Ефект метелика. Як у гравця «Вегаса» випадково виявили рак яєчок
Захисник Vegas Golden Knights та збірної Канади з хокею Ши Теодор розповів, як вилікував рак яєчок.
Від редакції Tribuna.com: ви знаходитесь в блозі «Поки Ви Спали» – це найкраще місце, щоб дізнатися круті факти з історії хоккею. Підписуйтесь, ставте плюси та комментуйте, щоб такі пости з’являлися частіше.
Захисник «Вегаса» та збірної Канади з хокею Ши Теодор розповів, як вилікував рак яєчок.
«Ну, ми можемо запланувати операцію на наступний вівторок».
Я відповів лікарю: «Зачекайте... що ви сказали?»
«МРТ показує пухлину в яєчку розміром 5 на 5 мм. Це буде звичайна процедура. Як тільки зробимо біопсію, ми дізнаємось більше про тип раку. Але ти молодий, і ми рано його побачили».
Так, так. Три місяці тому мені поставили діагноз рак яєчок. Здуріти можна, правда?
***
Коли я почув діагноз, то був в шоці. Все сталося реально швидко. Ми вилетіли з плей-офф Кубка Стенлі значно раніше, ніж планували. Але через кілька днів мене викликали в збірну Канади для участі в Чемпіонаті світу у Словаччині. Я і мій одноклубник Джонатан Марчессо разом ділили кімнату в номері, наші ліжка були в кількох сантиметрах одне від іншого і загалом ми класно провели час. Так, ми програли фінал Фінляндії, але в цілому турнір провели непогано.
Після турніру хотілось якнайшвидше повернутися додому і відпочити після таких шалених кількох місяців. А потім… моє життя змінилося в одну мить.
Я прямував до роздягальні відразу після того, як отримав срібну медаль. В підтрибунному приміщенні якийсь мужик у костюмі схопив мене і сказав: «Ей, Ши, будь ласка, ходи зі мною».
Я так зрозумів, що вони хочуть взяти у мене допінг-пробу. Нічого страшного, але трохи дивно, тому що раніше я вже здавав проби. Двічі за турнір? Хм, ну ок. Мене завели в маленьку кімнату, де перебувало ще четверо людей в костюмах.
Вони розказали, що я не пройшов допінг-тест перед чвертьфіналом. Я подумав: це неможливо. Я ніколи нічого не вживав. Це жах якийсь. Мене кинуло в холодний піт. Вони перераховували різні складні терміни, а я прокручував у голові: Як це могло взагалі статись? Що я таке вживав?
Мені пояснили, що гормон, який спровокував реакцію, має назву hCG, і він зазвичай проявляється у жінок під час вагітності. Але потім пояснили, що в деяких випадках цей гормон може бути симптомом раку яєчок.
В цей момент мені мало стати дуже страшно. Але, чесно кажучи, я не знав про що думати. У мене не було ніяких емоцій, крім плутанини в голові. Мені просто хотілося повернутися додому, побачити свого лікаря і зрозуміти, що робити далі. Мій агент заспокоїв мене, бо він раніше пережив схожу історію з Філом Кесселом (у форварда Арізони теж раніше виявляли рак яєчок). Він заспокоїв мене, що навіть якщо щось знайдуть, то нічого страшного, бо я ще молодий.
Я повернувся додому, здав аналізи крові і результати підтвердився. Мій рівень гормону був дуже високим. Не повірите, але в той момент я навіть не встиг злякатись. Все відбувалося дуже швидко, розумієте? Лікарі відправили мене пройти УЗД, щоб виявити пухлину. І мушу сказати, що – це не звучало, як у кіно. Коли ми отримали результати, не було драматичної музики. Не було драматичної паузи.
Мій лікар був суперспокійний і відвертий. Він по ідеї мав би заспокоїти мене, але не можна підготуватись до новини, що у вас рак... Тепер мені реально стало страшно. Після цього настав ще важчий момент: довелося зателефонувати моїй дівчині та батькам, щоб про все повідомити.
Це були дуже емоційні розмови, особливо з моєю дівчиною, адже вона ледь не втратила близьку людину через рак. Ця страшна хвороба зачепила і мою родину. Бабуся здолала рак молочної залози, а дідусь поборов рак нирок і простати. Нас, хокеїстів, з малих років вчать завжди бути терплячими – ніколи не проявляти ніяких емоцій і болю. Що б не трапилось, ти маєш сказати собі: «Все ок. Я мушу з цим впоратися». Але коли ти стикаєшся з такою проблемою особисто, стає справді важко. Особливо сказати про це рідним.
Мої партнери по команді теж є частиною моєї великої родини. Тому сказати їм було теж складно. Від однієї думки про те, що треба зателефонувати кожному хокеїсту та сказати, що сталось, ставало ніяково.
Тож ми з дівчиною довго думали, як розповісти про мою хворобу друзям та колегам по команді у «Вегасі». У «Вегасі», знаєте, ми всі дуже тісно спілкуємось. Не тільки гравці, але і дружини, і дівчата хокеїстів, і члени сімей. Просто в один момент ми пережили схожу історію: всі ми (20 з гаком хокеїстів з різних команд) одночасно переїхали до Вегаса. Це наче всі ми стали першокурсниками. Ми реально були ближчими, ніж хлопці з інших команд NHL. У нас навіть є великий груповий чат з дівчатами і дружинами, в якому ми ділимось власними новинами з життя.
Ми подумали, що якби ми розповіли всім про мою хворобу в чаті, це може не так сильно вразити, як при зустрічі. Тепер я розумію, що це був самообман. Я пам’ятаю, як сидів на дивані, і моя дівчина натиснула «Відправити» – і буквально за 10 секунд я отримав повідомлення у FaceTime від Марчессо. Я щоранку тренувався з ним, і нічого не говорив, тому думаю, що він був реально в шоці.
Він написав: «Чувак, чому ти мені нічого не сказав? З тобою все буде О.К.? Блін, це ж рак».
Мені дуже повезло з близькими. Я відчував колосальну підтримку від своїх друзів і колег. І, якщо чесно, я не хотів, щоб вони дивилися на мене, як на хворого. За тиждень до операції один з моїх найближчих друзів з Канади прилетів на кілька днів, і ми пішли кататися на човнах. Це дійсно допомогло мені трохи розвіятись. Зрештою, це дуже смішно, але коли я поїхав пограти у гольф за кілька днів до операції, то знаєте кого зустрів? Серед всіх людей на землі я зустрів… Філа Кессела.
Ви можете в це повірити? Певно, ви думаєте, що я йому розказав про все, задав мільйон питань про операцію, одужання, але насправді, я не сказав йому жодного слова про рак. Ми поговорили про те, про се, але сказати про недуг я не зміг. От не зміг і все.
Вечір перед операцією був суцільним жахом. Мене ковбасило по повній програмі. Ми з дівчиною хотіли глянути якесь кіно, щоб відволіктись від думок про операцію, але у мене нічого не вийшло. Я навіть не згадаю, який фільм ми дивились. Тупо нічого не пам’ятаю.
Наступного ранку я отримав повідомлення з незнайомого номеру. Це був Кессел. Мій агент сказав йому про операцію. Він написав справді зворушливі слова, побажав удачі і сказав, що все буде ок. Почути такі слова від того, хто сам це пережив, не тільки повністю одужав, а й став суперзіркою NHL, було дуже доречним.
В день операції мене накрив мандраж через наркоз. Вірите чи ні, але за 20 років в хокеї мені ніколи раніше його не робили. На щастя, все минуло дуже легко. Якщо хтось з тих, хто читає цей текст, готується до операції і дуже переживає через наркоз, можу заспокоїти. Одягають маску на ніс – і все, вас моментально вирубує.
Я прокинувся і лікарі сказали, що пухлину видалили. Зі мною все було ок. Єдиною проблемою було те, що мені було боляче сміятися. Коли ми повернулися додому, мені хотілось дивитись щось веселе. Але кожного разу, коли я починав ржати, відчував різкий біль, наче ножем по живому. Я постійно казав своїм: «Не пишіть мені нічого смішного!»
Якщо ви думали, що я перебільшую, коли розповідав які класні пацани грають за «Вегас», то Макс Пачіоретті з дружиною організували мені триденне харчування на дому, тому мені не доводилося ні про що турбуватись, поки відходив від операції. Дякую їм за це.
Після всього, що довелось пережити цього літа, я просто не міг дочекатись, коли знову буду грати в хокей. Я справді хочу насолоджуватися кожною миттю в новому сезоні. Кожним тренуванням, кожною грою, кожним перельотом… Все це могло в один момент закінчитись. Чесно кажучи, це диво, що все сталось так, як сталось.
Після операції, коли лікарям вдалося зробити біопсію, вони виявили, що це пухлина змішаного типу. Хоча ембріональний компонент може бути дуже агресивним і поширюватися на лімфовузли, мій був виявлений рано через всебічне дослідження крові, яке проводять на світових першостях.
Чесно кажучи, я в шоці від ефекту метелика. Якби я не поїхав на чемпіонат світу, якби не здав тест у травні, а пізніше, і рак ще кілька років не вдалось діагностувати… Я навіть не хочу думати про те, як могло змінитись моє життя. Наразі я повністю відновився, і, звичайно, буду пильно відстежувати свій стан у лікаря через можливі рецидиви.
Прокидаючись кожного ранку, я просто щасливий, що маю можливість одягати ковзани і робити те, що люблю, і бачити людей, яких я люблю. В 24 роки ви не цінуєте такі речі, ви ніколи не думаєте, що з вами може трапитися щось схоже. Але реальність полягає в тому, що рак яєчок насправді дуже поширений в моїй віковій групі. Щороку такий діагноз чують близько 9500 чоловіків (в США?) – і найчастіше це стосується чоловіків у віці від 20 до 35 років.
Я знаю, як мені пощастило, бо я зміг без особливих проблем здолати недуг і продовжити займатись улюбленою справою. Те, що я пережив, – ніщо в порівнянні з дітьми, яким роблять хіміотерапію чи променеву терапію. Вони набагато хоробріші за мене. Але я сподіваюся, що моя історія допоможе хоча б трохи пролити світло на проблему, про яку зазвичай не люблять говорити.
Я ж і сам не зміг змусити себе розказати про все Кесселу. Я дуже хвилювався перед тим, як розказати про рак одноклубникам. Але біда в тому, що часто ми звертаємо увагу на проблему, коли вже реально запізно. Але якщо ви читаєте цю статтю, і ви молодий чоловік, я не можу не наголосити: Зверніть увагу на симптоми.
Якщо ви відчули якісь симптоми, обов’язково зверніться до лікаря, пройдіть обстеження. Просто зробіть це, бо чим раніше виявиться проблема, тим краще. Це врятувало мою хокейну кар’єру. І хтозна, як би все склалось, якби пухлина продовжувала рости? Я навіть не хочу про це думати ... Коли замислююся над тим, що могло б статися, якби я не потрапив у літак до Словаччини….
Молоді люди, особливо хокеїсти, не люблять виглядати слабкими і вразливими. Навіть коли йдеться про рак, ми повинні з серйозним виразом обличчя робити вигляд, що все нормально. В цьому ми справді круті. А от коли йдеться про питання життя та смерті, то про це ми стараємось не думати. Але навчений цим досвідом, я розумію, як через, на перший погляд дрібниці, міг втратити все.
Минуло лише кілька місяців, а я вже дуже сумую за хлопцями, сумую за фанатами. Я сумую за відчуттями, які переживаю перед виходом на лід. А минуло лише три місяці. Уявіть, якби я втратив це назавжди.
Дякую всім, хто підтримував мене в цей важкий період. Від щирого серця, дякую. До зустрічі на арені у Вегасі!
Ваш, Ши Теодор.
Джерело: The Players’ Tribune
