Tribuna/Футбол/Блоги/Овертайм/Великий аналіз роботи Петракова зі збірною України в порівнянні з Шевченком

Великий аналіз роботи Петракова зі збірною України в порівнянні з Шевченком

Розбір Олександра Сажко.

Блог — Овертайм
18 ноября 2021, 17:15
60
Великий аналіз роботи Петракова зі збірною України в порівнянні з Шевченком

Олександр Сажко занурюється в цифри, факти та тенденції.

Збірна України закінчила 2021-й на позитиві, але рік вийшов дуже хаотичним: класні результати з Францією, кошмарні – з Казахстаном; непереконливий за грою, але фартовий за результатом Євро-2020; незрозумілий відхід Андрія Шевченка; неоднозначний Петраков – від агресивної самовпевненості у своїх принципах гри та спілкування з гравцями та пресою до повернення до схеми Шевченка (але не принципів) та обережного й навіть ворожого спілкування з журналістами. 

Весь рік збірну хитало з одних крайнощів в інші – і це дуже ускладнює її загальну оцінку. І якщо Євро та відхід Шевченка ми вже давно пережили та переварили, то глобально осмислити роботу Петракова з усіх боків без емоцій та інформаційного шуму можливостей поки не було. Спробуємо це зробити зараз. Адже тепер він повноцінний головний тренер збірної, а не виконувач обов’язків.

Старт Петракова за якістю створених моментів дуже схожий на старт Шевченка, але трохи поступається грою в захисті

Найбільша помилка: спроби порівнювати старт роботи Петракова з найуспішнішим періодом роботи Шевченка – відбором до Євро-2020. Це зараз можна чути всюди.

Щоб прийти до тієї злагодженості футболу, Андрію Миколайовичу та його італійським топ-помічникам, які коштують купу грошей, знадобилось 2-3 роки роботи, провал відбору на ЧС-2018, декілька додаткових зборів, напівтовариська Ліга націй без тиску за результат, повна довіра і значно більше фінансування УАФ. І то допомогла не тільки якість гри, а й досить велика доля везіння, щоб майже ідеально пройти кваліфікацію.

Петраков прийшов в збірну за один-два тижні до дебюту, в середині відбору, старт якого Україна вже завалила, і пропрацював там п’ять офіційних матчів. Зовсім різні умови. Дивно, коли від нього чекають тієї ж самої якості, як і в пікового Шевченка. Не забувайте, що той сам не зміг втримати ту якість і уходив зовсім не з зіграної та працюючої як єдиний механізм команди.

Якщо і доцільно порівнювати роботу двох тренерів, то тільки з кінцевим (тому що саме цю команду отримав Петраков) та з початковим періодом роботи Шевченка, коли умови були більш-менш однаковими. Та й то в Шевченка суттєві переваги: він знаходився в команді з початку року, їздив з нею на Євро-2016 та мав купу часу на підготовку, коли вступив в повноваження.

Статистично різниця в створенні небезпеки біля воріт суперників з боку збірної України між стартовими періодами роботи Петракова та Шевченка знаходиться в межах похибки через невелику кількість матчів в порівнянні. Рахувались тільки офіційні зустрічі.

І в Шевченка були простіші суперники – жодного топу, як Франція. Його команда трохи більше забивала та била по воротах, але при цьому менше торкалась м’яча в штрафній та гірше контратакувала.

В порівнянні з останнім періодом роботи Шевченка в 2021-му в Петракова взагалі перевага. Але треба враховувати силу суперників. Шеві довелось грати з Францією, Англією, Нідерландами та Австрією. В Петракова є тільки Франція. Тому різниця в цифрах зрозуміла.

Ще один важливий висновок: в збірної Петракова немає критичної проблеми з реалізацією моментів в офіційних матчах. Так, вона забиває трохи менше, ніж створює, але це не катастрофа. Фактично тільки матч з Казахстаном – величезне відхилення від норми. Через нього і з’явилась різниця в очікуваних та реальних голах. Додав занепокоєння спаринг з Болгарією, але він тут не враховувався. Все інше – іноді навіть вище середнього.

А от в захисті Петраков поступається ранньому Шевченкові, хоч і не критично:

Особливо непокоїть середній показних очікуваних голів. Він був зависоким й в відповідні періоди Шевченка, але в Петракова зашкалює.

Хоча треба врахувати, що xG треба використовувати обережно. Він дає хорошу загальну картину на дистанції, але дуже небезпечний в окремих матчах та відрізках з всього декількох матчів. Все дуже сильно залежить від того, хто рахує. Наприклад, Фінляндії в другому матчі WyScout нарахував більше 2 xG, а інші джерела – близько 1 або навіть менше. І важко згадати, де фіни награли на 2 голи. Суттєва різниця на дистанції 5 матчів.

Петраков змінив схему та стиль гри, але це не вплинуло на результат

Найбільше різницю між тренерами Петраковим та Шевченком показує не зміна схеми. 3-4-3 та 4-3-3 – лише цифри, які мають мало спільного з тим, що відбувається на полі. А от статистика гри в пас ідеально підкреслює стилістичні розбіжності:

Команда Шевченка суттєво більше володіла м’ячем та робила більше передач. Зовсім інші й напрямки передач: Петраков акцентує роботу на флангах, а Шевченко насичував центральні зони.

Але цифри розвінчують міф, що Петраков грає тільки в примітивний бій-біжи та просто б’є м’яч вперед без думки. Він просто менше володіє м’ячем та намагається грати швидше, але не зловживає лонг-болами. В порівнянні з раннім та пізнім Шевченком команда Петракова не робила більше довгих пасів за гру. Ба більше, в раннього Шевченка і кількість, і відсоток від загальної кількості, і якість (відсоток точних) довгих пасів гірші.

Ми ж не будемо говорити, що той грав в примітивний бій-біжи? Додавання вертикальності та намагання пришвидшити гру не обов’язково значить примітивізм.

Якщо все це поєднати зі статистикою дотиків в штрафній, ударів та очікуваних голів, яка була в першому розділі цього тексту, то виявляється, що збірні раннього та пізнього Шевченка не були гострішими за команду Петракова. Кардинальна зміна стилю не зменшила кількість та якість створених моментів. Він не зробив гірше, а просто зробив зовсім по-іншому, але майже з тим самим результатом.

Найцікавіше, що навіть повернувшись до схеми 4-3-3 Шевченка в останніх матчах, Петраков грає у своєму стилі. Топовий спаринг з Болгарією довів, що в поєднанні ідеї Петракова та схеми Шевченка є перспективна.

Петракова підводила не тактика, а нездатність гравців витримувати інтенсивність. Це стратегічна проблема українського футболу

Ідея футболу Петракова проста, але досить цікава: перегрузи на флангах, велика кількість передач в штрафну, насичення зон завершення, агресивний та швидкий футбол майже без центра поля з комбінуванням пресингу та виманювання суперника, щоб скористатись зонами за спинами захисників. Але такий стиль вимагає шаленої фізичної готовності гравців.

Величезна різниця: в структурі Шевченка в збірній та в клубі в позиційному футболі гравці роблять ривки максимум на 10-15 метрів, а в збірній Петракова в вертикальному – на 30-40. Ще й агресивний пресинг додається. Оскільки намагались грати швидко, ризикували, кількість пасів за гру зменшувалась, а кількість перехідних фаз, які потребують безперервності в грі – збільшувалась. Гравці до такого не звикли.

По збірній України Петракова чітко видно: доки вистачає сил, ідея тренера більш-менш працює. Більш того – гра виглядала досить ефектно і яскраво. Великої тактичної проблеми немає. Все виглядало більш сучасно, ніж перекатування м’яча, адже агресія та пресинг – головний тренд сучасного футболу.

Але є проблема стратегічна – з розподілом сил на матч. Десь на початку другого тайму команда різко зменшувала інтенсивність, тому що втомлювалась і вже не могла відповідати вимогам стилю. Все швидко розвалювалось. Цю тенденцію ідеально показує різниця в xG та проценті володіння в перших та других таймах матчів з Францією, Фінляндією та Боснією (перша гра):

(картинка клікабельна)

Матч з Казахстаном непоказовий: дебют Петракова, суперник сильно поступався в класі та ще й грали на синтетичному газоні.

Проблема суттєва та помітна неозброєним оком. І в вирішальному матчі з Боснією Україна зіграла по-іншому: обережно та майже без агресії та гостроти контролювала м’яч в першому таймі, крайні захисники не йшли в атаку, загроза йшла хіба що від дальніх ударів; але зберегла сили на другий – там добила суперника, перебудувавшись в перерві та повернувши вертикальність атакам.

Велике питання: чи була то реакція Петракова на конкретну проблему поганої фізичної форми гравців або лише випадковий збіг обставин (провалили перший тайм, тому залишились сили на другий). Зараз без емоцій здається, що тренер міг навмисно зіграти обережніше, але, можливо, просто хочеться видавати бажане за дійсне.

Як би там не було, очевидною є невідповідність якостей гравців радикальній версії ідей тренера. Вони не здатні так багато бігати та грати настільки агресивно. І можна було б зупинитись на тому, що Петракову просто треба підлаштуватись та еволюціонувати під гравців, але проблема з фізичною формою більш глобальна для всього українського футболу.

Зазвичай здатність виконувати великий обсяг роботи та агресія компенсують недоліки в таланті та техніці. Колись це допомогало українським гравцям. Можливо, в останні роки наші ведучі футболісти скоротили відстань від топ-ліг та в середньому стали сильнішими технічно. На цьому зараз робиться більший акцент в академіях клубів, тому що в дорослому віці ці якості майже не піддаються розвитку.

Але одночасно непропорціонально збільшилась прірва з ведучими лігами в інтенсивності та фізичній готовності. В цьому є велика провина чемпіонату – він не дає достатньої конкурентності. Але, здається, проблема не тільки в цьому. Хто заважає «Шахтарю» та «Динамо» йти за сучасними трендами та грати в чемпіонаті навіть зі слабкими суперниками агресивно, з контрпресингом, змітати та знищувати андердогів, щоб ті не мали можливості підняти голову, а власні гравці виконували більше бігової роботи та краще були готові до Європи? До ривків на 30-40 метрів так не звикнеш, але точно будеш краще готовий до єврокубків або збірної Петракова.

Тільки зараз в «Шахтарі» це намагається змінити Де Дзербі – додати пресинг, агресію. Але скільки років втрачено. Дуже складно швидко змінити такі глобальні недоліки, тому що гравці давно звикли до нульової інтенсивності УПЛ. В адекватному світі футболу, де клуби слідкують за світовими трендами, гравцям збірної повинно було б вистачати фізичної готовності хоча б на легкі форми стилю Петракова. Але не в Україні.

Головний сумнів по Петракову: наскільки він самостійний?

Поки старт Петракова в ігрових аспектах виглядає не набагато гіршим, ніж в Шевченка, але зовсім іншим за наповненням та стратегією. Андрій Миколайович до кінця стояв на своєму, навіть коли на початкових стадіях не все виходило та гра збірної виглядала статичною і безперспективною. Він витримав серйозну критику, мав довгострокову стратегію та з часом довів, що ідеї, які зазвичай використовують топ-команди, можуть працювати навіть в збірній України. Хоч і не тривалий час.

Здався Шевченко вже у 2021-му, коли від структури гри 2019-го майже нічого не залишилось: тоді був і перехід на схему з трьома центральними захисниками, і надзахисний та обережний футбол на Євро. Але то було на п’ятому році роботи.

Петраков почав ще більш сміливо: змінив все стилістично, посварився з Маліновським, тому що не бачив його в старті, відверто висловлював думку по гравцях, воював з журналістами. Повністю показав справжнього себе. Це виглядало не завжди приємно, але чесно.

Після першої ж хвилі критики все змінилось: з’явились примітивні відповіді на питання, зникла впевненість та відвертість на прес-конференціях, повернувся, здавалось, не дуже потрібний Маліновський та грав в стартовому складі, навіть схема на вирішальний матч відкотилась до варіанту Шевченка (не плутати зі стилем гри), тому що тільки так можна задовільнити всіх лідерів збірної.

Зовсім не схоже на справжнього Петракова.

Можна припустити, що тренер сміливо виправляє помилки. І якщо всі ці метаморфози пов’язані з щирим бажанням Петракова зробити якнайкраще – то він вчиться та прогресує. І це величезний плюс. Але є й інший варіант: його змусили змінити стиль поведінки та схему гри, щоб пом’якшити репутаційний удар по УАФ та зменшити критику. І тоді це зовсім не нормально, тому що в збірній несамостійний тренер. На дистанції це обов’язково дасться в знаки.

Так Петраков заслуговує далі працювати в збірній?

Скоріше так, ніж ні. Поки все не виглядає, що тренер в глухому куті. Зміни на краще можливі. Дізнатись, чи зможе Петраков прогресувати в рамках свого стиля, як прогресував Шевченко, зможемо тільки тоді, коли він отримає стільки ж можливостей та часу для розвитку. Чого, скоріше за все, ніколи не буде.

Не вважаю Петракова фізруком, хоч і маю думку, що для головної збірної в нього не вистачає важливих якостей. Але в кого з доступних тренерів вистачає? Не треба забувати, що однозначно сильнішої заміни Петракову прямо зараз все одно немає. Ребров зайнятий, а в УАФ немає грошей на більш статусного та класного тренера. Не факт, що зараз є гроші навіть на Реброва.

Не треба завищувати очікування. Петраков тактично та стилістично не виглядає жахливим варіантом для України. Хоча так само не можна забувати про його недоліки в спілкуванні та можливу несамостійність. Він – не ідеал. І все це може погано вистрілити пізніше.

Загалом перший період роботи Петракова в збірній має набагато більше спільного зі стартом Шевченка, ніж здається. Такі самі крайнощі – тільки в інший бік.

Шевченко хотів грати в контроль та підкручував налаштування на максимально радикальний прояв цього стилю. Тільки згодом потроху почав підлаштовуватись в деталях, але довгий час залишався в межах своєї конкретної ідеї.

Петраков хоче грати агресивно та вертикально: або знищувати суперника пресингом, або виманювати його, щоб шукати простір за спинами захисників. Енерговитратний стиль, якому обов’язково потрібно знаходити баланс з якостями доступних гравців. Надто мало матчів зіграно, щоб сказати, що Петраков цього не зробить. Хоча є великі сумніви в його здатності грати більш стримано та позиційно.

Шевченко нічого не говорив на прес-конференціях та відбивався дипломатичними фразами. І ця крайність не змінилась до кінця. Петраков говорив нахабно та відверто, але швидко змінив цю крайність на іншу – ігнорування питань і ще більш загальні відповіді, ніж в Шевченка.

Шевченка жорстко та переважно заслужено критикували в перший період роботи за всі крайнощі, Петракова – також. Шевченко отримав шанс працювати далі, то чому Петраков не може його отримати?

Другие посты блога

Все посты