Коли нагадали, що Гаррі Поттеру сьогодні 40 років

Мені було 10, коли я прочитав першу книжку.....

І треба сказати, що вийшло в мене це не з першого разу. Для цього знадобилось переглянути другу частину кіноадаптації. Ну серйозно! Як можна було розраховувати, що дитина зможе розгледіти за першим розділом, з описом сірого будню вусатого товстуна, Всесвіт магії з драконами та подорожами у часі.

Отож, перебуваючи під враженням від фільму "Гаррі Поттер і таємна кімната" я попросив сусідку знову дати мені на читання книжку, яку я вже не випускав в наступні 15 років свого життя.

Напевне, допомогло те, що я був однолітком з головним героєм, тому зміг легко влізти в його шкуру і відчувати усі перепетії історії. Так я дізнався, що насправді я чарівник та хлопчик, що переміг Того-Кого-Не-Можна-Називати. Вау, потрійне сальто зі скелі не йде ні в яке порівняння з цим шоком. Що ж Хеґрід, показуй мені той незвіданий світ, заручником безмежності якого я стану на все життя. Алея Діагон, Банк Грінготс, гобліни, магазин чарівних паличок. То я ще і багатий! Як би потратити ті купи золота? Найкращий день у житті.

Швидше б потрапити у ту школу магії. Гоґвартс. Цікавість і страх сповнюють усе тіло. Платформа 9та3/4 ? Так і знав, що це був тільки сон, такої платформи не існує. Сім'я рудоголових людей рятує моє становище. Фьюх, я не божевільний. Треба розганятись і бігти в стіну. Не можна було якось простіше? Переді мною червоний локомотив, що видихає клуби пару. Я таки їду в Гоґвартс. В вагоні знайомлюсь з хлопцем, що стане моїм ліпшим другом на все життя. А ще з дівчиною, першим враженням від якої було закочування очей до тім'ячка.

На пероні нова зустріч з велетнем. Він буде супроводжувати нас до школи. Пливемо на човнах - це традиція для першокурсників. Перед очима постає щось казкове: Замок! Кам'яні вежі тягнуть його до неба, вікна горять золотими плямами в нічному просторі. Вони кидають своє світло у воду під нашими човнами. Напевне, саме на це і був розрахунок для такого шляху людей, що вперше побачать будівлі Гоґвартса.

Далі буде розподілення по факультетах. Аааа, що потрібно робити, чи виживу я взагалі!! Брати Рона розказували йому про страшні випробування та поєдинки. А що як мене не візьмуть нікуди!? І прямо перед усією школою скажуть, що трапилася жахлива помилка, тому мене завтра ж відправлять назад до Лондону. Такі думки стискують легені, під ногами гумова підлога. Сувора леді запрошує пройти до зали. Що за дивина - в цій кімнаті немає стелі і стіни стрілами втікають у відкрите небо. Під ним чотири довгі столи, що стоять вздовж стін. Над ними у повітрі висять сотні свічок та літають напівпрозорі хмарки привидів. Доречно було б вп'яте впасти додолу без тями, але тіло не слухається.

Всі очі спрямовані на ширенгу першокурсників. Що ж буде далі! Га, потрібно просто нятягнути капелюха? Ого він ще й співає:

Ти не дивись, що я старий —

зрадлива зовнішність моя,

я з'їм себе, якщо знайдеш

когось мудрішого, ніж я.

Нехай твій капелюх новий,

нехай він сяє і блищить,

я — Сортувальний Капелюх,

мене нічим не замінить.

Я — Сортувальний Капелюх,

я знаю всі твої думки,

вдягай мене до самих вух, —

скажу, куди належиш ти.

Це може бути Ґрифіндор —

живуть відважні учні там,

сміливі, горді, як орли —

вони приносять славу нам.

А, може, долею тобі

судився чемний Гафелпаф:

чесноти і шляхетність там

завжди в думках і на вустах.

Старенький добрий Рейвенклов

дарує щедро всім знання.

Хто мудрість цінить, той знайде

там шану, честь і визнання.

Або, можливо, в Слизерин

сьогодні ще потрапиш ти, —

чого лише не зроблять там

задля досягнення мети!..

Тож надягай мене! Не бійсь!

В надійних ти руках (хоч рук

ніколи я й не мав), та все ж

я — хитромудрий Капелюх!

Добре, кров стукає у вуха. Гріфіндор, Гафелпаф, Слізерин, Рейвенколв. Момент істини: сідаю на стільчик... натягую його на голову по самі очі.... мені здається, чи в залі повисла якась напруга? Голос в голові, як дивно, зціплюю пальці на руках: мені б підійшов Слізерин? Ні, ні, будь-ласка, тільки не Слізерин! Тільки не Слізерин!.. Тоді Гріфіндор. Наче вперше відчув смак повітря. Лівий стіл зустрів це слово оваціями. За вчительским столом теж плескають. Я одразу впізнав професора Дамблдора, чиє довге сріблясте волосся і борода спадають до поясу. Окуляри у формі півмісяців висять на довгому гачкуватому носі.

Він бере слово: " Вітаю вас із початком нового навчального року в Гоґвортсі! Перед бенкетом я хотів би сказати ще кілька слів. Ось вони: Бовдур! Булька! Кулька! Круть! — Дякую!" Ого, да він трішки здвинутий на голову. Столи наповнюються стравами прямо з повітря. Такого я ніколи не бачив, тут все, що тільки можна собі уявити: смажена картопля, відбивні, сосики, ростбіфи, чіпси. Вау, я так ніколи в житті не наїдався. Вечір закінчується, йдемо за старостою по рухливих сходах, мимо картини з Товстою Леді, потрапляєм до круглої, з червоними шпалерами, вітальні, з однієї сторони її палає камін. Подіймаємося по круглих сходах до спальні. Сил не вистачає вже ні на що. Лягаю у ліжко під балдахіном, поки хлопці розкладають свої речі. Крізь кругле віконце видніються зорі. Очі повільно закриваються. Цікаво: що мені готує завтрішній день...