Фінал Ліги чемпіонів у стилі Саккі. Колонка Лама на Tribuna.com
Філіпп про футбольних візіонерів.
Колишній чемпіон світу та турнірний директор Євро-2024 Філіпп Лам аналізує футбольні теми та обговорює їхнє стратегічне значення для суспільства, економіки та політики.
Серія колонок «Погляди футболіста» записана журналістом видання Zeit Online Олівером Фрічем та публікується в різних європейських країнах як вітальний жест усьому континенту. В Україні їх можна читати ексклюзивно на сайті Tribuna.com.
Як і мистецтво, бізнес чи політика, футбол формують особистості. В сьогоденні гри такими є три тренери – з Італії, Португалії та Іспанії. І це видно по цьогорічному фіналу Ліги чемпіонів між «Челсі» та «Манчестер Сіті».
Сліди сучасних інновацій у футболі ведуть до Арріґо Саккі. Він винайшов ефективну донині систему – такий собі Майкрософт футболу –, без якої ніщо не працює. Це орієнтоване не м’яч зональне розташування гравців. Так він збудував «Мілан» навколо видатних індивідуалістів Франко Барезі, Паоло Мальдіні, Руда Ґулліта та Роберто Донадоні та перетворив його в найсильнішу команду світу. На пік вона вийшла у 1989 році, обігравши «Реал» з рахунком 5:0 у півфіналі Кубку європейських чемпіонів та здолавши у фіналі 4:0 «Стяуа» – переможців турніру у 1986-му – з майбутньою зіркою Ґеорґе Хаджі у складі.
Блискуче організована міланська машина рухалась високоякісно і постійно зумовлювала дуелі з суперниками, які вели до втрати ними м’яча. «Стяуа» майже не виходила за межі власної половини поля, голи неминуче сипались в її ворота, і уже після півгодини гри переможець був зрозумілий. Будь-який тренер, який себе поважає, повинен переглянути ці дев’яносто хвилин кричуще нерівного протистояння.
Саккі був локомотивом прогресу, найперше в Італії. Тамтешні тренери стали виховувати у своїх командах подібну захисну дисципліну. Найбільш відомий з них – Фабіо Капелло, який на чолі «Мілана» переміг «Барселону» 4:0 у фіналі 1994 року якраз в стилі Саккі. Або Марчелло Ліппі, який тричі поспіль доходив з «Ювентусом» до фіналів з 1996 по 1998 роки. А також вихованець Саккі Карло Анчелотті, який першим з тренерів взяв трофей ЛЧ тричі.
На той час італійський футбол був на перших ролях у світі в тому числі завдяки таким патронам як Сільвіо Берлусконі та Анджело Моратті, що фінансували свої клуби. Їхні мільйони приваблювали в чемпіонат найкращих гравців. Як результат, команди Серія А перемагали у кожному третьому розіграші Ліги чемпіонів з 1989 по 2003 рік. А в Кубку УЄФА та Кубку володарів кубків разом узятих італійці тріумфували 11 разів з 26-ти. За цей час сім клубів з Італії вигравали єврокубки, серед яких також були «Парма», «Сампдорія», «Наполі» та «Лаціо». Жодна інша ліга не могла зрівнятися з таким.
Німеччина також з цього свою користь. У 1990 році збірна стала чемпіоном світу частково й тому, що майже половина партнерів Лотара Маттеуса на той час виступала в Серії А. З 1995 року сучасну футбольну систему почали впроваджувати в молодіжній команді «Баварії»; орієнтоване на м’яч зональне розташування та перехід на гру в чотири захисники були революційними підходами в Німеччині на той час. З тією молодіжною командою ми стали чемпіонами Німеччини у 2001 та 2002 роках, що було новинкою для клубу.
Завжди знайдеться той, хто озброїться ідеями інших і збагатить їх своїми. Нашим Саккі був Бйорн Андерссон, який вигравав Кубок чемпіонів з «Баварією» у сімдесятих. Швед не ставився до нас, юнаків, зверхньо. I завдяки цій скандинавській педагогіці допоміг нашому поколінню щось здобути.
Інновації ніколи не залишаються непоміченими. Тренери за межами Італії почали адаптувати модель Саккі, розробляти власні програми на його основі та творити чудові команди у чудових місцях. Алекс Фергюсон так відродив світовий бренд, «Манчестер Юнайтед» був під його контролем більше чверті століття. З цього виросла величезна стабільність і чіткий розподіл ролей між гравцями, які утворювали атакувальну машину. Завдяки своєму характеру та хисту Фергюсон чотири рази виводив їх у фінал, вигравши Лігу чемпіонів у 1999 та 2008 роках.
Те саме стосується Луї ван Гала, який виграв титул ЛЧ у 1995 році з «Аяксом» в манері Саккі. Оттмар Хітцфельд, майстер слова та психології, виграв титул ЛЧ дортмундською «Боруссією» (1997) та «Баварією» (2001). Юпп Хайнкес виграв з «Реалом» в 1998 році та з «Баварією» у 2013-му. Вісенте дель Боске взяв трофей з «Реалом» у 2000 та 2002 роках. Франк Райкард, який здобув титулу з «Барселоною» у 2006-му, також був гравцем Саккі.
А потім прийшов Жозе Моурінью. Він інтерпретував модель Саккі під захисний стиль, створивши доктрину сучасного катеначчо і позбавивши футбол атакувального духу. Це був орієнтований на м’яч та гру на власній половині захисний стиль, який уможливлював витонченні оборонні ходи завдяки високій організації та фізичній витривалості. Наприклад, у півфіналі ЛЧ-2010 в Барселоні Жозе звів навколо штрафного майданчика своєї команди барикаду з людей.
Моурінью мінімізує ризики пропустити гол; його команди, причаївшись, вичікують втрати м’яча, а коли це стається, атакують ворожі ворота кількома рухами. З «Порту» він несподівано тріумфував у Кубку УЄФА у 2003 році та в Лізі чемпіонів у 2004 році. І в півфіналах, і в фіналі суперник не зміг забити бодай гол. У 2010 році у фіналі проти його міланського «Інтера» нас, «Баварію», просто переграли. Тоді всі говорили про це як про гру проти м’яча.
Одним з послідовників Моурінью є Дієґо Сімеоне. Такого андердога як «Атлетіко» він перетворив у команду з тонко налаштованою обороною з одинадцятьох людей. Він двічі перемагав з ними в Лізі Європи, а нещодавно вдруге виграв чемпіонат Іспанії. Двічі вони грали у фіналі Ліги чемпіонів, де в обох випадках поступались супернику зовсім трохи. Це було у 2014 та 2016 роках – у той час, коли вже давно настала інша ера.
Це був розквіт володіння м’ячем. Все почалося з Пепа Ґвардіоли, який відповів на манеру гри Моурінью і розвинув атакувально модель Саккі. Ґвардіола дозволив романтичній ідеології тотального футболу, межі якої Кройфф досяг у дев’яностих, перерости в щось нове у «Барселоні». Він захотів повного контролю над грою, його команда почала атакувати суперника на його половині – і навіть якщо при цьому втрачала м’яч, то там же його й повертала. Ось так і душать намагання інших команд побудувати свою атаку – створивши постійні атаки, які можливі лише з надтехнічними гравцями в команді. У 2009 році ми програли їм 0:4. У фіналах ЛЧ 2009 та 2011 років «Манчестер Юнайтед» майже не володів м’ячем, «Барса» була нездоланною.
Підхід Ґвардіоли пронизав міжнародний футбол. Підвищена увага до його стилю скоротила цикли інновацій у порівнянні із впливом Саккі. Ці трансформації завжди плавні, і тренери зазвичай знаходять проміжні рішення. У середині минулого десятиліття «Реал» домінував у Лізі чемпіонів, як ніхто раніше, перемагаючи у 2014-му та з 2016 по 2018 роки. І хоч щоб побудувати команду навколо Модріча, Роналду, Рамоса, Бензема та Крооса, потрібні тривалі пошуки, «Реал» Зідана в підсумку продемонстрував ґвардіолоподібність у формації 4-3-3 за зразком Саккі. Це ніколи не були екстремально віддалені тактичні варіації.
У 2019 році Юрген Клопп був на вершині. Він відповів Ґвардіолі стратегією андердоґа. Пристрасть, фізична готовність, віра та анархія – з цими речами він дещо зменшує складність футболу. Він не залежить від найкращих гравців – важливішим для нього є емоційний доступ до них. Його дорога до фіналу ЛЧ-2013 з «Боруссією» була потужним перфомансом. У «Ліверпулі», який ідеально відповідає ментальності Клоппа, він зробив останній крок назустріч світовому визнанню. Клопп знає, що йому потрібно кілька років, аби підняти команду на її вершину.
То що ж буде очевидним цієї суботи в Порту? Як і всі найкращі команди, цьогорічні суперники по фіналу ЛЧ є сумішшю трьох складових. Як і скрізь, навіть у нижчих лігах, операційною системою для обох є модель Саккі. У обидвох також є і від Моурінью, і від Ґвардіоли. «Ман Сіті» та «Челсі» захищаються в орієнтованій на м’яч манері, прагнуть оточити суперника в його штрафному і затиснути контрпресингом, але при цьому раз по раз відступаючи та дозволяючи йому проявляти ініціативу. Почерк Ґвардіоли залишається чітким, водночас тепер його захист більше, ніж раніше, покладається на фізичну міць. Йому довелось запозичити у Моурінью, бо регалії його команда не ті, що у «Реала» чи «Барселони».
Томас Тухель також добився визнання найзаможніших клубів Європи, конкуруючи з ними на міжнародному рівні. За два роки в «Боруссії» він виграв Кубок Німеччини. З серійними переможцями «ПСЖ» він двічі за два з половиною роки став чемпіоном Франції. У січні він прийняв «Челсі», в який уже два десятиліття інвестує російський олігарх Роман Абрамович. З ним він став першим тренером, який вийшов у два фінали ЛЧ поспіль із двома різними командами. Але що за тренер Тухель – тобто, яким буде його спадок –, ще треба з’ясувати.
Фото: PA Images, Reuters; imagoimages
