Євро – свято різноманіття націй. Колонка Лама на Tribuna.com
Філіпп аналізує значення турніру для континенту.
Колишній чемпіон світу та турнірний директор Євро-2024 Філіпп Лам аналізує футбольні теми та обговорює їхнє стратегічне значення для суспільства, економіки та політики.
Серія колонок «Погляди футболіста» записана журналістом видання Zeit Online Олівером Фрічем та публікується в різних європейських країнах як вітальний жест усьому континенту. В Україні їх можна читати ексклюзивно на сайті Tribuna.com.
Зараз можна почути, що явище національних збірних уже не йде в ногу з часом. Та й, по факту, концепція нації в Європі є історично обтяженою. Але якщо з нею поводитись відповідально, вона може творити ідентифікацію, не завдаючи шкоди. А змагання націй – те ж Євро – може зміцнити європейську ідею через грайливу суть футболу.
Історія Євро показує, що спорт у найширшому розумінні може мати об’єднавчий вплив на нації. Схід та Захід пізнають один одного краще. Перший турнір у 1960 році, в часи холодної війни, виграв Радянський Союз. Лев Яшин, «Чорна пантера» з Москви, донині є легендарною постаттю для уболівальників футболу. Прототип воротаря-плеймейкера став єдиним голкіпером, якого визнали Футболістом року в Європі.
В белградську ніч 1976 року чемпіоном Європи стала Чехословаччина. Впродовж турніру команда перемогла Англію, Португалію та двох на той час фіналістів чемпіонату світу – Німеччину та Нідерланди. Антонін Панєнка прославився, коли, пробиваючи пенальті, перехитрив Зеппа Маєра. Відтоді таку манеру пробиття 11-метрових стали називати на честь цього винахідника з Праги.
На Євро-1996 в Англії, коли кількість країн-членів УЄФА зросла після падіння Залізної завіси, виблиснули нові команди, збірні Хорватії та Чехії. В середині нульових УЄФА пішла слідом розширенням меж Євросоюзу на схід і доручила Євро-2012 Польщі та Україні.
Цього року турнір вперше відбудеться в одинадцятьох країнах. Включно з місцями, де творилась історія. Глазго, де футболу народився у 19 столітті, є єдиним містом світу з трьома футбольними стадіонами місткістю щонайменше 50 тисяч людей. «Гемпден-Парк» – найстаріший у світі. Будапешт – разом із Віднем – був домом видовищного дунайського футболу. Місцева арена названа на честь Ференца Пушкаша, якого французька спортивна газета L’Équipe визнала Футболістом століття у Європі.
Парадоксально, але особливий шарм Євро чи Чемпіонату світу в тому, що рівень тактики та її ролі на турнірах нижчий, ніж у клубному футболі. Просто тому, що тренери національних команд працюють з гравцями менше і менше на них впливають. Те саме стосується баскетболу чи гандболу. Крім того, нема змоги інвестувати у свій склад, через що вони бувають незбалансовані, а декому доводиться грати на чужих позиціях. Наприклад, ми, німці, стали чемпіонами світу у 2014 році з Бенедіктом Хьоведесом на лівому фланзі захисту – хоча він є правоногим центрбеком. Ви повинні імпровізувати з тим, що може запропонувати країна.
Це урізноманітнює змагання. На п’ятнадцятьох Євро перемагали десять різних збірних. Оскільки формат розіграшу не передбачає матчу-відповіді, у слабших команд більше шансів. На турнірі важливішають такі чесноти як командний дух, дисципліна, пристрасть. Якщо команда знайде та відчує себе саме в ці кілька тижнів, вона може далеко зайти.
На німецькому Євро-1988 переможцем стали Нідерланди. Ентузіазм, з яким наші сусіди, що постраждали від німецької окупації у Другій світовій, святкували, звісно, набув історично-політичного відтінку. У 1992 році перемогли добродушні динаміти з Данії. Ще більшою сенсацією став тріумф Греції, яка у 2004 році під керівництвом Отто Рехагеля обхитрила усіх фаворитів. У 2016-му трофей здійняла Португалія, яка дала світу багатьох хороших футболістів та тренерів, але рідко брала титули. Всі вони виступали як одне ціле.
На Євро-2016 у Франції усіх надихнув маленький острів з населенням 350 тисяч людей. Збірна Ісландії запалила командною динамікою та духом, який був заразним. Одягнені як вікінги та тролі фанати по черзі вигукували бойові кличі, десятками тисяч плескаючи піднятими руками. Такою громадою підтримки ісландські гравці могли гасити вулкани. Це й був спорт у початковому розумінні. Більшість ісландців ще довго пам’ятатимуть те літо. Ісландія підкорила серця багатьох.
Хорватія дійшла до фіналу ЧС-2018. Це держава, яка відродилася як незалежна нація лише кілька десятиліть тому, багато її громадян живуть за кордоном. Виступ національної збірної дав уявлення, як саме Хорватія хоче бути представлена як нація. Ідеальною платформою для цього і є міжнаціональний турнір з міжнародною аудиторією. Те саме стосується пісенного конкурсу Євробачення, в ході якого, в тому числі обговорюють, хто належить до Європи.
Досвід Євро нагадує книги про Астерікса, які базуються на стереотипах про британців, швейцарців та готів. Іноді відчуття спільнотності стає настільки сильним, що переходить в упередження щодо інших. Проте саме різноманітність людей, які захоплюються футболом, робить Євро таким особливим. І краса футболу якраз в тому, що ніхто не повинен цуратись того, якою людиною є. Бути різним визначається тим, що одні і ті ж правила стосуються всіх.
Національні збірні сприяють вираженню культурних досягнень. Часто можна побачити, як команди грають у типовому для їхньої країни стилі. На іспанців та італійців найбільший вплив має їхня футбольна культура та ліга. В Англії, як завжди, грає багато яскравих талантів. Але оскільки в АПЛ виступають зірки звідусіль, «Трьом левам» часто бракує ключових гравців.
Привабливість таких турнірів – спостерігати також, як зірки великих клубів адаптовують свою роль у збірній. Мішель Платіні, найкращий футболіст Європи тих років, привів Францію до перемоги на домашньому Євро-1984. Зірка «Ювентуса» виступила на турнірі не гірше, ніж Дієго Марадона на ЧС-1986. Платіні забив дев’ять голів у п’яти матчах, граючи на позиції півзахисника. Німецькі телеглядачі його гол Югославії головою визнали Голом місяця.
У 2016 році Ґарет Бейл вивів Уельс у півфінал Євро. На тому ж турнірі ікона світового футболу Кріштіану Роналду також допоміг своїй національній команді – Португалія виграла, і цей титул зробив його повноцінним як футболіста. Хоч він і пропустив майже весь фінальний матч через травму.
Цього року зверніть особливу увагу на Кевіна де Брюйне з «Манчестер Сіті». У Бельгії також є інші сильні футболісти – Еден Азар, Ромелу Лукаку або Тібо Куртуа. Як футбольний фанат, ви б хотіли бачити перемогу цієї команди. Вас також може зацікавити сюжет Каріма Бензема, без якого французи стали чемпіонами світу у 2018 році та віце-чемпіонами Європи у 2016-му. Якщо Дідьє Дешам хоче вийти у великий фінал втретє поспіль – як Іспанія з 2008 по 2012 роки та Німеччина з 1972 по 1976 роки – французькому тренеру доведеться інтегрувати нападника з Мадрида.
Франція знову є одним із фаворитів, як і інші традиційно футбольні країни Італія та Іспанія. Або Німеччина, в якій два роки тому Йоахім Льов намагався ініціювати зміни. Але сьогодні він повернув у команду двох чемпіонів світу – Томаса Мюллера та Матса Хуммельса. Тепер питання в тому, як це вплине на ієрархію в команді.
Після раннього вильоту на ЧС-2018 зараз для Льова буде важливо дати зрозуміти футболістам, що грати за свою країну – це особлива відповідальність. Я чув свій гімн 113 разів як гравець на полі, і це завжди зворушувало. Гроші та контракти в національній збірній менш важливі, ніж у повсякденному клубному житті. Це більше стосується таких цінностей, як співпраця, дружба, дім. Все те, що приписується командним видам спорту. Ви пишете історію на чемпіонаті Європи або світу.
Як і футбольний ринок, кількість учасників зростає – з восьми (1960) до шістнадцяти (1996), тепер до двадцяти чотирьох (2016). Цього року дебютує збірна Фінляндії. З огляду на їх футбольну культуру та демографічні показники, вони не є фаворитами. Вони приймуть цю роль. Бути аутсайдерами – це можна сприймати як виклик.
Також дебютують північномакедонці, які у березні виграли у Німеччині з рахунком 2:1. Молода республіка змінила свою назву з політичних причин. Вона хоче приєднатись до НАТО та ЄС, що досі їй відмовляли. Участь у Євро зміцнить її самооцінку. Вони хочуть показати, хто вони та ким хочуть бути. Непогана мотивація для такого сильного турніру.
Коронавірусу серед учасників нема, але натомість є те, що в найближчі тижні матиме значення для країн-учасниць. Це солідарність та справедливість. Звичайно, вірус вплине на цей всеєвропейський турнір. Він уже це зробив оскільки Дубліну та Більбао, на жаль, ліквідували право проведення матчів. Управління пандемією та захист усіх залишається тим же завданням для Європи та світу. З іншого боку, ми можемо досягти успіху, святкуючи це Євро як вільне та мирне змагання націй.
Фото: Reuters, UEFA
