«Хай лісом іде той Піттсбург». Нерозказані історії про минулорічне чемпіонство Сент-Луїса
Ловіть кілька досі невідомих історій про минулорічне чемпіонство Сент-Луїса. Хокеїстів попросили розказати що їм запам'яталося найбільше. Вибрав для вас найцікавіше.
Карл Ґуннарссон
Алекс Стін, Колтон Парейко, Оскар Сундквіст, Кріс Торбьорн і я під час плей-оф разом ходили в ресторани. І ось ми в Бостоні. Не пам'ятаю, що ми робили у вечір перед Матчем #1, але перед Матчем #2 ми зайшли поїсти в один ресторан. Там була своя фішка: коли ти замовляєш стейк, тобі приносять сертифікат з іменем, віком і батьками корови, з якої його (стейк) приготували. Коротше, ми весело посиділи, а на наступний день виграли матч і зрівняли рахунок в серії. Коли ми повернулися в Бостон на Матч #5, Торбьорн запропонував завалитись в той самий кабак. Ніхто не заперечував, а ми виграли п'ятий матч.
Тому коли Blues вернулись в Бостон на вирішальну сьому гру фіналу Кубка Стенлі, питання куди йти похавати не стояло. Цікаво, чим би закінчився Матч #7, якби ресторан... закрився на ремонт чи ще щось.
Джейк Аллен
Ввечері перед Матчем #7 ми всією командою сиділи в готелі. Звична річ як перед виїзними, так і перед домашіми іграми плей-оф. І ось ми сидимо разом, п'ємо вино, їмо морозиво, граємо в карти, всі розслаблені, про хокей ніхто не згадує, час непомітно минає, 22-00, 22-30, 23-00... і ми такі: “Чорт, у нас завтра Матч #7! Найголовніший поєдинок в нашому житті!!" Всі швидко розбіглись по номерах і в цей момент я відчув абсолютну впевненість в завтрашній перемозі. Бо люди думають, що хокеїсти перед такими матчами вже в 7-8 вечора готуються до сну, думають лише про хокей, не їдять морозиво і тим більше не п'ють вино і встають раненько свіжими і виспаними. У нас все було не так. І може тому ми і стали чемпіонами.
Колтон Парейко
Найбільше з сьомої гри запам'ятався передматчевий гімн. Коли ти стоїш на льоду і перед очима пролітає все твоє хокейне життя: від дитячого хокею до юнацького, потім коледж і NHL. Спочатку ти дивишся як хтось піднімає над головою Кубок Стенлі, а потім сам граєш у Матчі #7. Коротше, мене дуже штирило. Це були абсолютно інші відчуття за всі попередні гімни. Гімн триває всього кілька хвилин, а мені здавалося, що цілу вічність. Я згадав наш божевільний сезон (Сент-Луїс в січні йшов на останньому місці) і зацінив, як все закрутилось. Це був сюр.
Алекс П'єтранджело
Все було, як у тумані, але коли комісіонер ліги вручив мені Кубок, то в голові крутились такі думки: "Ок, тільки не натвори якоїсь херні, не впусти трофей на лід, не зганьбись". Не знаю, може це через втому, але кубок здався важчим, ніж я собі уявляв (вага - 15.5 кг). Ти мрієш про це з дитинства і потім усвідомлюєш, що став першим з сотень Блюзменів, хто підняв над головою найважливіший кубок в світі хокею. Коли розумієш масштаб імен тих, хто прагнув, але так і не зміг (Бретт Халл, Берні Федерко, Кіт Ткачук, Ел МакІнніс і тд), від цього мурахи по тілу.
Чесно, я не хотів довго возитись з кубком, хотів якнайшвидше передати партнерам. У мене не було дилеми щодо того, кому першому передати трофей. Це Джей Боумістер, бо він чекав на Кубок набагато довше, ніж я (хокеїст провів понад 1200 матчів, перш ніж виграти Кубок Стенлі). Ми разом виграли Олімпіаду, Кубок Світу і тому я з задоволенням передав чашу Джею. (Кілька місяців тому Боумістер втратив свідомість під час матчу проти Анахайму, але на щастя, лікарям вдалось його врятувати).
Зак Сенфорд
В перших раундах плей-оф я майже не грав, але асистент головного тренера Стів Отт постійно повторював: "Будь готовим, будь готовим до всього". Тому коли Оскар Сундквіст отримав дискваліфікацію, Отт наполіг, щоб я отримав свій шанс. І я скористався ним. Мені вдалося закинути шайбу в Матчі #7 і коли я їхав до нашої лавки, то зустрівся поглядом з Оттом. Ви знаєте, що мені довелося пережити (перед тим сезоном у Сенфорда помер батько), тому можете уявити що я відчував в той момент. Після гри я підійшов до Отта і сказав: "Дякую за віру в мене і наданий шанс". Він відповів: "Я завжди був впевнений, що ти не підведеш". Ми міцно обнялись і це було дуже зворушливо.
Давід Перрон
Зазвичай я не нервуюсь перед іграми, але перед Матчем #7 все було інакше. Почну здалеку. Кілька років тому я став заядлим рибалкою. І коли треба розвіятись, розвантажити мозок, я вмикаю відоси про рибалку на YouTube. Дивлюсь про різні техніки, всікі ніштяки для рибалки. Коротше, все так нудно, що ти стаєш спокійним, як удав. Під час плей-оф зрозумів, що цей метод працює. Бо одне діло, коли ти поряд з партнерами, а от коли опиняєшся сам у номері наодинці зі своїми думками, то можна дахом поїхати від переживань. Коротше, за кілька годин до Матчу #7 я сидів у номері і дивився відоси про рибалку. І це спрацювало.
Кріс Батлер
У мене дві історії і обидві пов'язані з Робертом Бортуццо. У мене була пляшка віскі, яку я зберіг для особливого моменту. Перед сьомою грою серії проти Далласа я полетів додому. Моя дружина якраз народила другу дитину. Повернувся вже з двома пляшками. Одну ми розпили з партнерами по команді в готелі, а іншу я приберіг на майбутнє. Коли ми виграли Кубок Стенлі, я взяв пляшку на лід і відкоркував прямо там. Пляшка опинилась у батька Бортуццо, який почав знищувати віскарь з горлА. Його зупинив син: "Тату, тобі вистачить, ця пляшка дуже дорога".
Інша історія. Вже після гри ми з Бортуццо вийшли на лід. В обляпаних пивом футболках, в шльопанцях і пивасом в руках. Стали в центрі і сфотографувались. Потім прийшов якийсь охоронець і почав нас виганяти. А ми вже трохи бухі відповідаємо: “Пішов у сраку, чувак (Fuck you в оригіналі), ми звідси не підемо".
Оскар Сундквіст
Мені запам'ятався момент з роздягальні після гри. Ми переодягалися і раптом хтось хлопає мене по плечу. Я повертаюсь і бачу генмена Даґа Армстронґа. Я офігів, якщо чесно. Я тупо не зрозумів, звідки він взявся. Він такий: “Та пішов той Піттсбург лісом, правда?" Я відповідаю: "Так, хай ідуть лісом!" (Тут треба пояснити, що Сундквіст був задрафтований Пінгвінами і був у складі Піттсбурга, який двічі брав Кубок Стенлі в 2016 і 2017 роках. Втім, повноцінним чемпіоном швед не став, бо провів недостатньо матчів, щоб його ім'я нанесли на Кубок. Тепер це непорозуміння виправлено).
Раян О'Райллі
Найбільше мені запам'ятався момент з роздягальні. Ми з Патріком Маруном останні приймали душ після гри і прямо там пили пиво. Це було дуже весело.
Джоель Едмундсон
Пам'ятаю як ми приземлилися в Сент-Луїсі. До того часу у всіх нас вже сів голос, але ми все одно волали з фанатами в аеропорту всі пісні. Згадую Роббі Фаббрі: він був у костюмі трійці бордового кольору, купленому у магазині свого дядька в Торонто.
Костюм був недешевим, вартістю більше $2000. Але вже в Сент-Луїсі Фаббрі був у класичних брюках, без піджака, без сорочки і в одній яскравій жилетці навиворіт. В такому вигляді він вийшов з літака, тусив з фанами в аеропорту і провів всю ніч.
Джерело: The Athletic
Підписуйтесь на мій канал в Телеграмі: t.me/nhl_ua
