Сенс спортивного бойкоту: юридичний погляд

Пропонуємо вашій увазі короткий виклад одного з розділів збірника публікацій «Міжнародний спорт та закон», який вийшов у журналі «Insights on Law and Society» (засновник - Американська асоціація юристів). Автор статті — Ілья Сомін, професор права Університету ім. Джорджа Мейсона.

Десятиліттями люди доброї волі сперечались щодо доцільності бойкоту Олімпійських Ігор та інших спортивних змагань що проводяться під егідою репресивних урядів. Апартеїд в Південно-Африканській Республіці став причиною довготривалого бойкоту, який не тільки заборонив країні приймати міжнародні змагання, але й створив перепону для її спортсменів щодо участі в змаганнях на території інших країн. 63 держави разом з США бойкотували Олімпійські Ігри 1980 року в Москві в знак протесту проти введення радянський військ на територію Афганістану. Багато активістів закликали бойкотувати Зимові Олімпійські Ігри в Сочі у 2014 році через жахливе становище з правами ЛГБТ в Росії.

Вже звичним аргументом проти політики бойкоту є традиційна ідея про те, що міжнародний спорт повинен залишатися поза політикою. Проблема цієї ідея полягає в тому, що політичні режими використовують Олімпійські Ігри та інші схожі заходи як інструменти для власної пропаганди, зокрема, як це було в нацистській Німеччині у 1936 році, в СРСР у 1980 році чи як це відбувається сьогодні в Росії під час панування режиму Путіна. Саме тому практично неможливо ізолювати ці заходи від політики. Єдиним виходом з такої ситуації є заборона на проведення спортивних змагань або ж бойкот тих заходів, які дозволили провести.

Аргументи «за» бойкот, натомість, є особливо актуальними у випадку, коли політичні режими порушують права людини під час безпосередньої підготовки до заходу. Зокрема, деякі уряди вдаються до серйозного насильства під час підготовки до спортивних ігор. Для прикладу, під час підготовки до Олімпійських Ігор 2008 року в Пекіні китайська влада насильно переселила близько мільйона осіб. В Бразилії під час підготовки до Чемпіонату Світу з футболу 2014 року також переселили кілька тисяч громадян. І навіть якщо хтось вважає неприпустимим бойкотувати спортивні змагання через не пов’язані з порушенням людських прав причини, міжнародна спортивна спільнота не повинна залишатись толерантною щодо порушень, які є безпосередньою частиною підготовки до змагань.

Як я вже зазначав, найкращим рішення є відмова від проведення будь-яких міжнародних змагань на території країн з політичними режимами, що порушують права людей і вдаються до насильства. Такого підходу потрібно вимагати від Міжнародного Олімпійського Комітету та інших дотичних структур. Таким чином ми зможемо уникнути дилеми вибору щодо «бойкоту/не бойкоту», зробити ще один крок до захисту прав людини та забезпечити можливість власної спортивної реалізації для самих атлетів.

Ілья Сомін, The Washington Post. Переклав Андрій Дутчак