Блогер Tribuna.com створив чумову колекцію футбольних карток
Маленька історія з дитинства Andrewbors’a
Маленька історія з дитинства Andrewbors.
Кожен з нас пізнавав футбол по-різному. Хтось робив це, часто переглядаючи його, хтось часто грав у нього. Хтось слухав довгі розповіді про улюблений вид спорту від батька чи діда. А в когось, як-от у мене, був настільний футбол.
Його одного разу подарувала мені тітка. Я бавився ним, але, відверто кажучи, було нудно. Приблизно в той час я почав переглядати перші футбольні матчі, і мені спала на думку ідея заліпити на спинах гравців прізвища. Тож це виглядало приблизно так:
Тренди, як і найкращі футболісти, змінювалися, тож кожні півроку мені доводилося здирати застарілі наліпки і наклеювати нові. Це мені дуже швидко набридало, тож я почав думати, що варто зробити змінні наліпки. Так гра стала б набагато цікавішою, адже друзі, які приходили до мене в гості, могли б самі обирати, якими футболістами хочуть грати.
Якось влітку мама попросила мене передивитися мої списані зошити. Якщо в списаному зошиті залишалось кілька сторінок, то його ще можна було використати як чернетку. Повністю списані зошити йшли в смітник. Але я зберігав деякі чисті картонні обкладинки. Як виявилось, недарма.
Наступного дня я розробив дизайн своєї першої футбольної картки. Її розмір – 27 на 18 мм. У верхній частині картки був розріз. Так її можна було зачепити на голову пластмасової фігурки футболіста. На білому боці картки розташовувалося прізвище футболіста та його номер. Ну і куди ж без реалістичності – всі написи та візерунки виконано в клубних кольорах так, щоб вони максимально збігалися з оригіналом форми. Десь не виходило, тож форми деяких клубів я робив виїздними. Так було у «Барселони», «Арсеналу» та «Челсі».
Лицьовий бік картки:
На зворотньому боці розміщувалася позиція футболіста та приблизний рейтинг, який я визначав самостійно.
Зворотній бік картки:
Як би це дивно не звучало, але кожну картку я вирізав та малював вручну. В мене був комп та набір базових скіллів у «Word» та «Paint». Також я мав (і досі маю) друга, в якого був кольоровий принтер. Тож я міг час від часу роздруковувати своє творіння. Чому я це робив вручну? Не знаю. Але я цінував свою роботу. Добре пам’ятаю, що першим клубом, який я намалював, став «Дніпро».
На диво, мене затягнула ця справа. Карток ставало більше і більше, тож виникла потреба в їх упорядкованому зберіганні. Тож я зробив ось такі паперові конвертики:
Кількість конвертиків теж стрімко зростала, тож я почав шукати місце, де зможу тримати їх. Порятунок принесла картонна коробочка від «Kinder». Роки дуже сильно її зіпсували, тож вона далеко не в фотогенічному стані. Але від історії не відмовляються. Ось вона:
Пам’ятаю, настав момент, коли кількість карток перевалила за 300. Мама вважала, що я надто багато часу приділяю цій «недоцільній забаві». І одного ранку я не застав своїх карток на звичному місці. Так, мама безцеремонно їх викинула.
У кожного з нас добряче бомбило, коли наші мами робили щось подібне. І більшості не залишалось нічого робити, крім «подутися та й змиритися». Тож я твердо постановив обламати мамусю і того ж дня почав заново малювати картки. Не знаю, яким дивом мені вдалося відновити майже половину колишніх запасів за день, але мама була в шоці. І коли я дивився на здивовану маму, то всіма силами старався вкласти в свій погляд фразу: «Ти мені, мамусю, тут не бикуй, бо як ще раз утнеш щось подібне, то намалюю ще більше». Тож після цього вона мене вже не чіпала. Тільки дипломатично навантажила мене різного роду завданнями, щоб в мене було менше часу на ці, як вона казала, «дурочки».
Справжнім пеклом були трансферні вікна. Доводилося приблизно на четвертину оновлювати вже існуючі клуби, і до того ж не забувати про малювання нових. Було тяжко, але канікули, що збігалися в часі з трансферними вікнами, добряче мені допомагали.
Кількість карток зростала, тож я придумав собі нову гру. Я скидав всі картки з конвертиків на одну велику купу, перемішував її, шукав одного воротаря(без нього ніяк) та витягав 10 рандомних польових гравців. Моїм завданням було зліпити з них нормальну стартову 11-ку. Так-так, часто доводилося ліпити склад з 5 фуллбеків, 1 опорника, 1 центрбека і 3 швидких технічних форвардів. Гра дуже розвивала фантазію та вміння скористатись сильними сторонами гравця заради командного успіху. Крім того, обмежений вибір виконавців штовхав мене на створення нових незвичних схем. Та найбільше мені сподобались дві тактики. Про них розповім детальніше.
От які гравці мені попались:
На перший погляд, нічого дивного – звичайна 4-3-3 або 4-2-3-1 з Хамесом у ролі десятки. Але можна розкрити цю схему по новому, використавши універсалізм Геррейро, Флоренці та Даєра:
Даєр опускається на одну лінію з центрбеками, Геррейро та Флоренці зміщуються з флангів до центру, де спокійно можуть відіграти. В опорній зоні залишається Ковачич. Так утворюється ромб, який буде контролювати м’яч та шукати можливості для виходу в атаку. Як тільки атакувальні гравці суперника опиняються за лінією м'яча, в атаку потрібно підключити Хамеса, який своїм пасом може знайти будь-кого та будь-де. Особливо гострими атаки зроблять реактивні Пулішич та Стерлінг. А високий та атлетичний Ребіч без проблем відіграє на позиції форварда, регулярно зміщуючись на фланги, заплутуючи опонентів.
А ось і друга тактика під назвою «Що я поставив би «Марселю»:
Типова 4-3-3. Але можна трохи видозмінити, врахувавши швидкість та працьовитість Сарра та Амаві, а також універсальність Густаво.
Ось що вийде:
Ось тут починається найцікавіше. Фланги «Марселя» розбиваються на два трикутники. Трикутник на лівому фланзі призначений для вильоту(саме так) в контратаки, а на правому фланзі – для позиційної атаки. Ці трикутники були сформовані завдяки індивідуальним якостям шести гравців в центрі поля. А якщо виникне потреба швидко переправити м’яч з одного трикутника до іншого, то з центру захисту в центр поля буде переведений Луїс Густаво:
Пайе з Товеном запросто будуть змінюватись флангами, якщо суперники звикнуть до трикутників з акцентом на конкретний тип атак. Одного разу я навіть подумав: «Ще б отримати ліцензію Pro – і можна в УПЛ».
Тепер перейдімо до команд. Обойма кожного клубу складається з 21 людини. Візьмімо для прикладу «Вільярреал»:
Найрізнобарвнішими виявились команди з іспанської Прімери. У дизайні форм було де розгулятися:
А загальна кількість карток складає 808. Досить багато, і могло б бути ще більше, якби я з закінченням школи не забив на них. Тож деякі клуби замість 21 гравця мають лише 11. Чимало карток застаріли, багато футболістів перейшли в інші клуби. Тож не дивуйтеся, коли побачите на наступних фото щось таке, що не відповідає дійсності.
Тому, хто з вас може назвати всі клуби, представлені на фото, окремий респект від мене.
Нещодавно я все-таки спробував зробити перші шаблончики карток в «Paint». Не знаю, що з цього вийде. Можливо, в майбутньому я запущу власну лінію з виробництва таких карток за доступними цінами та з цікавими іграми в додачу.
Цей матеріал я хотів опублікувати в рамках конкурсу «Голос Трибуни», але дана ідея спала мені на думку вже після вильоту з нього.
Дуже цікаво дізнатись, чим ви займалися у своєму дитинстві для футбольного саморозвитку?
