те, заради чого варто їхати. Спочатку були розмови про стан речей в Динамо і в світовому футболі. Дякую Вові за цей дійсно цікаво і продуктивно проведений час. Далі традиційний тоталізатор і вже суперечка за те, який рахунок ставити і я обираючи між 1:1 і 2:1 віддав більш ймовірну нічию дівчині, що сиділа поряд і наполягала на своєму. Як завжди після оголошення банку і найпопулярнішого рахунку пішли жарти про висадження тих, хто поставив на римлян. Пара пісень і кричалок і вже Калитянське, тут зупинка і за 15 хвилин всі розбрелися, хто за чим і хто куди. Мої намагання зробити фото з банером закінчилися провалом. Загнали всіх і продовжили подорож, вже поглядаючи на годинник. Далі пісні, заряди, веселуха(в нас інакше не буває), маленька зупинка і вже Київ, і, на диво, без заторів ми опинилися на бульварі біля стадіону. Отримали свої квитки та помчали до стадіону. Швиденько долетіли до стадіону і були шоковані(ті хто перший раз приїхав за 10 хвилин до матчу на Олімпійський), таке відчуття, що майже всі 50000 заходили на стадіон в цей час. Перший кордон поліції і ми пролітаємо без прискіпливих перевірок, далі черга до турнікета й ось воно 30-ти хвилинне просування. І тут, як кажуть в нас: «Ніщо так не об’єднує як спільний ворог», почався масовий хейт організації матчу, поліцейських і особливо перепадало "хитрозробленим", що намагалися пройти без черги. Чого там тільки не наслухалися, а я ще й покричав(дарма стояв там чи що). Ось дещо: «Давайте вже через огорожу», «Вдихніть і не видихайте, місця ж не вистачає», «Та то останній пхається, решта по інерції летять», а далі ми почули, що почався матч і пішли ще й такі фрази: «Дайте телефон з інтернетом найвищому, нехай трансляцію ввімкне і тримає», «Та винесіть вже екран хоч якийсь, а то не видно нічого», «І навіщо квитки купував, на другий тайм вже ворота відкриють, то безкоштовно зайду» і ще багато-багато чого.

     І все ж ми зайшли. Тут знову огляд стюардів, але поверхневий, навіть банер не просили розвернути(для мене це дивина). Бігом летимо на сектор і тут вже знову не пробитися. Продерлися десь в середину, стоїмо заряджаємо, трішки не зручно(банер то не повісив), але ж емоції, драйв. Пропустили… Женемо команду далі, віримо в її успіх. Кінець першого тайму і дочекавшись спустошення сектору спускаємось вниз, залишаю Віку і біжу вішати банер. «Чернігів політех» на місці, стюард робить фото(дякую і йому), обговорення тайму вже з Вовою, далі лишаю наш банер під його відповідальність і вже мчу на сектор. Початок, рози, полотно присвячене фанам Лаціо, заряди, пісні, неймовірні відчуття. Дивує весь стадіон непоганою підтримкою і навіть невеликим спонтанним шоу. Знову пропускаємо і народ(похвалений раніше) повалив з трибун… Але ми завжди з командою до кінця, тому трішки присвятивши зарядів їм, ми продовжуємо підтримувати свою команду. Далі хтось надумався піро запалити(а просили цього не робити) і відразу ж отримав «пояснення», що на секторі є правила. І все, кінець матчу. Стоїмо, дякуємо команді, вона дякує нам. Так, результат поганий, але ж «Ми з тобою завжди, наш славетний клуб…» Йдемо забирати наш «Чернігів політех», робимо фото, ще фото, навіть невелике вітання другу з Днем народження.

    І йдемо до автобуса. Настрій непоганий(все ж необхідні емоції та адреналін були отримані), але неприємний залишок є. Довга мовчазна дорога до автобуса, під час якої кожен переварював, що тільки що відбулося, а тут ще й, наче відчуваючи наші емоції від гри київлян, погода зіпсувалася(вітер і сніг). Дійшли, закинули речі і обмірковування, що ж то за гра була. Обмін думками й версії: «Потолок Динамо», «завищені очікування», «слабкий тренер і/або гравці». Знайшлись унікуми, що сказали «більш не поїдемо дивитись на цю стидобу» і тут же отримали від мене «не їдьте, але команду потрібно підтримувати і в часи перемог і в часи поразок!».

     Нарешті зібралися і вирушили додому. Тут вже і результати тоталізатора, вітання переможця. Виїхали за Київ, підкріпились, обмінялись враженнями та далі вже автобус розділився на частини: хтось спить, хтось протидіє першим і весело проводить час, співає, «тихенько» обговорює все що тільки можна і не тільки це, ну і треті ті, хто не сплять, але спокійно спостерігає за дорогою і щось може обговорювати. Ми ж не особливо визначились куди відноситись, то одна з нас намагалась заснути, а їй заважали, то щось обговорювали, то примикали до шумної компанії поряд. Невелика зупинка. Далі все теж, здається скучно, але нам було дуже весело – були розмови і про футбол, і про навчання, і про життя, далі цікаві історії старших. Навіть намагалися влаштувати весілля між ледь знайомими людьми, супроводжуючи все це криками на весь автобус «Гірко». Аж ось і Красне, хвилинна зупинка поліцією, Чернігів, дорога пролетіла непомітно. Збираємось, віддаю в короткострокову оренду свою розу і поступово спустошуємо автобус. Вийшов на кінцевій(стадіон) і пішов неквапливо до гуртожитку. Чергова зустріла питанням: «Ти останній ?», відповів, що так. Виявилося, що переді мною ще чоловік 5 прийшло не разом, пояснив їй де були, чому так і пішов спати.

    Наступного дня поспілкувався з частиною тих, хто їздив(більшість вперше) і був приємно здивований. Всі дякують, ніхто і не згадує всі ті помарки виїзду, а навпаки вже запитують, коли наступного разу їдемо, щоб обов’язково їм повідомив і ще раз дякую. Тоді й вирішив спробувати написати цю історію… Я ж у свою чергу хочу подякувати всім, хто їздив і створив цей один з кращих(якщо не кращий) виїзд. Дякую вам за все. Підтримуйте команду, катайте з нами та отримуйте неймовірний заряд. Повірте, це того вартує. Любіть Україну і будьте разом з командою у всі часи!