Чому я завжди пишу російською мовою

З нагоди дня української мови та писемності вирішив написати анонсований вчора матеріал про те, чому я майже завжди використовую на письмі російську мову. Для тих, кому не хочеться читати повну розповідь, скажу коротко: все через прагматизм і звички. Якщо ж ви не проти дізнатися про це більш детально - ласкаво просимо!

Багато хто може подумати, що я російськомовний, і повсякденному житті користуюся лише російською. Але це і близько не так. Народився я в Полтаві, перші роки життя провів у селі на Карлівщині, а з росіян в роду в мене був лише дід. Той походив з Архангельских земель, там де кількома століттями раніше народився Михайло Ломоносов. Але діда свого я особисто не знав, тому від ньго мені дісталося лише прізвище. Та й взагалі російськомовних в родині не було, навіть родичі, які проживають в Росії, завжди спілкувалися вдома українською або суржиком.

Суржик заслуговує окремої розмови, оскільки в роки дитинства саме він був головною мовою спілкування в дитинстві. Вперше українську мову, не розбавлену русизмами та деформованими простонародними словоформами, вживу я почув мабуть в школі. До того чув її я лише з брехунця, який висів на стіні, та телевізора. Але якщо брехунець транслював лише першу програму україньского радіо, то на ТБ, окрім УТ-1, були також кілька інших каналів (1+1, Інтер), які транслювали вдосталь російськомовного контенту. Тому освоєння обох мов у їх літературному вигляді на слух відбувалося паралельно.

Основним же джерелом пізнання української і російської мов стала величезна кількість книг та інших друкованих видань, більшість яких була написана саме російською. Спочатку (років з 4 до 9) це були книги, які дісталися мені "у спадок" від старших родичів та від попередніх власників будинку (а це мабуть кілька тисяч видань). Пізніше, коли вдома все прочитав, до списку додалася дитяча література за районної бібліотеки для дітей, теж переважно радянського видання, та шкільні підручники. Років з 10 я почав читати і "дорослу" літературу з материної підбірки, яка теж доволі немаленька. Ну і, звичайно, паралельно з цим була прочитана величезна кількість масової періодики.

Все це я веду до того, що прочитаної мною літератури вистачило б мабуть і на 10 чи 100 життів людей, які планують почитати книги "потім, на цвинтарі" (с). Прочитані об'єми дозволили осягнути майже ідеально (як для людини, яка за життя не вивчила жодного серйозного правила, складнішого за "жи и ши пиши с и") і російську, і українську мови. Тобто, проблема того, що одну мову я знаю гірше, ніж іншу, не стоїть взагалі.

В повсякденному житті я адаптуюся до співрозмовника, але спілкуюся переважно українською та суржиком. Інколи до них додається "русский матерный", але літературну російську я вживаю доволі рідко. Інколи може проскочити якась російськомовна репліка, якщо під час роздумів вона спала на думку саме в такому вигляді. Але здебільшого в усномі спілкуванні я - україномовний. В зв'язку з чим і виникає питання: а чому ж на письмі я вживаю переважно російську? А відповідь на це питання доволі проста.

Дефіцит україномовних онлайн-спільнот

В онлайн-просторі 2000-х гостро не вистачало тематичних спільнот, цікавих мені, де б спілкування велося українською. Переважна більшість веб-ресурсів була російськомовною, тому я відточував навички текстового спілкування саме на російській.

Недосконалі системи введення тексту

В епоху, коли сенсорні смартфони були чимось складним, дорогим і рідкісним, всі спілкувалися письмово за допомогою стандартної 12-кнопкової клавіатури. Українська розкладка завжди була набагато гіршою за російську, до того ж відрізнялася в різних марках телефонів. В одних моделях двійка була з літерою Ґ, в інших - без, Ї могла бути або на клавіші 3, або на 4 і т. д. Словники предикативних систем введення (Т9) для української були значно бідніші за російську. В поєднанні з першим фактором це аж ніяк не сприяло тренуванню україномовного введення текстів.

Робоча практика

Займаючись створенням текстового контенту, я 99,99% робіт виконую саме російською, бо на неї завжди є попит і замовлень вистачає. Це призвело до того, що за 5 років в цій сфері я навчився друкувати російською набагато швидше, ніж українською. Створюючи щодня текстів на 10-40 тисяч символів, я навчився дуже швидко писати саме російською. Через це, незважаючи на різницю всього в декількох літерах, українською я пишу рази в три повільніше. Адже останній раз велика кількість саме україномовних замовлень мені надходила мабуть ще в 2017.

Звичайно, якби на ринку був більший попит на україномовний контент, і якась компанія запропонувала роботу по створенню його на постійній основі, я б з радістю взявся за виконання роботи саме рідною мовою. Але через те, що таких замовлень нема, в той час як російська дозволяє стабільно заробляти копієчку на хліб насущний (інколи навіть з маслом та ікрою), рідною мовою на письмі для мене стала саме російська.