Гарет Саутгейт та Роберто Манчіні подали приклад усім збірним. Колонка Філіппа Лама
Фіналу Євро-2020 присвячується.
Колишній чемпіон світу та турнірний директор Євро-2024 Філіпп Лам аналізує футбольні теми та обговорює їхнє стратегічне значення для суспільства, економіки та політики.
Серія колонок «Погляди футболіста» записана журналістом видання Zeit Online Олівером Фрічем та публікується в різних європейських країнах як вітальний жест усьому континенту. В Україні їх можна читати ексклюзивно на сайті Tribuna.com.
Як господар Євро-2024, що пройде в Німеччині, я природно переймаюсь виступом домашньої команди та її впливом. Для атмосфери турніру важливо, щоб вона грала сміливо та бадьоро. Щоб в її рядах були персонажі, з якими вболівальники можуть ідентифікувати себе.
Громадськість воліє оцінювати гравців по тому, як вони беруть на себе відповідальність, і спостерігати, як команда прогресує по ходу турніру. Якщо при цьому футболісти збірної-господарки відтворюють на полі впізнаваний національний стиль, соціальне значення чемпіонатів Європи чи світу стає очевидним. Історія футболу знає приклади такої доданої вартості змагань: Англія-1996, Франція-1998 або Німеччина-2006.
Цього року на всеєвропейському турнірі ми побачили кілька домашніх збірних, дві з яких дійшли до фіналу. Ентузіазм власних вболівальників пронизував Англію в усіх п’ятьох її іграх на «Уемблі». Головний тренер Гарет Саутгейт у відкритому листі до нації, в якому він висловився про проблеми расизму, чітко пояснив, що вважає свою посаду в збірній соціальною місією. Команда вірить в його план – нікому не буде легко забити їм. Англія пропустила лише у півфіналі проти Данії.
В атаці Саутгейт покладається на таких талантів як Рахім Стерлінг. Також примітно, що у нього грають декілька футболістів не із клубів топ-шістки АПЛ. А саме «Лідс», «Астон Вілла», «Вест Гем» та «Евертон». Це також зміцнює відчуття ідентичності англійців.
Опонент Англії у фіналі – в минулому переможець турніру. З моменту стартового матчу в Римі Італія справляє враження стабільного колективу, який підкорює суперників чітким підходом. Команда поєднує стару-добру італійську якість в захисті, яка особливо знадобилась в півфіналі проти Іспанії, з міжнародними трендами в грі.
Італія не покладається лише на катеначчо, але останнім часом все більше прагне володіти м’ячем на половині суперника. Таким чином, команда виходить за рамки того, чим відома Серія А. Мобільний півзахист з Марко Верратті, Ніколо Барелла та Жоржиньо грає в короткий пас, не затримуючи м’яч в ногах. Це задає темп гри.
Тактично це найкраще, що може запропонувати турнір. Збірна діє майже так само однорідно, ніби клубна команда. Це велике досягнення Роберто Манчіні та його гравців. Їхній зв’язок відчувається у післяматчевих виступах тренера. Італія виступає переконливо. Стара футбольна нація повернулась на перші ролі.
Данія також вразила як одна з господарок. На «Паркені» в Копенгагені ковідні обмеження трактувались дуже ліберально. Але хто б став винуватити данців за ейфорію після такого виступу, якій запобігло лихо з Крістіаном Еріксеном? Коли його реанімували на полі, кожен міг відчути причетність і полегшення, яке викликав його порятунок. Таким чином, попри дві поразки, команда об’єдналась ще дужче та завоювала аудиторію.
У наступних вирішальних матчах вони грали розкуто, насолоджуючись футболом. Мартін Брейтуейт з «Барселони», П’єр-Еміль Хойб’єрг з «Тоттенгема» та інші енергійною грою довели, що причетні до цієї національної єдності. Що вони почуваються данцями. І країна славила своїх гравців.
Фізична витримка, ментальність, бойовий дух – класичні переваги данського Динаміту. Під керівництвом Каспера Юльманда, який базує гру на стилях Йохана Кройфа та Пепа Гвардіоли, данці нагадали про свої величні виступи на Євро у 80-х і на початку 90-х. Врешті-решт їм не вистачило зовсім трохи проти фізично потужнішої Англії в півфіналі.
Ну а в Севільї кожен іспанець міг одразу зрозуміти – грає його команда. Іспанський футбол процвітає завдяки чіткій ідеології тренувань. Починаючи від U-15 до головної збірної всі команди грають технічний комбінаційний футбол. Цього разу команді Луїса Енріке знадобився деякий час на розгін, але в останньому турі групового раунду вони надолужили впущене перемогою над Словаччиною 5:0.
В теперішній Іспанії, найбільш зосередженій на гру з м’ячем команді турніру, не бракує видатних футболістів. Велика ймовірність, що Педрі, Дані Ольмо, Ферран Торрес, Родріго або Мікель Оярсабаль колись підуть слідами Хаві, Андреса Іньєсти, Хабі Алонсо чи Фернандо Торреса. Цього разу команда програла у півфіналі за доволі рівної гри. Одразу видно, що іспанці навряд чи опустяться нижче цього рівня на ЧС-2022 в Катарі або Євро-2024 в Німеччині.
На цьому Євро не один раз ми спостерігали, як команди надихаються домашньою перевагою. Збірна Угорщини в Будапешті постала колективом, який захищає власні цілі та переслідує свій шанс. Фанати в Амстердамі штовхали вперед Нідерланди з їхнім традиційно атакувальним футболом. Усі ці приклади демонструють значення національної футбольної ідентичності та чемпіонату Європи загалом. Це грайливе змагання між державами, які таким чином ведуть переговори про своє співіснування.
Моя рідна Німеччина також мала шанс скористатися статусом господаря в трьох іграх у Мюнхені. Але це вдалося лише проти Португалії. В 1/8 фіналу в Англії колектив не проявив необхідну динамічність та рішучість. Командна ієрархія також не була помітна.
Але не можна зводити такий виступ до якості чи потенціалу гравців – лише погляньте на їхню кар’єру. Більшість футболістів збірної Німеччини виступають у провідних клубах світу, багато хто вже виграв Лігу чемпіонів, а дехто навіть брав Кубок світу. Німеччина не має проблем із якістю виконавців. Про це також свідчить те, що цього року німецька збірна U21 знову взяла титул чемпіона Європи.
За останні три роки достроковий виліт Німеччини з ЧС-2018 та цього Євро призвели до втрати довіри серед вболівальників – як до виступу команди, так і до Німецького футбольного союзу загалом.
Тепер Йоахіма Льова в збірній замінить його колишній помічник Хансі Флік, який за півтора року на посаді головного тренера «Баварії» взяв шість титулів. Вже з вересня, коли відновиться кваліфікація на ЧС-2022, йому доведеться покластися на молоде покоління німецьких талантів – переможців Ліги чемпіонів Антоніо Рюдігера, Нікласа Зюле, Леона Горецку, Йозуа Кімміха, Сержа Гнабрі, Кая Гаверца та Тімо Вернера. Це також буде команда, в якій уся Німеччина впізнає себе.
Гарет Саутгейт і Роберто Манчіні подали приклад. За кілька років вони виробили у своїх збірних адаптований до країни та гравців стиль гри. Саутгейт також зумів донести високооплачуваним зіркам, що вони не лише грають у футбол, а й беруть на себе соціальну відповідальність. Це творить ідентифікацію.
Через три роки настане черга Німеччини. Євро-2024 також може бути атмосферним святом, в якому домашня команда заведе всю країну. Так само як і цьогорічний турнір, який можна вважати успішним, попри всі негаразди. У фіналі дві команди з очевидними національними рисами. І вся Європа хоче знати, хто переможе. Формат чемпіонату Європи працює, ми всі це бачимо.
Фото: Reuters, Дарія Конурбаєва
