Мій олімпійський вид спорту. Безуспішні потуги стати веслувальником

«Не повезло, не фортануло»

Перед Олімпіадою, ми вирішили зробити флешмоб і розповісти про свої потуги у різних видах спорту. У моєму житті таким спортом цілком могло стати веслування на байдарці.

Майже кожній сім’ї існують якісь свої спортивні традиції, ну знаєте оце: двоюрідний брат, який уславився кулачними боями на районі, батя, який мав третій юнацький  розряд по волейболу, або дід, який в армії підтягувався більше ніж вся рота разом взята.

В мене теж є схожа сімейна історія. Мій рідний дядько – заслужений тренер України з греблі. При чому не це не якісь там надумані титули, серед його вихованців є, наприклад, семиразовий чемпіон світу в греблі на каное Валерій Вешко.

Не те щоб на мене хтось давив з дитинства, щоб я зайнявся саме цим видом спорту. Тим більше, що у 90-х та на початку 2000-х стан човнів у Волочиській ДЮСШ був таким собі, але таку опцію я завжди тримав в голові.

Але всі мої заходи у цей спорт, а їх було аж два, виявилися безуспішними. Спочатку приперся  у секцію взимку, коли усі проходили загальну фізичну підготовку. Для семикласника це було значно нудніше, ніж бігати футбол у спортзалі, тому вистачило лише два чи три тренування.

Другий захід був влітку, але пора літніх канікул не найкращий час, щоб починати заняття в секції. Надто багато спокус, як сказала б нинішня молодь «на чілі». Саме тому в такі секції зазвичай набирають восени, в цьому таки є логіка. Добре що вдома поставилися з розумінням і нормально сприйняли, що веслувальника з мене не буде.

З того часу я активно слідкую за веслувальним спортом, а традиції мого дядька продовжують молоді тренери. До речі, ось атмосферний відос саме звідти.

Вже 26 липня о 8.00 за київським часом стартують наші чоловіки. Є шанс притопити за своїх!