Історія життя, любові та вірності

Домашні тварини - це круто!

Але не у кімнаті 18 квадаратних метрів це точно. Наслухавшися досхочу історії сусідів, я поки не наважуюся тримати у себе вдома якогось пухнастика. Причини лежать на поверхності - кімната залишиться без шпалер, вікна не будуть зашторені, побутова техніка страждатиме нестерпно (дроти, проводки будуть як мінімум вийняті або переплутані, як максимум - пошкоджені злісними зубками нетерпимих тваринок). 

Взагалі тема домашніх тварин для мене наразі така, що скоріше наштовхує на ностальгію, радше сумну і зі щемом у серці. Бо згадуються ті безтурботні й сповнені щастям часи, коли я в дитинстві та юності дуже часто їздив у село і радів особливому "спілкуванню" із тваринним світом. Я оточував увагою тваринок, а вони відповідали мені непідкупною взаємністю. Історія досягає навіть тих часів, коли я ще мало розумів світ. Мама розповідала, що дворічного заплаканого Сашка заспокоювала старенька добра кішка Машка, яка почувши плач, поспішала на допомогу і терлася об мене, дозволявши попутно маленьким рученятам робити з нею все, що заманеться.

Взагалі котів і кішок я пам'ятаю майже всіх, що траплялися на шляху мені в селі. Всі вони були зі своїми чудасіями, кожен неповторними вибриками і своєрідним характером закарбовувався у пам'ять. Весь час за своїх тваринок я хвилювався, щоб вони не дай Боже не втрапили у халепу або в зуби до чужих злих собацюр. Любив і плекав їх як діточок:) А вони бігали всюди за мною, наступаючи на п'яти. Без забав також не обходилося - у справу йшли якісь обгортки цукерок, мотузки, а найчастіше власні руки. Розпочиналося все тим, що я показував палець і дражнився ним, викликаючи азарт у котика, а завершувалася гра моїми поцарапаними руками, пальцями, іноді й обличчям:)

Різномаїття котиків зашкалювало - спочатку у моді були "трьохмасні", потім із Майдану (частина села, не подумайте зайвого) забрели білі-білі, а далі настала черга справжніх пухнастиків.

На останньому фото взагалі причудлива тваринка, котик за три роки свого життя не ріс взагалі, залишаючися ліліпутиком. Але дивував конкретно своїми загонами, як от на цьому фото, кадр вдався, а чому хто його знає, можливо вплив тодішніх весняно-літніх променів сонця дав ефект:)

А це я ховався від надокучливих весняних мошок із пухнастиком)

Любов до котиків ніяк не заважала любові і до вірних собацюнь. Їх на моїй пам'яті було значно менше та й відверто кажучи жили вони довше. Відразу згадується песик Дружок, котрий було подаровано моїй хрещеній - насправді дуже дружелюбний собака (на жаль фото немає). Маленький, але прудкий він захищав подвір'я по всьому периметру. А незнайомців він одразу "вражав" - спочатку кусав, а лише потім гавкав на них. Не раз він мене рятував у прямому сенсі слова, зализував рани, а раз намастивши мене сметаною, мама, покликавши вірного друга змусила його вилікувати мої запалені лімфовузди. Отак-от. Розваг із ним також було безліч, цікава особливість - це те, що він стрибав весь час на трьої ногах, чому - невідомо, але не через вади. А які кульбіти він робив, коли хотів побігати на полі, ох це треба було бачити, проська ще той був!

Потім були інші друзі - дурнукуватий Мухтар, який міг потримати курча у роті декілька секунд, а потім обсмоктаного відпустити на волю із щалепи. Була собака Муха, яка відзначалася своєю шаленою вірністю та дуже пронизливим поглядом, сповненим доброти й любові. Часто із слухняною Мушкою я із дідом випасали корів. Вона виконувала всі команди, а коли був перепочинок часу не гаяла - ганяла мишей у норах, фиркала на них, іноді здобувала сіру "здобич". На жаль, проживши років 13 вона загинула безглуздим чином - наївшися щуриної отрути:( Але потомство залишила, он на фото вище ще один Друг. про нього ще розповім трішки пізніше.

Котами і собаками хазяйство у селі обмежуватися не може. Кури, свині, корови - це все було у господі моїх бабусі і дідуся майже завжди. А ще качки, індики, кози та кролики, ці якось хвилями популярності проходили і виводилися. Трішки цікавих ситуацій повідаю про деяких окремих особливих. Корова Марта перейняла звички хазяїна діда - всюди, аби не вдома, йшла не на пашу або не додому - а під чужі яблуні, а іноді притискала рогами діда, щоб не бикував на неї:) Але молоко давала Марта топове, солодшого не куштував ніколи і ніде. Була така собі коза-паркуристка, яка гайсала по всьому подвір'ї, іноді набиравши швидкості і робила неймовірні кульбіти, відштовхуючися від веранди. Був півник, якого я дратував, а потім приходилася давати драпака, щоб пазурі не пошкодили моє тіло.

Ох, були чудернацькі часи, панове! Наразі мені лише залишилося сумувати за тими неповторними моментами життя із цими тваринками. Адже тепер це все - історія. Моєї бабусі не стало 2014го, 31 грудня 2018 року помер дід, оформивши найжахливіший новорічний період у моєму житті. Хата стоїть без господарів у селі, білий котик і сіра кішка кудись зникли у лютому-березні, сподіваюся, що знайшли собі новий дім у кращому випадку.

Влітку, коли я часто приїжджав у село до двору, почувши мій та моєї мами голос, прибігав до нас Друг, його до себе забрали добрі сусіди із вулиці. Він там прижився, проте пам'ятає і сумує за своїм двором, своїми друзями-людьми. От літом і прибігав на голос, облизуючи нас із мамою шершавим язичком та нагадуючи про себе відданою та щирою любов'ю, даруючи ті емоції, яких часом дуже не вистачає.

Отож любіть свої тваринок, бо вони вам віддячують тим же! Плекайте найкращі почуття, радійте життю та не забувайте про братів наших менших!

Этот пост опубликован в блоге на Tribuna.com. Присоединяйтесь к крупнейшему сообществу спортивных болельщиков!
Другие посты блога
Оффтоп
+19
Популярные комментарии
Дмитрий Клименко
+5
история про успокаивающую Машку - топ)
Krot
+4
Сразу воспоминания о своём детстве в деревне. По мотивам твоего рассказа) Уж где хватало общения с животными. И я вот индюков боялся))
Sasha18
+3
В мене в селі також була величезна кількість котів і собак, також кози, корови, кури, гуси, качки, індики, свині. Їх також можна назвати домашніми улюбленцями)))
Написать комментарий 6 комментариев
Loading...
Реклама 18+